Справа № 509/3093/23
24 липня 2023 року. Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Овідіополь, в порядку загального позовного провадження скаргу ОСОБА_1 , за участю суб'єкта оскарження Начальника Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Костенко Романа Васильовича про бездіяльність начальника Овідіопольського ВДВС в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) та скасування постанови державного виконавця, -
5 червня 2023 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною скаргою, в якій просив суд, задовольнити скаргу на бездіяльність начальника Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса). Визнати неправомірною бездіяльність начальника Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Костенко Р.В., що виражається у не знятті арешту, накладеного постановою державного виконавця Овідіопольського ВДВС ПМУМЮ (м.Одеса) від 01.10.2008 р та 07.09.2010 р. у виконавчому провадженні №1378049 з примусового виконання виконавчого листа №2684 від 30.07.2001, виданого Овідіопольським районним судом Одеської області, реєстраційний номер обтяження 8005491 та 10245355, на майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: земельну ділянку площею 0,100 га за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов'язати Овідіопольський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: земельної ділянки площею 0,100 га за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного постановою державного виконавця Овідіопольського ВДВС ПМУМЮ (м.Одеса) від 01.10.2008 р та 07.09.2010 р. у виконавчому провадженні №1378049 з примусового виконання виконавчого листа №2684 від 30.07.2001, виданого Овідіопольським районним судом Одеської області, реєстраційний номер обтяження 8005491 та 10245355.
В судове засідання скаржник не з'явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, однак надав до суду письмову заяву, в якій повністю підтримав доводи своєї скарги, яку просив задовольнити та слухати справу за його відсутності (а.с. 12).
Представниця Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила, однак надіслала на адресу суду відзив на скаргу в якій просила суд відмовити у її задоволенні (а.с. 19).
В силу ч.ч. 1,2 ст. 450 ЦПК України - скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Дослідивши матеріали скарги, та додані до неї документи, суд дійшов до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 447-453 ЦПК України - сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду. Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Згідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (чинної на дату виконання рішення суду) - державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (ч. 1 ст. 20 Закону).
Згідно із п.п. 3,18,23,24 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» - при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
Пунктом 38 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) Cуд повторює, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як «окремі», тобто не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (пункт 106 рішення Європейського суду з прав людини від 08.07.1986, серія A, № 102 «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» (Lithgow and Others v. the United Kingdom).
За нормою пункту 39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (пункт 107 рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), №3202/96, ECHR 2000-I).
Пунктом 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) визначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Вираз «на умовах, передбачених законом» найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 у справі «Полторацький проти України»).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямована на захист особи від будь-якого посягання держави на право особи мирно володіти своїм майном тобто захисту права приватної власності.
В розумінні Європейського суду з прав людини термін «майно» має автономне тлумачення, в т.ч.: усе «власне» майно особи, що може входити до складу спадщини, і яке можна заповісти («Маркс проти Бельгії» (the Marckx case), рішення від 27 квітня 1979 р., п. 64), тобто наявне майно (“existing possessions”); «правомірні очікування» / «законні сподівання» вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (наприклад, правомірні сподівання бути здатним здійснювати запланований розвиток території, з огляду на чинний на той час дозвіл на промислове освоєння землі (Справа «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87, рішення від 23 жовтня 1991 р.);майнові права, наприклад, набуте на підставі заповіту право на одержання орендної плати (ренти) за користування земельною ділянкою (ухвала щодо прийнятності заяви № 10741/84 S. v. the United Kingdom від 13 грудня 1984 р.); інше «майно», що «становить економічну цінність», зокрема, необхідні для здійснення підприємницької діяльності дозволи чи ліцензії (cправа «Тре Тракторер Актіболаґ» проти Швеції» (Tre Traktorer Aktiebolag v. Sweden), рішення від 7 липня 1989 року, серія A, № 159).
Судом встановлено, що в Овідіопольському ВДСВ в Одеському районі Одеської області ПМУ МЮ (м.Одеса) на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № 1378049 з примусового виконання виконавчого листа №2684, виданого Овідіопольським районним судом Одеської області від 30.07.2001 року про стягнення з мене, ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини. В рамках виконавчого провадження 01.10.2008 р. Овідіопольським ВДСВ в Одеському районі Одеської області ПМУ МЮ (м.Одеса) (колишнім ВДВС Овідіопольського РУЮ) було накладено арешт на моє нерухоме майно, а саме: земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 . А також 07.09.2010 року повторно винесено постанову про арешт мого нерухомого майна. Дана обставина підтверджується відомостями з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна- реєстраційний номер обтяження 8005491 від 01.10.2008р. та реєстраційний номер обтяження 10245355 від 14.09.2010 р.
Також судом встановлено, що у 2013 році скаржник ОСОБА_1 добровільно поза межами виконавчого провадження сплатив борг по аліментам своїй колишній дружині ОСОБА_2 , тому стягувач ОСОБА_2 відізвала виконавчий лист з примусового виконання. 03.04.2013 року виконавче провадження було закінчене згідно п.1.ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження». Виконавчий лист був повернутий стягувачу.
08.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Овідіопольського ВДВС ПМУМЮ (м.Одеса) із заявою про зняття арештів з мого нерухомого майна, а саме земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , які були накладені в рамках виконавчого провадження по стягненню з мене на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ще в 2008 та в 2010 р.
10.05.2023 р. у відповідь на заяву, скаржник отримав листа від начальника Овідіопольського ВДВС ПМУМЮ (м.Одеса) № 21.14-20444, в якому йому повідомлено, що 03.04.2013 року виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2684 виданого 30.07.2001 р. Овідіопольським районним судом Одеської області від 30.07.2001 року про стягнення з нього, ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, закінчено на підставі п.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження», який діяв на той момент вчинення виконавчих дій, а саме з підстави повернення виконавчого листа на адресу стягувача. Матеріали виконавчого провадження було знищено у зв'язку із закінченням строку зберігання.
Отже, з моменту повернення виконавчого листа на адресу стягувачу 03.04.2013 р. даний виконавчий лист більше не було пред'явлено до виконання. А відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна встановлено, що арешт накладений 01.10.2008 р та 07.09.2010 р. Овідіопольським ВДВС ПМУМЮ (м.Одеса) - не знятий і залишається активним по сьогоднішній день.
Накладений арешт на належне скаржнику нерухоме майно за відсутності виконавчого провадження, в межах якого він накладався, є порушенням прав скаржника, як власника майна, вільно розпоряджатися належним мені майном, а тому скарга в цій частині підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 449 ЦПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Згідно із ст. 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Відповідно до частини 2 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби усунути порушення і поновити порушене право заявника.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика ЄСПЛ для судів є джерелом права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), та повинні застосовуватись як під час адміністративного судочинства, так і під час кримінального провадження.
Враховуючи, що виконавче провадження було закінчено на підставі п.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження», який діяв на той момент вчинення виконавчих дій, а саме з підстави повернення виконавчого листа на адресу стягувачe. Матеріали виконавчого провадження було знищено у зв'язку із закінченням строку зберігання, матеріали скарги не містять доказів щодо бездіяльності начальника ВДВС, судом не встановлено в діях начальника Овідіопольського ВДВС в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) неправомірної бездіяльності, а тому скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 4,5,7-13,18,76-83,89,258,447-453 ЦПК України, Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», Постановою Пленуму ВССУ від
07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», ЄКПЛ, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 , за участю суб'єкта оскарження Начальника Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Костенко Романа Васильовича про бездіяльність начальника Овідіопольського ВДВС в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) та скасування постанови державного виконавця - задовольнити частково ;
Зобов'язати Овідіопольський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: земельної ділянки площею 0,100 га за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного постановою державного виконавця Овідіопольського ВДВС ПМУМЮ (м.Одеса) від 01.10.2008 р та 07.09.2010 р. у виконавчому провадженні №1378049 з примусового виконання виконавчого листа №2684 від 30.07.2001, виданого Овідіопольським районним судом Одеської області, реєстраційний номер обтяження 8005491 та 10245355.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі в 15-денний строк апеляційної скарги з дня її проголошення, а у разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, в цей же строк, з дня отримання копії ухвали.
Повний текст судової ухвали складено та підписано 24.07.2023 р.
Суддя Гандзій Д.М.