вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"27" липня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1522/23
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства “Укртелеком” (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18) в особі Київської міської філії Акціонерного товариства “Укртелеком” (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40)
до Узинської міської ради (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Узин, вул. Незалежності, 16/1)
про стягнення 165459,91 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, у тому числі - 145170,81 грн. основного боргу, 16900,96 грн. інфляційних втрат, 3388,14 грн. 3% річних,
Без виклику представників сторін
Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства “Укртелеком” (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Узинської міської ради (далі - відповідач) про стягнення 165459,91 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, у тому числі - 145170,81 грн. основного боргу, 16900,96 грн. інфляційних втрат, 3388,14 грн. 3% річних.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що позивачем було надано мешканцям Узинської територіальної громади в період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р. телекомунікаційні послуги на пільгових умовах на загальну суму 145170,81 грн., що підтверджується відповідними актами звірки розрахунків за послуги зв'язку, надані пільговим категоріям населення. Проте, всупереч вимогам законодавства, з позивачем не було здійснено розрахунок за надані телекомунікаційні послуги, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 145170,81 грн. основного боргу, 16900,96 грн. інфляційних втрат, 3388,14 грн. 3% річних, і судові витрати покласти на відповідача.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд дійшов висновку, що справа за поданою Акціонерним товариством “Укртелеком” в особі Київської міської філії Акціонерного товариства “Укртелеком” позовною заявою до Узинської міської ради про стягнення 165459,91 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, у тому числі - 145170,81 грн. основного боргу, 16900,96 грн. інфляційних втрат, 3388,14 грн. 3% річних, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.05.2023 р. у справі № 911/1522/23 було відкрито провадження, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін), встановлено учасникам процесу строки для подання заяв по суті спору.
Копія вказаної ухвали суду отримана позивачем 05.06.2023 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600027787662, відповідачем - 06.06.2023 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600027788120.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
30.06.2023 р. до Господарського суду Київської області від представника позивача через систему “Електронний суд” надійшло клопотання № 11/106 від 30.06.2023 р. (вх. № 2080/23 від 30.06.2023 р.) про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме - копії акту звіряння заборгованості за період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р. (станом на 17.05.2023 р.) на суму 145170,81 грн. та листа № 11/82 від 17.05.2023 р. з доказом надсилання та отримання відповідачем.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
Відзиву на позов чи інших пояснень або заперечень щодо позовних вимог відповідачем до матеріалів справи не подано.
З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Правове регулювання діяльності Акціонерного товариства “Укртелеком” як оператора телекомунікацій здійснюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України “Про телекомунікації”, Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р., іншими законодавчими актами України.
Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р., телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікації відповідно до законодавства України за місцем їх проживання з дня пред'явлення документа, що підтверджує право на пільги.
Соціальні пільги на отримання послуг зв'язку для низки категорій громадян встановлено п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15, п. 7 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; п. 18 ст. 6-1, п. 10 ст. 6-2, п. 17 ст. 6-3, п. 19 ст. 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; п. 11 ст. 20, ч. 2 ст. 20 та ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; ч. 5 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства».
Загальні засади фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг на підставі вказаних законів, визначено у ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у ч. 6 ст. 6 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань»; у ст. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; у ст. 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; у ст. 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у ч. 1, 4 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до положень вказаних законів фінансування витрат, пов'язаних із реалізацією законів про соціальний захист, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Згідно з пункту 13 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України видатки бюджету - це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. Відповідно до статті 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 20 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усiх місцевих бюджетів, належать видатки на пільги з послуг зв'язку, iншi передбачені законодавством пільги тощо. Зазначена норма законодавства є спеціальною щодо джерела фінансування для відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, що надані на пільгових умовах.
Згідно з пунктом 20-4 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України, видатки на пільги з послуг зв'язку віднесено до видатків місцевих бюджетів.
В той же час, ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що зобов'язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Таким чином, питання відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян підпадає під виключення, передбачене ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, і породжує відповідні бюджетні зобов'язання незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Згідно Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, що схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 р. № 333-р, адміністративно-територіальною одиницею базового рівня є громади.
Забезпечення надання публічних послуг жителям територіальної громади покладається на представницький орган місцевого самоврядування територіальної громади - відповідну раду.
Фінансування пільг з оплати послуг зв'язку за рахунок місцевих бюджетів також передбачено наказом Міністерства соціальної політики України від 14.05.2018 р. № 688 «Про затвердження Типового переліку бюджетних програм і результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у галузі «Соціальний захист та соціальне забезпечення».
З метою приведення у відповідність положень бюджетного законодавства у зв'язку із завершенням адміністративно-територіальної реформи (з децентралізацією), Законами України від 17.09.2020 р. № 907-Х та від 15.12.2020 р. № 1081-ІХ з 01.01.2021 р. було внесено зміни до Бюджетного кодексу України в частині функціонування бюджетної системи України, відповідно до яких розмежовано дохідні і видаткові джерела надходжень між районними бюджетами та бюджетами місцевого самоврядування (ст.ст. 64, 64-1, 85, 86, 89), закріплено фінансову базу за новоутвореними громадами для забезпечення виконання визначених законодавством повноважень.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України одним з основних принципів Бюджетної системи України є принцип самостійності, відповідно до змісту якого Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.
Крім того, до принципів бюджетної системи України, як визначено п. 7 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України, віднесено також принцип субсидіарності, відповідно до якого розподіл видатків між державним та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання публічних послуг до їх безпосереднього споживача.
З наведених правових норм та враховуючи відсутність Закону, яким передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян на 2022 рік, випливає, що бюджетне законодавство України відносить витрати на пільги з послуг зв'язку до видатків, які здійснюються з бюджетів місцевого самоврядування.
Згідно із статтею 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. До місцевих бюджетів відносяться бюджет Автономної Республіки Крим, обласні бюджети, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджети місцевого самоврядування - бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст (у тому числі районів у містах).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 89 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать підготовка програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм.
У відповідності з ч. 1 ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Відповідно до пп. 1.4 п. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема власні (самоврядні) повноваження щодо складання, схвалення та подання на розгляд відповідної ради прогнозу місцевого бюджету, складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів; здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.
Згідно з ч. 2 ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.
Відповідно до абз. 22-23 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» мінімальний бюджет місцевого самоврядування - розрахунковий обсяг місцевого бюджету, необхідний для здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних потреб, який гарантується державою; мінімальний рівень соціальних потреб - гарантований державою мінімальний рівень соціальних послуг на душу населення в межах усієї території України.
Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлені законами пільги входять до групи державних соціальних гарантій.
Пільги, що передбачені ст. 63 Закону України “Про телекомунікації”, належать до загальнодоступних послуг (ст. 62) та входять до групи мінімальних соціальних потреб (державних соціальних гарантій).
Згідно зі ст. 22 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування та застосування нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій визначається відповідно до Конституції України та законів України. Координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо застосування державних соціальних стандартів і нормативів та нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, що відповідають за реалізацію державної політики у сфері фінансів та соціального захисту.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання: державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку; розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.
Згідно зі ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування самостійно затверджують і виконують місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.
Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як розгляд прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Виходячи з системного аналізу вищенаведених приписів Бюджетного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» з 01.01.2021 р. саме представницький орган місцевого самоврядування є відповідальним за забезпечення здійснення видатків на пільги з оплати послуг зв'язку за рахунок коштів місцевого бюджету.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад представницьким органом місцевого самоврядування об'єднаної територіальної громади є сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі об'єднаної територіальної громади.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 р. № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» адміністративним центром Узинської територіальної громади визначено місто Узин.
Відтак, представницьким органом Узинської територіальної громади до складу якої входять: місто Узин, села Іванівка, Василів, Йосипівка, Затиша, Красне, Павлівка, Макіївка, Мала Антонівка, Михайлівка, Вербова, Олійникова Слобода, Острійки, Блощинці, Розаліївка, Людвинівка, Степок, Сухоліси, Чепиліївка, Тарасівка, є Узинська міська рада.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 та ст. 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Для забезпечення єдиного підходу до виконання повноважень з питань соціального захисту населення та захисту прав дітей територіальними громадами, наказом Міністерства соціальної політики України «Деякі питання адміністрування надання місцевими державними адміністраціями і територіальними громадами соціальної підтримки у сферах соціального захисту населення та захисту прав дітей» від 30.12.2020 р. № 868 затверджено Методичні рекомендації з розроблення положень про структурні підрозділи з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій та Методичні рекомендації щодо організації та забезпечення діяльності територіальної громади у сферах соціального захисту населення та захисту прав дітей, якими здійснено розподіл обсягу повноважень у сфері соціального захисту населення між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій (органами соціального захисту населення районної державної адміністрації) і територіальними громадами.
Відповідно до п. 1.3 Рекомендацій щодо організації та забезпечення діяльності територіальної громади у сферах соціального захисту населення та захисту прав дітей з метою ефективного виконання повноважень та функцій у сфері соціального захисту населення у структурі виконавчого органу територіальної громади (незалежно від кількості жителів) має бути утворений структурний підрозділ з питань соціального захисту населення або визначені відповідні уповноважені посадові особи.
На території Узинської територіальної громади не створений структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, як окрема юридична особа, на яку покладено повноваження по забезпеченню дотримання встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення.
З огляду на зазначене, органом, уповноваженим здійснювати повноваження щодо реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення на території Узинської територіальної громади є Узинська міська рада.
Як слідує з матеріалів справи, позивач в період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р. надав мешканцям Узинської територіальної громади телекомунікаційні послуги на пільгових умовах на суму 145170,81 грн., що підтверджується поіменними та зведеними за категоріями пільг розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, за спірний період та актами звіряння розрахунків за надані населенню телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства.
Для здійснення розрахунків за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах, позивачем щомісячно надсилались засобами поштового зв'язку та на електронну адресу відповідача листи № 82і250/58-317 від 06.02.2022 р., № 82і250/58-645 від 06.03.2022 р., № 82і250/58-1082 від 06.04.2022 р., № 82і250/58-1206 від 06.05.2022 р., № 82і250/58-1522 від 06.06.2022 р., № 82і250/58-1592 від 06.07.2022 р., № 82і250/58-1911 від 06.08.2022 р., № 82і250/58-2274 від 06.09.2022 р., № 82і250/58-2345 від 06.10.2022 р., № 82і250/58-2567 від 06.11.2022 р., № 82і250/58-2786 від 06.12.2022 р., № 82і250/58-012 від 06.01.2023 р. з поіменними та зведеними за категоріями пільг розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за спірний період, в паперовому та електронному вигляді (у форматі DBF-файлів), які містять відомості, за якими можливо ідентифікувати особу, перелік її пільг, період їх отримання, місце проживання особи тощо та актами звіряння розрахунків за надані послуги на пільгових умовах, у тому числі - за січень 2022 року на суму 14477,98 грн., за лютий 2022 року на суму 13890,13 грн., за березень 2022 року на суму 14043,84 грн., за квітень 2022 року на суму 13739,86 грн., за травень 2022 року на суму 13041,88 грн., за червень 2022 року на суму 11420.63 грн., за липень 2022 року на суму 11584,28 грн., за серпень 2022 року на суму 10331,38 грн., за вересень 2022 року на суму 9447,61 грн.. за жовтень 2022 року на суму 9235,96 грн., за листопад 2022 року на суму 12222,08 грн., за грудень 2022 року на суму 11735,18 грн., які були отримані відповідачем.
Відповідач акти звіряння розрахунків за надані послуги на пільгових умовах не оформив, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р., не відшкодував.
АТ "Укртелеком" листом № 11/62 від 04.05.2023 р. надіслало відповідачу претензію № 17 із пропозицією перерахувати на рахунок позивача заборгованість за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення за спірний період у добровільному порядку до 11.05.2023 р., яку відповідачем було отримано 04.05.2023 р. в електронному вигляді з накладенням КЕП та засобами поштового зв'язку 09.05.2023 р., однак відповіді не було надано, кошти на користь позивача не сплачені.
Позивач стверджує, що цивільні права та обов'язки між сторонами імперативно врегульовані чинним законодавством України, вважає, що повністю виконав свої зобов'язання щодо надання послуг пільговим категоріям громадян, проте, відповідач, всупереч вимогам закону, не виконує своїх зобов'язань щодо відшкодування вартості витрат, які понесені позивачем в результаті надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивiльнi права та обов'язки.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту.
Вiдповiдно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та iншi учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за сутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтями 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні належним чином виконуватись відповідно до вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений строк.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності з п.п. 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод: основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту тощо.
Відповідно до статті 19 Закону України “Про державні соцiальнi стандарти та державні соціальні гарантії” виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всiх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджет.
Отже, чинне законодавство України передбачає надання послуг зв'язку на пільгових умовах певним категоріям громадян і, при цьому, не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, якi згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.
Вищенаведеними нормами чинного законодавства встановлено право фізичних осіб, які мають визначений вищевказаними законами соціальний статус, на отримання послуг зв'язку на пільгових умовах (з частковою оплатою їх вартості або безкоштовно), та обов'язок провайдера, оператора телекомунікацій надавати такі послуги з урахуванням встановлених чинним законодавством пільг.
З огляду на вищевикладене вбачається, що державні соціальні гарантії певним категоріям громадян закріплені приписами законодавства, які є нормами прямої дії, тобто безумовному обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.
При цьому, суд звертає увагу, що ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення № 5-рп/2002 від 20.03.2002 р., № 7-рп/2004 від 17.03.2004 р., № 20-рп/2004 від 01.12.2004 р., № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р.).
Зокрема, у рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що у відповідача, безпосередньо в силу закону, виник обов'язок з компенсації позивачу вартості наданих останнім телекомунікаційних послуг споживачам, які мають право на пільги, за період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р. на загальну суму 145170,81 грн.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Отже, встановивши, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах надавались позивачем на виконання імперативних законодавчих приписів, а відповідач (як уповноважений державою орган) в силу закону має відшкодувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів, та враховуючи те, що відповідач належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами заявлених до нього вимог не спростував, доказів відшкодування витрат, які були понесені позивачем в результаті надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, не надав, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 145170,81 грн. заборгованості по вказаних витратах за період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р. є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.
Вiдповiдно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За приписами ст.ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
У зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані до стягнення з відповідача 16900,96 грн. інфляційних втрат та 3388,14 грн. 3% річних. Відповідачем розрахунок позивача не заперечений. За перевіркою розрахунку позивача суд дійшов висновку про обґрунтованість вказаного розрахунку та наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у повному обсязі.
За таких обставин позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Узинської міської ради (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Узин, вул. Незалежності, 16/1, код 04054990) на користь Акціонерного товариства “Укртелеком” (01601, м. Київ, б-р Тараса Шевченка, 18, код 21560766) в особі Київської міської філії акціонерного товариства “Укртелеком” (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40, код 01189910) 145170 (сто сорок п'ять тисяч сто сімдесят) грн. 81 коп. основного боргу, 16900 (шістнадцять тисяч дев'ятсот) грн. 96 коп. інфляційних втрат, 3388 (три тисячі триста вісімдесят вісім) грн. 14 коп. 3% річних, 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складене 27.07.2023 р.
Суддя В.М. Бабкіна