справа № 757/1750/22
провадження № 22-ц/824/8295/2023
19 липня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Борисової О. В., Рейнарт І. М.
при секретарі Кролівець О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві про усунення перешкод у користуванні майном шляхом звільнення майна з-під арешту, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року в складі судді Коренюк А.М.,
встановив:
31.12.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві про усунення перешкод у користуванні майном шляхом звільнення майна з-під арешту.
Посилалась на ті підстави, що 02.07.2012 вироком Печерського районного суду м. Києва у справі №1-202/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 квітня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.190 ч.4, 28 ч.3, 358 ч.2, 28 ч.2, 358 ч.3 КК України і призначено покарання: за ст. 190 ч.4 КК України у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна; за ст. 28 ч.3, 358 ч. 2 КК України у виді 3 років позбавлення волі; за ст. 28 ч.3, 358 ч.3 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_3 від призначеного покарання за злочини, передбачені ст. 28 ч.3, 358 ч. 2, 28 ч.3, 358 ч.3 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
В рамках здійснення досудового розслідування постановою слідчого Печерського РУГУ МВС України в м. Києві від 25 квітня 2006 року накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_2 , а саме: на квартиру АДРЕСА_1 ; на квартиру АДРЕСА_2 .
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року затверджено мирову угоду в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, за якою: трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3 , набута на ім'я ОСОБА_2 , буде особистою приватною власністю ОСОБА_1 ; 1/5 частка двокімнатної квартири за адресою : АДРЕСА_4 , буде особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 засуджений ОСОБА_2 помер.
Зазначала, що вона, як дружина ОСОБА_2 , є його спадкоємцем, проте не може оформити спадщину на спадкове майно, яка продовжує залишатися під арештом.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року (справа №761/26778/20) позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Сьома київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/5 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно інформаційної довідки №286877967 від 25.11.2021 вбачається, що квартира АДРЕСА_2 , знаходиться під арештом. Підстава арешту: постанова Печерського РУГУ МВС України від 24.04.2006 року.
Згідно інформаційної довідки №241140475 від 20.01.2021 вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , знаходиться під арештом. Підстава арешту: постанова Печерського РУГУ МВС України від 24.04.2006 року.
Посилаючись на вказані обставини, вимоги ст. 316, 317, 391, ч.1 ст. 321 ЦК України позивачка просила зняти арешт з нерухомого майна, який було накладено постановою Печерського РУГУ МВС України в м. Києві від 24 квітня 2006 року в кримінальній справі №1-202/11, а саме: з квартири АДРЕСА_1 ; з квартири АДРЕСА_2 , які належать ОСОБА_1 .
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві про зняття арешту з майна закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України ( справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).
29.03.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Шаповалов А. М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Свої доводи обґрунтовує тим, що постановою слідчого Печерського РУГУ МВС України в м. Києві Слобонюка М. М. від 25.04.2006 у справі №1-202/11 накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_2 на стадії досудового розслідування на основі КПК України 1960 року, а тому спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №2-3392/11.
Нерухоме майно, на яке накладено арешт, є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Накладений арешт перешкоджає ОСОБА_1 у повному обсязі здійснювати право власності на належне їй майно.
ОСОБА_1 не була учасником кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, не приймала участі у винесенні постанови слідчого від 25.04.2006 про накладення арешту на нерухоме майно. Наявність арешту на нерухоме майно перешкоджає ОСОБА_1 отримати свідоцтво про право на спадщину.
Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Таку правову позицією викладено у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11.
Закриваючи провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції не роз'яснив позивачеві до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даної справи, а також наслідки закриття провадження у справі.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу Печерське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві не скористалось. Листом від 16.05.2023 повідомило суд, що Печерське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві є територіальним ( відокремленим) структурним підрозділом Головного управління Національної поліції у м. Києві та статусу юридичної особи не має. Позивачем не з'ясовано належним чином коло відповідачем у справі, до яких слід заявляти позовні вимоги, наявність в них статусу юридичної особи тощо, внаслідок чого порушено вимоги п. 2 ч.3 ст. 175 ЦПК України.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Паламаренко Ю. А. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
В судове засідання інші учасники справи не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що вироком Печерського районного суду м. Києва від 02 липня 2012 року у справі №1-202/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 квітня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 визнано винними у вчинені ними злочинів та призначено відповідне покарання.
Зокрема, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.190 ч.4, 28 ч.3, 358 ч.2, 28 ч.2, 358 ч.3 КК України і призначено покарання: за ст. 190 ч.4 КК України у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна; за ст. 28 ч.3, 358 ч. 2 КК України у виді 3 років позбавлення волі; за ст. 28 ч.3, 358 ч.3 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_2 від призначеного покарання за злочини, передбачені ст. 28 ч.3, 358 ч. 2, 28 ч.3, 358 ч.3 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Вказаним вироком цивільні позови потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , солідарно, на користь потерпілих : ОСОБА_8 - 2 272 500 грн; ОСОБА_20 - 3 980 000 грн; ОСОБА_9 - 136 350 грн; ОСОБА_10 - 606 000 грн; ОСОБА_21 - 429 250 грн; ОСОБА_11 - 169 600 грн; ОСОБА_12 - 26 000 грн; ОСОБА_13 - 345 420 грн; ОСОБА_14 - 715 080 грн; ОСОБА_15 - 784 341 грн; ОСОБА_16 - 784 341 грн; ОСОБА_17 - 1 010 000 грн; ОСОБА_18 - 1 515 000 грн; ОСОБА_19 - 625 000 грн; ОСОБА_22 - 170 090 грн на відшкодування матеріальних збитків, спричинених злочином.
Майно, яке перебуває під арештом, зокрема, дві квартири: квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 , які належать ОСОБА_2 , на яке постановами слідчих органів внутрішніх справ накладено арешт з метою забезпечення виконання вироку суду в частині відшкодування збитків по задоволеним цивільним позовам потерпілих, а також для виконання вироку в частині конфіскації майна підсудних, залишено під арештом (а.с. 68-69).
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року (справа №1-202/11, провадження №11/824/46/2021) в задоволенні клопотання адвоката Шаповалова А. М. в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту з квартири АДРЕСА_1 , який було накладено постановою слідчого Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, відмовлено. Вказаним судовим рішенням встановлено, що вирок в частині конфіскації майна звернуто до виконання.
Відповідно до свідоцтва про смерть, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно інформаційної довідки №286877967 від 25.11.2021 вбачається, що квартира АДРЕСА_2 , знаходиться під арештом. Підстава арешту: постанова Печерського РУГУ МВС України в м. Києві від 24.04.2006 року.
Згідно інформаційної довідки №241140475 від 20.01.2021 вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , знаходиться під арештом. Підстава арешту: постанова Печерського РУГУ МВС України в м. Києві від 24.04.2006 року.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що подальше перебування вищевказаного нерухомого майна під арешту перешкоджає їй оформити спадщину.
Закриваючи провадження в даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 201/9139/18 (провадження № 14-321цс19).
Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
Відповідно до статті 126 КПК України (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно) забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.
Пунктом 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (у редакції 2012 року) визначено, що запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно зі статтею 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішується судом, який постановив вирок.
У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України (1960 року), суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправдувального вироку чи відмови в позові або незастосування конфіскації вироком ці заходи не скасовані.
Таким чином, скасування арешту, який був накладений за правилами кримінального судочинства, підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.
До аналогічних правових висновків у подібних спірних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року в справі №569/4374/16-ц.
Відповідно до статті 234 КПК України (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно) дії слідчого можуть бути оскаржені прокуророві як безпосередньо, так і через слідчого. Скарги можуть бути як письмові, так і усні. Усні скарги прокурор або слідчий заносить до протоколу. Слідчий зобов'язаний протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом із своїми поясненнями. Подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскаржується, коли це не визнає за потрібне слідчий або прокурор. Дії слідчого можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Згідно з пунктами 7, 8 частини першої статті 324 КПК України (у редакції, чинній на час ухвалення вироку) постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.
Судом встановлено, що арешт на квартиру АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 , які належали ОСОБА_2 , було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі щодо обвинувачення ОСОБА_2 з метою забезпечення цивільного позову та виконання вироку в частині конфіскації майна.
Відомостей про виконання вироку суду в частині цивільних позовів потерпілих та в частині конфіскації майна матеріали справи не містять.
Встановивши, що арешт на майно ОСОБА_2 було накладено з метою забезпечення цивільного позову та конфіскації майна, та враховуючи, що арешт на спірне майно було накладено за правилами КПК України 1960 року (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначена справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, даний спір підлягає розгляду в порядку, визначеному КПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те що, суд першої інстанції не врахував правових висновків, викладених постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13, постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11, від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц є безпідставними, оскільки вказані постанови прийняті за іншими встановленими судами фактичними обставинами, які не є тотожними даній справі.
Зокрема у зазначених справах кримінальне провадження було закінчено без винесення вироку у справі, та з відповідним позовом звертались особи, які не були учасниками кримінального провадження, в межах якого було накладено спірні арешти, що зумовлювало розгляд справи в порядку цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява №63566/00).
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 липня 2023 року.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: О. В. Борисова
І. М. Рейнарт