Олевський районний суд Житомирської області
Справа № 287/680/23
2/287/279/23
26 липня 2023 року м. Олевськ
Олевський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Винара Л.В.
з участю секретаря Кострицької Т.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань Олевського районного суду Житомирської області, в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому зазначає, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 13.10.2022 року, по справі № 287/926/22 шлюб між сторонами розірвано. Від спільного проживання у шлюбі сторони мають неповнолітню дитину: дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачкою та знаходяться на її утриманні. При цьому відповідач ухиляється від добровільного утримання дитини, а тому позивачка просить суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини: дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини заробітної плати (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше встановленого Законом мінімуму. Також, позивачка просить звільнити її від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - ОСОБА_4
05.06.2023 року на запит суду надійшла інформація з Білокоровицької сільської ради Коростенського району Житомирської області про зареєстроване місце проживання відповідача по справі ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 06.06.2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або за власною ініціативою суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, до суду надала письмову заяву з проханням розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримує та не заперечує проти винесення заочного рішення по справі.
Відповідач в судові засідання 05.07.2023 року та 26.07.2023 року не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у встановленому законом порядку. Причини неявки суду невідомі, заяв про відкладення розгляду справи від ОСОБА_2 не надходило.
Заперечення стосовно розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили. Відзив на позов від відповідача до суду не надійшов.
Відповідно до ч. 5 ст. 223 ЦПК України, суд може розглянути справу за відсутності позивача, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Згідно ст. ст. 223, 280 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у порядку заочного провадження у відсутність сторін з дотриманням вимог, встановлених законом, враховуючи згоду позивачки на розгляд справи в порядку заочного провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до п. п. 1, 3 частини 1 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Судом встановлено, що згідно рішення Олевського районного суду Житомирської області від 13.10.2022 року, по справі № 287/926/22 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 10-11).
Від спільного проживання у шлюбі сторони мають неповнолітню дитину: дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 (а.с. 3).
Відповідно до довідки Білокоровицької сільської ради Коростенського району Житомирської області від 20.03.2023 року № 205 ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 та з нею проживає її донька ОСОБА_3 , 2018 року народження (а.с. 9).
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Зі змісту ч. 3 ст. 11 вказаного Закону вбачається, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог ч. 1, 2 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-1V суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права, а в силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-IV).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення від 7 грудня 2006 року у справі «HUNT v. UKRAINE», № 31111/04, § 54).
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, того що він на даний час забезпечує дитину, надає їй матеріальну допомогу або того, що дитина знаходиться на його утриманні.
Судом достовірно встановлено, що договору про участь в утриманні дитини батьки між собою не укладали, між позивачкою та відповідачем не узгоджений розмір аліментів, а тому згідно положень Сімейного кодексу України відповідач зобов'язаний утримувати неповнолітню дитину, надавати їй необхідну матеріальну допомогу у вигляді аліментів, які сплачуються з усіх видів заробітку (доходу).
Згідно ч. 1 ст. 182 СК України - при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст. 182 СК України - розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд враховує, що відповідно до вимог закону сторони нарівні зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття і створювати для них необхідні передумови для їх розвитку і забезпечення організації їх життя.
В даному випадку суд дійшов висновку, що відповідач ухиляється від виконання батьківського обов'язку по утриманню дитини, не піклується про її здоров'я, фізичний, духовний, інтелектуальний, соціальний та моральний розвиток, не надає добровільно належної матеріальної допомоги на утримання та виховання дитини, хоча має таку можливість, оскільки має відповідний молодий вік, не є інвалідом, не страждає на тяжке захворювання та має можливість утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, належним чином, як того вимагає Закон, а тому аліменти на утримання неповнолітньої дитини повинні бути стягнуті з відповідача в судовому порядку, згідно вимог ст. 183 СК України, у частці від заробітку, а саме у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви та до досягнення дитиною повноліття, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно до ч.1 ст.191 СК України слідує, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду 22.03.2023 року. Тому аліменти повинні бути стягнуті саме з цієї дати.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів, отже згідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп.
Керуючись 7,12,13,81,141,223, 247, 258,259,263-265,273,279,354,355 ЦПК України та ст.ст. 180, 182, 183, 191 СК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задоволити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, починаючи з 22.03.2023 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України».
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1073, 60 грн., які перерахувати на р/р UA158999980313111206000006741, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37976485, Код банку отримувача (МФО) 899998, отримувач: ГУК у Жит.обл/ТГ м.0левськ/22030101, код класифікації доходів бюджету - 22030101, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача (стандарт IBAN), «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України, 050).
Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за розгляд цивільної справи Олевським районним судом Житомирської області відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ID-картка № НОМЕР_2 , видана 02.07.2018 року органом видачі № 1828, РНОКПП - НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 02.04.2004 року Олевським РВ УМВС України в Житомирській області, РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .
Суддя: Л.В.Винар