Постанова
Іменем України
19 липня 2023 року
місто Київ
справа № 947/16679/21
провадження № 61-3105св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
заявники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2021 року, постановлене суддею Калашніковою О. І., та постанову Одеського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Князюка О. В.,
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявниць
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у червні 2021 року звернулися до суду із заявою, у якій просили встановити факт постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року їх баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області
(далі - ГУ ДМС України в Одеській області).
Заявниці обґрунтовували свої вимоги тим, що на момент звернення до суду із заявою є громадянками Російської Федерації, проте мають намір набути громадянство України з тих підстав, що їхня баба ОСОБА_3 постійно проживала на території України до 24 серпня 1991 року. Проте докази, які підтверджують такий факт, не мають можливості отримати у позасудовому порядку, а тому звернулися до суду із відповідною заявою.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
У відзиві на заяву ГУ ДМС України в Одеській областізазначило, що звернення заявників до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання їх баби на території України станом на 24 серпня 1991 року зумовлено намаганням уникнути проходження законодавчо визначених процедур щодо ідентифікації, встановлення належності, прийняття або набуття громадянства України.
Заінтересована особа зауважила, що заявниці не надали до суду доказів на підтвердження факту, який просять встановити суд.
У зв'язку з наведеним вважали, що існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 14 липня 2021 року Київський районний суд м. Одеси задовольнив заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Суд встановив факт постійного проживання ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції зазначив, що встановлення факту постійного проживання ОСОБА_3 на території України станом на 24 серпня 1991 року має правове значення для заявниць, в іншому порядку вони не можуть довести цього факту, який набув підтвердження наявними в матеріалах справи доказами.
Оцінюючи позиції заінтересованої особи щодо спору про право, суд першої інстанції виснував, що право заявниць на отримання громадянства України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» виникає за умови надання відповідних документів. Виключно посилання заінтересованої особи на існування спору про право не може беззаперечно свідчити про наявність такого спору.
Постановою від 31 січня 2023 року Одеський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області, рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що необґрунтованими та такими, що не мають правового значення для вирішення справи, є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не використали всі можливості для отримання статусу громадянина України, і звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним.
Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що ОСОБА_1 з метою набуття громадянства України зверталася до Київського районного відділу Головного управління ДМС України в Одеській області, проте отримала письмове роз'яснення щодо здійснення процедури набуття громадянства, складовою частиною якої заінтересованою особою визначено звернення до суду з відповідною заявою.
Також апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що у цій справі існує спір про право, який має бути вирішений в порядку позовного провадження. Заявниці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду саме з метою встановлення факту постійного проживання їх баби на території України станом на 24 серпня 1991 року. Під час розгляду справи суд не вирішував питання, чи є у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права на набуття громадянства України, а лише в межах сформульованих вимог здійснював оцінку доводів сторін та доказів щодо постійного проживання баби заявниць на території України у визначений ними період.
Суд наголосив, що ухвалення рішення про встановлення факту постійного проживання баби заявниць на території України станом на 24 серпня 1991 року не створює будь-яких самостійних юридичних наслідків, які б призвели до безпосереднього набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 громадянства України. Встановлення цього факту є лише одним з чинників, потрібних для отримання ними громадянства України. Водночас жодного належного доказу на спростування факту постійного проживання ОСОБА_3 на території України станом на 24 серпня 1991 року апеляційна скарга не містить.
Апеляційний суд врахував, що оскільки закон не визначає іншого, окрім судового, порядку встановлення факту постійного проживання на території України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв'язку з їх доведеністю.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ГУ ДМС України в Одеській області 02 березня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв'язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ГУ ДМС України в Одеській області зазначило, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження цих судових рішень визначило те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц (провадження № 61-14495св18), відповідно до яких заявник не надав доказів ініціювання питання щодо проведення процедури встановлення особи, а також доказів звернення заявника до міграційної служби із заявою про видачу паспорта замість втраченого, на підставі якої ухвалюють рішення про відмову чи задоволення такої заяви, що відповідає Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженому Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок № 215), тому потрібно зробити висновок про те, що немає правових підстав для встановлення зазначеного факту, оскільки заявник не використала досудового порядку врегулювання цього питання відповідно до Порядку № 215;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17 (провадження № 61-41323св18), згідно з якими оскільки заявник не надав доказів того, що він звертався до відповідного територіального органу Державної міграційної служби України із заявою та іншими документами для встановлення належності до громадянства України, або доказів того, що йому відмовлено у встановленні належності до громадянства України, тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що заява про встановлення факту проживання на території України є передчасною.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області, просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначили, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які ГУ ДМС України в Одеській області послалося у касаційній скарзі, адже фактичні обставини таких справ не є тотожними обставинам справи, що переглядається.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 08 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ГУ ДМС України в Одеській областіта витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 14 липня 2023 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що баба заявниць ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Чернівці.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Чернівці у ОСОБА_3 народився син ОСОБА_4 (батько заявниць).
У період з 22 листопада 1985 року до 27 листопада 2001 року ОСОБА_3 проживала за місцем реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 .
З 03 квітня 1989 року до 01 лютого 1994 року ОСОБА_3 працювала у Чернівецькому обласному управлінні культури спочатку на посаді заступника начальника планово-фінансового відділу, а далі - на посаді головного бухгалтера.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла у м. Чернівці.
Оцінка аргументів касаційної скарги
Звертаючись до суду з цією заявою, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просили встановити факт постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року їх баби ОСОБА_3 в окремому провадженні у порядку цивільного судочинства.
Ухвалюючи рішення про задоволення такої заяви, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що встановлення факту має правове значення для заявниць, в іншому порядку вони не можуть довести цього факту, який було підтверджено наявними в матеріалах справи доказами.
Під часрозгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на таке.
Порядок розгляду в окремому провадженні справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначений главами 1 і 6 розділуIV ЦПК України.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Визначений у частині першій статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, згідно з якими громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 розділу I Порядку № 215 для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.
Згідно з пунктом 29 розділу II Порядку № 215 для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, дід чи баба якої постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а»-«в» пункту 24 цього Порядку, а також: а) документ, що підтверджує факт постійного проживання діда чи баби заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту; б) документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з дідом чи бабою, які постійно проживали на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.
У разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до ІНФОРМАЦІЯ_5 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду (пункту 44 розділу ІІ Порядку № 215).
Територіальні органи Державної міграційної служби України приймають рішення про оформлення набуття громадянства України, зокрема за територіальним походженням (пункт 92 розділу IV Порядку № 215).
Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи щодо оформлення набуття громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України (перше речення абзацу першого пункту 93 розділу IV Порядку № 215).
Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою (абзац другий пункту 93 розділу IV Порядку № 215).
Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов'язує набуття особою громадянства України, а стосовно поновлення особи у громадянстві України також відсутні передбачені Законом підстави, за наявності яких поновлення у громадянстві України не допускається, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про оформлення набуття особою громадянства України (абзац п'ятий пункту 94 розділу IV Порядку № 215).
Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов'язує набуття особою громадянства України, або стосовно поновлення особи у громадянстві України також будуть встановлені передбачені Законом підстави, за наявності яких поновлення у громадянстві України не допускається, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає вмотивоване рішення про відмову у задоволенні клопотання про оформлення набуття особою громадянства України (абзац шостий пункту 94 розділу IV Порядку № 215).
За правилами статті 26 Закону України «Про громадянство України» рішення з питань громадянства можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду.
Отже, законодавством, чинним на момент звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту, було передбачено позасудовий порядок набуття громадянства України, а рішення щодо відмови (повернення) заяви (клопотання) підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.
Подібні висновки сформував Верховний Суд і у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 584/434/21 (провадження № 61-20114св21).
Матеріали справи не містять доказів, що заявниці зверталися у позасудовому порядку для оформлення набуття громадянства України та отримали відмову територіального органу Державної міграційної служби України.
При цьому Верховний Суд наголошує, що у матеріалах справи наявна довідка ПП «Ремжитлосервіс» від 14 квітня 2021 року № 883, якою підтверджується факт реєстрації ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , з 22 листопада 1985 року до 27 листопада 2001 року.
Тож встановлення такого факту у судовому порядку є передчасним.
Підсумовуючи, Верховний Суд визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги ГУ ДМС в Одеській області про те, що заявниці не зверталися до територіальних підрозділів ГУ ДМС в Одеській області із заявою встановленого зразка про набуття, прийняття чи встановлення належності до громадянства України, не надали до ГУ ДМС в Одеській області будь-яких документів, зазначених у Порядку № 215, а отже, не використали усі передбачені законодавством можливості для отримання статусу громадянина України у порядку, встановленому законодавством.
Та обставина, що Київський районний відділ ГУ ДМС України в Одеській області 13 березня 2021 року надав ОСОБА_1 роз'яснення № 5112-351/3112.2-21, що відповідно до пункту 44 Порядку № 215 у разі відсутності документа, який підтверджує факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території України, подається відповідне рішення суду, а тому ОСОБА_1 потрібно звернутися до суду для встановлення такого факту, не може бути визнана як повернення заяви (клопотання) про набуття громадянства України, адже за своїм змістом не відповідає жодному із рішень, яке може прийняти територіальний орган Державної міграційної служби України - повернення заяви, відмова у задоволенні клопотання про оформлення набуття особою громадянства України.
Тож заявниці не довели, що у позасудовому порядку не змогли набути громадянства України.
