05 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/4420/22 пров. № А/857/6527/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гудима Л.Я.,
за участі секретаря судового засідання Ханащак С.І.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року (головуючого судді Мартиць О.І., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 10 год. 56 хв. за правилами спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль повний текст рішення складено 07.03.2023) у справі № 500/4420/22 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 09.11.2022 звернувся в суд з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 04.11.2022 №1317/к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Відділу регіонального представництва в центральних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за рахунок виділених на фінансування його діяльності коштів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 листопада 2022 року по дату винесення судового рішення.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує, що судом не правильно застосовано норми закону та судову практику, що позивачу необхідно було запропонувати посаду, що замається на конкурсній основі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Представник відповідача Бугай О.О. в режимі відеоконференції проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на підставі наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 10.05.2019 №321/к ОСОБА_1 призначено з 14.05.2019 на посаду головного спеціаліста Відділу регіонального представництва в центральних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з визначенням постійного робочого місця в м. Тернополі.
Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 15.08.2022 №683/к «Про затвердження граничної чисельності та зміну структури у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» відповідно до статті 10 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», зважаючи на особливості конституційного регулювання прав і свобод громадянина під час воєнного стану та з метою забезпечення належного функціонування Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, представників Уповноваженого в регіонах затверджено з 15.08.2022 граничну чисельність працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у кількості 458 штатних одиниць, внесено зміни до структури Секретаріату, викладено структуру Секретаріату з урахуванням змін у новій редакції.
ОСОБА_1 надіслано попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису від 30.09.2022, в якому було зазначено, що відповідно до наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 15.08.2022 №683/к «Про затвердження граничної чисельності, зміну структури та штатного розпису Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відбулися зміни в структурі та штатному розписі Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Також вказано, що у разі наявності вакантної посади державної служби відповідної кваліфікації в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини позивачу може бути запропоновано переведення на таку посаду протягом терміну дії попередження.
З попередженням про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису від 30.09.2022 ОСОБА_1 ознайомився 03.10.2022, про що свідчить його особистий підпис (том 1 аркуш справи 17).
Листом за підписом Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Романа Романюка від 26.10.2022 №12649.2/22/37 ОСОБА_1 було запропоновано продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з проханням повідомити про прийняте рішення у термін дії попередження (том 1 аркуш справи 18).
У відповідь на пропозицію щодо продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Воловник В.Н. надіслав листа від 28.10.2022 Керівнику Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Роману Романюку, в якому зазначив, що з метою прийняття ним рішення про погодження продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, просить повідомити про робоче місце (місто, регіон знаходження представництва), визначене (пропонується) для виконання його посадових обов'язків. Вказав, що висловлює бажання про продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в регіональному представництві у Тернопільській області з робочим місцем у місті Тернопіль.
Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 04.11.2022 №1317/к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до статті 10 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», статті 24 Закону України «Про відпустки», наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 15.08.2022 №683/к «Про затвердження граничної чисельності та зміну структури у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста Відділу регіонального представництва в центральних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, 08.11.2022 у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності.
Не погоджуючись зі своїм звільненням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Стаття 10 Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 № 776/97-ВР (далі - Закон № 776/97-ВР) встановлює, що для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Структура секретаріату, розподіл обов'язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Положення). На працівників секретаріату поширюється дія Закону України "Про державну службу". Положення та кошторис секретаріату затверджуються Уповноваженим у межах кошторису витрат, пов'язаних із діяльністю Уповноваженого. Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснюються Уповноваженим.
Відповідно до статті 11 Закону № 776/97-ВР Уповноважений має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України. Організація діяльності та межі повноважень представників Уповноваженого регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджується Уповноваженим.
Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно із частиною 1 статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Частинами 1-3 статті 5 Закону № 889-VIII передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Частиною 5 статті 22 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 41 Закону № 889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець
Відповідно до частин 2, 3 Закону № 889-VIII переведення здійснюється лише за згодою державного службовця. Не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця - вагітної жінки або особи, яка є єдиним опікуном дитини віком до 14 років, а також державного службовця, який у встановленому законодавством порядку визнаний особою з інвалідністю. Не допускається таке переведення також у разі виникнення у державного службовця особливо важливих особистих або сімейних обставин.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
Частинами 1, 5 статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.
Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Частиною 3 статті 87 Закону № 889-VIII передбачено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Крім того, Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Відповідно до частини 1 статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За змістом частини 1 статті 4 КЗпП законодавство про працю складається з цього Кодексу й інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
За приписами частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно із частиною 6 статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Отже, вказана норма КЗпП України визначає загальний порядок припинення трудового договору з працівником з ініціативи власника, у разі проведення реорганізації юридичної особи.
Як встановлено на підставі матеріалів справи спір у цій справі виник у зв'язку з тим, що відповідно до наказу Уповноваженого від 15.08.2022 №683/к «Про затвердження граничної чисельності, зміну структури та штатного розпису Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» відбулися зміни в структурі та штатному розписі Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Згідно із вказаним наказом №683/к Відділ регіонального представництва в центральних областях виведено зі структури Секретаріату Верховної Ради України з прав людини.
З урахуванням прийнятого наказу Уповноваженого від 15.08.2022 №683/к ОСОБА_1 надіслано попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису від 30.09.2022, в якому було зазначено, що відповідно до наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 15.08.2022 №683/к «Про затвердження граничної чисельності, зміну структури та штатного розпису Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відбулися зміни в структурі та штатному розписі Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Також вказано, що у разі наявності вакантної посади державної служби відповідної кваліфікації в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини позивачу може бути запропоновано переведення на таку посаду протягом терміну дії попередження.
З попередженням про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису від 30.09.2022 ОСОБА_1 ознайомився 03.10.2022, про що свідчить його особистий підпис (том 1 аркуш справи 17).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини необхідно було запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Так згідно статті 2 Закону № 889-VIII рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Листом за підписом Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Романа Романюка від 26.10.2022 №12649.2/22/37 ОСОБА_1 було запропоновано продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з проханням повідомити про прийняте рішення у термін дії попередження (том 1 аркуш справи 18).
У відповідь на пропозицію щодо продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Воловник В.Н. надіслав листа від 28.10.2022 Керівнику Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Роману Романюку, в якому зазначив, що з метою прийняття ним рішення про погодження продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, просить повідомити про робоче місце (місто, регіон знаходження представництва), визначене (пропонується) для виконання його посадових обов'язків. Вказав, що висловлює бажання про продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в регіональному представництві у Тернопільській області з робочим місцем у місті Тернопіль.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним посилання суду першої інстанції на те, що позивач не погодився на продовження державної служби на запропонованій йому Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини посаді, яка є рівнозначною посадою тій, яка підлягала скороченню внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності, а лише висловив бажання працювати на посаді в регіональному представництві у Тернопільській області з робочим місцем у місті Тернопіль.
Судом при вирішені даного спору також враховано, що у термін дії попередження про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису від 30.09.2022 і до дати звільнення позивача в Секретаріаті була відсутня посада головного спеціаліста відділу регіонального представництві у Тернопільській області з робочим місцем у місті Тернопіль, бажання працювати на якій висловив позивач у своєму листі від 28.10.2022.
ОСОБА_1 пропонувалась наявна в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України посада головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату з робочим місцем у місті Києві, оскільки відповідно до статті 4 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» місцезнаходженням Уповноваженого є столиця України - місто Київ.
Щодо доводів позивача що він хотів працювати в Секретаріаті, а також, що не знав, де він буде працювати, уточнюючи місцевість суд зазначає, що на момент подання ним листа від 28.10.2022 йому було відомо, що працювати йому пропонують саме в місті Києві.
Так 21.10.2022 в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини було організовано робочу нараду «Про організацію діяльності регіональних представництв Уповноваженого в областях. Завдання. Проблемні питання. Шляхи їх вирішення». Для участі у зазначених заходах згідно наказу Секретаріату від 20.10.2022 №382/5 «Про відрядження» до Секретаріату за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, 21/8, з 20.10.2002 по 21.10.2022 було відряджено позивача.
Згідно письмових пояснень заступника Керівника Секретаріату ОСОБА_2 та Начальника Управління по роботі з персоналом ОСОБА_3 з позивачем проводилась співбесіда щодо визначення його професійної підготовки та професійних компетентностей з метою вирішення питання подальшого проходження державної служби в Секретаріаті.
Управлінням по роботі з персоналом Секретаріату було підготовлено інформаційну довідку щодо наявної освіти та трудового досвіду позивача, в тому числі стосовно його досвіду роботи в Секретаріаті, а також інформацію за підсумками роботи протягом січня - жовтня поточного року (про стан виконання виїзних моніторингових візитів та дистанційних моніторингів, розгляду звернень громадян, особистого прийому громадян, правопросвітницької роботи та гуманітарного напряму в регіоні), з якими було ознайомлено заступника Керівника Секретаріату ОСОБА_2 до проходження співбесіди. Під час співбесіди позивач звітував про діяльність регіонального представництва в Тернопільській області та результати своєї роботи станом на жовтень 2022 року.
На запитання заступника Керівника Секретаріату ОСОБА_2 щодо проблемних питань в організації роботи представництва в Тернопільській області, а також особистого бачення стосовно організації належного функціонування та забезпечення виконання покладених на регіональне представництво функцій та завдань, зважаючи на особливості конституційного регулювання прав і свобод людини і громадянина під час воєнного стану з урахуванням гуманітарної ситуації та стану додержання в області прав і свобод людини, позивачем не було висловлено пропозицій.
Оскільки не було можливості запропонувати позивачу посаду головного спеціаліста в місті Тернополі, йому було поставлено питання, чи розглядає він пропозицію працювати у будь-якому іншому регіоні, крім міста Тернополя.
На зазначене вище питання позивач категорично відповів, що не розглядає ніякого іншого робочого місця, лише місто Тернопіль.
Крім того, відповідно до письмових пояснень головного спеціаліста відділу кадрового менеджменту Управління по роботі з персоналом ОСОБА_4 , 27.10.2022 від позивача надійшов телефонний дзвінок на робочий телефон для уточнення визначення робочого місця запропонованої посади.
Під час телефонної розмови позивачу було роз'яснено, що структурою та штатним розписом передбачена посада головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв та в пропозиції йде мова про визначене робоче місце в місті Києві.
Також у відповідь на лист позивача від 28.10.2022 Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надіслав відповідь листом від 03.11.2022 №12906.2/22/37, в якому зазначив, що координацію роботи працівників регіональних представництв у відповідних регіонах здійснюють представники Уповноваженого у відповідних регіонах.
Крім того, листом від 03.11.2022 №12906.2/22/37 Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив позивача, що станом на 03.11.2022 посада представника Уповноваженого у Тернопільській області вакантна.
З огляду на викладене вище, необхідність визначення постійного робочого місця головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у місті Тернополі вбачається після призначення представника Уповноваженого у Тернопільській області.
Таким чином, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини листом від 03.11.2022 підтвердив відсутність станом на момент написання зазначеного листа в місті Тернополі представника Уповноваженого у Тернопільській області та працівників Секретаріату.
В позовній заяві позивач вказує, що оскільки наказом Уповноваженого від 15.08.2022 №683/к «Про затвердження граничної чисельності та зміну структури у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» в структуру введено посаду представника Уповноваженого в Тернопільській області, в такому випадку виникає необхідність призначення головних спеціалістів для роботи саме в місті Тернополі, а отже, йому мали запропонувати таку посаду до призначення представника Уповноваженого в регіоні.
Так відповідно до пункту 1.4. Положення про регіональні представництва Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженого наказом Уповноваженого від 20.10.2022 №87.15//22 координацію роботи працівників регіональних представництв у відповідних регіонах здійснюють представники Уповноваженого у відповідних регіонах.
Отже, питання необхідності призначення головних спеціалістів для роботи у відповідному регіоні можливе лише після призначення представника Уповноваженого у відповідному регіоні, який на час розгляду справи не призначений.
Крім того, наказом Уповноваженого від 15.08.2022 №683/к «Про затвердження граничної чисельності та зміну структури у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» в структурі не передбачено посад головних спеціалістів саме в місті Тернопіль, що спростовує доводи позивача про наявність вакантних посад головних спеціалістів в зазначеному місті.
Таким чином, позивач не погоджувався працювати в місті Києві, а запропонувати посаду в місті Тернополі у Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини не було можливості.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом України, у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 викладено такий висновок щодо правозастосування: за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року справа № 803/31/16, від 30 липня 2019 року справа № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року справа № 813/150/16, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що встановленими у справі обставинами підтверджується законність прийняття оскаржуваного наказу відповідача в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, відповідачем встановлена законодавством процедура при вирішенні питання щодо звільнення позивача, отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, відповідно колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року у справі № 500/4420/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
Л.Я. Гудим
Повний текст постанови складено 05.07.2023