ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.07.2023Справа № 910/14835/22
За позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі
Міністерства освіти і науки України (позивач 1),
Білоцерківського національного аграрного університету (позивач 2)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут"
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 78 042,41 грн.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Рябий І.П.
Представники:
Від Білоцерківської окружної прокуратури Київської області: Ясир Є.М., прокурор відділу;
Від позивача 1: не з'явилися;
Від позивача 2: не з'явилися;
Від відповідача: Тітов І. С., адвокат, довіреність № 566 від 30.12.2022.
Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Білоцерківського національного аграрного університету, в якому просить суд:
- визнати недійсними додаткові угоди № ДУ-1/41АВ417-1228-21 від 23.02.2021, № ДУ-2/41АВ417-1228-21 від 05.03.2021, № ДУ-3/41АВ417-1228-21 від 09.03.2021, № ДУ-4/41АВ417-1228-21 від 29.03.2021, № ДУ-5/41АВ417-1228-21 від 09.06.2021, № ДУ-6/41АВ417-1228-21 від 08.07.2021, № ДУ-7/41АВ417-1228-21 від 11.08.2021, № ДУ-8/41АВ417-1228-21 від 26.08.2021 до договору на постачання природного газу від 18.02.2021 № 41АВ417-1228-21, укладені між Білоцерківським національним аграрним університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут";
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" на користь Білоцерківського національного аграрного університету безпідставно надмірно сплачені кошти в сумі 78 042,41 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2023 позовну заяву Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області залишено без руху та встановлено позивачу спосіб та строк для усунення недоліків позовної заяви.
09.02.2023 до господарського суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 13.01.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14835/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.03.2023.
Від Міністерства освіти і науки України 24.02.2023 та 02.03.2023 до господарського суду надійшли пояснення по суті спору, в яких позивач один підтримує позовні вимоги та просить розглядати справу буз участі його представника.
27.03.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від Білоцерківської окружної прокуратури Київської області до господарського суду надійшла відповідь на відзив.
22.05.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
У підготовчому засіданні 23.05.2023 розглядалося клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" про зупинення провадження у справі № 910/14835/22 до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 905/1907/21.
Вказане клопотання обґрунтоване подібністю правовідносин, що склалися у справі № 910/14835/22 та справі № 905/1907/21.
Як встановлено п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Судом вказує, що ухвалою від 24.10.2022 у справі № 905/1907/21, колегія суддів Верховного Суду відкрила касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, а ухвалою від 21.12.2022 передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає однією з підстав для такого передання наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
В ухвалі Верховного Суду від 21.12.2022 колегія сформулювала низку питань, які, на її думку, постануть перед Великою Палатою Верховного Суду у цій справі, а саме:
1) чи може прокурор звертатись до суду в інтересах органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень та комунального закладу з вимогою про визнання укладеного правочину недійсним та стягнення коштів;
2) чи може суд задовольнити позовну вимогу органу місцевого самоврядування про визнання договору недійсним та відмовити у стягненні коштів на користь комунального закладу; чи є такий спосіб захисту ефективним;
3) чи є у такому випадку вимога про стягнення коштів до державного, місцевого бюджету належним способом захисту інтересів держави та/або територіальної громади у збереженні бюджетних коштів.
Проте в даній справі прокурор звертається до суду інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Білоцерківського національного аграрного університету, які не є органом місцевого самоврядування та комунальним закладом відповідно.
Враховуючи наведене, судом, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалено відмовити у задоволенні клопотанні про зупинення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/14835/22 до судового розгляду по суті.
У судових засіданнях 13.06.2023 та 27.06.2023 оголошувалися перерви.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 11.07.2023 представник Білоцерківської окружної прокуратури Київської області позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 11.07.2023 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
Представники Міністерства освіти і науки України та Білоцерківського національного аграрного університету в судове засідання 11.07.2023 не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки.
Судом, враховано, що в силу вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст. 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників позивача 1 та позивача 2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
11.07.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Білоцерківським національним аграрним університетом (далі також - позивач 2, БНАУ, замовник, споживач) у електронній системі публічних закупівель "Prozorro" 28.11.2020 оголошено про проведення відкритих торгів (ідентифікатор закупівлі - UA-2021-01-12-000189-с) на закупівлю товарів природного газу (ДК 021:2015:09120000-6: Газове паливо) обсягом 110 тис. куб. м. за бюджетні кошти, очікуваною вартістю 1 100 000,00 грн. з ПДВ.
Рішенням тендерного комітету БНАУ від 12.01.2021 затверджено тендерну документацію щодо проведення процедури відкритих торгів на закупівлю природного газу за кодом ДК 021:2015:09120000-6 - Природний газ (газове паливо).
Учасниками вказаних відкритих торгів зареєструвались: Товариство з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" (далі також - відповідач, постачальник) з пропозицією 704 000,00 грн (остаточна пропозиція 704 000, 00 грн); Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕРВІ ГРУПП ЛТД" з пропозицією 709 500,00 грн (остаточна пропозиція 709 500, 00 грн); Товариство з обмеженою відповідальністю "АС" з пропозицією 761 200, 00 грн (остаточна пропозиція 761 200, 00 грн); - Товариство з обмеженою відповідальністю "КАСТУМ" з пропозицією 792 000, 00 грн (остаточна пропозиція 792 000,00 грн).
Згідно з протоколом засідання тендерного комітету від 03.02.2021 № 03.02/1 замовником встановлено, що тендерна пропозиція Товариство з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" відповідає умовам закупівлі, учасник подав усі документи та вказане підприємство визнано переможцем відкритих торгів.
18.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" та Білоцерківським національним аграрним університетом (далі разом - сторони) укладено договір №41ВВ417-1228-21 на постачання природного газу (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов'язується забезпечувати поставку у 2021 році природного газу (код згідно ДК 021:2015 - 09120000-6 - Газове паливо), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.2 договору, річний плановий обсяг постачання газу - до 110 000 куб. м.
Згідно з п. 3.2 договору, ціна газу становить 5 333,33 грн за 1000 куб. м., крім того ПДВ 1 066,67 грн, всього з ПДВ - 6 400,00 грн.
У п. 3.3. договору сторони погодили, що ціна, зазначена в п. 3.2. договору, може змінюватися протягом дії договору не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. Зміна ціни на газ узгоджується шляхом підписання додаткових угод до цього договору.
Як встановлено п. 3.6. договору, загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за даним договором та становить 704 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 117 333,33 грн.
Пунктом 11.1. договору встановлено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині постачання газу з 01.02.2021 до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.
23.02.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №ДУ-1/41АВ417-1228-21 до договору, якою внесено зміни до п. 3.2. договору та викладено його в наступній редакції: ціна газу становить 5 866,61 грн за 1000 куб. м., крім того ПДВ 1 173,32 грн, всього з ПДВ - 7 039,933 грн.
05.03.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №ДУ-2/41АВ417-1228-21 до договору, якою внесено зміни до п. 3.2. договору та викладено його в наступній редакції: ціна газу становить 6 453,216 грн за 1000 куб. м., крім того ПДВ 1 290,643 грн, всього з ПДВ - 7 743,859 грн.
05.03.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №ДУ-2/41АВ417-1228-21 до договору, якою внесено зміни до п. 3.2. договору та викладено його в наступній редакції: ціна газу становить 6 453,216 грн за 1000 куб. м., крім того ПДВ 1 290,643 грн, всього з ПДВ - 7 743,859 грн.
09.03.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №ДУ-3/41АВ417-1228-21 до договору, якою внесено зміни до п. 3.2. договору та викладено його в наступній редакції: ціна газу становить 6 978,33 грн за 1000 куб. м., крім того ПДВ 1 395,67 грн, всього з ПДВ - 8 374,00 грн.
29.03.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №ДУ-4/41АВ417-1228-21 до договору, якою внесено зміни до п. 3.2. договору та викладено його в наступній редакції: ціна газу становить 7 676,097 грн за 1000 куб. м., крім того ПДВ 1 535,219 грн, всього з ПДВ - 9 211,316 грн.
09.06.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №ДУ-5/41АВ417-1228-21 до договору, якою внесено зміни до п. 3.2. договору та викладено його в наступній редакції: ціна газу становить 8 436,03 грн за 1000 куб. м., крім того ПДВ 1 687,206 грн, всього з ПДВ - 10 123,236 грн.
08.07.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №ДУ-6/41АВ417-1228-21 до договору, якою внесено зміни до п. 3.2. договору та викладено його в наступній редакції: ціна газу становить 9 271,19697 грн за 1000 куб. м., крім того ПДВ 1 854,23939 грн, всього з ПДВ - 11 125,43636 грн.
11.08.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №ДУ-7/41АВ417-1228-21 до договору, якою внесено зміни до п. 3.2. договору та викладено його в наступній редакції: ціна газу становить 10 189,04547 грн за 1000 куб. м., крім того ПДВ 2 037,80909 грн, всього з ПДВ - 12 226,85456 грн.
26.08.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №ДУ-8/41АВ417-1228-21 до договору, якою внесено зміни до п. 3.2. договору та викладено його в наступній редакції: ціна газу становить 10 902,27865 грн за 1000 куб. м., крім того ПДВ 2 180,45573 грн, всього з ПДВ - 13 082,73438 грн.
08.11.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №ДУ/8 41АВ417-1228-21 до договору, в якій дійшли згоди про розірвання договору з моменту набрання чинності цією додатковою угодою.
Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор вказує на те, що внаслідок укладення додаткових угод до договору, ціна товару була збільшена на 104% (з 6 400,00 грн за 1 тис. куб. м. до 13 082,73438 тис. куб. м.), що суперечить Закону України "Про публічні закупівлі". Крім того, за твердженням прокурора, постачальником в обґрунтування підвищення ціни не надано жодного документа, який підтверджує дійсне коливання ціни газу на ринку.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказує, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами порушення при виконанні зобов'язань за договором. Також відповідач зазначає, що збільшення суми договору не відбулось, оскільки при укладанні кожної додаткової угоди зростання ціни відбувалося до 10 % пропорційно ціни такого товару на ринку та при цьому відповідач належним чином обґрунтовував коливання цін на ринку природного газу і при цьому зростання ціни договору не відбулося.
Також відповідач зазначає, що прокурором не доведено наявності протиправних наслідків спірних угод, вину сторін у формі умислу та не доведено, що дії сторін при укладанні спірних правочинів були спрямовані на заподіяння шкоди суспільним, економічним та соціальним інтересам держави.
Відповідач вказує, що оскільки сторонами розірваний договір, то правові підстави для повернення грошових коштів відсутні.
Спір виник в зв'язку з тим, що при укладені позивачем 2 додаткових угод не дотримано вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки безпідставно змінено істотні умови договору, кожного разу при укладенні всіх додаткових угод сторонами договору жодним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено коливання ціни природного газу в період виконання умов договору, а тому такі додаткові угоди мають бути визнані судом недійсними, а сплачені за такими додатковими угодами грошові кошти у розмірі 78 042,41 грн підлягають поверненню на користь бюджету.
Оскільки позов у даній справи поданий заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області, суд перевіряє законність і обґрунтованість щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором та процесуальної дієздатності прокурора у даній справі.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з частиною 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Тобто, одним із ключових для застосування вказаних норм статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та визначення згаданого елемента є поняття "інтерес держави".
Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
У ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора із захисту суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18.
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005, заява № 61517/00).
Водночас Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти російської федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійсненні процесуальних прав позивача.
У п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (постанова Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Згідно з постановою Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі", уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.
Уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України. (частини 1, 4 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі").
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі", моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб'єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб'єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні. (частина 1 статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні").
