Справа № 279/4680/23
Провадження № 2-о/279/135/23
27.07.2023 року
Суддя Коростенського міськрайонного суду Житомирської області Недашківська Л.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу,
25.07.2023 року надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, а саме: державного акта на право приватної власності на земельну ділянку гр. ОСОБА_2 . При цьому зазначив, що на підставі договору дарування від 13.11.2002 року він став власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної лідянки площею 0.0581 га., цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок та земельна ділянка була йому подарована гр. ОСОБА_2 . Однак, в даний час він виявив, що в державному акті на право приватної власності на земельну ділянку власник зазначений як " ОСОБА_3 ".
Дана заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням ст.318 ЦПК України, виходячи з наступного.
Зі змісту заяви слідує, що рішення суду необхідне заявнику з метою реалізації його прав, зокрема здійснення державної реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
В п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України N5 від 31.03.95 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" звертається увага судів на наступне: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Встановлення фактів, що мають юридичне значення суд вирішує в порядку окремого провадження з урахуванням положень розділу IV ЦПК України.
Згідно зі ст.318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Згідно з п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення заявник повинен подати до суду довідку про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, в разі, якщо докази не зазначені в заяві, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків.
Відповідно до п.6 ч.1, ч.2 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У доданих до заяви додатках не містяться докази про те, що саме ОСОБА_2 звертався до відповідних органів для внесення виправлень у правовстановлюючі документи, а саме державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, не залучено останнього до участі у справі в якості заінтересованої особи, не долучено доказів на підтвердження заявлених вимог (копії паспорта ОСОБА_2 , тощо).
За таких обставин, заявник має додатково обґрунтувати підстави звернення до суду в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Із цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Отже, зважаючи на те, що заявником не додержано вимог щодо оформлення заяви, визначені недоліки є суттєвими і такими, що можуть вплинути на якість розгляду справи по суті в разі їх не усунення, суд прийшов до висновку про необхідність залишення заяви без руху та надання заявнику строку для приведення заяви у відповідність з вимогами закону.
Відповідно до ч.1,2 ст.185 ЦПК України заява, подана без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, за аналогією закону (ч.9 ст.10 ЦПК України), підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання заявником ухвали про залишення заяви без руху.
Вказані недоліки мають бути усунені протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.
У разі усунення у вказаний строк недоліків, заява буде вважатись поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,185,318 ЦПК України,
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу залишити без руху.
Надати заявнику строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня (вручення) отримання копії ухвали.
В разі неусунення до встановленого терміну недоліків, зазначених в ухвалі, заява буде вважатись неподаною і буде повернута заявнику з усіма додатками до неї.
Ухвала в частині визначення розміру судового збору підлягає оскарженню в 15-денний строк з дня отримання її копії.
Суддя
копія згідно з оригіналом
Примітка: вимоги ухвали вважаються виконаними, якщо заявник в зазначений в ухвалі строк подасть до канцелярії суду ( здасть на пошту) виконану ( переоформлену) з врахуванням вимог ухвали заяву з її копіями відповідно до кількості відповідачів (третіх осіб) .
Заява не переоформляється, якщо вперше подана була залишена без руху в зв'язку з несплатою заявником судового збору або збору на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, відсутністю відповідної кількості копій заяви чи додатку до не , відсутності на поданій заяві підпису заявника, дати подання. В цьому разі про виконання вимог ухвали заявник має повідомити суд, подавши заяву, в якій зазначити про виконання вимог ухвали , та додати відповідні документи.