Житомирський апеляційний суд
Справа №293/483/23 Головуючий у 1-й інст. Збаражський О.М.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
24 липня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.
з участю секретаря
судового засідання Кузьменко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №293/483/23 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівочки-Сад» про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Рудик Віталій Русланович
на ухвалу Черняхівського районного суду Житомирської області від 01 травня 2023 року, яка постановлена під головуванням судді Збаражського О.М.
встановив:
У квітні 2023 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договорами безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №15/12-20 від 15.12.2020 року у розмірі 43 926,35 грн., №29/12-20 від 29.12.2020 року - 200 000,00 грн., №24/02-21 від 24.02.2021 року - 75 000,00 грн., №19/03-21 від 19.03.2021 року - 173 300,00 грн., №20/04-21 від 20.04.2021 року - 466 000,00 грн., №01/08-22 від 01.08.2022 року - 582 000,00 грн., №16/08-22 від 16.08.2022 року - 500 000,00 грн.
Вказував, що між ним та відповідачем у 2018-2022 роках було укладено ряд вищезазначених договорів про надання поворотної фінансової допомоги (позики), за якими позивач свої зобов'язання виконав та надав грошові кошти відповідачу. Разом з тим, в порушення умов договорів, відповідачем в обумовлені договорами строки, узяті на себе зобов'язання не виконані, у зв'язку із чим виникла заборгованість.
Також позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив накласти арешт на рухоме та нерухоме майно ТОВ «Дівочки-Сад», а саме на:
- кущі лохини, вік 3 роки - 3300 шт. залишковою вартістю 506441,83 грн.;
- система поливу (крапельне зрощення 6 га) - 450830,93 грн.;
- свердловина - 36713,38 грн.;
- свердловина №2 - 109007,75 грн.;
- система автоматичного поливу (6 га) - 319529,16 грн.;
- басейн - 142892,32 грн.;
- поливальна станція - 62341,34 грн.;
- система крапельного зрошення (12га) - 229169,09 грн.;
- теплиця дерев'яно-дубова - 156277,87 грн.;
- свердловина № 3 - 137973,09 грн.;
- косарка-подрібнювач Puma -1810 в наборі з карданним валом - 52418,50 грн.;
- саджанці чорниці щиткової сорт Borowka wysoka (18000 in) 2019 6 га - 766635,46 грн.;
- кущі лохини ЛІБЕРТІ 7250 шт. - 518148,78 грн.;
- кущі лохини Аврора 7250 шт. - 518148,79 грн.;
- кущі лохини (20800 шт.) - 1392141,75 грн.;
- вагончик офісний 7 x 3 - 316350,78 грн.;
- вагончик офісний 10 x 3 - 207207,19 грн.;
- холодильна камера 60 м2 - 67850,88 грн.;
- склад господарський - 30188,11 грн.
На обґрунтування заяви про забезпечення позову вказував, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 2 040 226,30 грн. З метою недопущення порушення прав позивача, запобігання відчуження нерухомого та рухомого майна відповідача та істотного ускладнення виконання рішення суду наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову. Обсяг майна, щодо якого позивач просить вжити заходи забезпечення є таким, що у своїй сукупності дозволить, у разі потреби якнайдорожче реалізувати майно у ході примусового виконання рішення, адже являє собою засоби (активи), необхідні для замкнутого циклу господарської діяльності. Його загальна вартість становить 5 369 427,00 грн., що перевищує розмір позовних вимог. У той час, позивачу відомо, що ОСОБА_2 також звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості із відповідача у розмірі 3 054 900,00 грн. (справа №293/461/23). Невжиття заходів забезпечення позову саме у розмірі, про який просить позивач, поставить його у пряму залежність від результатів виконання іншого судового рішення, що очевидно є несправедливим. Позивачем обрано такий обсяг майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги усіх кредиторів за рахунок збереження найвищої скупної цінності цього майна.
Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 01 травня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а заяву про забезпечення позову задовольнити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача зазначає, що у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22 викладена правова позиція, що у випадку подання позову про стягнення коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитись коштами, які знаходяться на його рахунках так і відчужити майно, яке знаходиться в його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Вказує, що виконання ухваленого у справі рішення у майбутньому може бути утрудненим чи неможливим. У даному випадку існує реальна, нічим не обмежена можливість у боржника відчужити майно з метою уникнення сплати заборгованості.
Позивач вказує, що у тому разі, якщо позов ОСОБА_2 у цивільній справі №293/461/23 буде задоволено раніше, ніж його, і в силу відсутності вжитих заходів забезпечення позову ТОВ «Дівочки-Сад» у процесі примусового виконання судового рішення, виникне ситуація, коли за рахунок наявного майна неможливо буде виконати повністю чи частково рішення, постановлене за позовом ОСОБА_2 та його ( ОСОБА_1 ).
Представник відповідача подав до суду пояснення щодо доводів апеляційної скарги, в яких просить врахувати позицію відповідача, відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржувану ухвалу без змін.
Зазначає, що заявляючи вимогу про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача, позивач не навів жодних доказів, якими б підтверджувалося існування визначеного ним майна і його дійсної ринкової вартості, що позбавляє суд можливості дослідити співмірність заходів забезпечення згідно ч.3 ст.150 ЦП України.
Вжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник, суперечить положенням ч.4-12 ст.150 ЦПК України і зашкодить законним інтересам як відповідача, так і іншим особам - засновникам ТОВ «Дівочки-Сад», оскільки стосується щоденно використовуваного рухомого майна товариства, експлуатація якого є обов'язковою умовою існування підприємства. Фактично позивач прагне недобросовісно використати цивільно-процесуальний інструмент забезпечення для протиправних посягань на майно відповідача, співзасновником якого він є також.
Вважає, що позивачем не було підтверджено наявність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог у разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно товариства, а запропонований вид забезпечення позову не є співмірним позовним вимогам з огляду на те, що може призвести до втручання у поточну господарську діяльність відповідача та впливає на правовідносини, які перебувають за межами позовних вимог.
Позивач та його представник у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, просили ухвалу суду першої інстанції скасувати, а заяву про забезпечення позову задовольнити.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено наявність обставин, які б могли свідчити про дійсну (реальну), а не ілюзорну можливість вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду, у разі задоволення позову. Саме лише припущення у заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такий висновок суду першої інстанції є вірним, виходячи із наступного.
Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення, або ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатнє обґрунтування того, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки воно є предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18 та від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20).
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року у справі № 824/239/2018).
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вказано, що при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Враховуючи характер спору, що виник між сторонами, відсутність даних про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувавши обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник позовним вимогам, з урахуванням оцінки розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача, загальною вартістю 5 369427,00 грн., значно перевищує розмір позовних вимог заявлених на суму 2 040226,30 грн., а відтак є неспівмірними із заявленими позивачем вимогами.
Посилання ОСОБА_1 на існування аналогічного позову ОСОБА_2 про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 3 054 900,00 грн. та ймовірний вплив виконання судового рішення у вказаній справі на вимоги позивача є необґрунтованими. Ймовірність невиконання повністю чи частково рішень, які будуть постановлені за позовами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є лише припущенням позивача, а сама лише наявність розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Дівочки-Сад» не може бути підставою для задоволення заяви про забезпечення позову у обраний позивачем спосіб.
Виходячи із специфіки майна слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Колегією суддів встановлено, що позивачем не надано переконливих доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Також позивачем не доведено наявності наміру відповідача будь-яким чином вчинити дії з метою уникнення виконання рішення суду.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апелянтом не надано.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Рудик Віталій Руслановичзалишити без задоволення, а ухвалу Черняхівського районного суду Житомирської області від 01 травня 2023 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 27 липня 2023 року.
Головуючий Судді