Справа № 404/955/22
Номер провадження 2/404/245/22
09 травня 2023 року м. Кропивницький
Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:
головуючої судді-Варакіної Н.Б.
за участю секретаря - Щербини А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до АТ «Ідея Банк»(код ЄДРПОУ 19390819, вул. Валова, 11, м. Львів) про визнання недійсним кредитного договору,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - відповідач) про визнання недійсним кредитного договору.
В обгрунтування вимог позивач зазначає, що 04.01.2019 між ним та АТ «Ідея Банк» укладений кредитний договір № Z06.00410.004757152, згідно з яким банк надає позичальнику кредит в розмірі 70 000 грн. станом на 10.02.2022 банк нарахував заборгованість у розмірі 37 479,13 грн. На час звернення до суду, він сумлінно виконував обов'язки з погашення кредитного договору. Однак вказаний договір суперечить вимогам Закону України «Про захист правспоживачів», зокрема статей 11,18 цього закону.При підписанні договору йому не повідомлено про наявні кредитування зкоротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; строк, на який кредитможе бути одержаний; варіанти повернення кредиту; податковий режим сплати відсотків;позитивні та негативні аспекти пропонованих схем кредитування.Також, форма та зміст «кредитного договору» не відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 638, 1054 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки в заяві позичальника відсутні умови, які повинні бути в кредитному договорі. Вважає, що до спірного договору включені несправедливі умови, наслідком застосування яких є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на його шкоду тому вважає, що договір порушує його права як споживача, та підлягає визнанню нікчемним з наступних підстав. Відповідно до постанови Національного банку України від 10.05.200" року № 168 «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитуванню та сукупну вартість кредиту» в разі письмового звернення споживача, банк зобов'язаний надати повну, необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про сукупну вартість споживчого кредиту, з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, також інших фінансових зобов'язаннях споживача, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням погашенням кредиту, які повинні бути сплачені за кредитним договором. Крім того, обов'язок надати особі інформацію, яка її стосується, закріплена нормами Законів України «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про захист прав споживачів» та ін. Відповідно ст. 56 Закону України «Про банки та банківську діяльність», клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку. Банки зобов'язані на вимогу клієнта надати таї інформацію. Відповідно ст. 62 Закону України, інформація щодо юридичних та фізичних осіб, я містить банківську таємницю, розкривається банками: 1) на письмовий запит або з письмово дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи. Згідно пункту 3.2. Постанови Національного банку України «Про затвердження Прав зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці» від 14.07.2006 № 267, під час роботи з позичальником, який потрапив у скрутне фінансове становище, банкам рекомендується вживати заходів, спрямованих на створення прийнятних умов для забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за споживчим кредитом саме: підтримувати зв'язок з позичальником у зручний для нього час і спосіб (зустр: листування, телефон, факс тощо); надати позичальнику повну і доступну інформацію щодо загального розміру заборгованості уключаючи всі платежі, передбачені умовами кредитного договору, надати позичальнику повну і доступну інформацію щодо загального розміру йс забоггован ості уключаючи всі платежі, передбачені умовами кредитного договору,обговорити з позичальником усі обставини його скрутного фінансового становища та надати безкоштовні консультації щодо можливих шляхів забезпечення погашення заборгованості. Акціонерним товариством «Ідея Банк» проігноровано зазначену вимогу та не повідомлено письмово йому всю необхідну інформацію щодо умов Договору № Z06.00410.004757152 від 04.01.2019 про наданя кредиту. Банк скористався тим, що йому об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а банк, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті. Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійсненн свідомого вибору. Просить суд визнати кредитний договір № Z06.00410.004757152 від 04.01.2019, укладений між ним та Акціонерним товариством КБ «Ідея Банк» про надання кредиту у розмірі 70 000 гривень недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину.
