Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
26.07.2023м. ХарківСправа № 922/1817/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Присяжнюка О.О.
при секретарі судового засідання Іванії К.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Х"(61023, м. Харків, вул. Мироносицька, б. 95)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Латек"(62418, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Квартальна буд. 8/8 п. 2) 3-я особа , що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Квартирно- експлуатаційний відділ міста Харкова (код ЄДРПОУ 07923280, адреса: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 61)
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Шпіньова О.М. (ордер серія АХ№1255130 від 17.04.2923 року)
відповідача - Шох К.А. (ордер серія АХ№ 1134105 ВІД 05.06.2023 року )
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Латек",в якій просить суд :
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Латек» (62418, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Квартальна буд. 8/8 п. 2, ід. код 21212901) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Х» (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, б. 95, ід. код. 38000735) 168368 (сто шістдесят вісім тисяч триста шістдесят вісім) грн. 60 коп, з яких сума боргу складає 93076.80 грн., 3279.38 грн. розмір 3% річних, 24368,88 грн. інфляційні втрати та 47643.54 грн. розмір пені, а також судові витрати.
Позов обгрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії № 30 від 10.10.2017року.
Ухвалою господарського суду від 10.05.2023року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №922/1817/23. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання "06" червня 2023 р. о 11:30.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.06.2023 року, задоволено клопотання представника відповідача щодо відкладення підготовчого провадження . Підготовче засідання відкладено на 28 червня 2023 року о 12:00.
23.06.2023 року від представника відповідача , електронною поштою (Документ сформований в системі «Електронний суд» 21.06.2023) надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову ТОВ “ЕНЕРГО Х” до ТОВ “ЛАТЕК” про стягнення заборгованості; продовжити ТОВ “ЛАТЕК” на 15 днів строк на подання відзиву на позовну заяву (в частині уточнень щодо нарахувань за березень 2022 р.), встановлений судом на підставі ухвали Господарського суду Харківської області від 10.05.2023 р.
Відповідач вважає, що розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи, а тому вважаємо за необхідне просити зменшити розмір витрат на правничу допомогу з 13 000,00 грн. до 5 000,00 грн.
Крім цього, повідомив суд, що сторона Відповідача виявляє намір щодо вирішення даного спору шляхом укладення між сторонами мирової угоди.
28.06.2023 року від представника позивача, через канцелярію суду (вх.№16693) надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечував проти тверджень відповідача, стосовно того, що в березні 2023 року відповідач вже не користувався приміщенням по вул. Пушкінська, у м. Харків, б. 61. За цією адресою відповідачу здійснювалось електропостачання. Однак, ні в березні, ні пізніше, коли в Харкові припинились постійні обстріли, ТОВ «Латек» не повідомило позивача про це і не надало відповідні підтверджуючі документи. Навіть, наданий акт про виділення тимчасово будівель від 10,03.2022 року підтверджує те, що 10 днів в березні приміщення перебувало у володінні ТОВ «Латек».
Як вказує позивач у відповіді, якщо ТОВ «Латек» вважає, що електроенергія була спожита не відповідачем, а військовою частиною НОМЕР_1 , то товариство може звернутись з регресним позовом до військової частини. ТОВ «Енерго X» не має підстав для стягнення з військової частини плати за спожиту електроенергію. Адже договір купівлі-продажу електричної енергії укладався саме з ТОВ «Латек», а не з військової частини.
Протокольною ухвалою від 28.06.2023 року на підставі ч.3 ст.177 та п.3 ч.2 ст. 183 ГПК України суд оголошує про продовження строку підготовчого провадження за власною ініціативою на 30 днів та відкладене підготовче засідання на "05 липня 2023 року о(б) 12:30 год., крім того суд протокольно постановив залучити 3-тю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Квартирно- експлуатаційний відділ міста Харкова (код ЄДРПОУ 07923280, адреса: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 61).
03.07.2023 року від представника відповідача, електронною поштою (Документ сформований в системі «Електронний суд» 30.06.2023) надійшли заперечення (на відповідь на відзив), в яких представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову ТОВ “ЕНЕРГО Х” до ТОВ “ЛАТЕК” про стягнення заборгованості. Задовольнити клопотання відповідача та залучити до участі у справі № 922/1817/23 у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова (код ЄДРПОУ 07923280, адреса: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 61).
В судовому засіданні 05.07.2023 постановлено протокольну ухвалу, якою закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні по суті на 26.07.2023 о 12:30 год, з врахуванням ухвали Господарського суду Харківської області від 24.07.2023 про виправлення описки в ухвалах повідомленнях від 05.07.2023 року .
Присутній у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо позовних вимог, та просив суд позов задовольнити.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача надав усні заперечення щодо позовних вимог, та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимогз врахування відзиву та заперечень поданих представником відповідача.
У судовому засіданні 26.07.2023 року, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.
10.10.2017 року між ТОВ «Енерго Х» (Постачальник) та ТОВ «Латек» (Споживач) укладено договір № 30 купівлі-продажу електричної енергії (Далі - Договір №30).
Згідно вказаного договору Постачальник зобов'язується поставити Споживачу електричну енергію в межах встановленої (дозволеної) потужності, а Споживач зобов'язується прийняти поставлену Постачальником електричну енергію та оплатити її на умовах цього Договору.
Додатковою угодою № 1 до Договору № 30 визначається потреба Споживача в електричній енергії по місяцях. Згідно п. 4 Фактичний обсяг спожитої електроенергії відображається у Акті здачі-прийняття робіт (наданих послуг), який формується не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
У відповідності до п. 2.4.1. Договору № 30 Споживач зобов'язується щомісяця, на підставі даних приладів обліку електроенергії, не пізніше встановленої дати оформлювати та надавати Постачальнику відомості про фактичні обсяги споживання електричної енергії.
Згідно п. 2.4.3 Споживач зобов'язується проводити оплату за електричну енергію відповідно до Додаткової угоди № 2 до даного Договору.
Згідно п. 3 Додаткової угоди №2 до Договору Споживач здійснює 100% сплату електричної енергії до 30-го числа (включно) місяця, що передує місяцю постачання.
Позивач у позові зазначає, що За договором № 30 на даний час існує заборгованість ТОВ «Латек» перед ТОВ «Енерго Х» в розмірі 93076, 80 грн. Що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за січень, лютий та березень 2022 року та платіжними документами про оплату спожитої електроенергії, а також Довідкою АТ «Харківобленерго» про фактичні обсяги купівлі електричної енергії ТОВ «Енерго Х» по споживачу Товариством з обмеженою відповідальність «Латек» (код ЄДРПОУ 21212901) за лютий, березень, квітень 2022 року.
Так, у відповідності до акту звіряння взаємних розрахунків за період: січень 2022 року- березень 2023 року між ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕНЕРГО Х" і Товариством з обмеженою відповідальність «Латек» :
- на січень 2022 року у відповідача виникла заборгованість за спожиту
електроенергію в розмірі 43 210, 78 грн.;
- 14.01.2022 року заборгованість була погашена повністю;
- На 31.01.2022 року відповідачем було спожиту електроенергію на 104 602, 55
грн., і сплачено 50000 грн., та 50000 грн., але 4602,55 грн.- залишилися не сплаченими;
- В лютому 2022 р. відповідачем було спожито електричну енергію на суму 77 317,99 грн., в результаті відповідач мав заборгованість у сумі 81920.54 грн.
- 31.03.2022 року відповідачем спожито електричну енергію на суму 11156,26 грн. і не сплачено дану суму. Таким чином, остаточний борг на 31.03.2023 року і дотепер складає 93076,80 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву визнає заборгованість за спожиту електроенергію за період січень та лютий 2022 р., що у загальному розмірі становить 81 920,54 грн., однак, заперечує щодо заборгованості за спожиту електроенергію за березень 2022 р. у розмірі 11 156,26 грн. та заперечує проти нарахування штрафних санкці,3% річних та інфляційних.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).
Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Частиною першою статті 530 ЦК України також встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже, згідно положень Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, оплата вартості одержаної від Постачальника електричної енергії повинна проводитись Споживачем відповідно до умов Договору та чинних нормативно-правових актів.
Згідно приписів статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України.
Зважаючи на встановлені обставини та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Латек" в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, доказів оплати спожитої у січні 2022- березні 2023 року електричної енергії не надав, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ "ЕНЕРГО Х" в частині примусового стягнення з відповідача 93076.80 грн. основного боргу за Договором купівлі-продажу електричної енергії № 30 від 10.10.2017року обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню.
Щодо заперечень відповідача, викладені в уточненні до відзиву, стосовно того, що відповідно до акту “Про виділення тимчасово будівель” від 10.03.2022 р. Відповідач передав військовій частині НОМЕР_1 у тимчасове користування приміщення, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . У зв'язку з цим, відповідними приміщеннями у березні 2022 р. користувалась виключно військова частина НОМЕР_1 , суд враховує наступне.
Як встановлено судом в процесі розгляду справи, ТОВ «Латек» не повідомило позивача про це і не надало відповідні підтверджуючі документи. Наданий акт про виділення тимчасово будівель від 10,03.2022 року підтверджує те, що 10 днів в березні приміщення перебувало у володінні ТОВ «Латек».
Суд погоджується з доводами позивача, стосовно можливості звернення відповідача з регресним позовом до військової частини . ТОВ «Енерго X» не має підстав для стягнення з військової частини плати за спожиту електроенергію. Адже договір купівлі-продажу електричної енергії укладався саме з ТОВ «Латек», а не з військовою частиною.
Щодо 3 % річних та інфляційних втрат .
Відповідно також до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
До матеріалів справи позивачем надано детальний розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Перевіривши надані позивачем розрахунки, суд встановив, що наведені нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та є арифметично вірними, у зв'язку із чим позовні вимоги ТОВ "ЕНЕРГО Х" про стягнення3% річних в сумі 3279.38 грн., 24368,88 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими і такими, що також підлягають задоволенню.
Щодо пені
Згідно пункту 4.5 Договору №30 у разі несвоєчасної оплати коштів передбачених п.3.3, даного Договору, Споживач оплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, від суми яка підлягає сплаті за кожний день прострочення.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
В силу положень статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 343 Господарського кодексу України встановлено, що платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Розмір пені складає на день подання позову 47643.54 грн.
При цьому, суд вважає слушними застосування положення постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 в частині стягнення штрафних санкцій у вигляді пені , з огляду на таке.
Так, 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 було введено воєнний стан в України, а Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022 та № 341/2022 від 17.05.2022 - продовжено строк його дії.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг”, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що утворений Кабінетом Міністрів України. Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно п.1 ч. 2 ст. 17 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг”, Регулятор має право приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов'язковими до виконання.
Так, судом встановлено, що НКРЕКП прийнято Постанову “Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану” від 25.02.2022 № 332, згідно якої передбачено зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії”, між учасниками ринку електричної енергії, на період військового стану.
Тобто, спірні господарські правовідносини склалися відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії”, у зв'язку з чим вказана постанова НКРЕКП підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
При цьому, суд зауважує, що період нарахування пені позивачем частково заявлено такий, який входить в період дії воєнного стану, а саме : за період з березня 2022 року по травень 2023 року .
Отже, враховуючи приписи п. 16 постанови НКРЕКП від 25.02.2022, яка є чинною, та обов'язковою для суб'єктів спірних правовідносин, відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача штрафної санкції у вигляді пені та штрафу .
За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню в сумі 205,28 грн. ( за січень 2022 року ) в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені (за період з березня 2022 року по травень 2023 року) визнається судом безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Латек" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 грн. 00 коп., в подальшому акті виконаних робіт позивачем заявлено до стягнення 11 500,0грн.витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано до матеріалів справи договір про надання правничої допомоги №37/ЮО від 03.04.2023 з додатковою угодою від 03.04.2023, Копію Акту №1 від 04.07.2023 року про надання послуг за договором №37/ЮО про надання правничої допомоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
Крім того, суд враховує, що наданий акт прийому передачі виконаних робіт не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним частково задоволеним позовним вимогам позивача, є завищеним та не відповідає критерію розумності .
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, доходить висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9337,22грн. і саме вказаний розмір суд вважає співрозмірним відносно пропорційно задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України,
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Латек» (62418, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Квартальна буд. 8/8 п. 2, ід. код 21212901) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Х» (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, б. 95, ід. код. 38000735) - основного боргу в сумі 93076.80 грн., 3279.38 грн. - 3% річних, 24368,88 грн. інфляційних втрат, 205,28 грн. пені ( за січень 2022 року), витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,0грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 9337,22грн.
В іншій частині позовних вимог по пені відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго Х» (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, б. 95, ід. код. 38000735).
Відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Латек» (62418, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Квартальна буд. 8/8 п. 2, ід. код 21212901).
Повне рішення складено "28" липня 2023 р.
Суддя О.О. Присяжнюк