Справа № 204/9017/22
Номер провадження 2/350/190/2023
19 липня 2023 року селище Рожнятів
Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області
в складі головуючого судді Пулика М.В.,
секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління - служба у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування Рожнятівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області про визначення місця проживання дитини -
установив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просить визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним в АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що з відповідачкою вони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюб у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з ним в АДРЕСА_1 . Рішенням Краматорського суду Донецької області від 26.04.2022 шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати разом з ним.
Сторони в судове засідання не з'явилися.
Позивач надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності позов підтримав.
Відповідачка не прибула, направила до суду заяву, в якій просить справу розглянути у її відсутності, позовні вимоги визнає в повному об'ємі.
Представники третіх осіб в судове засідання не прибули.
Згідно до ч.1ст. 44 ЦПК України,учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Недобросовісним користування процесуальними правами вважається, зокрема, заявлення численних необґрунтованих відводів суддям, нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог ЦПК, одночасного оскарження судових рішень в різних видах проваджень, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені тощо.
Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Тому суд вважає за можливе і доцільне розглянути справу при наявних матеріалах справи, яких достатньо, щоб вирішити питання про права та обов'язки сторін, у порядку визначеному ст. 247 ч. 2 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України ) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що сторони - ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , - перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 26.04.2021.
Сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який згідно позовної заяви після розірвання шлюбу проживає з батьком (а.с.12).
Посилаючись на те, що з моменту ухвалення вищевказаного судового рішення про розірвання шлюбу син, на сьогодні проживає з батьком, позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ним.
Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України (надалі - СК України ) визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частиною 1 статті 9 СК України визначено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частинами 4-6 статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Судом на виконання вимог частин 4-6 статті 19 Сімейного кодексу України до участі у справі було залучено Управління - служба у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування Рожнятівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області.
Відповідачка на адресу суду подала письмову заяву, в якій зазначила про те, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Дитина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є малолітнім, таким, що не досягнув десяти років.
Частиною 1 ст. 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Частиною 1 ст. 161 СК України ж визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Аналіз змісту вказаних норм СК України свідчить про те, що першочерговим критерієм визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років, є спільна згода батьків (ч. 1 ст. 160 СК України).
І тільки у випадку наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла десяти років, такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ч. 1 ст. 161 СК України).
Натомість, зі змісту пояснень позивача, зазначених ним у позовній заяві, вбачається, що між ним та відповідачкою відсутній будь-який спір щодо місця проживання їхнього малолітнього сина.
Тобто сторони, як це і передбачено ч.1 ст.160 СК України, визначили місце проживання дитини з батьком за взаємною згодою.
Не вбачається спору щодо місця проживання малолітнього сина сторін і зі змісту заяв ОСОБА_2 .
Відтак, за відсутності між сторонами відповідного спору суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.
Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) - зокрема, в суді.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Фактично у даному випадку спір щодо місця проживання дитини ініційований батьком дитини, з яким дитина, з його пояснень, і так фактично проживає, і від якого мати дитини не вимагає зміни її місця проживання.
Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини відповідач у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з собою, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із нею, як матір'ю, суду не надала.
За встановлених обставин у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка, з його слів, фактично проживала і проживає разом з ним, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання, оскільки мати дитини не вимагає від батька дитини змінити її місце проживання, не порушує в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою та не заперечує щодо подальшого такого проживання дитини з батьком.
В той же час, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.
При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
Вказані обставини підлягають перевірці судом.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з відсутністю між сторонами спору щодо місця проживання дитини.
Керуючись ст.ст. 1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління - служба у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування Рожнятівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області про визначення місця проживання дитини.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 27.07.2023.
Суддя: