ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/10288/22
провадження № 2/753/1077/23
31 травня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді - Сирбул О.Ф.
за участю секретаря - Херенкової К.К.
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства "Дельта Банк" Матвієнка Андрія Анатолійовича Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа: ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів,
встановив:
У вересні 2022 року ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_4 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач 1, ОСОБА_2 ), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства "Дельта Банк" Матвієнка Андрія Анатолійовича Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі по тексту - відповідач 2), третя особа: ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав № 435/К від 10.05.2018 та визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 10.05.2018 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. зареєстрованого в реєстрі зв номером 575.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 05 серпня 2008 року між ОСОБА_5 та ВАТ «Сведбанк» було укладено Кредитний договір № 2632/0808/45-025 на суму 228 700 доларів США. Зазначений договір був укладений для реалізації намірів подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на придбання власного житла для родини, а саме: квартири АДРЕСА_1 . З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, подружжя передало придбану квартиру в іпотеку - відповідний договір був укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 .
25 травня 2012 року ВАТ «Сведбанк» було відступлено право вимоги по всім зобов'язанням пов'язаних з кредитним договором та його забезпеченнями ПАТ «Дельта Банк». 10 травня 2018 року, на підставі Протоколу електронних торгів №UA-EA-2018-02-28-000349-а від 20.04.2018 року, між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав за №435/К. Також, 10 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір про відступлення права вимоги за іпотечним Договором. Про наявність Договору купівлі-продажу майнових прав №435/К від 10.05.2018 року та Договору про відступлення права вимоги за іпотечним Договором від 10.05.2018 року позивачу стало відомо лише у вересні 2020 року, після направлення відповідачем1 на адресу третьої особи вимоги про сплату боргу. Позивач вважає, що Договір купівлі-продажу майнових прав №435/К від 10.05.2018 року суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки за своїм змістом даний Договір купівлі-продажу майнових прав є по суті договором Факторингу, якому в свою чергу характерний спеціальний суб'єкт, з огляду на це відповідач1 не може бути кредитодавцем у даних кредитних правовідносинах. Укладений між ПАТ «Дельта Банк» та відповідачем1 договір купівлі-продажу майнових прав за кредитним договором за своєю юридичною природою є договором факторингу. Сама по собі назва договору не змінює його правової природи, оскільки відступлення права вимоги є одним з обов'язкових елементів відносин Факторингу. Позивач вважає, що договір купівлі-продажу майнових прав містить ознаки договору факторингу, і відповідач, як фізична особа, не може бути кредитодавцем у кредитних правовідносинах.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав № 435/К від 10.05.2018 та визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 10.05.2018.
Ухвалою суду від 27.09.2022 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
31.10.2022 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву.
31.10.2022 від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву.
01.11.2022 від ПАТ «Дельта Банк» надійшла заява про залучення їх в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.
08.11.2022 у судовому засіданні судом було долучено відзиви на позовну заяву від відповідачів.
Ухвалою суду від 08.11.2022, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні заяви про залучення ПАТ «Дельта Банк» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.
20.02.2023 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 21.02.2023 заяву про забезпечення позову повернуто заявнику.
15.11.2022 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
02.03.2023 судом було долучено відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 02.03.2023 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача надала пояснення в яких позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача 1 надала пояснення в яких заперечувала проти позову з підстав зазаначених у відзиві та просила відмовити в задоволенні позову.
У судове засідання представник відповідача 2 не з'явився, про розгляд справи повідомлялися судом належним чином, від них до суду надійшов відзив, згідно якого заперечули проти задоволення позовних вимог та просили відмовити в повному обсязі.
Третя особа у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи систематично повідомлявся судом у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомляв. пояснень на позовну заяву від третьої особи до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача 1, розглянувши подані сторонами документи, відзиви, відповідь на відзив, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, вважає, що в позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Разом з тим, передбачені ст.ст. 12, 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.
Судом встановлено, що 05 серпня 2008 року між ОСОБА_5 та ВАТ «Сведбанк» було укладено Кредитний договір № 2632/0808/45-025 (кредитний договір на купівлю житлової нерухомості) на суму 228 700 доларів США.
Відповідно до п. 1.4. Договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків до Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 104,80 кв.м.
05 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 2632/0808/45-025-Р-2 відповідно до якого поручитель зобов'язується перед банком відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення коштів наданих банком позичальнику у вигляді кредиту згідно кредитного договору № 2632/0808/45-025 від 05.08.2008, а також додаткові угоди до нього.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 05 серпня 2008 року укладено іпотечний договір № 2632/0808/45-025-Z-1 між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 .
25 травня 2012 року ВАТ «Сведбанк» відступлено право вимоги по всім зобов'язанням пов'язаних з кредитним договором та його забезпеченнями ПАТ «Дельта Банк».
10 травня 2018 року, на підставі Протоколу електронних торгів №UA-EA-2018-02-28- 000349-а від 20.04.2018 року, між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав за № 435/К.
Також, 10 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір про відступлення права вимоги за іпотечним Договором.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
При цьому способи захисту цивільного права та інтересів, зазначені в ст. 16 ЦК України.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо порядку та підстави заміни сторін у зобов'язанні, визначені Главою 47 ЦК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги (цесія) означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.
Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.
На відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.
До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, цивільне законодавство не встановлює суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, оскільки вони за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін.
Пунктом 11 Іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_5 та ВАТ «Сведбанк», передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, процети за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, що перебачені або випливають з основного зобов'язання.
Звертаючись до суду, позивач не оспорювала невиконання зобов'язання, яке було забезпечено предметом іпотеки.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Матеріалами справи встановлено, що за оспорюваними договорами було відступлена дійсна вимога, яка існувала на момент переходу цих прав, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату взамін права вимоги та жодна із сторін не отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком поверненням цих коштів та оплати часу користування ними.
З матеріалів справи вбачається, що доводи позивача щодо недійсності договорів купівлі-продажу майнових прав № 435/К від 10.05.2018 та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 10.05.2018 зводяться до неналежного, на думку позивача, посвідчення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, який вважає недійсним оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень були відсутні відомості про нового іпотекодержателя АТ «Дельта Банк», а тому приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. не мала права посвідчувати Договір про відступлення права вимоги за Іпотечним договором.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняте рішення № 51 від 02.03.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 запроваджена тимчасова адміністрація та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів (далі - уповноважена особа Фонду) на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк».
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Дельта Банк», виконавчою дирекцією Фонду прийняте рішення № 181 від 02.10.2015 «Про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В., строком на 2 роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.
Публікація відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відбулася 08.10.2015 в газеті «Голос Україна» № 187.
Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 619 від 20.02.2017 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки до 04.10.2019. Відповідно до зазначеного рішення продовжено повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активам Кадирова В.В. на два роки до 04.10.2019.
Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 2705 від 24.10.2019 про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Дельта Банк». Відповідно до зазначеного рішення уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Дельта Банк» з 25.10.2019 призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Матвієнка A.A.
Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 3340 від 24.12.2019 про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Дельта Банк».
Відповідно до зазначеного рішення уповноваженою особою Фонду на ліквідацію «Дельта Банк» з 27.12.2019 призначено провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банку Кадирова В.В. Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 1183 від 22.06.2020 про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Дельта Банк».
Відповідно до зазначеного рішення уповноваженою особою Фонду на ліквідацію AТ «Дельта Банк» з 24.06.2020 призначено провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Матвієнка A.A.
Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 1724 від 24.09.2020 «Про деякі питання здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк». Відповідно до зазначеного рішення строк управління майном (активами) АТ «Дельта Банк» та задоволення вимог його кредиторів подовжено на час існування обставин, що унеможливлюють здійсненняя продажу майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів.
Згідно з ч. 4 ст. 110 Цивільного кодексу України особливості ліквідації банків встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Так, відповідно до ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку, набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Даний Закон є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час тимчасової адміністрації та ліквідації банків та в питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 37 Закону уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку.
Згідно із ч. 1 ст. 48 Закону Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема але не виключно, здійснює повноваження органів управління банку.
Відповідно до статті 512 ЦК України, відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Тобто, у разі укладення договору про відступлення права вимоги, змінюється сторона вже укладеного правочину, у даному випадку кредитного та іпотечного договорів, а не правова природа самих договорів. Договір про відступлення права вимоги не є тим правочином, за яким відбувається відчуження майна.
Положеннями ст. 24 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведене інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Згідно з ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Згідно з ст. 204 ЦК України, встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до правової позиції викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/12525/20, за результатами розгляду якої 15 вересня 2022 року ухвалено постанову в якій, крім іншого, вирішувалось питання можливості оспорювання правочинів з реалізації майна заінтересованою особою, яка не є їх стороною (п.141, 142, 147-148).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позов про визнання правочину недійсним є способом захисту прав позивача, а не способом захисту інтересу у правовій визначеності, на який вказує позивач. Натомість відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду інтерес позивача у правовій визначеності може захищатися, зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання відсутності права.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)».
Крім того Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові від 15 вересня 2022 року не знайшла підстав для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19.02.2020 у справі № 639/4836/17, від 28.07.2021 у справі № 761/33403/17, щодо відсутності правових підстав для оспорювання правочинів з реалізації майна заінтересованою особою, яка не є їх стороною. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначив, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов'язані з фактичним виконанням, чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов'язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов'язку сплатити борг саме в такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов'язанням, що виникло на підставі кредитного договору.
Позивачем не надано доказів на підтвердження наявності в діях чи рішеннях відповідачів при укладенні оспорюваних правочинів порушень її прав.
Позивач не є стороною оспорюваних договорів та не надала суду доказів про те, які саме її цивільні права або інтереси порушені укладенням договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, що є її процесуальним обов'язком.
Отже, на підставі викладеного, суд вважає, що позивачем не доведено, що її право або цивільний інтерес (як особи, яка не є стороною вказаних правочинів) порушено фактом вчинення оспорюваних правочинів, сам факт визнання судом договору купівлі-продажу майновий прав та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором недійсним не є тим правовим засобом, що ефективно захистить цивільний інтерес позивача та в даному випадку відступлення ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги за іпотечним договором не свідчить про порушення прав позивача.
Зважаючи на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання недійснимз мотивів, наведених стороною позивача, Договору купівлі-продажу майнових прав № 435/К від 10.05.2018 уклденого між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 та Договору відступлення прав вимоги за іпотечним договорм № 2632/0808/45-025-Z-1 укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 і посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. зареєстрованого в реєстрі № 575.
Щодо посилання відповідачем1 про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача, суд вважає, що підстави для його застосування відсутні.
Враховуючи, що суд дійшов до висновків, щодо відмови у задоволенні позовних вимог, то з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, відшкодування судового збору, у разі відмови у позові не підлягають.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 12-13, 76-81, 133, 141, 200, 206, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства "Дельта Банк" Матвієнка Андрія Анатолійовича Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа: ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст судового рішення складено 24.07.2023.
Суддя: