05 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/3761/22 пров. № А/857/7437/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Гудима Л.Я., Ільчишин Н.В.
за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року (суддя - Желік О.М., час ухвалення - 12:25 год., місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту - 17.03.2023),
в адміністративній справі №380/3761/22 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департамент містобудування Львівської міської ради,
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним і скасування рішення,
встановив:
У лютому 2022 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до відповідачів Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому просила: 1) визнати протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо не включення до діючого Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ФОП ОСОБА_1 та зобов'язати Львівську міську раду внести зміни до ухвали, яка визначає (затверджує) Перелік(и) тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, шляхом включення до Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 , із вказанням її власником ФОП ОСОБА_1 ; 2) визнати протиправним і скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.12.2021 року №1199 “Про демонтаж тимчасових споруд у Шевченківському районі” в частині п.1, а саме: “1. Демонтувати самовільно встановлені тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності на ... АДРЕСА_1 площею 30 кв.м. (фізична особа-підприємець ОСОБА_1 )”.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13.06.2022, занесеною до протоколу судового засідання, залучено у справу третю особу Департамент містобудування Львівської міської ради.
Відповідачі в суді першої інстанції подали спільний відзив на позовну заяву, в якому висловили свої заперечення проти заявленого позову, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним. Просили відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Третя особа подала до суду першої інстанції пояснення, у яких просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодилася позивач та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржуване рішення суду ухвалене з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосування норм матеріальною права, порушення норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що тимчасова споруда позивача за адресою: АДРЕСА_1 встановлена на законних підставах, зокрема, позивачем повністю дотримано вимоги Порядку розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 №4526. ФОП ОСОБА_2 є платником податків, уклала з Львівською міською радою договір оренди землі, згідно умов якого позивачу було надано в оренду земельну ділянку за вказаною адресою для встановлення та обслуговування тимчасової споруди. У подальшому позивачем було встановлено споруду для здійснення підприємницької діяльності з усіма необхідними дозвільними документами. Разом з тим, на засіданні робочої групи, створеної розпорядженням Львівського міського голови від 20.11.2019 №611, у зв'язку неприйняттям рішення шляхом голосування, позивачу було відмовлено у включенні його тимчасової споруди до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові. При цьому вважає скаржник, що тимчасова споруда до самочинно збудованих не належить, оскільки її встановлення було погоджено з усіма відповідними установами, в т.ч. з Львівською міською радою. Вважає апелянт, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про те, що оскаржуване рішення виконавчого комітету є правомірним, оскільки такі висновок суперечить фактичним обставинам справа, нормам закону, а також спростовується письмовими доказами, долученими до цієї справи, оскільки саме через бездіяльність Львівської міської ради відповідачами було штучно створено умови, при яких Львівська міська рада самовільно та вибірково по відношенню до окремих суб'єктів господарювання виключила із Комплексної схеми діючі тимчасові споруди, незаконно підміняючи поняття та термінологію. На переконання скаржника, необхідною умовою для демонтажу самочинно встановленої тимчасової споруди є встановлення: ознак самочинності встановленої тимчасової споруди (відсутність правових підстав для її встановлення, зокрема, відсутність необхідної дозвільної документації), рішення суду про демонтаж.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просять оскаржене рішення суду першої інстанції від 07.03.2023 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Третя особа подала відзив на апеляційну скаргу, вважаючи таку необґрунтованою. Просить залишити оскаржене рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Ухвалою Львівської міської ради №4526 від 23.04.2015 затверджено Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові (а.с. 30).
Управлінням архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету від 16.03.2015 №219 з врахуванням ухвали Львівської міської ради від 23.04.2015 №4526, №4527 та договору оренди земельної ділянки від 15.12.2015 за №Ш-3773, видано 06.01.2016 ФОП ОСОБА_1 паспорт прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності згідно доданої схеми розміщення тимчасової споруди (а.с. 14).
Ухвалою Львівської міської ради №1568 від 02.03.2017 продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова згідно з додатком 1, до якого включено в тому числі ОСОБА_1 (а.с. 127).
21.09.2017 між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (орендодавець) та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір №Ш-1108-17 на право тимчасового користування окремими конструктивним елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд (а.с. 11).
Згідно пункту 2.2.4. договору, орендар зобов'язується демонтувати тимчасову споруду при скасуванні ухвали ЛМР від 02.03.2017 №1568, після закінчення терміну дії цього договору. Пунктом 6.1. встановлено термін дії даного договору з 01 січня 2017 року по 31 травня 2018 року.
В подальшому, договором №Ш-1108-17 (Д-18) від 11.07.2018 було внесено зміни до договору №Ш-1108-17 від 21.09.2017, яким продовжено термін його дії до 31.12.2019 (а.с. 13).
26.12.2019 Львівська міська рада прийняла ухвалу №6107 “Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова”, якою затверджена Комплексна схема розміщення тимчасових споруд дія здійснення підприємницької діяльності, розміщеними на території м. Львова. Комплексною схемою затверджено перелік тимчасових споруд (МАФ), яким дозволено здійснення підприємницької діяльності на території м. Львова. В такий перелік тимчасову споруду ФОП ОСОБА_1 площею 30,00 кв. за адресою АДРЕСА_1 не включено.
24.12.2021 виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення №1199 “Про демонтаж тимчасових споруд у Шевченківському районі”, у пункті 1 якого зазначено, зокрема, демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 , площею 30 кв.м (а.с. 10). Підпунктом 3.1 пункту 3 вказано здійснити протягом 60 календарних днів демонтаж за участю представника Шевченківської районної адміністрації.
Листом від 12.01.2022 Виконавчий комітет Львівської міської ради повідомив позивача, що на засіданні робочої групи, утвореної розпорядженням Львівського міського голови №611 від 20.11.2019 “Про утворення робочої групи для врегулювання ситуації, яка склалась з тимчасовими спорудами для здійснення підприємницької діяльності, розміщеними на території міста Львова”, яке відбулось 02.12.2021, членами робочої групи у зв'язку з неприйняттям рішення шляхом голосування, відмолено ФОП ОСОБА_1 у включенні до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 22).
Вважаючи бездіяльність Львівської міської ради щодо не включення до діючого Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 , та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.12.2021 №1199 “Про демонтаж тимчасових споруд у Шевченківському районі” - протиправними, позивач звернулася із цим позовом до адміністративного суду.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності усіх позовних вимог, виходячи з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з положеннями пункту 44 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема: встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначає Закон України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 №2807-IV (далі - Закон №2807-IV).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №2807-IV, система благоустрою населених пунктів включає: 1) управління у сфері благоустрою населених пунктів; 2) визначення суб'єктів та об'єктів у сфері благоустрою населених пунктів; 3) організацію благоустрою населених пунктів; 4) нормування у сфері благоустрою населених пунктів; 5) фінансове забезпечення благоустрою населених пунктів; 6) здійснення державного, самоврядного і громадського контролю у сфері благоустрою населених пунктів; 7) встановлення відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів.
Статтею 5 Закону №2807-IV встановлено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.
Суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів, у розумінні частини першої статті 12 Закону №2807-IV, є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
Режим використання об'єктів благоустрою визначено статтею 14 Закону №2807-IV, яка передбачає, що такі об'єкти використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.
За змістом частини другої статті 21 Закону №2807-IV, яка наводить перелік елементів (частин) до об'єктів благоустрою належать малі архітектурні форм, які визначаються цією правовою нормою як елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.
Приписами частини другої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI (далі - Закон №3038-VI) визначено, що ТС торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема: 1) забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 2) організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях та ін..
Згідно із статтею 31 Закону №2807-IV, нормування у сфері благоустрою населених пунктів здійснюються з метою формування сприятливого для життєдіяльності людини середовища, в умовах якого забезпечуються захист довкілля, санітарне та епідемічне благополуччя населення, шляхом розроблення комплексу взаємопов'язаних норм і правил, якими визначаються взаємопогоджені вимоги до об'єктів благоустрою.
Відповідно до статті 35 Закону №2807-IV, технічна документація з питань благоустрою територій населених пунктів (проекти, схеми, карти, атласи тощо) розробляється з метою здійснення комплексу заходів з благоустрою територій, окремих об'єктів благоустрою, їх частин і може бути включена до правил благоустрою території відповідного населеного пункту.
Технічна документація з питань благоустрою населених пунктів погоджується в установленому порядку та затверджується її замовником.
Механізм розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності визначений Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244 (далі - Порядок №244).
Пунктом 1.5 Порядку №244 визначено, що комплексна схема розміщення ТС - це текстові та графічні матеріали, якими визначаються місця розташування ТС на території населеного пункту або його частини, розроблені з урахуванням вимог будівельних, санітарно-гігієнічних норм, а також існуючих містобудівних обмежень, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання територій, охорони історико-культурної спадщини, земельно-господарського устрою.
Згідно з пунктами 2.1, 2.17, 2.18, 2.20, 2.30, 2.31 Порядку №244, підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС. Встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив'язки. Строк дії паспорта прив'язки визначається органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або районної державної адміністрації відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізації їх положень. Продовження строку дії паспорта прив'язки здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив'язки органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.
Пунктом 2.4 Порядку №244 передбачено, що відповідність намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності), будівельним нормам визначає відповідний орган з питань містобудування та архітектури, який утворено у складі виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації, протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.
Зі змісту наведених норм права вбачається, що система благоустрою населених пунктів включає, зокрема організацію, нормування та здійснення контролю, у тому числі самоврядного, у сфері благоустрою населених пунктів. У свою чергу нормування у сфері благоустрою передбачає, зокрема затвердження правил благоустрою населених пунктів, а також затвердження місцевих програм, технічної документація з питань благоустрою територій населених пунктів (проекти, схеми, карти, атласи тощо). За своєю юридичною природою перелік тимчасових споруд, призначених для здійснення підприємницької діяльності, комплексні схеми розміщення тимчасових споруд є актами нормування у сфері благоустрою, розробка та затвердження яких входить до повноважень відповідної місцевої ради на підставі п.44 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України».
Наведені правові норми дають підстави вважати, що Львівська міська рада, приймаючи 26.12.2019 ухвалу №6107 “Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова”, якою затверджена Комплексна схема розміщення тимчасових споруд дія здійснення підприємницької діяльності, розміщеними на території м. Львова згідно з додатком, виконувала передбачені Законом України «Про благоустрій населених пунктів» повноваження стосовно здійснення нормування у сфері благоустрою населених пунктів й реалізувала наявну у міськради виключну компетенцію, визначену п.44 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 листопада 2021 року у справі №1140/2982/18, від 16 травня 2023 року у справі №380/3195/22.
Судом встановлено, що Комплексною схемою затверджено перелік тимчасових споруд (МАФ), яким дозволено здійснення підприємницької діяльності на території м. Львова. Однак в такий перелік не включено тимчасову споруду ФОП ОСОБА_1 площею 30,00 кв. за адресою АДРЕСА_1 .
Звертаючись з позовною заявою ФОП ОСОБА_1 обгрунтувала свої доводи тим, що Львівська міська рада проявила бездіяльність щодо не включення до діючого Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ФОП ОСОБА_1 , а також не погодилася із рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1199 від 24.12.2021 в частині пункту 1, вважаючи його протиправним і таким, що підлягає скасуванню за відсутності підстав для демонтування ТС для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 площею 30 кв.м, що належить ФОП ОСОБА_1 ..
Колегія суддів погоджується з доводами позивача, що не включення ТС позивача до Переліку ТС для здійснення підприємницької діяльності впливає на права та інтереси позивача, оскільки паспорт прив'язки розміщення ТС у силу положень Порядку №244 видається або продовжується у разі, якщо ТС включена до Комплексної схеми розміщення ТС, оскільки відповідність намірів розміщення тимчасової споруди визначається на підставі відповідності її місця розташування Комплексній схемі розміщення ТС, якщо така схема розроблена.
Аналогічний висновок у подібних спірних правовідносинах зроблений Верховним Судом у постановах від 31.05.2019 у справі №823/687/18 та від 18.09.2020 у справі №823/762/18.
Матеріалами справи підтверджується, що ТС за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачу, з 2016 року була включена згідно рішення виконавчого комітету від 16.03.2015р. №219 з врахуванням ухвали Львівської міської ради від 23.04.2015 №4526, №4527 та договору оренди земельної ділянки від 15.12.2015 за №Ш-3773 до Комплексної схеми розміщення ТС для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, про що Управлінням архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради видано ФОП ОСОБА_1 паспорт прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності згідно доданої схеми розміщення тимчасової споруди. Ухвалою Львівської міської ради №1568 від 02.03.2017 продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова згідно з додатком 1, до якого включено в тому числі ОСОБА_1 .. 21.09.2017 між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку ЛМР (орендодавець) та ІОП ОСОБА_1 (орендар) укладено договір №Ш-1108-17 на право тимчасового користування окремими конструктивним елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд, пунктом 6.1 якого встановлено термін дії даного договору з 01.01.2017 по 31.05.2018. В подальшому, договором №Ш-1108-17 (Д-18) від 11.07.2018 було внесено зміни до договору №Ш-1108-17 від 21.09.2017, яким продовжено термін його дії до 31.12.2019.
Судом також встановлено, що будь-яких порушень або зауважень до здійснюваної позивачем діяльності, пов'язаної з використанням ТС за адресою: АДРЕСА_1 , не висловлювалося, жодним інтересам громади, включаючи порушення або створення загрози порушенню безпеки експлуатації інженерних мереж комунальної власності, автодоріг тощо, шкоди заподіяно не було.
26.12.2019 Львівська міська рада прийняла ухвалу №6107 “Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова”, якою затверджена Комплексна схема розміщення тимчасових споруд дія здійснення підприємницької діяльності, розміщеними на території м. Львова. Комплексною схемою затверджено перелік тимчасових споруд (МАФ), яким дозволено здійснення підприємницької діяльності на території м. Львова.
Разом з тим, без надання будь-яких пояснень або обґрунтування причин, ТС за адресою: АДРЕСА_1 , яку використовувала ФОП ОСОБА_1 , не було включено до нового Переліку ТС, що входять до Комплексної схеми розміщення ТС для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженого ухвалою ЛМР від 26.12.2019 №6107.
Відповідачі у відзиві на позовну заяву вказували, що Львівська МР наділена дискреційними повноваженнями самостійно приймати рішення про включення або невключення ТС до Переліку ТС для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, оскільки діє в інтересах громади м. Львова та вирішує ці питання з урахуванням наявної у місті ситуації.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді (Recommendation № R(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб'єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб'єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.
Визначаючи повноваження Львівської міської ради щодо самостійного вирішення питання про включення або невключення ТС позивача до нового Переліку ТС для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частин 1 та 12 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська, селищна, міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень; акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» встановлено, що регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Оскільки ухвала Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107 визначає перелік ТС для здійснення підприємницької діяльності на території міста Львова, суд апеляційної інстанції вважає, що така ухвала є регуляторним актом.
Аналогічний висновок у подібних спірних правовідносинах міститься у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №310/6300/16-а.
Колегія суддів зауважує, що у цій справі позивачем не оскаржується вищезазначена ухвала Львівської міської ради, з огляду на що у межах розгляду та вирішення цієї справи не досліджується питання щодо дотримання встановленого порядку розробки та прийняття цього рішення. Разом з тим, позивач оскаржує саме бездіяльність Львівської міської ради щодо не включення її ТС до Переліку ТС, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107.
З огляду на це суд зазначає, що відповідно до статті 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», принципами державної регуляторної політики є: доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив; ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави; збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави; передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності; прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.
Таким чином, під час розробки та прийняття органом місцевого самоврядування або іншим уповноваженим суб'єктом акта регуляторного характеру, мають бути дотримані такі вимоги: враховані інтереси суб'єктів господарювання, суспільні інтереси (територіальної громади) та інтереси держави у такій мірі, щоб це забезпечувало їх збалансованість; обґрунтовано необхідність нормативного регулювання саме у запропонованому у відповідному регуляторному акті формі та порядку; відповідне нормативне регулювання має бути передбачуваним для суб'єктів господарювання у достатній мірі; якщо такі суб'єкти добросовісно та з дотримання усіх вимог законодавства здійснюють свою господарську діяльність, то нові регуляторні норми (правила, заходи) не повинні перешкоджати такій діяльності, крім випадків об'єктивної та мотивованої необхідності дотримання законодавства, захисту національної безпеки та суспільних інтересів тощо.
Такий же висновок про необхідність врахування інтересів суб'єкта господарювання, зокрема того, який вже здійснює господарську діяльність на відповідній території, під час розроблення містобудівної документації та документації з питань благоустрою населених пунктів міститься у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №824/376/19-а.
Однак, як свідчать встановлені у цій справі фактичні обставини, невключення ТС позивача за адресою: м. Львів, вул. Гетьмана І.Мазепи, 12 до нового Переліку ТС для провадження підприємницької діяльності, не було обґрунтовано Львівською міською радою, зокрема, міськрада не пояснила наявність достатніх та належних підстав для не включення ТС до Комплексної схеми, не вказала, що позивачем було недотримано певних правил або порушено умови договорів оренди під час провадження господарської діяльності. Разом з тим, зазначена бездіяльність ЛМР призвела до неможливості подальшого здійснення добросовісної господарської діяльності позивачем, продовження дії документів дозвільного характеру та договорів оренди.
З огляду на це, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 3 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», серед основних принципів державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності є: захист прав, законних інтересів суспільства, територіальних громад та громадян, життя громадян, охорона навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; прозорість процедури видачі документів дозвільного характеру; додержання рівності прав суб'єктів господарювання під час видачі документів дозвільного характеру; зменшення рівня державного регулювання господарської діяльності; установлення єдиних вимог до порядку видачі документів дозвільного характеру.
Тобто, Львівська міська рада не наділена абсолютними дискреційними повноваженням при вирішенні питання про включення або невключення ТС до Комплексної схеми розміщення ТС у відповідному населеному пункті, оскільки таке рішення має прийматися у встановленому порядку, з урахуванням принципів регуляторної політики та політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності, зокрема, збалансованості інтересів держави, суспільних інтересів (територіальної громади) та інтересів суб'єктів господарювання, передбачуваності, у тому числі для суб'єктів господарювання, які добросовісно та з дотриманням усіх правил здійснюють свою діяльність протягом тривалого часу на відповідній території. В іншому випадку такі дії (бездіяльність) матиме ознаки свавільних.
З цього приводу Суд звертає увагу, що у Доповіді Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (The Rule of Law), яка прийнята на 86-й пленарній сесії 25-26 березня 2011 року), встановлено таке: Венеціанська комісія, взявши за основу визначення принципу верховенства права, дане Т. Бінгемом, дійшла висновку про існування сьогодні консенсусу щодо наступних необхідних складових верховенства права: законність (у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес ухвалення законів), правова визначеність, заборона сваволі, доступ до правосуддя (забезпечується незалежними і неупередженими судами), дотримання прав людини, недискримінація і рівність перед законом (пункт 21); у рамках Організації Об'єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948 рік), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002- 2004 роки), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, наприклад, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін. (пункт 24).
Крім того, у пункті 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11) ЄСПЛ зазначив, що законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «P.G. and J.Н. v. the United Kingdom», заява № 44787/98, пункт 46).
У пункті 45 рішення у справі «Al-dulimi and Montana management INC. v.tzerland» (заява № 5809/08) ЄСПЛ наголосив, що однією з фундаментальних складових європейського громадського порядку є принцип верховенства права, а свавілля (arbitrariness) є запереченням цього принципу. Навіть у контексті тлумачення та застосування національного законодавства, коли Суд залишає національним органам влади дуже широкі повноваження, він завжди робить це, прямо чи неявно, з урахуванням заборони свавілля (prohibition of arbitrariness) (див. рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain», заява № 30544/96, пункти 28-29; «Storck v Germany», заява № 61603/00, пункт 98).
Законодавчо закріплена процедура прийняття рішень суб'єктами публічного права має на меті створення гарантій для суб'єкта приватного права та встановлення меж реалізації повноважень органами публічного права і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких рішень (дій) особою, чиї інтереси вони зачіпають. Установлена законом процедура є важливою гарантією недопущення зловживань з боку суб'єктів владних повноважень під час прийняття рішень та вчинення дій, яка повинна забезпечувати, передусім, справедливе ставлення до особи, а також дотримання загального принципу юридичної визначеності, складовою якого є принцип легітимних очікувань.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №826/11708/17, від 08.07.2021 у справі №160/674/19 та від 20.05.2022 у справі №340/370/21.
Суд також враховує, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 січня 2023 року у справі №500/26/22, в адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб'єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб'єкта приватного права (від лат. Uberrima fides - найбільш добросовісний); враховуючи зміст статті 8 Конституції України та практику Конституційного Суду України (зокрема, Рішення від 20 червня 2019 року №6-р/2019), верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
З цього приводу також доцільно вказати, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив ЄСПЛ в справі «Zolotas v. Greece» стаття 1 Протоколу №1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (заява №66610/09, пункт 39). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Capital Bank AD v. Bulgaria» (заява №49429/99, пункт 52).
У справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви №68385/10 та №71378/10).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (заява №25921/02) ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Stretch v. the United Kingdom» (заява №44277/98).
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення «Von Maltzan and others v. Germany»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr von) and others v. Germany», заяви № № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У розглядуваній адміністративній справі враховуючи, що ФОП ОСОБА_1 мала законні очікування стосовно включення належних ТС до нового Переліку ТС для провадження підприємницької діяльності у м. Львові, оскільки ця ТС існувала у попередніх Комплексних схемах, починаючи з 2016 року, Львівська міська рада не висловлювала жодних зауважень до роботи цієї ТС, не обґрунтувала існування інших підстав для не включення ТС до нового переліку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що бездіяльність Львівської міської ради щодо не включення до діючого Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ФОП ОСОБА_1 , є протиправною.
