Іменем України
26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 759/1915/22
провадження № 61-9640ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - Служба), про позбавлення батьківських прав.
Позов обґрунтований тим, що відповідач систематично не виконує свої батьківські обов'язки, що полягає у абсолютній відсутності участі батька у вихованні дітей. Посилається на пункт 2 частини першої статті 164 СК України.
Просила позбавити відповідача батьківських прав щодо дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, в позові відмовлено.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, яка застосовується у разі необхідності.
Суди не погодились з висновком Служби від 23 вересня 2022 року № 107-40/3427 щодо висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, оскільки дослідження фактів проводилось без сторін, без урахування всіх обставин. У висновку є інформація щодо здійснення позивачкою догляду за дітьми, посилання на її неодноразові звернення до Служби, на інформацію з медичних та навчального закладів про супровід дітей. Водночас у цьому висновку не наведено будь-яких характеристик батька, чи посилання на здійснення ним дій/бездіяльності, які б беззаперечно були підставою для позбавлення батьківських прав. Вказівка на неявку відповідача на засідання відповідної комісії у справах дітей не може бути підставою для висновку щодо доцільності позбавлення його батьківських прав.
Суди зазначили, що лише поверхневий огляд фактів щодо виховання дітей матір'ю не може бути підтвердженням винної поведінки батька.
Суд апеляційної інстанції вказав, що згідно з відповіддями на численні звернення ОСОБА_1 до Служби про порушення її прав ОСОБА_2 не встановлено порушення будь-яких прав позивачки чи їх спільних з відповідачем дітей.
Вимоги касаційної скарги
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18.
Обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про народження, виданим Святошинським районним у м. Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві (актовий запис № 3093), батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Відповідно до свідоцтва про народження, виданого Оболонським районним в м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві (актовий запис №2245), батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сторони.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року у справі № 759/19959/19 розірвано шлюб між сторонами.
Згідно зі свідоцтвом про зміну імені від 18 червня 2021 року, виданим Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (актовий запис 90), ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року у справі №759/20679/21 визначено місце проживання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з матір'ю - ОСОБА_5 .
Згідно з довідкою державного виконавця з відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання дітей та дружини.
Під час розгляду спору при визначенні місця проживання дітей позивачка неодноразово зверталась до Служби із заявами, зокрема 24 лютого, 11 березня, 27 квітня, 14 травня, 25 вересня, 21 листопада 2021 року, щодо встановлення Службою факту неналежного виконання ОСОБА_2 з січня 2019 року батьківських обов'язків, які полягають у невідвідуванні дітей, байдужістю до їх виховання, фактичному зменшенню розміру аліментів, а також з вимогою встановлення факту домашнього насильства психологічного (пред'явлено позову до суду) та економічного (недостатній розмір аліментів) характеру. ОСОБА_2 не виділяв додаткових коштів на лікування дітей, на медичні страховки, на спортивні секції, на відпочинок дітей, на няню, а також створює перешкоди виїзду дітей за кордон - не надає відповідний дозвіл.
На вказані звернення позивачка отримувала від Служби відповіді від 03 березня, 31 березня, 30 квітня, 24 травня, 08 червня, 24 червня, 12 липня, 26 липня, 16 вересня, 25 жовтня, 20 грудня 2021 року, 24 вересня 2022 року.
Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 01 вересня 2021 року, виданою старшим державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Башинським Р. В. за період з липня 2020 року до серпня 2021 року, ОСОБА_2 виконував рішення Святошинського районного суду щодо стягнення з нього аліментів у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку. У виконавчому провадженні стягнення аліментів фактично розпочато з липня 2020 року, встановлено - з 04 листопада 2019 року до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно до пояснень ОСОБА_2 від 01 жовтня 2021 року, які надавались Службі, відповідач посилається на належну сплату аліментів на утримання дітей та колишньої дружини, відсутність заборгованості. Відсутність побачень з дітьми пояснює агресивною поведінкою ОСОБА_1 , яка цілеспрямовано шкодить його репутації за місцем роботи, здійснює тиск, переслідування його за місцем проживання та місцем роботи, у зв'язку з чим він змушений приховувати місце свого фактичного проживання. Відповідачка підриває його авторитет перед дітьми. Він бажає, щоб діти жили в нормальному середовищі без розбрату між батьками.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 9 Конвенції на держави-учасниці покладається обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (стаття 165 СК України ).
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2023 року у справі № 522/18403/16-ц, провадження № 61-2952св23, загальні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/17, на яку посилається заявниця).
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13192/19-ц, на яку посилався суд апеляційної інстанції.
Суди встановили, що відповідач сплачує аліменти на утримання дітей та позивачки. Висновки Служби не містять належних та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 завдає будь-якої шкоди позивачці чи дітям, вчиняє психологічне насилля, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Згідно з поясненнями позивачки в суді апеляційної інстанції вона з дітьми на сьогодні проживає в Англії.
Суди не встановили обставин винної поведінки відповідача, а також нехтування ним своїми батьківськими обов'язками, свідомого ухилення від виховання дітей, тому висновки судів попередніх інстанцій, що позивачка не довела обставин, відповідно до яких батько може бути позбавлений батьківських прав, є обґрунтованими.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду, визначених заявницею як підстава касаційного оскарження, є необґрунтованими з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/17 суди встановили інші фактичні обставини (судовим рішенням встановлено ухилення від виконання батьківських обов'язків, дитина бажає, щоб батька позбавили батьківських прав, зафіксовані випадки насилля, складні побутові умови проживання дитини з батьком).
Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 викладені не у подібних правовідносинах.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини п'ятої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявниці про те, що суд в оскаржуваних рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, оскільки суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду, викладені у подібних правовідносинах у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13192/19-ц.
Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
О. В. Ступак
В. В. Яремко