вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" червня 2023 р. Справа№ 910/19088/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Михальської Ю.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 22.06.2022 (повний текст складено 22.06.2022)
у справі № 910/19088/21 (суддя Князьков В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"
до Головного управління ДПС у м. Києві
про стягнення 82 192,83 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві про стягнення основного боргу в сумі 68 045,99 грн., інфляційних втрат в сумі 4831,20 грн., 3% річних в сумі 1528 грн. та пені у розмір 7 777,64 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором на постачання природного газу №16 від 31.01.2020 в частині оплати природного газу, поставленого позивачем у період з 01.01.2021 по 31.01.2021. Позивач зазначає, що відповідач, згідно положень чинного законодавства, має сплатити пеню.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 у справі № 910/19088/21 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" до Головного управління ДПС у м. Києві про стягнення основного боргу в сумі 68 045,99 грн., інфляційних втрат в сумі 4831,20 грн., 3% річних в сумі 1538 грн. та пені в розмірі 7 777,64 грн. задоволено частково.
На підставі рішення суду з Головного управління ДПС у м. Києві підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" основний борг в сумі 43670 грн. 16 коп., 3% річних в сумі 983 грн. 48 коп., інфляційні втрати в сумі 2637 грн. 06 коп., судовий збір в сумі 1306 грн. 07 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7192 грн.04 коп.
В задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу на суму 24 375,83 грн., пені на суму 7 777,64 грн., 3% річних на суму 554,52 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2194,14 грн. відмовлено.
Судовий збір в сумі 963,93 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 807,96 грн. залишено за позивачем.
Задовольняючи частково позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 43 670, 16 грн., яка документально обґрунтована в частині стягнення основного боргу, виходячи з обсягу споживання природного газу 8 521 куб. м. загальною вартістю 54 645, 20 грн., за вирахуванням суми переплати 10 975, 04 грн. Одночасно судом першої інстанції перераховано 3% річних та інфляційні втрати, виходячи з розміру основного боргу 43 670,16 грн. Судом відмовлено у задоволенні вимог про стягнення пені, оскільки умовами договору № 16 від 31.01.2020 не передбачено її стягнення у разі порушення споживачем термінів розрахунків за спожитий газ. Заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн. задоволено частково у розмірі 12 500 грн., оскільки в акті прийняття - передачі наданих послуг, а також детальному описі наданої професійної правничої допомоги вказані як вартість послуг підготовка та направлення претензії № 53 від 13.10.2021 щодо несплати заборгованості, оскільки фактично такі послуги не є предметом додаткової угоди № 12/21 від 11.10.2021.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 в частині задоволених позовних вимог у справі № 910/19088/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись ненадання належної правової оцінки обставинам справи, що призвело до порушення судом матеріального та процесуального права,
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що згідно акту № УГР00000196 від 31.01.2021 року враховано обсяги спожитого природного газу на адміністративну будівлю за адресою м.Київ, вул. Народна, 19/20, яка перебуває на балансі Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980), про що було повідомлено позивача листом від 29.12.2020 № 47/10ЛК/26-15-10-07-09 разом із додатком.
Додатково апелянт повідомляє наступне, якщо відповідачем було спожито газ не з ініціативи останнього, а відповідно не врегульованої взаємодії між ТОВ "Укр Газ Ресурс" та Оператора ГТС, що є ТОВ «ОГС України», що повинно бути підтверджено договором між ними, відповідно у відповідача відсутні правові підстави, а саме підтвердженої документації, для оплати такої суми за спожитий газ за дні, які не передбачені ані договором, ані додатковими угодами.
Також апелянт зазначає, що відповідно до акту приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою від 31.01.2021 року між Головним управлінням ДПС у м. Києві та Оператором ГРМ Акціонерним товариством «КИЇВГАЗ» щодо розподілу природного газу за Січень 2021 року вбачається, що фактичний об'єм спожитого газу за Січень 2021 становить 8 521,00 куб.м. Однак відповідно до акту № УГР00000196 прийому - передачі поставлених обсягів природного газу від 31.01.2021, складеного ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС», об'єм спожитого газу становить 12 322,00 мЗ.
Апелянт вважє, що відповідач виконував договірні зобов'язання добросовісно, здійснював розрахунок з умовами переплат. При цьому, позивач за січень 2021 року виставив рахунок на оплату у розмірі 79 021, 03 грн. за поставлений об'єм 12 322,00 куб.м. з урахуванням об'єкту за адресою м. Київ, вул. Народна 19/20. На переконання апелянта для проведення оплати в сумі 79 021,03 грн. відсутні підстави та договір, згідно якого така оплата можлива.
Апелянт також заперечує щодо розміру витрат 15 000, 00 грн. на професійну правничу допомогу, виходячи з наступного.
- акт про прийняття-передачі наданих послуг № 1/12/21 від 23.02.2021 року складений більше ніж за півроку до моменту звернення Позивача до суду, що говорить про безпідставність понесених витрат та недопустимість доказу. В зазначеному акті та детальному описі наданої професійної правничої допомоги міститься «послуга» підготовка позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області адвокатом Невструєвим Л.Б. (визначення правових норм, які регулюють відносини, судової практики, складання, підписання позову та оформлення усіх додатків до позову), однак справа № 910/19088/21 розглядається Господарським судом міста Києва, що знову ж говорить про безпідставність та необґрунтованість заявленої правничої допомоги;
- адвокатський запит від 21.09.2021 року № 28, який міститься в матеріалах справи підготовлений адвокатом АБ «ІЛЬЧЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» Ільченком Андрієм Петровичем, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № КР 000576 від 14.05.2021, який безпосередньо і здійснює представництво інтересів ТОВ "Укр Газ Ресурс" під час проведення судових засідань, що підтверджується матеріалами справи та проколами судових засідань, а не адвокатом Невструєвим Леонідом Борисовичем, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4409/10 від 23.12.2010, з яким укладено договір про надання правничої допомоги;
- в матеріалах справи відсутнє підтвердження оплати неідентифікованих послуг правової допомоги на загальну суму 15000 грн., тому надані документи до заяви про розподіл витрат на отримання правничої допомоги від 23.02.2022 р. вих. № 39-Ю1 не можуть слугувати належним доказом щодо підтвердження витрат, пов'язаних з правничою допомогою понесеною ТОВ "Укр Газ Ресурс".
Разом із тим апелянт звертає увагу суду на те, що найменування послуги «Підготовка та направлення претензії № 53 від 13.10.2021 щодо сплати заборгованості за природній газ за договором № 16 на постачання природнього газу від 31.10.2020 року» включає в себе і ознайомлення з матеріалами щодо несплати Головним управлінням ДПС у м. Києві заборгованості за поставлений газ, оскільки при підготовці та направлення претензії невід'ємною частиною є ознайомлення з документами, які стали підставою для виникнення заборгованості та направлення претензії. Отже, виокремлення цих послуг в акті прийняття-передачі наданих послуг № 1/12/21 від 23.02.2021 є безпідставним та необґрунтованим.
Узагальнені доводи та заперечення на апеляційну скаргу позивача
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить суд відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
31.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (постачальник за умовами договору) та Головним управлінням ДПС у м.Києві (споживач за умовами договору) було укладено договір №16 на постачання природного газу.
Відповідно до п.2.1 укладеного договору постачальник зобов'язався протягом строку дії даного договору передавати споживачеві товар у загальному потоці у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи по предмету ДК 021:2015-09120000-6 Газове паливо (природний газ), включно з урахуванням замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання газу, а споживач зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах даного договору.
Згідно п.2.2 договору №16 від 31.01.2020 споживач є кінцевим споживачем газу, який передається за договором. Споживач не є побутовим споживачем газу.
За умовами п.5.1 договору №16 від 31.01.2020 фактичний обсяг постачання газу за даним договором буде визначений на підставі актів, які будуть підписуватись представниками обох сторін по закінченню кожного газового місяця постачання, датуватись останнім календарним днем відповідного газового місяця постачання у такому порядку:
Пунктом 5.1.1 договору встановлено, що споживач до 08 числа місяця, наступного за газовим місяцем постачання, зобов'язаний надати постачальнику засвідчену копію відповідно до акту прийому-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою про фактично об'єм (обсяг) (протранспортованого) природного газу споживачу за попередній газовий місяць, що складений між оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГТС/ Кодексу ГРМ;
На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ/ГТС протягом 2 днів місяця, наступного за газовим місяцем постачання, готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу з урахуванням замовлення (бронювання) потужності за відповідний газовий місяць постачання, підписані зі сторони постачальника (п.5.1.2 договору).
Відповідно до п. 5.1.3 споживач протягом 2 днів з дати одержання двох примірників акта зобов'язується повернути постачальнику один примірник акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта.
За умовами п.п.8.1, 8.2 договору споживач зобов'язаний сплатити вартість замовленого (або спожитого) газу, що передається за вищевказаним договором з урахуванням замовлення (бронювання) потужності шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Споживач проводить розрахунок за спожитий газ до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим на підставі підписаного сторонами акту.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.15.1 договору).
Додатковою угодою №4 від 28.12.2020 контрагентами було погоджено продовження строку дії договору до 31.01.2021.
За твердженнями позивача, у січні 2021 відповідачем було спожито газ у обсязі 12,322000 тис.м3 на загальну суму 79021,03 грн., на підтвердження чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" було складено та листом №09/06-2021/0124 від 09.06.2021 направлено на адресу Головного управління ДПС у м. Києві акт №УГР00000196 від 31.01.2021 прийому-передачі природного газу.
Листом № 60867/6/26-15-10-07-09 від 16.06.2021 відповідачем було повідомлено, що в акті не врахована сума передплати в розмірі 10975,04 грн., а також враховано обсяги спожитого природного газу адміністративною будівлею за адресою: м. Київ, вул. Народна, 19/20, яка перебуває на балансі Головного управління ДФС у місті Києві, про що постачальник повідомлявся листами № 47/10ЛК/26-15-10-07-09 від 29.12.2020 та № 56591/6/15-10-07-09 від 03.06.2021.
18.10.2021 позивачем було скеровано на адресу відповідача претензію №53 від 13.10.2021, в якій Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" заявлено вимогу про сплату заборгованості за спожитий у січні 2021 газ на суму 68 045,99 грн. з урахуванням суми переплати.
Оскільки Головним управлінням ДПС у м. Києві вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" виконано не було, газ спожитий у січні 2021 не оплачено, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просить суд стягнути з відповідача 68 045,99 грн. основної суми заборгованості, 4 831, 20 грн. інфляційних збитків, 1 538, 00 три проценти річних від простроченої суми та 7 777, 64 грн. пені.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За умовами п.п.8.1, 8.2 договору споживач зобов'язаний сплатити вартість замовленого (або спожитого) газу, що передається за вищевказаним договором з урахуванням замовлення (бронювання) потужності шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. споживач проводить розрахунок за спожитий газ до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим на підставі підписаного сторонами акту.
Позивач зазначає, що у січні 2021 відповідачем було спожито газ у обсязі 12,322000 тис. куб.м. на загальну суму 79021,03 грн., на підтвердження чого Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" було складено та листом №09/06-2021/0124 від 09.06.2021 направлено на адресу Головного управління ДПС у м. Києві акт №УГР00000196 від 31.01.2021 прийому-передачі природного газу.
Листом №60867/6/26-15-10-07-09 від 16.06.2021 відповідачем було повідомлено, що в акті не врахована сума передплати в розмірі 10975,04 грн., а також враховано обсяги спожитого природного газу адміністративною будівлею за адресою: м. Київ, вул. Народна, 19/20, яка перебуває на балансі Головного управління ДФС у місті Києві, про що постачальник повідомлявся листами №47/10ЛК/26-15-10-07-09 від 29.12.2020 й №56591/6/15-10-07-09 від 03.06.2021.
Як встановлено судом першої інстанції, договором постачання природного газу № 16 від 31.01.2020, а саме п.5.1 сторонами погоджено фактичний обсяг постачання газу за даним договором буде визначений на підставі актів, які будуть підписуватись представниками обох сторін по закінченню кожного газового місяця постачання, датуватись останнім календарним днем відповідного газового місяця постачання у такому порядку:
5.1.1 Споживач до 08 числа місяця, наступного за газовим місяцем постачання, зобов'язаний надати постачальнику засвідчену копію відповідного акту прийому-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою про фактично об'єм (обсяг) (протранпсортованого) природного газу споживачу за попередній газовий місяць, що складений між оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГТС/ Кодексу ГРМ;
5.1.2 На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ/ГТС протягом 2 днів місяця, наступного за газовим місяцем постачання, готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу з урахуванням замовлення (бронювання) потужності за відповідний газовий місяць постачання, підписані зі сторони постачальника;
5.1.3 Споживач протягом 2 днів з дати одержання двох примірників акта зобов'язується повернути постачальнику один примірник акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта.
Правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України визначено Кодексом газотранспортної системи, який затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2493 від 30.09.2015.
Згідно п.1 глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG). Для кодування використовується ЕІС-код. На ринку природного газу використовуються ЕІС-коди, що присвоєні відповідно до регламенту EIC-схеми для кодування та ідентифікації в енергетиці. Кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код, крім операторів газорозподільних систем, яким присвоюються окремі EIC-коди для обліку природного газу на власні потреби, а також покриття об'ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі.
Пунктами 1-4 розділу IV Кодексу газотранспортної системи визначено, що інформаційна платформа має містити такі дані, зокрема: 1) перелік точок входу/виходу до/із газотранспортної системи; 2) інформацію про всіх суб'єктів ринку природного газу, включаючи споживачів, яким в установленому порядку присвоєні ЕІС-коди; 3) інформацію про постачальника «останньої надії»; 4) інформацію про постачальників із спеціальними обов'язками; 5) інформацію про Реєстри споживачів постачальників. Інформація про споживачів в інформаційній платформі має містити щонайменше: 1) ЕІС-код споживача та за наявності ЕІС-коди його точок обліку; 2) EIC-код фізичної точки виходу з газотранспортної системи; 3) дані закріплених за споживачем діючих постачальників та визначені ними періоди постачання; 4) дані щодо зміни постачальників із початку функціонування інформаційної платформи; 5) інформацію про прогнози споживання природного газу на кожну газову добу (D) для споживачів, по яких відбір/споживання не вимірюється щодобово; 6) інформацію про попередні обсяги споживання кожної газової доби (D); 7) інформацію про фактичне добове споживання; 8) інформацію про фактичне споживання кожного газового місяця (М); 9) дані періодів відсутності у споживача закріпленого постачальника (за їх наявності) з початку функціонування інформаційної платформи; 10) дані періодів обмеження (припинення) газопостачання споживачу (якщо такі дані вносились по споживачу) з початку функціонування інформаційної платформи; 11) період вимірювання (відбір/споживання, що вимірюється щодобово, або відбір/споживання, що не вимірюється щодобово); 12) належність споживача до категорії споживачів, постачання яким може здійснюватися в рамках спеціальних обов'язків, які в установленому порядку покладені рішенням Кабінету Міністрів України на підставі статті 11 Закону України «Про ринок природного газу»; 13) належність споживача до категорії побутових; 14) інформацію про періоди постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії»; 15) строк надання повідомлення споживачу про припинення газопостачання відповідно до чинного законодавства (не менше ніж за три доби до дати, на яку воно заплановано, для споживачів та не менше ніж за п'ять діб для підприємств металургійної та хімічної промисловості). Порядок формування Реєстру споживачів постачальника та процедура зміни постачальника на інформаційній платформі визначаються у главі 5 цього розділу. Оператор газотранспортної системи повинен вносити до інформаційної платформи актуалізовану інформацію щодо всіх точок входу/виходу до/із газотранспортної системи та інформацію про всіх суб'єктів ринку, з якими оператор газотранспортної системи уклав договір транспортування, у тому числі по прямих споживачах.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме додатків до листа №91-09/01-1 від 20.12.2021 Акціонерного товариства "Київгаз" Головному управлінню ДПС у м.Києві як учаснику ринку природного газу (споживачу) було присвоєно ЕIC-код 56XS000173X7F00V (адреси об'єкта): м.Київ, вул. Багговутівська, буд.26 та м.Київ, вул.Народна, 19/20. Код ЕIC - код 56XS00013C7R800A присвоєно Головному управлінню ДФС у м.Києві, адреса об'єкта: м.Київ, вул.Народна, 19/20.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2022 у справі № 910/19088/21 з метою повного та всебічного розгляду справи, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" надати суду у відомості щодо споживання особою (особами) ЕIC - код 56XS00013C7R800A, ЕIC-код 56XS000173X7F00V природного газу у період з 01.01.2021 по 31.01.2021 та особи, який належав поставлений у цей період природний газ. Відомості надати із наведенням обсягів споживання, а також із зазначенням не тільки коду ЕІС коду споживача і постачальника, а ідентифікаційних кодів юридичних осіб, яким присвоєно відповідні Energy Identification Code.
17.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" надало відповідь листом № №ТОВВИХ-22-2194, згідно змісту якого споживачі з ЕIC - код 56XS00013C7R800A, ЕIC-код 56XS000173X7F00V закріплені в реєстрі споживачів постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС". Обсяги природного газу, використані споживачем з ЕIC-кодом 56XS000173X7F00V в період з 01.01.2021 по 31.01.2021 (включно) становлять 8521 куб.м. Обсяги природного газу, використані споживачем з ЕIC-кодом 56XS00013C7R800A в період з 01.01.2021 по 31.01.2021 (включно) становлять 3801 куб.м. Тобто, наведений обсяг природного газу спожито іншою особою - Головним управлінням ДФС у м. Києві, а не відповідачем.
Враховуючи викладене, твердження позивача про споживання відповідачем у січні 2021 природного газу у обсязі 12,322000 тис.куб.м. на загальну суму 79021,03 грн. спростовуються наявними в матеріалах справи документами.
Таким чином, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів у сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу складають 43 670,16 грн. виходячи із обсягу споживання природного газу 8521 куб.м загальною вартістю 54 645,20 грн. за вирахуванням суми переплати в розмірі 10975,04 грн.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, відповідач порушив покладені на нього зобов'язання щодо оплати вартості за спожитий природний газ, отже суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача 43670,16 грн. заборгованості за договором № 16 від 31.01.2020.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 1528 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4 831,20 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних та інфляційних втрат є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Відповідачем не спростовано настання строку виконання зобов'язання з оплати вартості спожитого природного газу, відтак нарахування інфляційних втрат є правомірним.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Державним комітетом статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р., № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2021 у справі № 910/13071/19 вказав, що методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Враховуючи зазначене та встановлені вище періоди прострочення, інфляційні втрати розраховуються в середньому за місяць і у разі, якщо час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Оскільки відповідачем було порушено свої грошові зобов'язання з оплати спожитого у січні 2021 газу, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних за період з 15.02.2021 по 16.11.2021 на суму 1538 грн. та інфляційні втрати за лютий - жовтень 2021 на суму 4831,20 грн.
Проте, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості в частині початкової дати нарахування, зокрема, заявником не враховано, що якщо строк виконання зобов'язання визначено до певної дати, остання включається до відповідного строку, а право на застосування наслідків порушення зобов'язання виникає з наступного числа. Також виходячи з часткового задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснюється саме із розміру простроченого зобов'язання, яка становить 43 670,16 грн.
За розрахунком суду першої інстанції, який перевірений судом апеляційної інстанції та є арифметично правильним, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних підлягають частковому задоволенню у розмірі 983, 48 грн. - три проценти річних та 2 637, 06 грн. інфляційних втрат.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 777, 64 грн.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).
За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 по справі №904/4156/18 зазначила, що за наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: «Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією».
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України , у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації».
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Оскільки умовами договору №16 від 31.01.2020 не передбачено стягнення пені зі споживача у випадку порушення строків розрахунків за спожитий газ, а також її розміру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у задоволенні позовних вимог про пені в розмірі 7 777,64 грн. слід відмовити.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не приймаються колегією до уваги, оскільки не спростовують правильного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.
Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Позивачем 29.03.2022 було подано заяву про розподіл витрат на отримання правничої допомоги в розмірі 15 000 грн.
Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до матеріалів справи:
- договір про надання правничої допомоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" та адвокатом Невструєвим Леонідом Борисовичем;
- додаткову угоду №12/21 від 11.10.2021 до договору від 20.05.2019, за умовами якої адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правничу допомогу клієнту у господарському провадженні у справі по стагненню заборгованості з Головного управління ДПС у місті Києві;
- детальний опис наданої професійної правничої допомоги ;
- акт №1/12/21 від 23.02.2021 про прийняття-передачу наданих послуг на суму 15 000 грн;
- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
За приписами ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019р. Верховного Суду по справі №910/4515/18.
За приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові від 22.10.2020 Верховного Суду у справі №910/9187/19.
02.06.2022 представником відповідача було подано заперечення на заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, в якій вказаним учасником судового процесу зауважено, що акт приймання-передачі наданих послуг датовано 23.02.2021, тобто більше ніж за півроку до подачі позову у справі; в акті вказано про підготовку позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області; адвокатський запит, на складання якого міститься посилання в акті, складено не адвокатом Невструєвим Леонідом Борисовичем; в матеріалах справи відсутні докази оплати витрат на послуги адвоката в сумі 15000 грн.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані позивачем докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, а також заперечення відповідача, судом враховано, що згідно змісту додаткової угоди №12/21 від 11.10.2021 до договору від 20.05.2019, адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правничу допомогу клієнту у господарському провадженні у справі по стагненню заборгованості з Головного управління ДПС у місті Києві перед клієнтом, яка утворилась на дата укладання додаткової угоди.
Пунктом 1.3 додаткової угоди зазанчено, що адвокат надає правову допомогу у вигляді:
- забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта у зазначеному в п.1.1 господарському провадженні;
- ознайомлення адвокатом із документами щодо несплати Головним управлінням ДПС у місті Києві заборгованості за поставлений природний газ;
- підготовка позовної заяви до Господарського суду міста Києва та всіх інших необхідних документів і матеріалів, що будуть необхідними під час розгляду господарської справи;
- надання клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу захисту інтересів, а також складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню у разі порушення;
- представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення судочинства, а також і інших державних органах, установах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно п.2.5 додаткової угоди клієнт сплачує гонорар протягом 60 днів з моменту підписання акту.
Одночасно, відповідно детального опису наданої професійної правничої допомоги адвокатом надано такі описи: ознайомлення адвокатом із документами щодо несплати Головним управлінням ДПС у місті Києва заборгованості за поставлений газ (2 години, 5000 грн); підготовка та направлення претензії №53 від 13.10.2021 щодо несплати заборгованості (1 година 2500 грн); підготовка позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області (3 години, 7500 грн).
Згідно змісту акту про прийняття-передачу наданих послуг адвокат надав клієнту правничу допомогу у справі №910/19088/21 у господарському спорі про стягнення з Головного управління ДПС у м.Києві заборгованості за поставлений газ, а клієнт прийняв її в повному обсязі. В акті вказано, що адвокатом було надано наступні послуги:
- ознайомлення адвокатом із документами щодо несплати Головним управлінням ДПС у місті Києві заборгованості за поставлений природний газ (2 години, 5000 грн);
- підготовка та направлення претензії №53 від 13.10.2021 щодо несплати заборгованості (1 година 2500 грн);
- підготовка позовної заяви та розрахунку штрафних санкцій до Господарського суду Дніпропетровської області (3 години, 7500 грн).
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до заперечень відповідача щодо дати складання акту прйимання-передачі, а також наведення в ньому даних про подачу позову до Господарського суду Дніпропетровської області, оскільки фактично в акті міститься посилання на унікальний номер справи, який було присвоєно Господарським судом міста Києва, а саме №910/19088/21, провадження у якій було відкрито ухвалою від 25.11.2021, що фактично вказує наявність в акті помилок. Зазначені помилки не можуть бути підставою для зменшення судом витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, оскільки можуть вказувати лише на надлишковий формалізм у їх оцінці, проте ніяким чином не наявність доказів неспівмірності витрат.
Одночасно, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, за доцільне зменшити суму витрат, які підлягають розподілу, на 2500 грн., які в акті про прийняття-передачу наданих послуг, а також детальному описі наданої професійної правоничої допомоги вказані як вартість послуг підготовка та направлення претензії №53 від 13.10.2021 щодо несплати заборгованості, оскільки фактично такі послуги не є предметом додаткової угоди №12/21 від 11.10.2021.
Твердження апелянта стосовно відсутності в матеріалах справи доказів оплати позивач послуг професійної правничої допомоги, є безпідставними, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 Господарського процесуального кодексу України). Вказану правову позицію висловлено у постанові від 03.10.2019р. об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для розподілу за наслідками розгляду справи витрат позивача на професійну правочину допомогу в розмірі 12500 грн.
В частині 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України вказано, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи вище викладене у сукупності, виходячи з висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог судовий збір та витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 12500 грн. підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволених вимог, а саме з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 7 192, 04 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.
Наведені в апеляційні скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду колегія приходить до висновку про те, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, отже рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 у справі № 910/19088/21 є обґрунтованим, таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається
Розподіл судових витрат
Оскільки постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги на покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 у справі № 910/19088/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 у справі № 910/19088/21 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/19088/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано 26.07.2023.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
Ю.Б. Михальська