03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 753/11283/22 Головуючий у суді першої інстанції - Шаповалова К.В.
Номер провадження № 22-ц/824/7306/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
26 липня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Владімірової О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору та стягнення грошових коштів,-
У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору та стягнення грошових коштів, який мотивував тим, що 30 липня 2018 року він передав громадянці ОСОБА_1 кошти у розмірі 4 000 доларів США за надання послуг із супроводження внесення змін до детального плану території № 148.
Проте, листом від 05 березня 2019 року відповідач повідомила про намір припинити співпрацю та розірвати договір, в односторонньому порядку відмовилась від виконання взятих на себе зобов'язань згідно розписки та змінила передбачений порядок виконання робіт та послуг, оскільки повідомила позивача, що результатом виконаних робіт буде отримання від Комунальної організації «Інститут генерального плану міста Києва», що є розробником детального плану території №148, офіційної відповіді (листа) про врахування побажань замовника та внесення змін до детального плану території № 148.
Позивач наголошував, що згідно розписки результатом виконаних робіт є затверджений детальний план території № 148.
У зв'язку із тим, що ОСОБА_1 вказані послуги не надала, а отримані кошти не повернула, позивач вимушений звернутись до суду та просив: розірвати договір та зобов'язати ОСОБА_1 повернути кошти у розмірі 4 000 доларів США, що на день подання позовної заяви до суду становить 146 274,40 грн.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Розірвано договір, укладений 30 липня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти за договором від 30 липня 2018 року в розмірі 146 274,40 грн., судовий збір в розмірі 2 455,15 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій категорично заперечує, що з 02 квітня 2020 року позовна давність була подовжена та з 03 квітня 2020 року позовна давність не закінчилася, а була продовженою та не підлягає застосування у цій справі.
Вважає, що посилання суду на п.12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення ЦК України» а також постанови КМУ щодо карантину на території України є необґрунтованим, оскільки законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)», на підставі якого було внесено відповідні зміни до ЦК України частина 2 абзац 2 зазначає ,що «суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Апелянт вказує, що позивач не тільки не навів поважних причин пропуску строку позовної давності, але навіть не подав заяву про подовження цього строку, що підтверджується рішенням суду, у якому відсутні будь-які заяви чи клопотання щодо продовження строку позовної давності з обґрунтуванням причин пропуску.
Відтак, оскільки станом на 05 березня 2019 року позивач знав про волевиявлення відповідача припинити договірні відносини з ним, то саме з цього часу починається перебіг строків позовної давності.
Зазначає, що ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг в інтересах іншої особи, та лише в січні 2020 року ним було придбано земельні ділянки, відповідно яких необхідно було внести зміни до детального плану території № 148, що суттєво змінило підстави та терміни виконання зобов'язань відповідача за договором про надання послуг.
Крім того, апелянт вказує, що вона надала суду, а позивач не спростовував той факт, що останній самостійно, без її участі, звернувся до КО «Інститут генерального планування міста Києва» та самостійно обговорив з ним умови укладання договору, що підтверджується заявою позивача до Київської міської державної адміністрації від 01 лютого 2019 року вхідний №055/3-75 якою просив узгоджувати з останнім будь-які дії, в тому числі детальний план території, пов'язані із земельними ділянками та узгоджувати з ним це у письмовій формі (копія у матеріалах справи). На зазначену заяву позивачем було отримано відповідь від 12 лютого 2019 року за №055- 1509 (копія у матеріалах справи).
Вважає, що наведе свідчить про втручання позивача у її роботу. А коли позивача не влаштували результати його втручання у роботу відповідача, він не знайшов нічого кращого за те, щоб розірвати між ними договірні відносини.
ОСОБА_1 наголошувала, що твердження позивача про те, що вона не виконала прийнятих на себе зобов'язань не відповідає дійсному стану справ. оскільки 31 липня 2018 року, тобто на наступний день після підписання розписки, вона підготувала та подала документи до Департаменту містобудування та архітектури ВО КМР КМДА про внесення змін до детального плану території № 148 від імені попереднього власника. Після зміни власника, а саме коли апелянту стало про це відомо, ОСОБА_2 видав їй довіреність як фізична особа і, у зв'язку зі зміною власника нею вдруге було розпочато підготовку пакет документів про внесення змін до детального плану території № 148.
На момент укладання розписки ОСОБА_1 працювала з документами повністю оформленими на юридичну особу, яка була власником земельних ділянок, відповідно до вимог чинного законодавства України. Зміна власника земельних ділянок передбачає спочатку внесення змін до детального плану території № 148 у зв'язку зі зміною замовника (позивача), тобто переробка технічної документації, і лише потім виконання робіт, передбачених розпискою з позивачем.
Отже, апелянт зазначає, що нею було виконано в двічі більше робіт за авансовий платіж.
Однак, вже на початку березня 2019 року позивач почав вимагати від неї звіт про пророблену роботу, на що нею було направлено йому листи від 05 березня 2019 року та 11 березня 2019 року, а уже 29 березня 2019 року позивач направив їй претензію з пропозицією повернути кошти.
Отже, саме позивач, порушивши в односторонньому порядку їхні домовленості та ст. 903 ЦК України, втрутився у її діяльність та вимагав від неї виконання робіт, не передбачених договором про надання послуг, та не бажав оплачувати послуги КО «Інститут генерального плану міста Києва», без яких неможливо внесення відповідних змін до детального плану території № 148.
На підставі вищенаведеного апелянт стверджує, що нею була двічі проведена робота по підготовці необхідних документів, і лише втручання позивача призвело до подовження строків виконання її обов'язків.
ОСОБА_1 вважає, що не звернувши увагу на вищевикладені факти суд першої інстанції прийшов до хибного висновку, що нею не була проведена робота в повному обсязі із її вини, а не з вини позивача. З матеріалів справи вбачається, що в даній конкретній справі суд мав застосувати не лише норми права, що регулюють договір надання послуг, але і врахувати те, в чиїх інтересах проводилося виконання робіт.
Враховуючи вказане, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволені його позовних вимог у повному обсязі.
03 травня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_2 , у якому останній вказує, що до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність, що визначено ст. 257 ЦК України, та відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19) було продовжено на строк дії карантину, зокрема й строки, що визначені ст. 257 ЦК України.
Вказаний закон щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинність 02 квітня 2020 року і тривав до 30 червня 2023 року, а отже строк звернення до суду з даним позовом пропущено не було.
Позивач вказує, що судом була надана оцінка доказам обох сторін справи та поясненням, наданих сторонами безпосередньо в судовому засіданні, а наявність чи відсутність у його власності земельних ділянок не є предметом спору та не впливає на права та обов'язки сторін, оскільки замовником послуг з самого початку та по цей день був лише він, а не юридична особа.
ОСОБА_2 посилається й на те, що згідно укладеного договору сторонами визначено комплекс послуг, та не було передбачено часткового надання таких послуг, оскільки сторонами не визначено вартості кожного етапу, а погоджено загальну вартість комплексу послуг, відтак саме остання в односторонньому порядку змінила суттєві умови договору, що є законною підставою для його розірвання.
У відзиві ОСОБА_2 просить апеляційний суд залишити оскаржуване рішення без змін, а вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 - без задоволення.
При апеляційному розгляді справи представник відповідача у справі ОСОБА_1 , адвокат Чепурнок Ю.О. підтримав, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов та в апеляційній скарзі.
Представник позивача у справі ОСОБА_2 , адвокат Абакумова А.С. заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, оскільки доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просив залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що 30 липня 2018 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4 000 доларів США відповідно до розписки, написаній власноручно відповідачем. У розписці вказано, що ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання щодо надання послуг із супроводженням внесення змін до Детального плану території № 148 (ДПТ № 148), а саме: подача матеріалів з пропозиціями про набір забудови території; отримання розрахунку за поверховість і посадки запланованої забудови; супровід укладення договору з Київгенпланом на внесення змін; супроводження проходження проекту ДПТ № 148 по комісіям від імені замовника (участі комісії і т.д.).
Кінцевим результатом виконання робіт згідно умов розписки, є затверджений Детальний план території № 148 (ДПТ № 148), в якому запроектовані дві секції двадцяти п'яти поверхового житлового будинку з кількістю квартир (150+/- 10) в кожній секції на земельних ділянках, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 .
Термін внесення пропозиції позивача до Детального плану території № 148 (ДПТ № 148) становить 1 (один) місяць з дати отримання коштів. Термін виконання послуг залежить від термінів проходження Детального плану території № 148 (ДТП № 148) по комісіям Київради, призначення громадських слухань та затвердження ДПТ № 148 КМДА.
Складена розписка підтверджує передачу позивачем грошових коштів в сумі 4 000 доларів США ОСОБА_1 та отримання їх відповідачем у повному обсязі (а.с. 7).
10 квітня 2019 року позивач вручив відповідачу під особистий підпис претензію від 29 березня 2019 року, за змістом якої вимагав повернути отриманий у повному обсязі аванс (50% від загальної вартості робіт), а саме кошти в розмірі 4 000,00 доларів США протягом двох тижнів з моменту отримання даної претензії, оскільки відповідач в односторонньому порядку кардинально змінила результат домовленостей, передбачений розпискою. Але, у встановлений строк - до 24 квітня 2019 року, ОСОБА_1 грошові кошти не повернула.
На день подання позовної заяви до суду, його вимога про повернення 4000,00 доларів США, відповідачем не виконана. Станом на 22 вересня 2022 року, за офіційним курсом НБУ - 4 000,00 доларів США, відповідно до курсу гривні становить 146274,40 грн.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , 30 липня 2018 року було укладено оплатний договір про надання послуг, оформлений сторонами у вигляді розписки, написаної власноручно відповідачем. Виходячи з аналізу змісту вищевказаної розписки, доказів, які знаходяться в цивільній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами був укладений договір про надання послуг.
Так під час розгляду справи було встановлено, що відповідач не виконав у повному обсязі умови договору, зокрема нею не було виконано пункти 2, 3, 4 договору, що не заперечувалось відповідачкою у судовому засіданні тому суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про розірвання договору надання послуг та стягнення із відповідачки отриманих грошових коштів.
Стосовно поданої відповідачкою заяви про застосування позовної давності до вимог позивача, суд зазначив, що вказаний строк позивачем не пропущений оскільки згідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року.
Постановами КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду цієї справи.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про задоволення позову відповідає з огляду на наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як встановлено судом першої інстанції між сторонами у вказаній справі виникли правовідносини, що врегульовані ст. 901 ЦК України - договір надання послуг, згідно до умов якого відповідачка у справі ОСОБА_1 , будучи фахівцем в галузі землевпорядкування та планування території взяла на себе зобов'язання щодо надання позивачу у справі послуг із супроводженням внесення змін до Детального плану території № 148 (ДПТ № 148), а саме: подача матеріалів з пропозиціями про набір забудови території; отримання розрахунку за поверховість і посадки запланованої забудови; супровід укладення договору з Київгенпланом на внесення змін; супроводження проходження проекту ДПТ № 148 по комісіям від імені замовника (участі комісії і т.д.). Кінцевим результатом виконання робіт погодженого сторонами згідно умов розписки, є затверджений Детальний план території № 148 (ДПТ № 148), в якому запроектовані дві секції двадцяти п'яти поверхового житлового будинку з кількістю квартир (150+/- 10) в кожній секції на земельних ділянках, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 .
З матеріалів справи вбачається, та судом встановлено що позивач у справі ОСОБА_2 частково виконав взяті на себе зобов'язання за вище вказаним договором та 30 липня 2018 року передав ОСОБА_1 грошові кошти ( авансовий платіж) в сумі 4 000 доларів США відповідно до розписки. Зазначені обставини сторонами не заперечуються. Разом із тим відповідачка взяті на себе зобов'язання в повному обсягу не виконала .
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Згідно зі статтею 651 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.
У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.
Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідачка у справі в процесі виконання зобов'язання наполягала на зміні умов виконання вказаного договору в частині визначення кінцевого результату та з приводу цього направила позивачу 5 березня 2019 року лист в якому зазначила, що нею внесено до ДПТ № 148 пропозицію по розміщенню багатоповерхового будинку з двома секціями по 16 поверхів кожна та загальною кількістю квартир - 180 шт. Також зазначено, що після отримання позитивного результату від замовника ОСОБА_2 щодо внесення запропонованої багатоповерхової забудови на 2 секції по 24 поверхи в кожній та передачі на зберігання решти коштів згідно розписки за виконану роботу, пропозиція по внесенню змін буде передана розробнику, а результатом виконаних робіт буде отримання від КО «Інститут генерального плану міста Києва» офіційної відповіді про врахування побажань замовника та внесення змін до ДПТ № 148, але лише в разі передачі решти суми згідно розписки за виконану роботу. Після отримання відповіді від КО «Інститут генерального плану міста Києва» відповідачка запропонувала позивачу вважати завершеною їх роботу та здійснити повний розрахунок.
Отже, під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач не виконала умови договору в повному обсязі та в односторонньому порядку змінила умови договору від 30 липня 2018 року, зокрема щодо кількості наданих послуг (робіт), результату виконаних робіт, а також порядку розрахунку за виконану роботу, що є істотним порушенням умов договору, а тому суд вважає за необхідне розірвати договір про надання послуг, укладений 30 липня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1
29 березня 2019 року позивач надіслав відповідачу претензію, в якій, зокрема зазначив про необхідність повернення коштів у розмірі 4000 доларів США, з причин односторонньої зміни домовленостей відповідачкою. Строк повернення коштів 2 тижні з моменту отримання претензії. Претензія відповідачкою була отримана 10 квітня 2019 року, що підтверджується написом на претензії та не заперечувалось відповідачкою у судовому засіданні.
Відповідно до статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, обґрунтовано виходив із того, що допущені виконавцем порушення умов договору щодо неналежного виконання погоджених сторонами умов договору є істотними та призвели до того, що позивач не отримав той результат на який розраховував при укладенні даного договору та за виконання якого ним були сплачені (частково) грошові кошти. Відтак, наявні всі підстави для розірвання договору про надання послуг та стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми передплати за договором.
Перевіряючи доводи апелянта в частині помилковості висновків суду першої інстанції при вирішенні клопотання про застосування пропуску строку позовної давності як самостійної підстави для відмови у задоволенні позову, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За змістом частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п'ята статті 267 ЦК України).
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що укладаючи договір надання послуг сторонами було узгоджено, що терміном виконання взятих ОСОБА_1 на себе зобов'язань залежить від термінів проходження ДПТ №148 по комісіям Київради, призначення громадських слухань, та затвердження ДПТ №148 КМДА.
Разом із тим, листом від 05 березня 2019 року відповідачка ОСОБА_1 повідомила позивача про бажання змінити умови виконання договору та визначити такими не затвердження ДПТ №148 за умовами, на яких наполягав позивач, а просила визнати результатом виконаних робіт - отримання від комунальної організації «Інститут генерального плану міста Києва», що є розробником ДПТ №148, офіційної відповіді про врахування побажань замовника та внесення змін до ДПТ №148. І пропонувала на цьому договірні відносини за вказаним договором надання послуг припинити.
Зазначені обставини свідчать про неможливість/небажання виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань у обсязі, який був визначений на дату укладення договору, тобто про виникнення у позивача права на звернення до суду із вказаним позовом, з врахуванням положень ст. 257 ЦК України, такий строк сплив у позивача 06 березня 2022 року. З позовом ОСОБА_2 звернувся до суду 22 вересня 2022 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.
Разом із тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
В постановах Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що "у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Враховуючи, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 06 березня 2022 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, тому звернення ОСОБА_2 з даним позовом відбулось у межах позовної давності.
Колегія суду погоджується із висновком суд першої інстанції і в цій частині судового рішення.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 28 липня 2023 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв