Постанова
Іменем України
19 липня 2023 року
м. Київ
справа № 201/13361/19
провадження № 61-5980св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: Соборний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану представницею - адвокаткою Коваленко Оленою Володимирівною, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2022 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Биліни Т. І., Максюти Ж. І.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів попередніх інстанцій
У грудні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Соборний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності, визнання права власності та зняття арешту з майна.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 має двох дочок - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
До досягнення повноліття ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , після досягнення повноліття залишилися проживати з матір'ю та вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет та планували придбати житло та переїхати жити до м. Дніпропетровська (нині - Дніпро). Оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мали спільну мету - придбати житло, то вони об'єднали свої доходи для набуття спільного майна - квартири за адресою: АДРЕСА_2 , та домовилися, що право власності на вказану квартиру буде зареєстровано за ОСОБА_3 , але квартира є їхньою спільною сумісною власністю, оскільки придбана за спільні кошти.
02 листопада 1999 року ОСОБА_3 отримала від матері ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 8 760,00 грн та від сестри ОСОБА_1 - 2 920,00 грн, що підтверджується власноруч написаною нею розпискою, які цього ж дня разом з доданими нею грошовими коштами у розмірі 2 920,00 грн передала продавцю ОСОБА_6 в рахунок оплати вартості квартири у загальному розмірі 14 600,00 грн.
02 листопада 1999 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Після придбання вказаної квартири ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 стали проживати в ній та проживають до теперішнього часу разом із усіма зареєстрованими членами сім'ї .
У цій квартирі проживає значна кількість осіб, а тому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які, на їх думку, є співвласниками квартири, враховуючи неодноразове ігнорування їхніх усних вимог зі сторони ОСОБА_3 , вручили останній 25 листопада 2019 року вимогу з'явитися 29 листопада 2019 року о 09 год 15 хв до нотаріуса для вирішення питань, пов'язаних з укладенням договору про поділ спірної квартири, але ОСОБА_3 до нотаріуса не з'явилася. Позивачі зазначають, що спірна квартира придбана ними та ОСОБА_3 за рахунок об'єднання доходів, а тому є їхньою спільною сумісною власністю.
Позивачі, уточнивши вимоги позову, просили суд:
- визнати об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 нерухоме майно - квартиру, загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 34,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- у порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/5 частини квартири, загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 34,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 - право власності на 1/5 частини квартири, загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 34,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_3 - право власності на 1/5 частини квартири, загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 34,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- зняти арешт з нерухомого майна - квартири, загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 34,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 - накладений старшим державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Соборний ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області) Тичинським Д. Є. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, номер зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_3, постановою від 02 липня 2019 року.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.
Визнано квартиру, загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 34,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на нерухоме майно - квартиру, загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 34,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/5 частини квартири, загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 34,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частини квартири, загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 34,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/5 частини квартири, загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 34,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Скасовано арешт нерухомого майна - квартири, загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 34,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 - накладений постановою про арешт майна боржника від 02 липня 2019 року, старшим державним виконавцем Соборного ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Тичинським Д. Є. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, номер зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_3.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки придбана за їхні спільні грошові кошти як членів сім'ї. За таких умов наявні правові підстави для припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на спірну квартиру та визнання за ними права власності на частки у спірній квартирі пропорційно внеску кожної з них у її придбання. Накладення державним виконавцем у межах зведеного виконавчого провадження за № НОМЕР_3 арешту на спірну квартиру в цілому, як на майно боржника ОСОБА_3 , яка є її титульним власником, порушує права співвласників цієї квартири - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які не є боржниками у виконавчому провадженні, що є підставою для скасування арешту.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2023 року ОСОБА_4 через свою представницю адвокатку Коваленко О. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статті 5 ЦК України з урахуванням положень частини першої статті 58 Конституції України. Вказує, що у справах з таким суб'єктивним складом як особи, які не є ні членами однієї сім'ї, ні подружжям, між якими виникли правовідносини щодо набуття права спільної сумісної власності на квартиру у період дії Закону України «Про власність», ЦК Української РСР і Кодексу про шлюб та сім'ю України, та у справах, у яких спосіб захисту цивільних прав і інтересів звучить як «визнання права власності на частки в порядку поділу спільного майна» відсутній висновок Верховного Суду.
У касаційній скарзі заявник зазначав про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16, від 02 жовтня 2019 року у справі № 521/5435/16.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження,Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення -скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Обставини, встановлені судами
ОСОБА_2 має двох дочок - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 , шлюб розірвано 20 квітня 2004 року), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Із 12 липня 1988 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою в паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Заводським районним відділом Дніпродзержинського МУ УМВС України в Дніпропетровській області.
До досягнення повноліття ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , а також після досягнення повноліття залишилися проживати за вказаною адресою, що підтверджується відмітками у паспортах ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Суди вважали встановленим факт того, що 02 листопада 1999 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 8 760,00 грн та від ОСОБА_1 - 2 920,00 грн для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується розпискою, написаною відповідачкою ОСОБА_3
02 листопада 1999 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір, відповідно до якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_3 , загальною вартістю 14 600,00 грн. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шевченко В. В. та зареєстрований у реєстрі за № 6254.
У квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 , проживають: ОСОБА_3 , її мати ОСОБА_2 ; її сестра ОСОБА_1 ; чоловік сестри ОСОБА_8 ; син сестри ОСОБА_9 ; дочка сестри ОСОБА_10 , що підтверджується довідкою, виданою Житлово-будівельним кооперативом № 185 «Союз» від 20 листопада 2019 року № 28.
ОСОБА_2 сплатила квартплату за користування спірною квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за період 2017 - 2020 роки на загальну суму 13 761,81 грн.
25 листопада 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вручили ОСОБА_3 вимогу з'явитися 29 листопада 2019 року о 09 год 15 хв до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко А. О., за адресою: вул. Воскресенська, 41, кім. 101, м. Дніпро, маючи при собі документи, що посвідчують її особу та підтверджують право власності на квартиру, для вирішення питань, пов'язаних з її поділом, укладенням договору про поділ квартири та його нотаріального посвідчення.
Проте, ОСОБА_3 до нотаріуса не з'явилася, що засвідчено свідоцтвами, виданими приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко А. О. та зареєстрованими в реєстрі за номерами 3177 та 3178 від 29 листопада 2022 року.
За матеріалами справи у Соборному ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_3 стосовно боржника ОСОБА_3 , а саме:
- виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа від 21 червня 2016 року № 201/12199/14-ц, виданого Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська, про стягнення боргу на користь ОСОБА_4 у розмірі 3 947 907,68 грн, яке відкрито постановою державного виконавця від 12 червня 2019 року;
- виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 03 червня 2016 року № 201/15777/14-ц, виданого Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська, про стягнення боргу на користь ОСОБА_4 у розмірі 5 143 341,16 грн, яке відкрито постановою державного виконавця від 12 червня 2019 року;
- виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа від 18 червня 2016 року № 201/14839/14-ц, виданого Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська, про стягнення боргу на користь ОСОБА_4 у розмірі 952 654,70 грн, яке відкрито постановою державного виконавця від 02 липня 2019 року.
Постановою державного виконавця Соборного ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 02 липня 2019 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, у якому стягувачем є ОСОБА_4 , а боржником - ОСОБА_3 , накладено арешт на все майно останньої, у тому числі на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 79-82 т. 1).
Правове обґрунтування
Щодо правових підстав набуття спірного нерухомого майна
Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР (у редакції, чинній на момент набуття у власність спірної квартири) визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Закону України «Про власність», який був чинним на момент придбання спірної квартири, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Статтею 46 УК Української РСР визначено, що недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Отже, вирішуючи спори, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (стаття 17 Закону України «Про власність»).
Майно, набуте під час спільного проживання особами, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (водночас спільною працею осіб потрібно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, друга статті 78 ЦПК України).
Обов'язок із доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний.
Щодо добросовісності дій учасників справи
Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні як приватно-правова категорія покликана забезпечити визначеність у приватних відносинах та захист прав та інтересів або ж їх відновлювати. Натомість ініціювання спору про поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, у публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірна квартира є обєктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки придбана за їхні спільні грошові кошти як членів сім'ї. За таких обставин наявні правові підстави для поділу спільного сумісного майна шляхом визнання за кожним із співвласників права власності на частку пропорційно їх внеску, а також скасування арешту, накладеного на спірну квартиру.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Чинне на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири законодавство встановлювало, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири проживала за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 - АДРЕСА_4 , ОСОБА_3 - АДРЕСА_5 (а. с. 12, 17, 21 т. 1). Судами не встановлено факт ведення цими особами спільного господарства.