Пунктами 8, 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Як визначено в частинах 2-3 статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування установлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), Державна аудиторська служба України (далі також - Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (підпункти 1, 3 пункту 3 Положення).
Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 Положення, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
Підпунктом 20 пункту 6 Положення встановлено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
Таким чином, саме Державна аудиторська служба України наділена повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.
Суд зазначає, що аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладено y постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 906/296/18, від 20.02.2019 у справі № 912/894/18, від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 21.05.2019 у справі № 912/895/18, від 29.05.2019 у справі № 909/545/18, від 20.11.2019 у справі № 912/2887/18, від 29.07.2020 у справі № 924/316/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 01.09.2020 у справі № 911/1534/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19.
Відповідно до наказу Державної аудиторської служби України № 23 від 02.06.2017 затверджено Положення про Північний офіс Державної аудиторської служби України, згідно якого останній підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління в Вінницькій, Житомирській, Черкаській, Чернігівській областях. Управління здійснюють свої повноваження на території адміністративно-територіальних одиниць за їх місцезнаходженням відповідно. У місті Києві та на території Київської області реалізацію державного фінансового контролю здійснює апарат Офісу. Повноваження Північного офісу Державної аудиторської служби України, визначені зазначеним наказом кореспондуються із Положенням про Державну аудиторську службу України.
Таким чином, Північний офіс Державної аудиторської служби України є органом уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах на території Київської області.
Білоцерківською окружною прокуратурою Київської області до Північного офісу Державної аудиторської служби України направлено лист № 50-2725вих.22 від 09.06.2022 про надання інформації щодо законності дій тендерного комітету БНАУ при укладенні спірних додаткових угод до договору.
Листом № 262613-17/2628-2022 від 17.06.2022 Північним офісом Державної аудиторської служби України повідомлено Білоцерківську окружну прокуратуру Київської області про те, що Північний офіс Державної аудиторської служби України, за наявності оприлюдненого звіту про виконання договору про закупівлю, не має законодавчих підстав на проведення моніторингу процедури закупівлі.
Таким чином, Північним офісом Державної аудиторської служби України заходів щодо усунення виявлених порушень не вжив, а тому зазначена обставина була розцінена прокурором як бездіяльність.
Водночас закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах, і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.
Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18.
Статтею 5 частиною 1 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Згідно з положеннями ст. 22 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, зобов'язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.
Контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень ( пункт 3 частини 1 статті 26).
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.
Законом України "Про центральні органи виконавчої влади" визначені повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про вищу освіту", управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Міністерство освіти і науки України, як центральний орган виконавчої влади, згідно ст. 1, 6 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави. Як передбачено ст. 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Також, відповідно до п. 2.2. Статуту, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 17.02.2022 № 199, Білоцерківський національний аграрний університет є юридичною особою, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.
Відповідно до розділу VI Статуту БНАУ, Міністерство освіти і науки України реалізує права та обов'язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки у підпорядкуванні та сфері управління якого перебуває Університет, а також здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю університету та здійснює контроль за дотриманням Статуту.
Відповідно до ст. 71 Закону України "Про вищу освіту", фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.
Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №630 (далі - Положення) визначено, що Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, яке забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, юрисдикція якого поширюється на всю територію України.
Пунктом 1 Положення передбаченого що, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Підпунктом 772 пункту 4 Положення визначено, що Міністерство освіти і науки України розподіляє освітні субвенції та державне фінансування середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та стипендійний фонд закладів освіти, що перебувають у сфері його управління.
Відповідно до підпунктів 3 - 5 пункту 5 Положення Міністерство освіти і науки України контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; організовує планово-фінансову роботу в апараті МОН, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових i матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів.
Таким чином, у розумінні частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України, Міністерство освіти і науки України є головним розпорядником бюджетних коштів у сфері освіти та розпорядником вищого рівня по відношенню до БНАУ.
Білоцерківською окружною прокуратурою Київської області до Міністерства освіти і науки України спрямовувалися листи від 03.08.2022 з пропозицією звернутися до суду самостійно про визнання додаткових угод недійсними та стягнення сплачених на їх підставі коштів.
Міністерством освіти i науки України листом від 16.08.2022 повідомлено, що Міністерством заходів, спрямованих на забезпечення дотримання вимог законодавства під час укладення додаткових угод до договору постачання електричної енергії не вживалось. З огляду на викладене, Міністерство просить вжити заходів спрямованих на захист інтересів держави.
Оскільки Міністерством освіти і науки України до цього часу не вжито заходів щодо усунення порушень у судовому порядку, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із даним позовом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України, має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Відповідно до пункту 38 статті 2 Бюджетного кодексу України, одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.
Пунктом 47 статті 2 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я та здійснення витрат бюджету.
Відповідно до п. 2.1-2.2 Статуту БНАУ, університет є закладом вищої освіти, створений у формі державної установи і працює на засадах неприбутковості Університет є юридичною особою, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем та відповідачем в суді. утвореною у формі державної установи, має права та обов'язки, які постають з моменту державної реєстрації та припиняються від дати внесення запиту до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців про її припинення.
Згідно п. 4.2.20 Статуту БНАУ, університет може проводити фінансово господарську та іншу діяльність в Україні та за її межами відповідно до законодавства України та Статуту Університету.
Пунктом 10.8 Статуту БНАУ установлено, що фінансування Університету здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.
Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України "Про вищу освіту", керівник закладу вищої освіти в межах наданих йому повноважень вирішує питання фінансово-господарської діяльності закладу вищої освіти є розпорядником майна і коштів, забезпечує виконання фінансового плану (кошторису), укладає договори.
Відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону України "Про вищу освіту", керівник закладу вищої освіти відповідає за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження нерухомого та іншого майна цього закладу.
Таким чином, Університет у розумінні ст. 22 Бюджетного кодексу України є учасником бюджетного процесу та наділений повноваженнями розпоряджатися бюджетними коштами.
У даних спірних правовідносинах інтереси держави та позивача 2 повністю збігаються, Університет є отримувачем коштів, які надійдуть у разі їх стягнення.
Білоцерківською окружною прокуратурою Київської області до БНАУ направлявся лист від 14.11.2022 № 50-7461вих-22 з пропозицією звернутися з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемних додаткових угод та стягнення з відповідача сплачених на їх підставі коштів.
У листі від 23.11.2022 № 01-12/759 БНАУ зазначав, що не заперечує щодо вжиття Білоцерківською окружною прокуратурою заходів спрямованих на захист інтересів за необхідності. Таким чином, Університетом, як органом уповноваженим на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, дій, спрямованих на здійснення відповідного захисту інтересів держави не вчинялося, з часу укладення договору не було вжито належних заходів до усунення зазначених порушень, зокрема, шляхом звернення з позовом до суду, що призводить до порушення економічних (майнових) інтересів держави, необхідність захисту яких, відповідно до положень статті 131-1 Конституції України, покладено на органи прокуратури.
Відсутність позовної роботи з відповідачем у справі вказує на не здійснення захисту законних інтересів уповноваженими органами.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.02.2019 у справі № 905/803/18.
Таким чином, вказане свідчить про нездійснення захисту інтересів держави уповноваженим органом (бездіяльність), яке проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави та їх усвідомлює, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам свідомо ігнорує їх виконання, за захистом до суду не звертається.
Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України "Про прокуратуру" винятковий випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій щодо їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором.
Суд вказує, що порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод унеможливлює раціональне та ефективне використання бюджетних коштів і створює загрозу інтересам держави.
Як наслідок, вказане призведе до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету, та свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері.
Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.
Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їхньої компетенції, а також у захисті прав та свобод інтересів місцевого значення, які не мають загальнодержавного характеру, але направлені на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку в спосіб, який належить до їх відання.
Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади, відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.
Окрім того, укладенням додаткових угод до договору поставки природного газу порушені матеріальні інтереси, оскільки з урахуванням додаткових угод позивач 2 фактично отримав природний газ, у порівнянні з первісним договором, за значно вищою ціною.
Недотримання в даному випадку законодавства в сфері публічних закупівель сприяло виникненню особливих економічних і соціальних наслідків.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що заступник керівника Білоцерківською окружною прокуратурою Київської області, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Білоцерківського національного аграрного університету належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, вказав, у чому полягає порушення інтересів держави.
В свою чергу Білоцерківською окружною прокуратурою Київської області, листом № 50-8420 вих.22 повідомлено Міністерство освіти і науки України та БНАУ про подання до господарського суду даної позовної заяви.
Доводи відповідача з приводу відсутності підстав представництва інтересів держави в особі визначених позивачів спростовується викладеним вище.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частина 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (підпункт 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ст. 185 Господарського кодексу України, до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.
Згідно частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частинами 4, 5 ст. 656 Цивільного кодексу України, до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначено Законом України "Про публічні закупівлі".
Суд застосовує Закон України "Про публічні закупівлі" у редакції станом на момент укладення договору та додаткових до нього угод.
Вказаний Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі").
З укладених між позивачем 2 та відповідачем спірних додаткових угод до договору вбачається, що вказаними додатковими угодами збільшено ціну на природний газ в межах 10% кожного разу по кожній окремій угоді.
Вимогами статей 36, 37 Закону України "Про публічні закупівлі", які були чинні до вступу в дію нової редакції Закону від 19.04.2020 (далі - попередня редакція), передбачалось, що відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону.
Відповідно до пункту 1, 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" у попередній редакції, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.
Тобто, угоди, укладені з порушенням вимог частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" у попередній редакції, в силу статті 37 указаного Закону є нікчемними.
Втім, 19.04.2020 вступила в дію нова редакція Закону України "Про публічні закупівлі", в якій унормовано обставини нікчемності договору.
Так, відповідно до статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі", договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону; 2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону; 3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п'ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.
Таким чином, станом на дату укладення між сторонами договору №АВ417-1228-21 на постачання природного газу від 18.02.2021 була чинна редакція Закону України "Про публічні закупівлі", якою було встановлено, що ті обставини, на які посилається прокурор у позовній заяві як на підстави позову не встановлюють нікчемності правочину (договір/додаткові угоди до договору не є недійсними в силу закону), а такі обставини є підставами для визнання правочину недійсним.
Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21.
За наведених обставин суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки в судовому порядку не потрібно визнавати недійсним нікчемний правочин.
Частиною 4 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
В силу вимог ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції Закону № 1026-ІХ від 02.12.2020) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції Закону № 1530-IX від 03.06.2021) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 22 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції чинній на момент укладення договору), тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною першою статті 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.
Отже, як зазначено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:
відбувається за згодою сторін;
порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації);
підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником;
ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%;
загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
Як встановлено судом, відповідно до п. 3.2 договору, ціна за 1000 куб.м. природного газу на момент укладення договору становить 6 400,00 грн з ПДВ.
Загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за даним договором та становить 704 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 117 333,33 грн (п. 3.6. договору).
Річний плановий обсяг постачання газу - до 110 000 куб. м. (п. 1.2. договору).
В подальшому у зв'язку з укладенням між сторонами договору додаткових угод про внесення змін до ціни природного газу ціна 1 000 куб. м. природного газу зросла до 13 082,73438 грн разом з ПДВ.
Відповідно до частини першої статті 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.
Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, як і у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. При цьому, така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір.
Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок укладення спірних додаткових угод до договору ціна газу збільшилась на 104%.
Така поведінка сторін призвела до повного нівелювання результатів відкритих торгів.
Метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.
Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.
Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21 та у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
Відповідно до статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі", закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях.
Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища в сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції в цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Поряд з цим, перемога в тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10% у спосіб укладення оскаржуваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" у тендері з метою перемоги.
Крім того, як встановлено судом, зміна ціни природного газу здійснювалась на підставі листів щодо розрахункової вартості природного газу від ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", які надавались відповідачем позивачу 2 (наявні в матеріалах справи).
Втім, за своїм змістом вказані листи є документами довідково-інформаційного характеру, що демонструють діапазон цін на природний газ на відповідний місяць в залежності від умов та обсягу постачання, що склались для різних постачальників на внутрішньому ринку. При цьому вони не містять будь-якої інформації саме про факт коливання цін на природний газ у порівняні з моментом укладення договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару.
Більш того, у п. 11.5 договору сторонами погоджено, що істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, визначених ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі".
Згідно з підпунктом 57 пункту 4 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 459 від 20.08.2014 вказане Міністерство надає роз'яснення щодо застосування законодавства у сфері державних закупівель.
Згідно роз'яснень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 3302-06/343-06 від 27.10.2016 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов'язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін.
Враховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов'язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 вказав, що відповідно до листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 «Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю» роз'яснено, що згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. При цьому, норма пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар. Разом з тим, виходячи зі змісту частини першої статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов. Таким чином, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов'язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Ураховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов'язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
Також у вказаній постанові Верховним Судом наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".
В подальшому згідно наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 608 від 02.05.2018 установлено, що Державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" (далі- Державне підприємство "Держзовнішінформ") здійснює моніторинг цін на зовнішньому та внутрішньому товарних ринках; досліджує динаміку цінових процесів на зовнішньому та внутрішньому товарних ринках та відповідність контрактних (зовнішньоторговельних) цін кон'юктурі світового ринку.
З наданих до матеріалів справи доказів слідує, що підставою збільшення ціни на природний газ згідно укладених додаткових угод є листи Державного підприємства "Держзовнішінформ".
Однак, листи Державного підприємства "Держзовнішінформ", на підставі яких укладалися спірні додаткові угоди, свідчать про середньозважену ціну газу місячного ресурсу, а не про коливання (збільшення чи зменшення ціни за одиницю товару на ринку) за період з дати укладення договору до дати укладання додаткових угод до Договору.
Відповідно, дані, викладені у листи Державного підприємства "Держзовнішінформ" не можуть підтверджувати вартість продукції станом на дату укладення додаткових угод до договору, а також підтверджувати наявність коливання ціни станом на дати укладення спірних додаткових угод до договору.
До схожого за змістом висновку прийшов і Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 та постанові від 12.02.2020 у справі № 913/166/19.
Отже, листи Державного підприємства "Держзовнішінформ", на підставі яких укладалися спірні додаткові угоди, не підтверджують коливання ціни товару на ринку в бік її збільшення в період з дати укладання договору до дати укладання спірних додаткових угод та в період між спірними додатковими угодами, у зв'язку з чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі п. 2. ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Також суд зазначає, що відповідно до листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 19.07.2022 № 6581/16.2.1/7-22, середньозваженими цінами на природній газ для бюджетних установ та організацій на роздрібному ринку природного газу у період з січня 2021 року по вересень 2021 становила: у січні 2021 року - 6 582 грн; у лютому 2021 року - 6 626 грн; у березні 2021 року - 6 459 грн; у квітні 2021 року - 6 887 грн; у травні 2021 року - 7 258 грн; у червні 2021 року - 8 742 грн; у липні 2021 року - 9 708 грн; у серпні 2021 року - 11 597 грн; у вересні 2021 року - 15 501 грн.
Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Споживач, як сторона договору, розпоряджався не власними коштами, а коштами державного бюджету.
Відтак, як вірно зазначає прокурор, таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави та громади, з порушенням норм Закону України "Про публічні закупівлі" та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами), з огляду на що, спірні додаткові угоди до договору на постачання природного газу від 18.02.2021 № 41AB417-1228-21 підлягають визнанню недійсними.
Прокурор в обґрунтування заявленої вимоги про стягнення коштів в розмірі 78 042,41 грн зазначає, що вони безпідставно сплачені з державного бюджету. Також прокурор у позовній заяві наводить положення ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, яка передбачає повернення сплачених коштів за товар, який поставлений в меншій кількості ніж це визначено договором.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд вирішує яку правову норму належить застосовувати до цих правовідносин.
Господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Суд приходить до висновку, що положення ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню при спірних правовідносинах щодо повернення коштів в розмірі 78 042,41 грн, оскільки сплачені за фактично спожитий обсяг природного газу за ціною визначеною спірними угодами, а не обсяг природного газу, що передбачений договором, проте не поставлений.
За приписами ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однієї із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Тобто у разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинення або була відсутня взагалі.
Вказаний правовий висновок міститься у поставі Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 918/101/18.
Недійсність додаткових угод до договору на постачання природного газу від 18.02.2021 № 41AB417-1228-21 означає, що зобов'язання сторін регулюються договором у первісній редакції. Відтак і поставка газу, і його оплата мала здійснюватися сторонами відповідно до умов укладеного договору у первісній редакції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21.
Судом встановлено, що за період з лютого 2021 року по листопад 2021 року позивачем 2 на умовах договору було спожито природний газ обсягом 33,09136 тис. куб. м. загальною вартістю 289 827,11 грн, що підтверджується актами приймання-передачі №КОЗ81008511 від 30.04.2021, №КОЗ81003412 від 28.02.2021, №КОЗ81005368 від 31.03.2021, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками печаток позивача 2 та відповідача та відповідними платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.
Тобто, нарахування вартості спожитого позивачем 2 природного газу період з лютого 2021 року по листопад 2021 року було здійснено з урахуванням вартості газу, визначеної сторонами у спірних додаткових угодах до договору.
Виходячи з первісної ціни, встановленої у договорі, а саме 6 400 грн за 1000 куб.м. та, без врахування додаткових угод, позивач 2 за спірний період повинен був сплатити відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 211 784,704 грн, тоді як позивачем 2 сплачено грошові кошти у розмірі 289 827,11 грн.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 78 042,41 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судових засіданнях всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсними додаткові угоди № ДУ-1/41АВ417-1228-21 від 23.02.2021, №ДУ-2/41АВ417-1228-21 від 05.03.2021, № ДУ-3/41АВ417-1228-21 від 09.03.2021, № ДУ-4/41АВ417-1228-21 від 29.03.2021, № ДУ-5/41АВ417-1228-21 від 09.06.2021, № ДУ-6/41АВ417-1228-21 від 08.07.2021, № ДУ-7/41АВ417-1228-21 від 11.08.2021, № ДУ-8/41АВ417-1228-21 від 26.08.2021 до договору на постачання природного газу від 18.02.2021 № 41AB417-1228-21 укладені між Білоцерківським національним аграрним університетом (09117, Київська обл., м. Біла Церква, пл. Соборна, буд. 8/1, ідентифікаційний код 00493712) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" (04108, м. Київ, пр-т. Свободи, буд. 2Г, літ. А, ідентифікаційний код 39592941).Кінець форми
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" (04108, м. Київ, пр-т. Свободи, буд. 2Г, літ. А, ідентифікаційний код 39592941) на користь Білоцерківського національного аграрного університету (09117, Київська обл., м. Біла Церква, пл. Соборна, буд. 8/1, ідентифікаційний код 00493712) безпідставно надмірно сплачені кошти в сумі 78 042 (сімдесят вісім тисяч сорок дві) грн 41 коп.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз збут" (04108, м. Київ, пр-т. Свободи, буд. 2Г, літ. А, ідентифікаційний код 39592941) на користь Білоцерківської окружної прокуратури Київської області (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шолом-Алейхема, буд. 38-А, ідентифікаційний код відсутній) 22 329 (двадцять дві тисячі триста двадцять дев'ять) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 26.07.2023.
Суддя О.В. Мандриченко