Відносно позовної вимоги про зобов'язання Львівської міської ради внести зміни до ухвали, яка визначає (затверджує) Перелік(и) тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, шляхом включення до Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 , із вказанням її власником ФОП ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
За юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, колегія суддів зазначає, що задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача як суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є можливим в разі встановлення судом необхідності спонукати (заставляти) рішенням суду такого відповідача до вчинення дій, які від повинен (зобов'язаний) вчинити у відповідності до вимог чинного законодавства.
Згідно з ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №806/965/17 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Колегія суддів зауважує, що приймаючи ухвалу від 26.12.2019 №6107 Львівська міська рада визначила перелік ТС для здійснення підприємницької діяльності на території міста Львова. Проте, не включивши ТС позивача за адресою: АДРЕСА_1 до нового Переліку ТС для провадження підприємницької діяльності, Львівська міська рада без наявності достатніх та належних підстав для не включення ТС позивача до Комплексної схеми, діяла необґрунтовано.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача Львівської міської ради, на яку покладено повноваження стосовно здійснення нормування у сфері благоустрою населених пунктів, повторно розглянути і вирішити питання щодо включення до діючого Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ФОП ОСОБА_1 , згідно вимог чинного законодавства, прийнявши обґрунтоване рішення.
Враховуючи, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Львівської міської ради щодо не включення до діючого Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові ТС за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ФОП ОСОБА_1 визнана судом обґрунтованою та частково обґрунтованою вимога щодо зобов'язання Львівської міської ради внести зміни до ухвали, яка визначає (затверджує) Перелік(и) тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, шляхом включення до Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 , із вказанням її власником ФОП ОСОБА_1 , колегія суддів вважає за необхідне задоволити похідну вимогу про визнання протиправним і скасування рішення ВК ЛВМ від 24.12.2021 року №1199 “Про демонтаж тимчасових споруд у Шевченківському районі” в частині щодо Демонтажу самовільно встановленої ТС для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 площею 30 кв.м. (ФОП ОСОБА_1 ).
Таким чином, доводи апеляційної скарги у відповідній частині спростовують помилкові висновки суду першої інстанції про цілковиту відсутність підстав для задоволення позову.
Тому, відповідно до приписів статті 317 КАС України, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати і прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.ч. 3, 6 ст.139 КАС України).
Судом встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 2481,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською квитанцією. Спір у вказаній справі носить немайновий характер із двома самостійними вимогами. За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 7443,00 грн, що підтверджується доданими до апеляційної скарги банківськими квитанціями і підтверджується даними зарахування судового збору до відповідного бюджету.
Розраховуючи пропорційність судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань, колегією суддів враховується, що при поданні позову в суді першої інстанції позивачем сплачено судовий збір лише як за одну немайнову вимогу, в апеляційній інстанції згідно вимог Закону України «Про судовий збір» як за дві самостійні вимоги немайнового характеру.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подання позову належить порівну стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з кожного із відповідачів по 1240,50 грн, як мінімального законодавчо визначений розмір та 50% при частковому задоволенні позову сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги за рахунок бюджетних асигнувань з кожного із відповідачів по 1860,75 грн..
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задоволити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року в адміністративній справі №380/3761/22 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним і скасування рішення - скасувати і прийняти нову постанову.
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо не включення до діючого Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ФОП ОСОБА_1 .
Зобов'язати Львівську міську раду повторно розглянути і вирішити питання щодо включення до діючого Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ФОП ОСОБА_1 .
Визнати протиправним і скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.12.2021 року №1199 “Про демонтаж тимчасових споруд у Шевченківському районі” в частині щодо Демонтажу самовільно встановленої тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 площею 30 кв.м. (фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ).
У задоволенні решта позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 04055896) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у виді судового збору в сумі 1240 (одну тисячу двісті сорок) гривень 50 коп. сплаченого за подання позову та судового збору в сумі 1860 (одну тисячу вісімсот шістдесят) гривень 75 коп. сплаченого за подання апеляційної скарги.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 26256622) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у виді судового збору в сумі 1240 (одну тисячу двісті сорок) гривень 50 коп. сплаченого за подання позову та судового збору в сумі 1860 (одну тисячу вісімсот шістдесят) гривень 75 коп. сплаченого за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Л. Я. Гудим
Н. В. Ільчишин
Повний текст постанови суду складено 17.07.2023 року