справа № 631/389/23
провадження № 1-кп/631/87/23
про продовження строку тримання під вартою
27 липня 2023 року смт Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань № 1 Нововодолазького районного суду Харківської області справу з єдиним унікальним № 631/389/23 за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 вересня 2022 року під № 62022170020000694 щодо обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харків, громадянин України, має неповну середню освіту, проходить військову службу за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , у званні «старший солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
У провадженні Нововодолазького районного суду Харківської області перебуває справа з єдиним унікальним № 631/389/23 за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 вересня 2022 року під № 62022170020000694 щодо обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 звернулася із клопотанням, зареєстрованим за вхідним № 3992/23вх. від 27 липня 2023 року, щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 .
В обгрунтування клопотання зазначила що на теперішній час, заявлені раніше ризики не зменшилися. Так, ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто можливість переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, обґрунтовується тим, що військовослужбовець обвинувачується у вчинені тяжкого злочину, за яке законодавством передбачене покарання лише у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, тому є підстави вважати, що ОСОБА_4 з метою уникнення від даного покарання буде переховуватись від суду. Також наявний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто вчинити інше кримінальне правопорушення, ураховуючи що ОСОБА_4 раніше судимий.
Посилаючись на приписи ч. 7 ст. 176 КПК України зауважила, що до обвинуваченого може бути застосовано запобіжний захід тільки тримання підвартою. Просила продовжити застосовний до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Обвинувачений ОСОБА_4 не погодився із клопотанням прокурора, заперечував проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, запевнив суд що обов'язково буде з'являтися за викликом, просив обрати більш м'який запобіжний захід, а саме, у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання.
Захисник ОСОБА_5 , який діє за дорученням для надання безоплатної вторинної правової допомоги особі, у кримінальному провадженні стосовно якої відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням № 027-270003393 від 16 травня 2023 року, а також свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1772, виданого 29 серпня 2012 року на підставі рішення Харківської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 13 від 29 серпня 2012 року, не погодився із клопотанням прокурора, заперечував проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки вважав, що свідки допитані, а наявніть інших ризиків прокурором не доведено. Просив обрати більш м'який запобіжний захід, а саме, у вигляді домашнього арешту.
Вислухавши позиції сторін з приводу заявленого клопотання, дослідивши клопотання прокурора, суд дійшов наступного.
Положеннями ч. 1 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 КПК України).
Частинами 1, 2 ст. 331 КПК України встановлено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого . Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Перелік запобіжних заходів, які підлягають застосуванню наведений у ст. 176 КПК України, при цьому, як указано у ч. 3 наведеної норми, найбільш суворим запобіжним заходом - є тримання під вартою.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
З положень ст. 199 КПК України випливає, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у тому числі ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
В даному випадку, за обставин, викладених у сформульованому обвинуваченні, у вказаному кримінальному провадженні висунуто обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (наприклад, пункт 32 рішення від 30 серпня 1990 року у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86)) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).
Ураховуючи наведені вище критерії, на обґрунтованість обвинувачення для вирішення питань на даній стадії кримінального провадження, вказує те, що в результаті проведеного досудового розслідування ОСОБА_4 було повідомлено про підозру, а згодом висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення - тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення місця служби без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану
За ухвалою слідого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2022 року ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, який потім неодноразово було продовжено судовими рішеннями.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Судом встановлено, що обвинувачений має постійне місце проживання, одружений, має на утриманні неповнолітніх дітей, однак доказів міцності соціальних зв'язків судові не надано.
На час вирішення клопотання про продовження запобіжного заходу обвинувачений за своїм віком і станом здоров'я не має специфічних особливостей стану здоров'я, не відноситься до осіб з інвалідністю, має типові соціальні зв'язки для особи його віку та статусу.
Отже, у ході вирішення питання доцільності продовження дії запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого, судом встановлено, що ризики, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зменшились, оскільки свідки у справі допитані ризику впливу на свідків не існує, проте досі продовжує існувати інший ризик.
На цей час, ризики, що наявні оцінюються як реальні, в світлі: 1) обставин даного кримінального провадження та 2) особистості обвинуваченого (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).
Окрім іншого, суворість передбаченого покарання також є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 липня 2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96) зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 червня 2019 року у справі № 166/313/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 674/1202/19 усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Отже, реальним є ризик переховування, адже наявність певного ризику/ризиків, зокрема ризику втечі, має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, а у даному конкретному випадку, такий ризик є обґрунтованим, оскільки він належним чином умотивований прокурором та підтверджується наявними матеріалами.
Водночас, на думку суду, ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто вчинити інше кримінальне правопорушення, належним чином прокурором не вмотивований.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд ураховує приписи ч. 7 ст. 176 КПК України, де визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою.
Ураховуючи зазначене суд не може прийняти до уваги доводи сторони захисту щодо застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання, оскільки зазначене буде протирічити вимогам ч. 7 ст. 176 КПК України.
З огляду на викладене, суд, у ракурсі встановлених фактичних обставин вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки останнього та зможе запобігти ризику, передбаченому положеннями ст. 177 КПК України.
Отже, суд, ураховуючи існування ризику переховування від суду, оцінюючи всі обставини у їх сукупності, а саме: вагомість висунутого обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, його вік, стан здоров'я, характер соціальних зав'язків, вчинення кримінального правопорушень під час дії в Україні воєнного стану в якості військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, рід занять - офіційно не працевлаштований, матеріальний стан, наявність місця реєстрації та мешкання, доходить обґрунтованого висновку про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у межах строків, визначених законом, і вважає що саме такий запобіжний захід може запобігти ризикам, передбаченим у ст. 177 КПК України, а також забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
При постановленні ухвали від 08 лютого 2023 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суддею Нововодолазького районного суду Харківської області не визначено обвинуваченому розмір застави у цьому кримінальному провадженні.
Відтак, продовжуючи застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою, суд, з огляду на вище викладене та ураховуючи обставини, передбачені ст. 177 і 178 КПК України, не визначає йому розмір застави.
На підставі викладеного та керуючись ст. 131, 132, 176 - 178, 182 - 184, 186, 193 - 194, 196, 331, 369 - 372, 392, 532, 533 КПК України, суд
Клопотання прокурора щодо продовження строків застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити.
Продовжити застосовний до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» на 60 днів, тобто до 24 вересня 2023 року.
Копію ухвали вручити обвинуваченому ОСОБА_4 , захиснику, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув'язнення - до ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР».
Ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, як і не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Суддя ОСОБА_1