65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"20" липня 2023 р. Справа № 916/1468/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Склезь Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Приватного підприємства „АвтоТрансЛайн” (60236, Чернівецька обл., Дністровський р-н, м. Новодністровськ, квартал 19, буд.57, код ЄДРПОУ 43011508),
до: Товариства з обмеженою відповідальністю „Теплолюкс-ЮГ” (65020, м. Одеса, пров. Лютеранський, буд.7, кв.14, код ЄДРПОУ 38295642),
про стягнення 718311,89 грн.
За участю представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився.
Обставини справи.
Приватне підприємство „АвтоТрансЛайн” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Теплолюкс-ЮГ”, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором № 18-06/21-П перевезення вантажу автомобільним транспортом в сумі 718311,89 гривень, з яких 86000,21 грн - сума основного боргу, 570132,59 грн - сума інфляційних втрат та 62179,09 грн - сума 3% річних.
Ухвалою суду від 24.04.2023 прийнято позовну заяву Приватного підприємства „АвтоТрансЛайн” до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1468/23. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23 травня 2023 року об 11:30 год.
У підготовчому засіданні 23.05.2023 судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 06.06.2023 о 10:15 год.
Ухвалою суду від 23.05.2023 повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю „Теплолюкс-ЮГ”, що наступне підготовче засідання у справі № 916/1468/23 призначене на 06.06.2023 о 10:15 год. Неявка учасників справи не перешкоджає проведенню підготовчого засідання.
30 травня 2023 року до суду від позивача у справі надійшла заява про зміну предмету позову.
Вказану заяву суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 06.06.2023 судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 09:40 год. 27.06.2023. Продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 916/1468/23 на 30 днів.
Ухвалою суду від 06.06.2023 прийнято до розгляду заяву Приватного підприємства „АвтоТрансЛайн” про уточнення позовних вимог. Позовні вимоги вважати такими, які викладені позивачем у заяві про уточнення позовних вимог. Повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю „Теплолюкс-ЮГ”, що наступне підготовче засідання у справі № 916/1468/23 призначене на 27 червня 2023 року о 09:40 год. Неявка учасників справи не перешкоджає проведенню підготовчого засідання.
21 червня 2023 року до суду від позивача у справі надійшло клопотання про долучення доказів.
Вказане клопотання суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 27.06.2023 суд закрив підготовче провадження у справі № 916/1468/23 та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.07.2023 о 10:00 год.
Відповідач про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення від 24.04.2023 (Вх. суду № 11811/23 від 22.05.2023), від 25.05.2023 (Вх. суду №13609/23 09.06.2023), від 09.06.2023 (Вх. суду №14398/23 від 26.06.2023), від 04.07.2023 (Вх. суду №15573/23 від 14.07.2023). Станом на 20.07.2023 відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Представники сторін у судове засідання 20.07.2023 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута без участі представників сторін.
У судовому засіданні 20.07.2023 після повернення з нарадчої кімнати судом відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення і повідомлено представників сторін про орієнтований час складення повного рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Матеріали справи свідчать, що 18.06.2022 року між Приватним підприємством „АвтоТрансЛайн” (надалі - перевізник або позивач) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Теплолюкс-ЮГ” (надалі - замовник або відповідач) був укладений Договір перевезення вантажу автомобільним транспортом № 18-06/21-П (надалі - Договір), відповідно до умов якого перевізник зобов'язується власними та/або залученими силами та засобами приймати і доставляти до пунктів призначення за маршрутом, визначеним на підставі погоджених сторонами заявок, вантаж, який замовник та/або за його вказівкою інший вантажовідправник надає перевізнику до перевезення, а змовник зобов'язується сплачувати перевізнику провізну плату у розмірі та порядку, визначеному даним Договором (п. 1.1. Договору).
Відповідно до умов п.1.2. Договору, перевізник здійснює перевезення на підставі погоджених сторонами заявок, які замовник надсилає перевізнику поштою, електронною поштою, факсом, або узгоджує із перевізником по телефону.
Відповідно до умов 2.2 Договору, вартість послуг, які надає перевізник замовнику (провізна плата), вказується у рахунках та в Актах виконаних робіт (наданих послуг) відповідно до погодженої Додатком №1 ціни на перевезення. За вимогою будь якої зі сторін чи додаткового погодження передбачено підписання Специфікацій/Додатків в іншій прийнятній формі із зазначенням договірних цін. У всіх випадках підтвердженням згоди Замовника з цінами перевізника є підписання останнім Специфікацій/Додатків до Договору.
Відповідно до умов п. 2.4. Договору загальна вартість послуг (провізної оплати) за кожною заявкою зазначається в Акті виконаних робіт (наданих послуг), який підписується повноважними представниками сторін у день виконання перевізником зобов'язання з перевезення вантажу, а також у товарно-транспортних накладних (ТТН). У разі систематичних перевезень загальна вартість послуг (провізна плата) за кожний звітний період зазначається в акті виконаних робіт (наданих послуг), який підписується повноважними представниками сторін в останній день періоду.
Загальна вартість послуг за цим Договором не обмежується сторонами та визначається сумою всіх актів виконаних робіт (наданих послуг). Перевізник передає Замовнику на кожну партію Вантажу товаро-транспортні накладні, що оформленні у відповідності до вимог статті 11 Наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» №363 від 14.10.1997 року, згідно заявок до Договору (п. 2.5. Договору).
Відповідно до умов п. 2.7. Договору, замовник сплачує вартість послуг (провізну плату) в безготівковому порядку на поточний рахунок перевізника протягом 7 (семи) банківських днів з моменту підписання Акта виконаних робіт (наданих послуг) та після отримання всіх екземплярів ТТН за відповідний період і реєстрів перевезень.
За невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України (5.1. Договору).
Відповідно до умов 6.1. Договору, даний Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2021, а в частині грошових зобов'язань - до їх повного виконання сторонами.
Позивач вказує, що на виконання умов Договору перевезення (у період його дії) та на замовлення Відповідача ним було надано послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 4864475,21 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами наступними Актами наданих послуг та реєстрами по перевезенню до Актів:
- №174 від 30.06.2021 на загальну суму 563998,46 грн;
- №243 від 31.08.2021 на загальну суму 384376,98 грн;
- №270 від 30.09.2021 на загальну суму 395905,24 грн;
- №316 від 30.10.2021 на загальну суму 1356685,50 грн;
- №208 від 31.07.2021 на загальну суму 1343273,78 грн;
- №373 від 31.12.2021 на загальну суму 353914,42 грн;
- №343 від 16.12.2021 на загальну суму 466320, 83 грн.
Проте як вказує позивач, відповідач за надані ним послуги з перевезення у період з липня по 12 січня 2022 року розрахувався частково, лише у розмірі 2721381,00 грн, в наслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 2143094,21 грн.
06 вересня 2022 року позивач направив на адресу відповідача акти звірки взаєморозрахунків за період з 01.06.2021 по 26.08.2022 на загальну суму 2143094,21 грн. Відповідач на зазначені акти звірки не відреагував.
В подальшому, 09 вересня 2022 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості за Договором № 18-06/21-П від 18.06.2021, в якій позивач вимагав відповідача протягом 7-ми днів сплатити суму боргу в розмірі 2143094,21 грн, а також повідомив, що позивач залишає за собою право нарахування штрафних санкцій у відповідності до чинного законодавства України та умов Договору № 18-06/21-П від 18.06.2021 року. Вказану вимогу відповідач також проігнорував, відповіді не надав.
Позивач зазначає, що 30 грудня 2022 року відповідач здійснив часткову оплату заборгованості за Договором № 18-06/21-П у розмірі 2057094,00 грн, відповідно залишок боргу станом на 01.01.2023 складав 86000,21 грн.
Також позивачем в зв'язку з неналежним виканням відповідачем зобов'язань за договором перевезення, відповідно до умов Договору та положень ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу суму інфляційних втрат у розмірі 570132,59 грн, суму 3% річних у розмірі 62179,09 грн та в подальшому 13 березня 2023 року направлено на адресу відповідача вимогу про сплату основної суми боргу у розмірі 86000,21 грн, суми нарахованих інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення заборгованості. Відповідь на вказану вимогу відповідач не надав.
Оскільки відповідачем не виконані договірні зобов'язання, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 718311,89 грн, з яких: 86000,21 грн - сума основного боргу, 570132,59 грн - сума інфляційних втрат та 62179,09 грн - сума 3% річних.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства „АвтоТрансЛайн” підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у томі числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначено в ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що 18.06.2022 між Приватним підприємством „АвтоТрансЛайн” і Товариством з обмеженою відповідальністю “Теплолюкс-ЮГ” був укладений договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №18-06/21-П, відповідно до умов якого перевізник зобов'язується власними та/або залученими силами та засобами приймати і доставляти до пунктів призначення за маршрутом, визначеним на підставі погоджених сторонами заявок, вантаж, який замовник та/або за його вказівкою інший вантажовідправник надає перевізнику до перевезення, а змовник зобов'язується сплачувати перевізнику провізну плату у розмірі та порядку, визначеному даним Договором.
Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Аналогічне положення міститься в ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 2.4. Договору загальна вартість послуг (провізної оплати) за кожною заявкою зазначається в Акті виконаних робіт (наданих послуг), який підписується повноважними представниками сторін у день виконання перевізником зобов'язання з перевезення вантажу, а також у товарно-транспортних накладних (ТТН).
Відповідно до умов п. 2.7. Договору, замовник сплачує вартість послуг (провізну плату) в безготівковому порядку на поточний рахунок перевізника протягом 7 (семи) банківських днів з моменту підписання Акта виконаних робіт (наданих послуг) та після отримання всіх екземплярів ТТН за відповідний період і реєстрів перевезень.
Також судом встановлено, що позивачем на виконання Договору перевезення та на замовлення відповідача ним було надано послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 4864475,21 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами наступними Актами наданих послуг та реєстрами по перевезенню до Актів: № 174 від 30.06.2021 на загальну суму 563998,46 грн; № 243 від 31.08.2021 на загальну суму 384376,98 грн; № 270 від 30.09.2021 на загальну суму 395905,24 грн; № 316 від 30.10.2021 на загальну суму 1356685,50 грн; № 208 від 31.07.2021 на загальну суму 1343273,78 грн; № 373 від 31.12.2021 на загальну суму 353914,42 грн; № 343 від 16.12.2021 на загальну суму 466320,83 грн.
Жодних претензій з боку відповідача щодо невиконання, неналежного виконання або порушення позивачем своїх зобов'язань щодо наданих послуг на адресу позивача не надходило.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач здійснив часткові оплати наданих позивачем послуг у розмірі 2721381,00 грн та у розмірі 2057094,00 грн, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 86000,21 грн.
Отже, матеріали справі свідчать, що відповідачем в порушення умов п. 2.7. Договору та ч.1 ст. 530 ЦК України не було здійснено повного розрахунку з позивачем за надані послуги в обумовлені строки.
Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що на момент звернення позивача з позовною заявою до суду у першого існує прострочена заборгованість у розмірі 86000,21 грн.
Доказів сплати, заперечень або спростування заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 86000,21 грн, відповідачем суду не надано. З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 86000,21 грн, є доведеними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 570132,59 грн та суми 3% річних у розмірі 62179,09 грн, суд зазначає наступне.
Статтями 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до умов ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Крім того, виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки також випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Згідно абз. 5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права” передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.
За невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України (5.1. Договору).
Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних (т. 1, а.с. 72-73), та встановлено, що вони є вірними.
За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 570132,59 грн, суми 3% річних у розмірі 62179,09 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач, позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог в повному обсязі.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.
Суд також враховує, що при зверненні до суду з позовом позивач подав докази сплати 10684,70 грн судового збору.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 16.11.2022 у справі № 916/228/22.
Оскільки позов був поданий через підсистему Електронний суд, тому позивач мав би сплатити 0,8*10 774,67 грн, що дорівнює 8619,74 грн.
З огляду на викладене, відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 8619,74 грн покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Теплолюкс-ЮГ” (65020, м. Одеса, пров. Лютеранський, буд.7, кв.14; код ЄДРПОУ 38295642) на користь Приватного підприємства „АвтоТрансЛайн” (60236, Чернівецька обл., Дністровський р-н, м. Новодністровськ, квартал 19, буд.57; код ЄДРПОУ 43011508) суму основного боргу у розмірі 86000,21 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 570132,59 грн, суму 3% річних у розмірі 62179,09 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 8619,74 грн.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено 27 липня 2023 р.
Суддя Нікітенко С.В.