Щодо судової юрисдикції спору у спірних правовідносинах
Верховний Суд дійшов висновку, що у разі відмови територіального органу Державної міграційної служби України у задоволенні клопотання про оформлення набуття особою громадянства України, особа вправі оскаржити таке рішення до суду, у межах якого доводити існування обставин набуття громадянства України, зокрема за територіальним походженням відповідно до пункту 29 розділу II Порядку № 215.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Верховний Суд враховує те, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Визначаючи, чи пов'язується з встановленням зазначеного у заяві факту виникнення у заявниць певних цивільних прав та обов'язків, Верховний Суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Вимоги заявниць у цій справі пов'язані з доведенням підстав для набуття ними певного правового статусу - громадянства України, не пов'язані з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. За предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявниць з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявниць до суду, яка полягає у набутті ними певного правового статусу - громадянства України. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на публічно-правові відносини заявниць з державою.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19
(провадження № 61-10777сво20), вирішуючи питання про юрисдикційність питання про встановлення факту належності довідки заявникові, зазначив, що потрібно виходити з потреби визначати правову природу відносин, що виникли між учасниками справи, віддаючи цьому питанню першочергове значення. Питання про вирішення юрисдикційності спору з'ясовується судами на стадії відкриття провадження у справі, а якщо на стадії відкриття допущено помилку або неможливо було з'ясувати питання юрисдикції, тоді суд на будь-якій стадії розгляду справи вправі закрити провадження з підстав помилкового обрання відповідної юрисдикції. Питання юрисдикції впливає на визначення компетентного суду, належного кола учасників справи, розподіл тягаря доведення тощо, тож має вирішуватися судом пріоритетно до вирішення усіх інших правових питань.
Урахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, Верховний Суд визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України
(далі - КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (пункт 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360).
Резюмуючи, у спірних правовідносинах ГУ ДМС в Одеській області у межах та у порядку, встановленому законодавством України, наділене повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації заявницями права, наданого їм згідно із Законом України «Про громадянство України».
Верховний Суд наголошує, що факт постійного проживання баби заявниць на території України до 24 серпня 1991 року підлягає встановленню винятково під час розгляду справи у суді адміністративної юрисдикції у зв'язку з оскарженням рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у задоволенні такого клопотання. В справі адміністративної юрисдикції встановлення такого факту не є самостійною метою, а є передумовою задоволення адміністративного позову.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Застосувавши наведені правові висновки, Верховний Суд дійшов переконання, що спірні правовідносини, хоча і не є тотожними із правовідносинами у справі № 539/4118/19, розглянутій Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, проте за своїм змістом є подібними, а тому правові висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду підлягають застосуванню у справі, що переглядається.
Визначаючи релевантність до спірних правовідносин зазначених правових висновків, Верховний Суд врахував, що спірні правовідносини як у справі, що переглядається, так і у справі, розглянутій Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, стосуються правового захисту осіб, їхнього певного правового статусу у державі. У наведених справах з'ясовано, що існує позасудовий порядок встановлення фактів, які особа просить встановити, отже, правомірним порядком захисту є саме оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, якими порушуються права цих осіб, що віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Вирішуючи заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що встановлення факту має для заявниць юридичне значення. Водночас суди не врахували, що така заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, адже встановлення такого факту входить у предмет доказування у межах справи адміністративної юрисдикції, де спірними є публічно-правові правовідносини, що виникли між державою Україна, від імені якої діють органи Державної міграційної служби України, та фізичними особами, які є іноземцями та виявили намір і бажання набути громадянство України за територіальним походженням.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 постанови від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) зазначила про таке:
«33. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
34. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній».
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).
Підсумовуючи, суди, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, діяли не як суди, встановлені законом, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суди дійшли помилкового висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факту проживання їхньої баби на території України до 24 серпня 1991 року, оскільки зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися у порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим провадження у справі потрібно закрити.
Розглядаючи заяву по суті, суди не врахували, що у справі, яка переглядається, відносини виникли між заявницями та ГУ ДМС України в Одеській області як суб'єктом владних повноважень з приводу подання ними клопотань для оформлення набуття громадянства України, які не мають наслідком виникнення у заявниць будь-яких цивільних прав та інтересів. Правові відносини заявниць та ГУ ДМС України в Одеській області є виключно публічно-правовими, виникли у зв'язку з намірами заявниць набути відповідний правовий статус у державі - громадянство України. Звернення до суду із цією заявою не має правової мети виникнення, зміни або припинення цивільних прав та інтересів заявниць.
Відповідно до Порядку № 215 заявниці мають подати відповідне клопотання з додатками до нього до територіального органу Державної міграційної служби України та у разі відмови у задоволенні (повернення) клопотань - оскаржити відповідне рішення з доведенням наявності підстав для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, зокрема факту проживання їхньої баби на території України до 24 серпня 1991 року.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Враховуючи те, що вимоги заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у цій справі мають розглядатися за правилами не цивільного, а адміністративного судочинства у межах справи про оскарження рішення територіального органу Державної міграційної служби України про відмову у задоволенні (повернення) клопотання про оформлення набуття громадянства України, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення потрібно скасувати, а провадження у справі - закрити.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 січня 2023 року скасувати.
Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про встановлення факту, закрити.
Роз'яснити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право звернутися з відповідним адміністративним позовом до суду адміністративної юрисдикції у разі отримання відмови територіального органу Державної міграційної служби України у задоволенні клопотання заявниць про оформлення набуття громадянства України.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко