Справа № 320/3022/23 Суддя (судді) першої інстанції: Харченко С.В.
27 липня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Федотова І.В.,
суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому просить суд зобов'язати відповідача зняти арешт з майна позивача, накладений державним виконавцем на підставі документу від 03.09.2012 № 1319/3, у тому числі з нерухомого майна з реєстраційним номером обтяження № 12944027.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року було відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини між позивачем та відповідачем склалися з підстав невнесення останнім до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомостей про зняття арешту з майна позивача з реєстраційним номером обтяження № 12944027.
Обтяження вказаного майна було вчинено на підставі постанови відповідача про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.09.2012 №1319/3.
Суд першої інстанції в спірній ухвалі дійшов висновку що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів постановляючи дану постанову виходить з наступного.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 172 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1 та 2 ч.1 ст. 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень або наданні адміністративних послуг.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, суть спору полягає у знятті арешту з майна позивача з метою відновлення його майнових прав (скасування чинного обтяження, що вчинено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.09.2012 № 1319/3).
Тобто, в даному випадку, спірні правовідносини пов'язані із особистими немайновими правами позивача, які мають цивільно-правову природу, оскільки спрямовані на забезпечення їх реалізації у сфері приватно-правових відносин.
Більше того, як вірно зазначив суд першої інстанції, дії, бездіяльність чи рішення відповідача, що вчинені ним в рамках виконавчого провадження № 33366074 з виконання виконавчого документу - вимоги Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про стягнення з позивача недоїмки від 03.05.2012 №0350, позивачем в межах даного позову не оскаржуються.
При цьому, колегією суддів враховується, що у зв'язку зі знищенням матеріалів виконавчих проваджень неможливо встановити приналежність обтяження майна, відображеного у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, до виконавчих дій, що вчинені відповідачем саме в рамках виконавчого провадження №33366074, а також чи є позивач боржником у виконавчому провадженні, в рамках якого органом державної виконавчої служби було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.09.2012 № 1319/3.
Відтак, зважаючи на суб'єктний склад та характер спірних у цій справі правовідносин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів та повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Колегія суддів досліджуючи доводи апелянта про те, що останній, з метою зняття арешту з майна, звертався зі скаргою на бездіяльність відповідача до Оболонського районного суду м. Києва, однак йому було відмовлено у відкритті провадження оскільки така скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, звертає увагу, що у випадку незгоди з виконавчими діями органу державної виконавчої служби або з його бездіяльністю, вчиненими (допущеною) під час зняття арешту з майна в рамках виконавчого провадження щодо виконання судового рішення в адміністративній справі або рішення іншого органу (посадової особи), у тому числі стосовно дій/бездіяльності державного виконавця щодо надсилання постанови про закінчення виконавчого провадження органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, щодо реєстрації припинення обтяження такого майна, він не позбавлений права звернутися до адміністративного суду з адміністративним позовом.
У такому випадку, як вірно роз'яснив суд першої інстанції, вибір позивачем способу захисту для ефективного відновлення його порушених прав та інтересів повинен здійснюватись з урахуванням приписів частин першої та другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, вимоги про звільнення майна з-під арешту (що має місце в даному позові), що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження виходячи з вимог пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки апелянтом не надано належних доказів, які б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержання норм процесуального права, в зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя: І.В. Федотов
Судді: Н.М. Єгорова
Є.О. Сорочко