Справа № 953/22512/21
н/п 2/953/1090/23
13 липня 2023 року Київський районний суд м.Харкова в складі:
головуючого судді Зуб Г.А.,
за участю секретаря Черниш О.М.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів,-
26.11.2021 до Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк», в якій позивачка просить:
- визнати недійсним з моменту укладання договору умову п. 6.1 Кредитного договору № Р24.00505.004728811 від 27.12.2018, укладеного між нею та відповідачем, - «Графік щомісячних платежів за кредитним договором» в частині визначеної в даному «Графіку» комісії, що підлягає до сплати за обслуговування кредиту, з 02.02.2019 по 27.12.2021» у розмірі 51046, 45 грн.;
- здійснити перерахунок здійснених з часу укладання вказаного договору платежів та зарахування грошових коштів, сплачених як за оплату за комісією за обслуговування кредиту у період з 02.02.2019 по 02.02.2020, у сумі 29 139, 73 грн. за Кредитним договором № Р24.00505.004728811 від 27.12.2018 в рахунок погашення суми тіла кредиту.
Позовні вимоги мотивовані наступним. 27.12.2018 позивачем укладено кредитний договір № Р24.00505.004728811 з ПАТ «Ідея Банк». Згідно з зазначеним договором банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 71614,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору. Відповідно до пункту 1.2 банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 36 місяців. Датою видачі кредиту є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника вказаний в пункті 1.7. договору (при видачі у готівковій формі). Згідно з пунктом 1.3. договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 15 % річних від залишкової суми кредиту. Відповідно до частини другої пункту 1.4. договору позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, зазначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Згідно з умовами договору кредитні кошти зараховуються на поточний банківський рахунок позичальника, вказаний в пункті 1.7. договору. До 19.02.2020 обов'язки за вказаним кредитним договором позивач виконувала відповідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. 03.04.2020 позивач звернулась до відділення АТ «Ідея Банк» з заявою про відтермінування оплати щомісячного платежу за березень та квітень місяць у зв'язку із суттєвим зменшенням доходу по причині проведення карантинних заходів в державі. У липні 2020 року позивач звернулась до відділення АТ «Ідея Банк» з заявою про реструктуризацію шляхом зменшення щомісячного платежу, а саме до 2000 грн. по причині того, що позивач перебуває на обліку в Харківському МЦЗ з 07.07.2020 як безробітна, на що банк не надав жодної відповіді. 25.08.2021 позивач звернулась до відповідача з претензією про здійснення перерахунку заборгованості за кредитним договором № Р24.00505.004728811 від 27.12.2018 з урахуванням визнання недійсним встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 51046 грн. 45 коп. та зарахування сплачену суму в рахунок погашення основного боргу по кредитному договору № Р24.00505.004728811 від 27.12.2018, з якої: оплата за обслуговування кредиту - 29139 грн. 73 коп., та оплати на погашення суми кредиту та проценти за користування кредитом - 24798 грн. 36 коп., на що отримала відмову від банку. 01.10.2021 позивач повторно звернулась до відповідача з запереченнями на відповідь на претензію про звернення перерахунку заборгованості за кредитним договором № Р24.00505.004728811 від 27.12.2018, з якої: оплата за обслуговування кредиту - 29139 грн. 73 коп., оплата на погашення суми кредиту та проценти за користування кредитом - 24798 грн. 36 коп., на що отримала відповідь про відмову. 18.11.2021 позивач звернулась до відділення АТ «Ідея Банк» для отримання виписки за кредитним договором № Р24.00505.004728811 від 27.12.2018, та ознайомившись зі змістом виписки з 27.12.2020 по 18.11.2021 вбачається, що позивачем було сплачено суму в розмірі 53513 грн. 41 коп. в рахунок погашення основного боргу по кредитному договору № Р24.00505.004728811 від 27.12.2018, з якої: оплата за обслуговування кредиту - 29139 грн. 73 коп., оплата на погашення суми кредиту та проценти за користування кредитом - 24373,27 грн. Позивач вважає, що укладений договір є недійсним зважаючи на те, що згідно з графіком щомісячних платежів до сум, що підлягають сплаті включається оплата за обслуговування. Нарахування комісії (оплати за обслуговування) позивач вважає незаконним. Позивач вважає, що укладений кредитний договір є таким, що порушує її права як споживача, та тому підлягає визнанню недійсним в частині нарахування плати за обслуговування кредиту, що і стало підставою для звернення до суду.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Позивач у судове засідання не з'явилась, повідомлялась у встановленому законом порядку, на адресу суду спрямувала заяву про проведення судового засідання за її відсутності.
Представник відповідача АТ «Ідея Банк» в судове засідання не з'явився, повідомлявся у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення судового розгляду до суду не надходило.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі учасників судового розгляду, та за наявними в справі доказами за правилами спрощеного позовного провадження.
26.11.2021 вказана позовна заява надійшла до Київського районного суду м. Харкова, та розподілена судді Зубу Г.А.
04.01.2022 судом здійснено електронний запит з Реєстру територіальної громади м. Харкова для встановлення місцеперебування позивача, відповідь на яких надано 04.01.2022.
Ухвалою судді від 07.02.2022 прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження в ній за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Судом встановлено, що 27 грудня 2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Р24.00505.004728811 про надання коштів в сумі 71614,00 грн. на поточні потреби на строк 36 місяців зі сплатою 15,00 % річних за користування кредитом. Згідно пункту 1.1. кредитного договору відповідач надає позивачу кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 71614, 00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
Пунктом 1.6. кредитного договору передбачено, що позичальник надає свою згоду на укладення за рахунок позивача як страхувальника та застрахованої особи договору добровільного страхування життя.
Згідно наявної в матеріалах справи виписки з рахунку, відповідач 27.12.2018 перерахував на банківський рахунок № НОМЕР_1 кредитні кошти в розмірі 71614,00 грн., з яких перераховано страховий платіж в розмірі 12183,29 грн.
Відповідно до пункту 3.2.4. кредитного договору № Р24.00505.004728811 позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватися позичальнику за законом.
Пунктом 1.4 кредитного договору позичальнику встановлено плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо.
У графіку щомісячних платежів за кредитним договором визначений конкретний розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6.1 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 2671,20 грн., останній - 164,71 грн. Загальний розмір плати за обслуговування складає 51046,45 грн. (а.с. 29).
Позивач вважає вказану умову незаконною, та також, що порушує її права як споживає, внаслідок чого зверталась до банку з претензією та запереченнями на відповідь на претензію, в яких просила банк перерахувати їй заборгованість за кредитним договором, та вказану плату за обслуговування кредитної заборгованості зарахувати в рахунок погашення основного боргу по укладеному кредитному договору, на що банком їй було відмовлено, та рекомендованому звернутись до суду.
У зв'язку з викладеним позивач звернулась до суду за захистом свого права.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана
поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України роз'яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило «Lex posterior derogat priori» - «Наступний закон скасовує попередній».
Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони
регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування»".
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлювання у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20) та від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».
Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6.1 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту (а.с. 29).
Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд зазначає, що положення 6.1 кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Позивач просить визнати недійсною з моменту укладення договору умову п. 6.1. кредитного договору № Р24.00505.004728811 від 27.12.2018 (а.с. 29).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, провадження № 12-140гс19).
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий cпocіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину),
обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Taкий висновок сформульований в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.
Таким чином позовні вимоги про визнання недійсним положення пункту 6.1 кредитного договору не підлягає задоволенню у зв'язку із обранням неналежного способу захисту порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані висновки щодо нікчемності пункту 6.1 кредитного договору в частині Графіку «плата за обслуговування» в загальному розмірі 51046 грн. 45 коп.), суд вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов'язати АТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості позивачу за кредитним договором № Р24.00505.004728811 від 27.12.2018 з огляду на нікчемність пункту 6.1 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові Великої палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
За вказаних обставин, позов підлягає частковому задоволенню за наведених вище підстав.
Судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України стягуються з відповідача на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 76, 141, 206,263-265 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів- задовольнити частково.
Зобов'язати акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кредитним договором № Р24.00505.004728811 від 27.12.2018 з огляду на нікчемність пункту 6.1 цього договору в частині Графіку щомісячних платежів за кредитним договором в графі «плата за обслуговування».
Стягнути з акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 коп.
В решті позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 , місцеперебування: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 .
Відповідач - акціонерне товариство «Ідея Банк», місцезнаходження: м. Львів, вул. Валова, буд. 11, код ЄДРПОУ 19390819.
Повний текст рішення виготовлено 13 липня 2023 року.
Суддя Г.А. ЗУБ