27 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/46161/22 пров. № А/857/5716/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Довгополова О.М., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року (судді Нор У.М., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне) у справі №460/46161/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
ОСОБА_1 11.11.2022 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в якому просить визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у нарахуванні та виплаті пенсії з 20.11.1990 по 19.04.2013 за період перебування у Сполучених Штатах Америки, що викладена у листі №1570-670/К-02/8-1700/22 від 08.02.2022, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 20.11.1990 по 19.04.2013 за вислугу років, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з компенсацією втрати частини доходів за затримку виплати пенсії за період з 20.11.1990.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії з 20.11.1990 по 19.04.2013 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 20.11.1990 по 19.04.2013 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 1989 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання у Сполучені Штати Америки виплату пенсії позивачу припинено з 20.11.1990.
19.04.2013 позивач після повернення до України звернулася до відповідача з заявою про нарахування і виплату пенсії за період коли така виплата не здійснювалася.
Листом №1570-670/К-02/8-1700/22 від 08.02.2022 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, повідомило, що виплату пенсії було поновлено лише за певний період.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахуванні та невиплаті пенсії з 20.11.1990 по 19.04.2013 та зобов'язання нарахувати та виплатити пенсію за період з 20.11.1990 по 19.04.2013 за вислугу років, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003, який набрав чинності з 01.01.2004 (далі - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно пункту 1 частини 1, частини 4 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином, право на призначення (перерахунок, поновлення тощо) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 49 Закону Закон №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
При цьому, міжнародні договори між Україною та Сполученими Штатами Америки стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.
Відповідно до частин 1, 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення зазначено, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 у справі № 1-32/2009 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Вказаним рішенням констатовано, що оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відтак, з 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Таким чином, законами України не передбачено таких підстав для відмови особі, яка офіційно виїхала на постійне місце проживання за кордон, у призначенні пенсії, як відсутність реєстрації в Україні та проживання за кордоном - в країні, з якою відсутній міждержавний договір щодо пенсійного забезпечення.
Такі висновки узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 12 травня 2015 року у справі № 21-180а15, від 19 травня 2015 року у справі №21-168а15, а також Верховного Суду у постановах від 18 вересня 2018 року у справі №522/535/17, від 19 вересня 2018 року у справі №766/1519/17 та від 31 січня 2019 року у справі № 520/9721/16-а, від 01.10.2019 у справі №804/3646/18, від 23.09.2021 у справі №465/7442/16-а, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачка має право на виплату пенсії за період проживання в Сполучених Штатах Америки, однак з 07.10.2009 по 19.04.2023, а не з 20.11.1990 як задовольнив суд першої інстанції, а тому відповідачем протиправно відмовлено позивачці у виплаті пенсії за період з 07.10.2009 по 19.04.2023 в решті слід вимоги залишити без розгляду з урахуванням вищенаведених висновків апеляційного суду.
У постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування рішення або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
У решті рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є обґрунтованим та законним, а тому у відповідності до приписів статті 316 КАС України у вказаній частині його необхідно залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги у вказаній частині висновків суду першої інстанції у вказаній частині не спростовують.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року у справі №460/46161/22 - скасувати частково, а саме: в частині вирішення позовних вимог, які стосуються періоду з 20.11.1990 по 06.10.2009 і в цій частині прийняти нову постанову.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, в частині вимог за період з 20.11.1990 по 06.10.2009 - залишити без розгляду.
Абзаци другий і третій резолютивної частини рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року у справі №460/46161/22 - змінити, замінивши фразу « 20.11.1990 по 19.04.2013» на «з 07.10.2009 по 19.04.2013».
У решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року у справі №460/46161/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді О.М. Довгополов
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 27.07.2023