Провадження № 11-кп/824/3513/2023 Категорія: ч. 4 ст. 186 КК України
ЄУН: 752/13458/22 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
19 липня 2023 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали об'єднаного кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100010001087 від 28 травня 2022 року та № 12022100010002269 від 23 вересня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2023 року, яким
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Виноградівка Дніпропетровської області, маючого середню спеціальну освіту, неодруженого, не маючого офіційного місця роботи, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , без зареєстрованого місця проживання, раніше не судимого в силу вимог ст. 89 КК України,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- за ч. 4 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років,
за участю сторін апеляційного провадження:
прокурора ОСОБА_8 захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_6
Вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим в тому, що 28 травня 2022 року о 13:20 год., перебуваючи за адресою: м. Київ, проспект Голосіївський, 17, діючи умисно, в умовах воєнного стану, з метою таємного викрадення чужого майна, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, за допомогою заздалегідь підготовленого предмету почав пошкоджувати телефонний кабель ТПП 100х2х0,5 з метою його подальшого викрадення.
Продовжуючи свої протиправні дії, направлені на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою збагатитися за рахунок викраденого, ОСОБА_6 відокремив частину телефонного кабелю ТПП 100х2х0,5, довжиною 4,18 м, однак, не виконав всіх дій, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий пересічним громадянином.
Внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у разі доведення його до кінця, ОСОБА_6 міг спричинити АТ «Укртелеком» матеріальну шкоду на суму 1285,02 грн.
Крім того, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, направлений на викрадення чужого майна з метою власного незаконного збагачення.
22 вересня 2022 року близько 20:00 год. ОСОБА_6 разом з ОСОБА_9 після вживання алкогольних напоїв рухались до входу в підземний перехід біля Деміївської площі у м. Києві. При цьому ОСОБА_6 був обізнаний про те, що ОСОБА_9 має в кишені мобільний телефон «WIKO», моделі «W-V730» чорного кольору IMEI: НОМЕР_1 , вартістю 3106,17 грн., з SIM-картою оператора мобільного зв'язку «Lifecell» з абонентським номером НОМЕР_2 .
У цей час на мобільний телефон «WIKO», моделі «W-V730» чорного кольору IMEI: НОМЕР_1 , який належить потерпілому ОСОБА_9 , надійшов телефонний дзвінок, у зв'язку з чим останній дістав вказаний мобільний телефон з кишені та почав підносити до вуха. Користуючись цим, ОСОБА_6 з метою реалізації свого раніше виниклого умислу, направленого на власне незаконне збагачення за рахунок викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, а також суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, відкрито, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, шляхом ривка вихопив з рук потерпілого ОСОБА_9 вищевказаний мобільний телефон та почав швидко тікати з місця вчинення злочину, зник з поля зору потерпілого, уникнувши подальшого переслідування та розпорядившись викраденим майном не власний розсуд.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 обчислюється з 21 квітня 2023 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 5 грудня 2022 року по 20 квітня 2023 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Цим же вироком вирішено питання запобіжного заходу, процесуальних витрат та речових доказів.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок щодо ОСОБА_6 , призначивши йому покарання із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК України.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, на думку захисника, міра покарання, визначена судом першої інстанції щодо обвинуваченого, є явно несправедливою з огляду на її суворість і не відповідає даним про особу останнього, обставинам вчинення вказаного кримінального правопорушення. Під час розгляду вказаного кримінального провадження в суді першої інстанції ОСОБА_6 повністю визнав свою провину, не заперечував фактичні обставини, викладені обвинувальному акті за ч. 3 ст. 15 - ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України, не відмовився від надання показань на підставі ст. 63 Конституції України. Також ОСОБА_6 просив вибачення у потерпілих в судовому засіданні, покаявся у вчиненому, потерпілі не мали претензій матеріального характеру до ОСОБА_6 .
Крім того, у самому вироку зазначено, що судом враховано при призначенні покарання визнання вини ОСОБА_6 .
Захисник вважає, що суд першої інстанції безпідставно не визнав обставинами, що пом'якшують покарання, - активне сприяння розкриттю злочину, а також добровільне відшкодування шкоди, з огляду на те, що ОСОБА_6 визнав свою винуватість у вчинені кримінального правопорушення, під час проведення слідчих дій, завдяки саме поведінці і діям ОСОБА_6 , викрадене майно у кримінальному провадженні за ч. 4 ст. 186 КК України було вернуто потерпілому працівниками поліції.
Однак, на переконання захисника, суд при призначенні покарання за пред'явленим обвинуваченням недостатньо вмотивував призначення міри покарання без застосування ст. 69, 75 КК України та не взяв до уваги вимоги Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Саме тому захисник вважає за можливе виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 при призначенні йому покарання із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК України.
Заслухавши доповідь судді,
- позицію захисника на підтримку доводів апеляційної скарги,
- обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, додатково вказавши, що просить призначити йому покарання без позбавлення волі, що він вчинив злочини під впливом алкоголю та наркотиків, проживає з мамою, є дружина, дитина, яка на нього не записана, що він не працював, оскільки втратив документи, а чому не відновив, пояснити не може, кається у вчиненому;
- прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, покарання справедливим та законним,
- перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
Перевіркою матеріалів судового провадження встановлено, що фактичні обставини кримінального правопорушення під час судового розгляду ніким не оспорювалися і докази відносно них відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України не досліджувалися. Фактичні обставини кримінального правопорушення не оспорюються як в апеляційній скарзі, так і ніким з учасників апеляційного розгляду кримінального провадження, а тому висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин згідно з ч. 2 ст. 394 КПК України перевірці апеляційним судом не підлягають.
Кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України як незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинений в умовах воєнного стану, та за ч. 4 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану, є правильною, і також жодним з учасників апеляційного розгляду не оспорюється.
Висновки суду в частині доведення винуватості, кваліфікації дій обвинуваченого не оспорюються жодним з учасників кримінального провадження.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги про суворість призначеного обвинуваченому покарання, то колегія суддів вважає їх непереконливими.
Так, відповідно до змісту положень ст. 50 КК Українипокарання за вироком суду, з-поміж інших завдань, має на меті не тільки кару, а й повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
Згідно з загальними засадами призначення покарання, визначеними ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дотримався наведених вимог закону.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому виду та розміру покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, які згідно зі ст. 12 КК України є тяжкими злочинами, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру та причини, внаслідок яких крадіжка обвинуваченим не була доведена до кінця, дані про особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України вважається таким, що не має судимості, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, за місцем проживання скарг на нього не надходило, повністю визнав вину, розкаявся у вчиненому; обставину, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, - щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
При цьому судом перевірені доводи сторони захисту про визнання обставиною, що пом'якшує покарання, - відшкодування обвинуваченим заподіяної потерпілому шкоди, проте, судом такої обставини не встановлено, оскільки телефон потерпілому було повернуто в ході проведення слідчих дій під час досудового розслідування.
Окрім того, суд вказав, що відповідно до обвинувального акта обставин, що обтяжують покарання, стороною обвинувачення не встановлено, а тому в силу вимог ст. 337 КПК України суд не визнав повторність обставиною, що обтяжує покарання, оскільки це призведе до погіршення становища обвинуваченого.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому мінімального покарання у межах санкцій ч. 4 ст. 185 та ч. 4 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки, як встановлено під час апеляційного розгляду, суд першої інстанції, врахувавши кількість епізодів злочинної діяльності, фактичні обставини вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, зокрема, характер діяння, обстановку, спосіб і місце вчинення, з урахуванням форми, ступеня вини, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого, обставин, що безпосередньо пов'язані із вчиненням кримінального правопорушення, та характеризують поведінку останнього після вчинення кримінальних правопорушень, індивідуальних особливостей обвинуваченого, зокрема, способу життя, характеризуючи його данні, наявність обставини, що пом'якшує покарання, відсутність обтяжуючих покарання обставин, дійшов обґрунтованого висновку, що вищенаведені обставини свідчать про можливість призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, яке покарання буде відповідати вимогам закону та особі винної, є необхідним і достатнім для виправлення та попередження скоєння нею нових злочинів.
Підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 69, ст. 75 КК України, з урахуванням встановлених під час апеляційного розгляду обставин, колегія суддів не вбачає.
З урахуванням обставин, встановлених під час апеляційного розгляду, колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку в частині призначеного обвинуваченому покарання, а тому апеляційна скарга захисника до задоволення не підлягає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 - залишити без задоволення, вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2023 року щодо ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України - без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її оголошення, обвинуваченим ОСОБА_10 , який утримується під вартою, - у той же строк з дня отримання копії ухвали.
Судді:
______________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4