Представник відповідача надіслала до суду відзив, в якому позов не визнала, мотивуючи наступним. У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України умовами кредитного договору є обов'язок кредитодавця надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.Згідно ч.ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 затвердженні Правила розрахунку банками України загальної вартості кредитудо Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування», встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача. Згідно з пунктом 8 Правил банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком «Усього» у колонках 9 і 10 (відповідно) форми, наведеної в додатку 2 до цих Правил. Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), - Закон України «Про захист прав споживачів» мав на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами укладуваного ним договору на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об'ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника - споживача. Дані вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Закон України «Про захист прав споживачів» ніяким чином не звільняв споживача (позичальника) від його обов'язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з'ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки. Згідну пункту 4 Паспорту споживчого кредиту Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування» також передбачено платежі за додаткові та супутні послуги. У відповідності до Статті 9 закону України «Про споживче кредитування» Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Так уклавши кредитний договір позивач підтвердив, що перед укладанням цієї угоди ознайомився з інформацією необхідною для отримання кредиту викладеного в паспорті споживчого кредитування і порівнянням різних пропозицій Банку та іншими умовами (паспорт споживчого кредиту). Окрім того в самому договорі зазначені істотні умови договору, а саме; процентна ставка - 35% річних ( п.1.3), та інші умови. Згідно ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року, нечесна підприємницька практика забороняється та включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. Позивачем жодним чином не доведено вчинення Банком дій, що могли б кваліфікуватись як недобросовісна конкуренція а також провадження ним діяльності, спрямованої на введення споживача в оману, та застосування агресивної підприємницької практики. За наведених обставин, а також з врахуванням тієї обставини, що позичальник під час укладення Договорів ознайомлювалася з їх текстом та змістом в цілому, у тому числі, з Графіком щомісячних внесків, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила, а зміст Договорів, як вбачається з вищенаведеного, жодним чином не порушує його законних прав та інтересів, не вбачаю жодних підстав для задоволення позову . Взагалі незрозуміло з позовних вимог позивача яким чином банк порушив його права і які умови кредитного договору є несправедливими.Щодо шрифту, то він передбачений Законом України «Про споживче кредитування». Також, Позивач не надав жодних доказів того, що його ввели в оману при укладанні договору. Стаття 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, щообумовлені ним. Крім того, згідно з ст.203 ЦК України умовою чинності правочину є також його вчинення у формі, встановленій законом.У свою чергу, оскаржуваний позивачем правочин на час його вчинення відповідав вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, не суперечив вимогам цивільного кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; вчинені особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало внутрішній волі сторін; вчинені у формі, встановленій законом та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені даним правочином.Крім того, відповідно ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», не передбачає такого правового наслідку, як визнання кредитного договору недійсним. Аналізуючи положення п.6 ч. 1 ст. 3 і ч. 3 ст.509 Цивільного кодексу України та норми ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 щодо несправедливих умов договору Верховний суд України у своїй постанові від 08.06.2016 (справа № 6-330цс16) зазначив наступне: відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 ЦК України. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом тк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.Виходячи із змісту ст. ст. 1054,1055 Цивільного кодексу України, слід визнати, що між позивачем і відповідачем узгоджені всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, а відповідно відсутні будь-які правові підстави для визнання кредитного договору недійсним.
Ухвалою суду від 27.04.2022 відкрито спрощене провадження у справі.
Ухвалою суду від 17.04.2023 витребувана копія кредитного договору.
В судовому засіданні позивач вимоги підтримав, посилаючись на обставини, визначені у позові. Зауважив, що за його підрахунками він вже виплатив всю суму кредиту, але банк робить нарахування. Не погоджується з ними, тому вважає договір необхідно визнати недійсним.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов задволенню не підлягає, з наступних підств.
Судом встановлено, що 04.01.2019 між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» укладений кредитний договір № Z06.00410.004757152, згідно якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 70 000 грн.
Позивачем не заперечується факт отримання кредитних коштів та те, що ним проводилась сплата кредиту.
З пояснень позивача вбачається, що станом на 10.02.2022 банком нарахована заборгованість у розмірі 37 479,13 грн, з якою позивач категорично не погоджується, вважаючи, що ним кредит сплачений повінстю.
Згідно паспорту споживчого кредиту відповідач надав позивачу кредит (гроші кошти) на поточні потреби в розмірі 78350 грн, строком на 36 місяців на поточні потреби, з процентною ставкою 21,99%, тип процентної ставки - змінювана; порядок зміни змінюваної процентної ставки; плата за обслуговування кредитної заборгованості - 2,50 % щомісячно від початкової суми кредиту; загальні витрати за кредитом - 107138,51 грн.; орієнтовна загальна вартість кредиту - 178691,02 грн.; реальна річна процентна ставка - 104.23316957 %.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є Договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.
На обґрунтування вимог, позивач посилається на ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», проте з 10 червня 2017 року, тобто до укладення кредитного договору, стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Так, відповідно п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року № 1734-VІІІ, загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» - реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності).
Позивач під час укладення Договору ознайомлювалася з його текстом та змістом в цілому, у тому числі, з Графіком щомісячних платежів за кредитними договором, Паспортом споживчого кредиту, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловив та з ними погодився.
Позивач отримав кредитні кошти та в подальшому виконував умови кредитного договору, до моменту, коли банк, нарахував йому заборгованість, з якою він не погоджуєься.
Позивач в судовому засіданні повідомив, що отримав паспорт споживчого кредиту.
Ознайомившись із паспортом споживчого кредиту, доданого до віздиву, вважає, що він не відповідає паспорту споживчого кредиту, який він отримав при підписанні кредитного договору.
Графік щомісячних платежів наведений у Додатку до Паспорта споживчого кредиту відображає всі щомісячні платежі, з урахуванням розміру плати за обслуговування кредитної заборгованості, процентів за користування кредитом, погашення суми (тіла) кредиту та загальної місячної суми, що підлягає сплаті за розрахунковий період.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування» позивач мав право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладання договору про наданню споживчого кредиту без пояснення причин.
Проте, позивач не відмовлявся від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликав, не звертався до відповідача за додатковим роз'ясненням положень договору ні до, ні під час, ні після його укладення, тобто не скористався цим своїм правом.
Тому твердження позивача про те, що відповідач, перед укладенням договору не повідомив позивача в письмовій або усній формі щодо наявних форм кредитування, про орієнтовну сукупну вартість кредиту, в тому числі, про строк дії договору, тип процентної ставки, порядок дострокового повернення та ввів в оману позивача не відповідає дійсності.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір є консенсуальним і вважається укладеним з моменту досягнення всіх істотних умов договору на відміну від договору позики (ст. 1046 ЦК), який є реальним і є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Істотними умовами кредитного договору є: предмет договору, сума кредиту, строк повернення, проценти за користування.
Відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються, зокрема: види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; порядок дострокового повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Згідно з положеннями ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За нормами частин першої-другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення.
Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Позивачем не надані докази введення його в оману відповідачем.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Згідно ч.ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування», встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно з пунктом 8 Правил банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком «Усього» у колонках 9 і 10 (відповідно) форми, наведеної в додатку 2 до цих Правил.
Згідну пункту 4 Паспорту споживчого кредиту Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування» також передбачено платежі за додаткові та супутні послуги.
У відповідності до Статті 9 закону України «Про споживче кредитування» Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.
Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Так уклавши кредитний договір позивач підтвердив, що перед укладанням цієї угоди ознайомився з інформацією необхідною для отримання кредиту викладеного в паспорті споживчого кредитування і порівнянням різних пропозицій Банку та іншими умовами (паспорт споживчого кредиту).
Згідно ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року, нечесна підприємницька практика забороняється та включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.
Позивачем жодним чином не доведено вчинення Банком дій, що могли б кваліфікуватись як недобросовісна конкуренція а також провадження ним діяльності, спрямованої на введення споживача в оману, та застосування агресивної підприємницької практики.
За наведених обставин, а також з врахуванням тієї обставини, що Позичальник під час укладення Договорів ознайомлювалася з їх текстом та змістом в цілому, у тому числі, з Графіком щомісячних внесків, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила, а зміст Договорів, як вбачається з вищенаведеного, жодним чином не порушує його законних прав та інтересів, не вбачаю жодних підстав для задоволення позову . Взагалі незрозуміло з позовних вимог Позивача яким чином банк порушив його права і які умови кредитного договору є несправедливими.
Щодо шрифту, то він передбачений Законом України «Про споживче кредитування».
Стаття 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішнійволі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, щообумовлені ним.
Крім того, згідно з ст.203 ЦК України умовою чинності правочину є також його вчинення у формі, встановленій законом.
У свою чергу, оскаржуваний позивачем правочин на час його вчинення відповідав вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, не суперечив вимогам цивільного кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; вчинені особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало внутрішній волі сторін; вчинені у формі, встановленій законом та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені даним правочином.
Крім того, відповідно ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», не передбачає такого правового наслідку, як визнання кредитного договору недійсним.
Звертаємо увагу, що аналізуючи положення п.6 ч. 1 ст. 3 і ч. 3 ст.509 Цивільного кодексу та норми ст.18 Закону України №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору Верховний суд України у своїй постанові від 08.06.2016 (справа № 6-330цс16) зазначив наступне.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 ЦК України.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом тк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Виходячи із змісту ст. ст. 1054,1055 Цивільного кодексу України, слід визнати, що між позивачем і відповідачем було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, а відповідно відсутні будь -які правові підстави для визнання кредитного договору недійсним.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що позивачем не доведено підстав для визнання недійсним кредитного договору, оскільки кредитний договір укладений сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач під час укладення договору ознайомлювалась з його текстом та змістом в цілому, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, які були підписані позивачем, договір виконувався відповідачем. На підставі ст.ст. 203, 215, 216, 509, 526-530, 626-629, 631, 638-639, 1054, 1055, 1056 ЦК України, керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, Закону України «Про захист прав споживачів», суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до АТ «Ідея Банк»(код ЄДРПОУ 19390819, вул. Валова, 11, м. Львів) про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його складення, шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду.
Рішення суду складено 16.05.2023.
Суддя Кіровського Н. Б. Варакіна
районного суду
м.Кіровограда