65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"24" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3555/22
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
розглянувши у підготовчому засіданні справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниці; (вул. Стрілецька, 87, Вінниця, 21001) до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВА-ПОСТАЧ" (пров. Вільгельма Габсбурга, буд. 6.кв. 2,Одеса, 65023) про стягнення 127102,90 грн.;
за участю представників:
від позивача: Попатенко С. - по довіреності
від відповідача: не з'явились;
Квартирно-експлуатаційний відділ м.Вінниці звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА-ПОСТАЧ" про стягнення 387 327,5грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору №15/22-05ВК від 07.03.2022
Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.12.2022 року було відкрито позовне провадження у справі № 916/3555/22 за правилами загального позовного провадження.
28.02.2023 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 454237,62грн. з яких: 327134,72грн. основного боргу, 80304,86грн. пені, 39457,68грн.- інфляційні, 7340,36грн. - 3% річних.
Ухвалою суду від 17.04.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
14.06.2023 року позивач звернувся до суду з клопотанням (вх.№19567/23) про закриття провадження у справі в частині позовних вимог. Відповідно вищезазначеного клопотання представник позивача просить суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог, оскільки відповідачем 20.04.2023 р. сплачено суму основного боргу за договором №15/22-05ВК, що складає 327 134,72 грн.
Ухвалою суду від 19.06.2023 провадження у справі №916/3555/22 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниці до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА-ПОСТАЧ" в частині стягнення основного боргу в розмірі 327 134,72 - закрито.
Представник позивача позовні вимоги в частині стягнення 80304,86грн. пені, 39457,68грн.- інфляційні та 7340,36грн. - 3% річних підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою „ адресат відсутній за вказаною адресою ”. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслані судом відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвали у справі були повернуті поштовою установою з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою"
Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресами місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, оскільки ухвали суди направлені судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про розгляд справи.
Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.
У судовому засіданні 24.07.2023р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
07 березня 2022 року між Міністерством оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю «Нова-Постач» був укладений договір про закупівлю послуг щодо забезпечення харчування (послуги щодо забезпечення харчуванням, забезпечення комплектами продуктів за Каталогом продуктів харчування особового складу та штатних тварин військових частин, установ та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах) №286/2/22/15 (далі договір №286/2/22/915), згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався у 2022 році надати Послуги особовому складу та штатним тваринам військових частин в стаціонарних та польових умовах при залученні суб'єктів господарювання, зазначені у специфікації Договору, здійснити освіження запасів продовольства, а Міністерство оборони України прийняти послуги і оплатити у строки та за цінами згідно з положенням цього договору.
Відповідно до п.п. 7.4.18 договору №286/2/22/15, відповідач зобов'язаний в порядку та у терміни визначені Договором позички нерухомого майна укласти договори з постачальниками (виробниками) житлово-комунальних послуг та енергоносіїв.
07 березня 2022 року між квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця та товариством з обмеженою відповідальністю «Нова-Постач» укладено договір №15/22-05ВК про відшкодування вартості електричної енергії спожитого в процесі надання послуг з харчування (надалі за текстом - Договір №15/22-05ВК), згідно з умовами якого Відповідач зобов'язується відшкодувати Позивачу вартість електричної енергії спожитої Відповідачем у приміщеннях їдалень кожної військової частини, в яких Відповідач надає послуги з харчування, що надаються на підставі Договору на закупівлю послуг з організації харчування №286/2/22/15 від 07.03.2022 року (далі договір харчування) згідно з показниками лічильників, виходячи з вартості встановлених енергопостачаючим підприємством тарифів, споживання електроенергії.
Перелік об'єктів на які подається електрична енергія, вартість тарифу, номера та показники лічильників визначені у додатку 1 до Договору, що є його невід'ємною частиною.
Пунктом 1.3. Договору №15/22-05ВК встановлено, що розмір тарифу встановлюється Позивачем виходячи з вартості тарифу прямих постачальників.
Відповідно до п. 2.1. Договору №15/22-05ВК, останнім днем календарного місяця Позивач оформлює та надає Відповідачу рахунок- фактуру, акти відшкодування вартості електричної енергії, оформлені у відповідності до вимог чинних нормативних документів, які є підставою для проведення оплати по даному Договору.
Пунктом 2.2. Договору №15/22-05ВК встановлено, що Відповідач приймає до виконання подані Позивачем вищевказані документи та здійснює оплату на умовах цього договору.
Відповідно до п.п. 3.2.1. Договору №15/22-05ВК, Відповідач зобов'язується після отримання від Позивача пакету документів, визначених у п. 2.1. Договору, протягом 10 банківських днів, здійснювати 100 % оплату.
Позивачем на виконання умов договору надано відповідачу рахунок на оплату №1910 від 30.04.2022 року на суму 327 134,72 грн., відомість про нарахування електроенергії за березень-квітень 2022 року та акт надання послуг №1936 від 30.04.2022 року на суму 327 134,72 грн., що підтверджується супровідним листом від 10.05.2022 року №573/1047, копії яких долучені до матеріалів справи. Даний лист було отримано Відповідачем особисто 11.05.2022 року.
Приймаючи до уваги, що відповідачем не були сплачені кошти у розмірі 327134,72 грн., позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду з відповідним позовом. Водночас, окрім основного боргу в сумі 327134,72 грн ( яка сплачена в процесі розгляду справи), позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 80304,86грн. пені, 39457,68грн.- інфляційні, 7340,36грн. - 3% річних.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України а договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч.1 ст.510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Так, судом встановлено наявність заборгованості відповідача у розмірі 327134,72 грн..
Ухвалою суду від 19.06.2023 провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 327134,72 грн. закрито
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 80304,86грн - пені.
Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до приписів ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до п. 4.2 договору №15/22-05ВК, за несвоєчасне внесення (прострочення) платежів, Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі 0,1% від суми боргу, за кожен день прострочення, але не менше подвійної облікової ставки НБУ.
В зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо погашення заборгованості, відповідачу позивачем нарахована пеня в розмірі 80304,86грн.
Наданий позивачем розрахунок пені, на думку суду, здійснений належним чином, тому судом пеня у розмірі 80304,86грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 7340,36 грн. та інфляційні в розмірі 39457,68грн.
Згідно ст.625 зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне погашення заборгованості, заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 7340,36 грн. та інфляційні в розмірі 39457,68грн., за неналежне виконання умов договору підлягають судом задоволенню в повній мірі.
Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги позивача повністю.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, за подання позову покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА-ПОСТАЧ" (пров. Вільгельма Габсбурга, буд. 6.кв. 2,Одеса, 65023, код 43672933) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниці; (вул. Стрілецька, 87, Вінниця, 21001, код 08320218) 80304,86грн. пені, 39457,68 грн. індексу інфляції, 7340,36грн. 3 % річних та судовий збір в розмірі 1906,92грн.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 27 липня 2023 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов