Єдиний унікальний номер справи 761/16260/20
Провадження №22-ц/824/329/2023
13 липня 2023 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Михайлюк Ю.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів, трьох відсотків річних, моральної шкоди,
В червні 2020 року позивач звернулась до суду з позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів, трьох відсотків річних, моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначила, що між сторонами 20 жовтня 2017 року було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого сторони досягли згоди про укладення до 19 квітня 2018 року основного договору купівлі-продажу нерухомого майна: нежитлових приміщень №171, №172, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
На виконання попереднього договору відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі: 20 жовтня 2017 року - 1 324 995,0 грн., що еквівалентно 50 000,0 дол. США; 20 листопада 2017 року - 50 000,0 дол. США, що за курсом НБУ на день передачі грошових коштів складає 1 324 955,0 грн.; 06 березня 2018 року - 20 000,0 дол. США, що за курсом НБУ на день передачі грошових коштів складає 529 624,0 грн. та 10 000,0 євро, що за курсом НБУ на день передачі грошових коштів складає 325 915,0 грн.; 12 квітня 2018 року - 100 000,0 дол. США, що за курсом НБУ на день передачі грошових коштів складає 2 592 590,0 грн.
В подальшому позивачу стало відомо, що відповідачем було укладено ще один попередній договір купівлі-продажу вищезазначених нежитлових приміщень. Так, 16 жовтня 2016 року відповідач уклав попередній договір купівлі-продажу цих нежитлових приміщень з ОСОБА_3 .
Внаслідок укладання попереднього договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округа Мамай І.В. внесено обтяження в Державний реєстр речових прав на зазначене нерухоме майно.
Позивачка одразу звернулась до відповідача, який в свою чергу повідомив, що він найближчим часом улагодить ситуацію, яка склалася.
В подальшому відповідач перестав відповідати на телефонні дзвінки позивача до початку березня 2018 року.
19 квітня 2018 року між сторонами не було укладено Основного договору купівлі продажу нежитлових приміщень, оскільки між відповідачем та ОСОБА_3 не було розірвано попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно діяло обтяження у вигляді заборони на ці приміщення № 171, № 172.
Наприкінці серпня 2018 року відповідач повідомив позивача, що обтяження з нежитлових приміщень знято та вони можуть повернутись до виконання умов попереднього договору купівлі - продажу нерухомого майна. Будучи впевненою в добросовісності дій відповідача, на виконання умов попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2017 року, позивач сплатила відповідачу, наступні грошові кошти: 21 вересня 2018 року - 40 000,0 дол. США та 01 грудня 2018 року - 28 000,0 дол. США, який після отримання коштів власноруч написав розписки. Виходячи з того, що 19 квітня 2018 року зобов'язання за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна були припинені, дія договору не продовжувалась, відповідач на думку сторони позивача набув грошові кошти в сумі у розмірі 68 000,0 дол. США без достатньої правової підстави. В подальшому рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року визнано недійсним попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2017 року та застосовано наслідки недійсного правочину, стягнуто грошові кошти, які надавались позивачкою відповідачу під час дії попереднього договору.
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь безпідставно збережені кошти у розмірі 68000,0 дол. США., 3 % річних за весь час користування безпідставно отриманими грошовими коштами у розмірі 7409,75 дол. США; моральну шкоду у розмірі 300 000,0 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 68 000,0 доларів США; три відсотки річних за час користування безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 7 409 доларів США 75 центів; судовий збір у розмірі 10 510,0 грн. В решті позову було відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, 23.08.2022 року відповідач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, щооскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд рішення суду першої інстанціїскасувати та ухвалити нове по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
30.09.2022 року до Київського апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У січні 2023 року в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 клопотав про призначення судової почеркознавчої експертизи. В ході розгляду справи колегією суддів апеляційного суду було встановлено, що представником відповідача до суду першої інстанції було подане клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, однак вказане клопотання належним чином вирішене не було на підставі зазначеного ухвалою Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про проведення судової почеркознавчої експертизи задоволено, призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
15.03.2023 року до Київського апеляційного суду від позивача надійшли оригінали розписок ОСОБА_1 від 21 вересня 2018 року та від 01 грудня 2018 року, а також копія висновку експерта від 24.02.2023 №СЕ-19/111-23/8918-ПЧ на 15 аркушах.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року апеляційне провадження у даній справі відновлено та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
В ході розгляду справи судом встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020р. по цивільній справі № 756/10172/20 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І.В., ОСОБА_3 , про визнання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна недійним та застосування наслідків недійсності правочину - задоволено частково; визнано попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень №№ 171 та 172 по АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2017 року між сторонами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В., зареєстрований в реєстрі за № 2193 - недійсним; у порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6098079,0 грн. сплачених за договором, 1057750,0 грн. збитків, 1000,0 грн. компенсації моральної шкоди, здійснено розподіл судових витрат; в решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2021р. апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - задоволено частково; рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020р. в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1057750 грн. збитків та зазначення загальної суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 всього 7174179 грн. скасовано та ухвалено в цій частині нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних; рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_5 судового збору у розмірі 17350,0 грн. змінено, зменшено розмір судового збору, який підлягає стягненню з 17350,0 грн. до 12181,60 грн.; в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
19 квітня 2018р. зобов'язання за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2017р., який було укладено між сторонами, були припинені, дія договору не продовжувалась, при цьому відповідач ОСОБА_1 набув грошові кошти в розмірі 68000,0 дол. США (21 вересня 2018р. - 40000,0 дол. США та 01 грудня 2018р. - 28000,0 дол. США) за рахунок позивачки ОСОБА_2 без достатньої правової підстави, що підтверджується розписками, складеними відповідачем.
Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог про стягнення безпідставно отриманих коштів та 3% річних за час користування ним. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
В ході розгляду справи судом першої інстанції ретельно було досліджено питання, щодо наявності підстав для визнання спірних коштів такими, що отримані відповідачем без відповідної правової підстави, а також стягнення у зв'язку з цим таких коштів на користь позивача, як і застосування до спірних правовідносин положень ст.. 625 ЦК України.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, апелянт свою позицію ґрунтував на твердженні про те, що він не підписував розписку про отримання коштів. При цьому, суд першої інстанції позбавив його можливості довести цю обставину, безпідставно відмовивши у задоволені клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Оскільки стороні має бути забезпечена можливість довести свою позицію в суді належним чином, з точки зору колегії суддів апеляційного суду відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи у справі не могла вважатися належною.
З метою відновлення процесуальних прав позивача апеляційний суд, як це вже було зазначено вище, ухвалою від 26 січня 2023 року задовольнив клопотання відповідача та призначив по справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої було поставлено наступні питання:
1. Чи виконано підписи у розписці від 21.09.2018 року від імені ОСОБА_1 тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?
2. Чи виконано підписи у розписці від 01.12.2018 року від імені ОСОБА_1 тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?
Оплату вартості експертизи покладено на ОСОБА_1 .
При цьому апеляційний суд зобов'язав позивача надати оригінали оспорюваних розписок, а відповідача надати до суду вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку та підпису.
На виконання вказаної ухвали апеляційного суду позивачем було надано оригінали розписок від 21.09.2018 року та 01.12.2018 року. Натомість, отримавши копію ухвали суду, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ( том 2, а.с. 224), відповідач тим не менш витребувані від нього зразки підпису та почерку до суду не надав, чим фактично ухилився від проведення експертизи, оскільки проведення такого експертного дослідження без зазначених зразків є неможливим. У зв'язку з цим провадження у справі було відновлено та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні брав участь представник відповідача, який не зазначив жодної об'єктивної перешкоди, яка унеможливила відповідачу надати до суду витребувані від нього зразки почерку та підпису. Зважаючи на вищевикладені обставини, апеляційний суд констатує ухилення відповідача від проведення експертизи.
У відповідності до положень ст.. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Оскільки вищевказана експертиза була призначена для встановлення того, чи відповідач, чи інша особа підписали боргові розписки, на підставі положень ст. 109 ЦПК України суд визнає факт підписання таких боргових розписок саме відповідачем. За таких умов позиція апелянта з даного приводу не може бути прийнята апеляційним судом.
Іншим твердженням, яким апелянт обґрунтовував свою незгоду з оскаржуваним рішенням, є його посилання на порушення судом процесуального закону при прийнятті до розгляду заяви про уточнення позовних вимог. Зокрема апелянт стверджує про те, що позивач має право збільшити чи зменшити позовні вимоги, відмовитися від частини чи повністю позовних вимог, змінити підстави та предмет позову, а такої дії як уточнення позовних вимог ЦПК України не передбачає.
Дана позиція не може бути прийнята апеляційним судом. Хоча положення ст. 49 ЦПК України не містять такого терміну, як уточнення позовних вимог, в той же час зміст процесуальної дії полягає не в її назві, зазначеній стороною, а в суті такої дії, яка в даному випадку не протирічить ЦПК України. Окрім того, термін «уточнення позовних вимог» все ж таки міститься в ЦПК України, зокрема в ст. 197 ЦПК України. Таким чином, доводи апелянта в цій частині також не не можуть бути прийняті апеляційним судом.
Не може погодитись колегія суддів апеляційного суду і з твердженнями апелянта про необхідність відмови у задоволенні позову на тій підставі, що вищевказане уточнення було подано до суду вже після закриття попереднього судового засідання.
Я к вбачається із матеріалів справи, вищевказане уточнення було подане до суду до початку розгляду справи по суті. Крім того, в судовому засіданні 06.07.2022 року, коли вирішувалось клопотання про прийняття уточнених позовних вимог, представник відповідача не заперечував проти цього. За таких умов вищевказану позицію апелянта апеляційний суд визнає проявом надмірного та безпідставного формалізму, що в свою чергу обумовлює неможливість прийняття її судом. Інші доводів апеляційна скарга не містить.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько