Справа № 953/3915/22
н/п 2/953/1579/23
24 липня 2023 року Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Зуб Г.А.
за участю секретаря Черниш О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Плугатирьової Наталії Вікторівни до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини,-
11.07.2022 засобами поштового зв'язку до Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 , відповідно до якої позивач просить визначити місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком, ОСОБА_1 .
В обгрунтування позовних вимог посилається на наступне. 07.06.2003 між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, від якого народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з 2018 року позивач з відповідачем припинили спільне проживання та вести спільне господарство. 11.01.2019 Московським районним судом м. Харкова шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. За усною домовленістю подружжя при розірванні шлюбу була досягнута згода щодо проживання дітей в обох батьків по черзі, але з часом почали виникати труднощі пов'язані з навчальним процесом дітей і незручностями у зв'язку з відсутністю постійного місця у дітей для виконання домашніх завдань. Згодом, старший син ОСОБА_6 почав проживати з матір'ю, а молодший син ОСОБА_7 з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , де створені належні умови для проживання дитини. При цьому позивач несе витрати по утриманню обох синів. Тобто, починаючи з 2019 року ОСОБА_7 проживає з позивачем в м. Харкові, та після 24.03.2022 вони виїхали за межі України, а саме Австрії, де знайшли житло, зареєструвалися однією родиною, мешкають спільно, мають єдиний бюджет на родину, отримують відповідну допомогу, дитина була влаштована до навчального закладу для продовження навчання в інтеграційному класі. Позивач самостійно несе всі витрати по утриманню сина, його навчанню, та розвитку, відповідач не приймає ніякої участі у цих витратах.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористалась.
Позивач в судове засідання не з'явився, від представника позивача - адвоката Плугатирьової Н.В. на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, та просила ухвалити рішення за наявними доказами.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, повідомлялась у встановленому законом порядку, від представника відповідача - адвоката Некрасова О.В. в системі «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, та відповідач визнала позовні вимоги.
Від представника третьої особи ДССД ХМР надійшли до суду пояснення, в яких він просить розглядати справу без участі представника органу опіки та піклування, та надано до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін, та за наявними в справі доказами.
11.07.2022 вказана справа надійшла до Київського районного суду м. Харкова, та розподілена судді Садовському К.С.
Ухвалою судді від 15.07.2022 вказану позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу 5-денного строку для усунення недоліків з моменту отримання ухвали.
Ухвалою судді від 12.08.2022 прийнято до розгляду та відкрито провадження у вказаній справі в порядку загального позовного провадження.
04.11.2022 в системі «Електронний суд» на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява.
12.04.2023 здійснено повторний автоматизований розподіл вказаної справи, справу перерозподілено судді Зубу Г.А.
Ухвалою судді від 04.05.2023 вказану справу прийнято до провадження судді.
Ухвалою суду від 27.06.2023 зустрічну позовну заяву повернуто заявнику, закрито підготовче провадження по вказаній справі, та справу призначено до судового розгляду.
Судом встановлено, що позивач та відповідач вступили у шлюб 07.06.2003, який в подальшому розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11.01.2019.
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час зареєстрований та проживає з позивачем по справі. Також у сторін є повнолітній син ОСОБА_6 , який проживає з відповідачем по справі. Позивач з 01.01.2020 по 03.07.2022 на картковий рахунок відповідача перераховував грошові кошти.
Позивач разом з дитиною на даний час проживають у Австрії.
Між позивачем та відповідачем виникли неприязні стосунки, та спір щодо місця проживання дитини, що стало підставою для звернення до суду.
Відомості щодо майнового стану, стану здоров'я відповідачки тощо останньою до суду не надані.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального,
культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитинина рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина друга статті 160 СК України).
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Такі висновки викладено Верховним Судом у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23).
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до висновку від 20.07.2023 № 252, Департамент служб у справах дітей вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 . Суд вважає вказаний висновок є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини, а тому погоджується із зазначеним висновком.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:
особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Відповідно до наданої до суду клінічно-психологічної картини щодо емоційного стану ОСОБА_9 , останній виявив бажання проживати разом з батьком.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено правовий висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності.
У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що малолітній син сторін проживає з батьком, останній приділяє більше уваги вихованню дитини й більш відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків, дитина перебуває на утриманні та вихованні батька, що не спростовано відповідачем, та нею визнається, та врахувавши, що до моменту виникнення даного спору матір дитини не приділяла достатньої уваги створенню належних умов для повноцінного розвитку та проживання дитини, не надала доказів піклування з її боку про ступінь розвитку дитини, зацікавленості її повсякденним життям та потребами, тому суд приходить до висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , що забезпечить якнайкращі інтереси дитини, яким створено всі необхідні умови для гармонійного розвитку дитини. Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.
З урахуванням конкретних обставин даної справи, безперервне проживання сина з батьком забезпечує його розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є благополучним. При цьому, визначення місця проживання дитини з батьком не впливає на його взаємовідносини з матір'ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20).
При цьому колегія суддів, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в Постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.
Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостроемоційними і мінливими стосунками між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки
Разом із цим, суд наголошує, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
За вказаних обставин, враховуючи ставлення позивача, вік дитини, висновок Департаменту служб у справах дітей ХМР від 20.07.2023, суд, в інтересах дитини, прийшов до висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з позивачем, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору.
Зважаючи на вищевикладене, відповідно до ст. ст. 12, 76, 141, 206,263-265 ЦПК України, ст.ст. 56, 111-112, 141, 157, 160, 161 Сімейного Кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Плугатирьової Наталії Вікторівни до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з його батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , витрати по оплаті судового збору в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривень 40 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Позивач - ОСОБА_1 , місцеперебування: АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , місцеперебування: АДРЕСА_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 .
Третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, місцезнаходження: м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 55, код ЄДРПОУ 26489104.
Повний текст рішення виготовлено 24 липня 2023 року.
Суддя - Г.А. ЗУБ