Отже, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у розумінні чинного на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири законодавства не були членами сім'ї, оскільки не проживали разом та не вели спільного господарства.
За таких обставин суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин правила частини першої статті 17 Закону України «Про власність», яка визначає правовий статус майна, придбаного членами сім'ї, оскільки спірні правовідносини регулюються положеннями частини другої статті 17 Закону України «Про власність», яка визначає правовий статус майна, придбаного внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності.
Верховний Суд зазначає про необхідність розмежування випадків набуття майна внаслідок спільної праці членів сім'ї, що регулюється частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», та внаслідок спільної праці громадян, які об'єдналися для спільної діяльності, що регулюється частиною другою статті 17 Закону України «Про власність», оскільки у першому випадку таке майно набувається у спільну сумісну власність, у другому випадку - у спільну часткову власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Звертаючись до суду, позивачі на обґрунтування своїх вимог зазначали, що вони разом із ОСОБА_3 об'єднали трудові зусилля з метою придбання спірної квартири. Така квартира придбана ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за їхні спільні кошти, що підтверджується власноруч написаною ОСОБА_3 розпискою, згідно з якою остання отримала від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 8 760,00 грн та 2 920,00 грн відповідно, які разом із доданими нею грошовими коштами у розмірі 2 920,00 грн передані в рахунок оплати вартості спірної квартири.
Саме на осіб, які у розумінні частини другої статті 17 Закону України «Про власність» вважають себе власниками нерухомого майна, покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами факт того, що вони об'єдналися для спільної діяльності та таке майно придбане ними внаслідок спільної праці, а тому є їх спільною частковою власністю. Письмовою угодою між особами, які об'єдналися для спільної діяльності, може бути визначений інший порядок визначення правового статусу майна, у тому числі розподіл часток між співвласниками. Укладення такої письмової угоди повинно передувати у часі вчиненню самого правочину щодо набуття у власність нерухомого майна.
У матеріалах справи міститься єдиний письмовий доказ - копія розписки, якою позивачі обґрунтовують факт придбання ОСОБА_3 спірної квартири за їхні спільні грошові кошти (а. с. 20 т. 1).
У відзиві на позовну заяву представниця ОСОБА_4 - ОСОБА_11 просила витребувати у позивачів оригінал розписки від 02 листопада 1999 року, складеної ОСОБА_3 , для огляду в суді (а. с. 172 - 174 т. 1).
Наявними у матеріалах справи протоколами судових засідань та технічними записами судових засідань не підтверджено, що суд першої інстанції здійснив огляд оригіналу розписки від 02 листопада 1999 року, складеної ОСОБА_3 .
Суд може не взяти до уваги копію доказу, якщо оригінал доказу не поданий до суду, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу.
За таких обставин надана позивачами копія розписки від 02 листопада 1999 року, складена ОСОБА_3 , не є допустимим доказом у розумінні частини першої статті 78 ЦПК України, яким може бути підтверджено факт укладення договору про створення спільної часткової власності.
Інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту того, що спірна квартира придбаними ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 внаслідок спільної праці та за їхні спільні кошти, позивачі не надали. Покази свідків у цій ситуації не є допустимими доказами за змістом статті 48 ЦК Української РСР.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що позивачі не довели належними та допустимими доказами, що спірна квартира придбана внаслідок спільної праці та за спільні грошові кошти ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а тому відсутні правові підстави вважати, що спірна квартира є їхньою спільною власністю у розумінні статті 17 Закону України «Про власність».
Верховний Суд вважає за необхідне оцінити дії учасників справи на предмет добросовісності, і хоча така оцінка не є підставою для відмови у задоволенні позову, проте, на переконання суду, має значення для справедливого вирішення спору у цій справи.
Суди встановили, що у Соборному ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_3 щодо боржника ОСОБА_3 , а саме:
- виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа від 21 червня 2016 року № 201/12199/14-ц, виданого Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська, про стягнення боргу на користь ОСОБА_4 у розмірі 3 947 907,68 грн, яке відкрито постановою державного виконавця від 12 червня 2019 року;
- виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 03 червня 2016 року № 201/15777/14-ц, виданого Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська, про стягнення боргу на користь ОСОБА_4 у розмірі 5 143 341,16 грн, яке відкрито постановою державного виконавця від 12 червня 2019 року;
- виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа від 18 червня 2016 року № 201/14839/14-ц, виданого Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська, про стягнення боргу на користь ОСОБА_4 у розмірі 952 654,70 грн, яке відкрито постановою державного виконавця від 02 липня 2019 року.
Постановою державного виконавця Соборного ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 02 липня 2019 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, у якому стягувачем є ОСОБА_4 , а боржником - ОСОБА_3 накладено арешт на все майно останньої, у тому числі на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 79-82 т. 1).
Позивачі у позовній заяві не обґрунтовують належним чином наявність порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи інтересів, а також того, що стало підставою для ініціювання цього спору більше ніж через 20 років після набуття спірної квартири.
Посилання позивачів на те, що у спірній квартирі проживає велика кількість осіб, не є належним обґрунтуванням порушення їхніх прав з огляду на те, що задоволення заявлених вимог про визнання спірного майна об'єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності за кожним із співвласників на частку у спірному майні не матиме своїм наслідком визнання осіб, які проживають у квартирі, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, із подальшим їх виселенням.
Отже, відсутні підстави вважати, що права, свободи чи інтереси позивачів порушені та вони використовують цивільне судочинство для ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Із врахуванням встановлених у справі обставин Верховний Суд вважає, що факт звернення позивачів до власника спірної квартири ОСОБА_3 , яка є дочкою та сестрою позивачів, із позовом про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності, визнання права власності та зняття арешту з майна більше ніж через 20 років з моменту реєстрації за ОСОБА_3 права власності на квартиру, викликає обґрунтовані сумніви у добросовісності дій ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо ініціювання спору, вирішення якого фактично спрямовано на звільнення спірної квартири з-під арешту та унеможливлення звернення стягнення в порядку виконавчого провадження, що очевидно впливає на права стягувача у виконавчому провадження.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16, від 02 жовтня 2019 року у справі № 521/5435/16.
У наведених постановах зазначено, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.
Також у касаційній скарзі заявник як підставу касаційного оскарження зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статті 5 ЦК України з урахуванням положень частини першої статті 58 Конституції України. Вказує, що у справах з таким суб'єктивним складом як особи, які не є ані членами однієї сім'ї, ані подружжям, між якими виникли правовідносини щодо набуття права спільної сумісної власності на квартиру у період дії Закону України «Про власність», ЦК Української РСР і Кодексу про шлюб та сім'ю України та у справах, у яких спосіб захисту цивільних прав і інтересів сформульовано як «визнання права власності на частки в порядку поділу спільного майна», відсутній висновок Верховного Суду.
За результатами перегляду справи у касаційному порядку, така підстава касаційного оскарження підтвердилася, у зв'язку із чим Верховний Суд формулює такий висновок.
У період дії Закону України «Про власність», ЦК Української РСР та Кодексу про шлюб та сім'ю України суду потрібно розмежовувати випадки набуття майна внаслідок спільної праці членів сім'ї, що регулюється частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», та внаслідок спільної праці громадян, які об'єдналися для спільної діяльності, що регулюється частиною другою статті 17 Закону України «Про власність», оскільки у першому випадку таке майно набувається у спільну сумісну власність, у другому випадку - у спільну часткову власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме не застосували частину другу статті 17 Закону України «Про власність», а також положення норм процесуального права, оскільки встановили факт, який має значення для правильного вирішення справи на підставі недопустимого доказу, у зв'язку з чим дійшли помилкових висновків про задоволення позову, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_4 сплатив судовий збір у розмірі 14 058,00 грн, що підтверджується квитанцією від 21 грудня 2022 року № СВ06942821/1, за подання касаційної скарги - у розмірі 18 745,10 грн, що підтверджується копією квитанцій від 17 квітня 2023 року № 505Т004FU3.
Зважаючи на висновки, зроблені за результатами касаційного перегляду, із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню 32 803,10 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
Керуючись статтями 141, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану представницею ОСОБА_11 , задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Соборний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності, визнання права власності та зняття арешту з майна відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 16 401,55 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 16 401,55 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко