25 липня 2023 року місто Київ
справа № 755/7060/15-ц
апеляційне провадження № 22-ц/824/11513/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Осінчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Марцинкевича В.А. від 20 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . У квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_2 , його мати ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 .
Відповідач був формально зареєстрований у вказаній квартирі з 2007 року, однак фактично у ній не проживає, що підтверджується відповідним актом, внаслідок чого позивачі сплачують комунальні послуги в більшому обсязі.
Посилаючись на викладене, позивачі просили визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірною квартирою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у справі в сумі 243,60 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 тривалий час не проживає у квартирі позивача, а тому підлягає визнанню таким, що втратив право користування нею.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 31 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скаржник зазначає, що жодної повістки від суду не отримував, а тому суд неправомірно розглянув справу у його відсутність; він проживав і проживає у спірній квартирі, що підтверджується письмовими поясненнями сусідів, а тому підстави для визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою відсутні.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивачі не скористалися правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити.
Позивачі в судове засідання не з'явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що згідно копії договору дарування квартири від 22 лютого 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Партолою М.Д., ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 5).
У вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 (власник), ОСОБА_3 (мати), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_1 (піднаймач), що підтверджується копією довідки ЖРЕО № 409 від 27 березня 2015 року № 600 (а.с. 4).
Відповідно до акту від 3 квітня 2015 року, складеного майстром технічної дільниці ОСОБА_6 в присутності свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , - ОСОБА_1 , 1981 року
народження, у квартирі АДРЕСА_1 , не проживає з 2007 року (а.с. 6).
Згідно копій пояснень сусідів по будинку ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , відповідач ОСОБА_1 у період з 2007 року по 2023 рік постійно проживає у спірній квартирі (а.с. 61-63).
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 ЦК України).
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого
проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині 2 статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
У статті 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
При порівнянні норм ЖК України та ЦК України можна зробити такі висновки.
У частині 1 статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.
Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов'язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім'ї власника.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
Питання про визнання припиненим права користування житлом у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК України вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований у спірній квартирі з 2007 року. Однак, згідно акту від 3 квітня 2015 року, складеного майстром технічної дільниці ОСОБА_6 , відповідач не проживає у квартирі з 2007 року. Копії пояснень сусідів ( ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ) від 10 квітня 2023 року навпаки, свідчать про постійне проживання відповідача у вказаній квартирі. Крім того, у вказаних поясненнях зазначено, що позивачі є родичами відповідача - батько і бабуся.
Враховуючи позицію апелянта, важливість збереження для нього зареєстрованого місця проживання, колегія суддів вважає, що позивачами не доведено наявність правових підстав для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції не перевірив наведені вище факти, не вислухав думку відповідача, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.
Крім того, під час перегляду справи в апеляційному порядку, судом встановлено, що справу було розглянуто за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу таким доводом, що також є обов'язковою підставою для скасуванню рішення суду (пункт 3 частини 3 статті 376 ЦПК України).
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом ухвалено рішення про задоволення позову через неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Відповідно до частин 1-2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Ураховуючи викладене, з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги по 451 грн. 10 коп. з кожного.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року скасувати і ухвалити нове судове рішення такого змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщеннямвідмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) по 451 грн. 10 коп. судового збору з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: