Справа №757/19082/22-к Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/4249/2023 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
24 липня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу з доповненнями захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року,-
за участю
прокурора ОСОБА_8
представника потерпілого ОСОБА_9
обвинуваченого (в режимі ВКЗ) ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.06.2023 задоволено клопотання прокурора ОСОБА_8 та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 27 серпня 2023 року включно. Визначено обвинуваченому ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 325 526 000(триста двадцять п'ять мільйонів п'ятсот двадцять шість тисяч) гривень, що дорівнює 121 284(прожиткових мінімумів для працездатних осіб). З покладанням на обвинуваченого ОСОБА_6 в разі внесення застави, наступні обов'язки:
- прибувати до суду за першою вимогою;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 27.08.2023 року включно.
Визначено строк дії ухвали - до 27.08.2023.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції, врахував наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, зокрема, що обвинувачений ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, зможе вчинити спроби переховуватися від суду, з огляду на можливість призначеного покарання, у випадку встановлення судом його винності, незаконно впливати на ще не допитаних свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Крім того, обвинувачений у зв'язку із проведенням на території України військових дій, зможе переховуватися на тій території країни, яка не підконтрольна органам державної влади.
Крім того, у відповідності до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, суд першої інстанції застосував обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України, в раніше встановленому розмірі, який згідно ч.5 ст. 182 КПК України перевищує розмір застави, встановлений для даної категорії злочину,та дорівнює сумі спричинених іноземній компанії і зазначеній у обвинуваченні збитків, а саме 325 526 000 гривень.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість ухвали Печерського районного суду м. Києва від 29.06.2023 просить її скасувати. Просить постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 від 26.06.2023 про продовження тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з альтернативним запобіжним заходом у вигляді застави в розмірі 325 526 000(триста двадцять п'ять мільйонів п'ятсот двадцять шість тисяч) гривень, що дорівнює 125 202 прожиткових мінімумів для працездатних осіб - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що незаконність судового рішення полягає в тому, що під час розгляду клопотання суддею було грубо порушено право на захист обвинуваченого. Зокрема, всупереч вимог кримінального процесуального законодавства про факт звернення із клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурором у передбачений законом спосіб так і не було повідомлено жодного з двох захисників ОСОБА_6 . Так само жодному із захисників прокурором не була вручена вчасно копія відповідного клопотання. Вочевидь, що невручення в належний спосіб клопотання захиснику позбавляє його можливості здійснювати належний захист особи під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу, що грубим порушенням права обвинуваченого на захист.
Крім того, апелянт зазначає, що однією з обов'язкових процесуальних умов порушення перед судом питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є долучення до вказаного процесуального документу копій матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. Натомість ознайомлення з матеріалами судової справи свідчить, що дотепер, починаючи з підготовчого судового засідання у справі №757/19082/22-к, де було обрано запобіжний захід обвинуваченому у вигляді тримання під вартою, який наразі продовжується, прокурором так і не долучено жодного процесуального документа, який підтверджував його доводи не тільки щодо існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, але й обґрунтував обставини, які свідчать про те, що заявлені прокурором ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання ОСОБА_6 під вартою. А відтак, відсутність будь-яких документів, наданих на підтвердження обставин, передбачених ст.ст.177, 199, унеможливило об'єктивний та повний розгляд судом, порушеного перед ним прокурором питання.
Також апелянт вказує, що судом першої інстанції не було враховано, що клопотання прокурора, що є предметом заперечення, є точною копією клопотань, які раніше подавалися прокурором в судовому процесі. Прокурор жодним чином не враховує часовий фактор обмеження свободи обвинуваченого та не наводить будь-які нові доводи на обґрунтування необхідності тримання ОСОБА_6 під вартою вже понад рік. Крім того, апелянт зазначає, що так само судове рішення, яке є предметом оскарження, є точною копією судових рішень, якими раніше було застосовано, а потім продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому.
Апелянт зазначає, що з урахуванням наведених обставин сьогодні Печерським районним судом міста Києва здійснюється квазіавтоматичне продовження строку тримання під вартою його підзахисного, під час вирішення відповідного питання судом застосовуються шаблонні формулювання, сам розгляд здійснюється взагалі без з'ясування будь-яких обставин, що підтверджують наявність нових або збереження вже задекларованих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Крім того, апелянт вказує, що відповідно до змісту оскаржуваної ухвали, вбачається те, що суд першої інстанції погодився із заявленими прокурором ризиками, передбаченими ч. 1 ст. 177 КПК України, відносно того, що ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, зможе вчинити спроби переховуватись від суду, з огляду на можливість призначення йому покарання, у випадку встановлення судом його винності, незаконно впливати на допитаних свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Апелянт зазначає, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання. Натомість оскаржувана ухвала, свідчить про те, що всупереч усталеній практиці ЄСПЛ на сьогодні до обвинуваченого застосовується найсуворіший запобіжний захід, який обґрунтовується виключно важкістю покарання, яке йому загрожує.
Також апелянт зазначає, що клопотання прокурора свідчить, що всі наведені ним аргументи на користь існування перелічених в оскаржуваній ухвалі ризиків, свідчить, що доводи прокурора носять абстрактний характер, і передусім теж пов'язуються із тяжкістю злочину, який ставиться в провину обвинуваченому. Зокрема, жодних документальних підтверджень того, що обвинувачений переховувався від органів досудового розслідування, чинив тиск на свідків чи перешкоджав кримінальному провадженню не існує.
Крім того, апелянт вказує, що дійсно обвинувачений оголошувався в розшук, водночас, відповідно до постанови про оголошення в розшук підозрюваного від 01.10.2021 підставою для прийняття відповідного процесуального рішення стало те, що «встановити місцезнаходження підозрюваного ОСОБА_6 не представляється можливим оскільки останній за місцем свого фактичного мешкання та за місцем реєстрації не мешкає». 3 огляду на викладене, можна констатувати, що жодних відомостей, які б свідчили про факт ухилення ОСОБА_6 від слідства на момент його оголошення в розшук не було і дотепер не має, а само по собі посилання суду на ризик приховування обвинуваченого під суду є необгрунтованим.
Також апелянт зазначає, що в ухвалі суду першої інстанції декларується існування ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні. Зокрема, у клопотанні прокурор вказує, що начебто ОСОБА_6 сам або через своїх знайомих шляхом підкупу, вмовлянням чи залякуванням може примусити свідків змінити свої покази. Водночас, жодних відомостей про перелік цих свідків, а також суттєвість їх показів для притягнення до кримінальної відповідальності матеріали клопотання не містять.
Щодо існування ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, апелянт вказує, що судом першої інстанції підтримано досить суперечливий аргумент прокурора відповідно до якого - проживання ОСОБА_6 у Вінницькій області є само по собі визначальною обставиною для існування вказаного ризику.
Апелянт зазначає, що заявлені прокурором ризики, не носять реальний та явний характер, вони не існують в об'єктивній дійсності та на них не вказують наявні у матеріалах справи докази. Сам по собі факт абстрактної можливості особи ухилятися від суду або вчинити інші дії, які перешкоджають слідству, що грунтується лише на міркуваннях учасників судового провадження та являє собою лише підозру у можливих діях обвинуваченого, не може бути достатньою правовою підставою для висновків суду щодо того, що обвинувачений дійсно буде намагатися ухилятися від суду або вчинити тиск на свідків чи перешкоджати розслідуванню.
Крім того, апелянт вказує, що всупереч вимог ч. 4 ст. 182 КПК України судом першої як при обранні, так і продовженні альтернативного запобіжного у вигляді застави, не враховувалися обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого тощо. Як наслідок, визначений судом розмір застави є завідомо непомірним для нього, не відповідає його статкам та явно суперечить усталеній практиці ЄСПЛ відповідно до якої гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не відшкодування збитків, а зокрема явку обвинуваченого в судове засідання.
Також апелянт зазначає, що клопотання прокурора свідчить, про те, що на сьогодні сторона обвинувачення не тільки не надала докази існування потреби в застосуванні, але й взагалі не обгрунтувала підстави свого прохання призначити в якості альтернативи обвинуваченому заставу, яка перевищує передбачений законом розмір. Крім того, відповідно до тексту оскаржуваної ухвали при вирішенні питання про розмір застави приймалося до уваги те, що «іноземній компанії діями ОСОБА_6 спричинені збитки в сумі 325 526 000 грн.». Однак, вказана позиція суду не відповідає дійсності, бо реальних збитків в ході вчинення кримінального правопорушення жодній юридичній особі не спричинено. Це підтверджується даними Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до яких корпоративні права, які за позицією сторони обвинувачення є предметом заволодіння, знаходяться у власності потерпілого.
В доповненнях до апеляційної скарги, апелянт зазначає, про те, що на сьогодні відсутнє підтвердження факту ухилення обвинуваченого від явки про виклик до слідчого, оскільки згідно із матеріалами кримінального провадження 13.09.2021 слідчим було спрямовано повістки про виклик ОСОБА_6 за адресою його реєстрації - АДРЕСА_1 . 21.09.2021 слідчим складено повідомлення про підозру ОСОБА_6 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 206-2 КПК України. Того ж дня, вказаний процесуальний документ було спрямований за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_3 . Наступного дня за вказаними адресами було спрямовано повістки про виклик.
Окрім того, апелянт вказує, що 24.09.2021 у відповідь на доручення органу досудового розслідування старшим оперуповноваженим ДСР НП України ОСОБА_10 було повідомлено про те, що за жодною з вказаних адрес ОСОБА_6 на момент направлення йому повісток не проживав. 27.09.2021 у відповідь на доручення начальником ВП №1 Дністровського РВП ГУНП в Чернівецькій області було повідомлено орган досудового розслідування про те, що ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_2 ніколи не проживав . 27.10.2021 у відповідь на доручення начальником СВ Шепетівського районного управління поліції ГУПН у Хмельницькій області було повідомлено орган досудового розслідування про те, що ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_1 не проживає, та взагалі в будинку квартири за номером АДРЕСА_4 не існує. 01.10. 2021 слідчим було оголошено в розшук ОСОБА_6 .. Відповідно до постанови про оголошення в розшук підозрюваного підставою для прийняття відповідного процесуального рішення є те, що «встановити місиезнаходження підозрюваного ОСОБА_6 не представляється можливим оскільки останній за місцем свого фактичного мешкання та за місцем реєстрації не мешкаю».
Апелянт зазначає, що вище вказане беззаперечно свідчить, що твердження прокурора про неявку підозрюваного за викликами носить маніпулятивний характер та оскаржуване рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи. Відтак, будь-які твердження щодо ухилення ОСОБА_6 від явки до суду органів досудового розслідування та існування ризику ухилення від суду є надуманими.
Крім того, апелянт вказує, що на сьогодні жодних підстав для визначення застави в розмірі 325 526 000 не має. Відповідно до оскаржуваного рішення вказаний розмір визначено з огляду на «збитки спричинені іноземній компанії». Водночас, згідно Витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого корпоративні права, які за позицією сторони обвинувачення є предметом заволодіння, знаходяться у власності потерпілого.
Також апелянт зазначає, що відповідно до резолютивної частини оскаржуваного рішення обвинуваченому ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 325 526 000 (триста двадцять п?ять мільйонів п?ятсот двадцять шість тисяч) гривень, що дорівнює 125 202 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Натомість, враховуючи те, що у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2684 грн., простий арифметичний підрахунок (325 526 000/2684 = 121 284) визначеного рішенням Печерського районного суду міста Києва розміру застави не може дорівнювати 125 202 прожитковому мінімуму для працездатних осіб. Апелянт вказує, що визначена застава очевидно, є штучно завищена.
Від представника Компанії «Епл хіллз інвестментс лімітед» адвоката ОСОБА_9 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просить залишити ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29.06.2023 - без змін, а у задоволенні апеляційної скарги поданої захисником обвинуваченого ОСОБА_6 - відмовити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу з доповненнями, з підстав наведених у ній, окрім доводів щодо неправильного обрахунку прожиткового мінімуму, думку прокурора та представника потерпілого, які просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду, вивчивши надані судом першої інстанції матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12021262100000032 від 31.03.2021, по обвинуваченню ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 206-2 КК України.
В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, які є стійкими, триваючими та виправдовують саме найсуворіший запобіжний захід, який відповідає характеру, тяжкості, інкримінованого ОСОБА_6 злочину.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року клопотання прокурора задоволено та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 27 серпня 2023 року включно, а також визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 325 526 000(триста двадцять п'ять мільйонів п'ятсот двадцять шість тисяч) гривень, що дорівнює 121 284 (прожиткових мінімумів для працездатних осіб).
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини, за яких таке продовження можливе.
Так, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, судом першої інстанції, були заслухані пояснення прокурора, представника потерпілого, обвинуваченого та його захисників, для з'ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
При розгляді питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання, врахував тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 та тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, дані про його особу та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбаченіп. 1, 3, 4 ч.1 ст. 177 КПК України, які є дійсними та триваючими, і на даний час виключають можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що розгляд питання про продовження тримання обвинуваченого під вартою здійснювався на підставі клопотання прокурора, яке в передбачений КПК України строк не було вручено стороні захисту та до якого не було долучено матеріалів, якими прокурор обґрунтовує клопотання, що, на думку захисника, є порушенням права на захист, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки розгляд питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою судом першої інстанції здійснювався на стадії судового розгляду кримінального провадження, в порядку ч.3 ст. 331 КПК України, яка зобов'язує суд незалежно від наявності клопотань розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Окрім того, кримінальним процесуальним законом не передбачено вручення такого клопотання стороні захисту, тоді як обвинуваченому клопотання прокурора було вручено, що підтвердив прокурор в суді апеляційної інстанції.
Не вбачає колегія суддів і порушення права на захист обвинуваченого, оскільки вирішення питання про продовження строку тримання під вартою здійснювалось, за участі обвинуваченого ОСОБА_6 та в присутності його захисників - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_11 .
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів, вони є безпідставними з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Як правильно встановив суд першої інстанції, характер висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років з конфіскацією майна, сума спричинених збитків іноземній компанії, згідно обвинувачення складає 325526000 грн, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, який у даному провадженні оголошувався у розшук, достатніх стримуючих соціальних зв'язківне має, його вік, матеріальне становище, дають достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 , з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватися від суду та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином такі ризики не зменшились і виправдовують подальше його тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що обвинувачений оголошувався у розшук у зв'язку із неможливістю встановлення його місцезнаходження, так як ОСОБА_6 за місцем свого фактичного мешкання та за місцем реєстрації не проживав, а не у зв'язку з ухиленням обвинуваченого від явки про виклик до слідчого, як на підставу відсутності ризику переховування від суду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наведені захисником обставини, не дають достатніх підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 , який за адресою місця реєстрації не проживав та протягом незначного періоду часу неодноразово змінював місця проживання, про що сам вказав в суді апеляційної інстанції, і де у нього залишились зв'язки, усвідомлюючи умови воєнного стану і тяжкість покарання, що йому загрожує, не здійснить дії, передбачені п.1 ч.1 ст. 177 КПК України.
Що стосується ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_6 впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин кримінального правопорушення, яке інкриміноване обвинуваченому, на даному етапі провадження, яке наразі триває, докази сторони обвинувачення досліджуються, існують достатні підстави вважати, що обвинувачений може впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, які ще не допитані судом, з метою зміни ними показів, а тому доводи захисника про відсутність ризику впливу на свідків є безпідставними.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги захисника про відсутність переліку свідків та суттєвості їх показань, зважаючи на те, що обвинуваченомупід час виконання вимог ст. 290 КПК України стали відомими анкетні та контактні відомості свідків. До того ж, як слідує з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів обвинувачений був керівником підприємства, що підтверджує можливість впливу на свідків, які є працівниками цього підприємства. При цьому, як слідує з пояснень прокурора в судовому засіданні апеляційної інстанції, то перелік свідків оголошено. Що ж до суттєвості показань свідків, то наразі, обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на підставі обвинувального акту, шляхом безпосереднього дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів, в тому числі і показань свідків, які на даний час не допитані, і на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення та яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, шляхом ухвалення остаточного рішення у кримінальному провадженні, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними.
Посилання захисника на попередні клопотання прокурора та ухвали суду першої інстанції, колегія суддів до уваги не бере, оскільки у даному провадженні суд апеляційної інстанції перевіряє обставини, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 відповідно до даної ухвали від 29 червня 2023 року, яку оскаржено захисником, тоді як попередні ухвали суду не є предметом даного апеляційного розгляду, і згідно вимог КПК України оцінювати її законність не входить до повноважень колегії суддів.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3, 4, ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про особу обвинуваченого підтверджують на даному етапі провадження потребу в подальшому триманні під вартою. Зважаючи на наведене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також твердження апелянта про те, що прокурором не доведено існування ризиків, а встановлені судом ризики не існують в об'єктивній дійсності та являють собою лише підозру у можливих діях, колегія суддів вважає безпідставними.
Приписи ч. 4 ст. 182 КПК України визначають, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
У рішенні від 13 січня 2022 року у справі «Істоміна проти України» (Istomina V. Ukraine, заява № 23312/15) ЄСПЛ зазначив, що застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім забезпечення явки особи на судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. Сума шкоди у справі може бути одним із факторів, що виправдовує вищу суму застави, але лише у поєднанні з іншими критеріями серйозністю вчиненого злочину, ризику втечі тощо.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про надмірну суму застави, то колегія суддів, вважає їх безпідставними, з урахуванням характеру та обставин інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується, та інших обставин, що мають значення, у даному випадку, а тому на переконання колегії суддів, визначений альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 121284 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, буде цілком достатнім для виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а перспектива втрати такого грошового забезпечення у випадку порушення ним встановлених обов'язків послужить достатнім стримуючим фактором, що виключає з його сторони будь-яке бажання переховуватися від суду або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інші протиправні дії.
Рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, як про це просить захисник, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу з доповненнями захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора ОСОБА_8 та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 27 серпня 2023 року включно, а також визначено розмір застави, у сумі 325 526 000(триста двадцять п'ять мільйонів п'ятсот двадцять шість тисяч) гривень - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_4