"24" липня 2023 р. Справа № 608/1477/23
Номер провадження2/608/537/2023
Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого суду судді Парфенюка В. І.
з участю секретаря Южди Л. С.
позивачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Квятковського Д. В.
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Чорткові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
В червні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В позовній заяві позивачка вказала, що 24 вересня 2016 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб у Чортківському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис № 243.
Від даного шлюбу мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З листопада 2022 року сімейні відносини припинено, відновлювати їх позивачка не бажає, шлюб існує формально, вони проживають окремо. У них різні погляди на життя та сімейні відносини. Сторони досягли згоди щодо визначення місця проживання дітей з батьком. Тому позивачка просить шлюб розірвати, дітей залишити проживати з батьком.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Квятковський Д. В. в судовому засіданні позов підтримують, просять його задовольнити з вищенаведених мотивів.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнає.
Суд, вислухавши пояснення позивачки та її представника, відповідача, дослідивши докази по справі, приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних мотивів.
Судом встановлено, що з 24 вересня 2016 року сторони перебувають у шлюбі, який зареєстрували у Чортківському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис № 243.
Вони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В листопаді 2022 року сторони припинили сімейні відносини із-за протилежних поглядів на життя та сімейні відносини, вони спільно не проживають, не ведуть спільного господарства.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до частини шостої статті 7 СК України жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.
Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» у ч.1 підпункту «с» - «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Таким чином, примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.
Отже, фактичні обставини справи та відносини, що склалися між сторонами, свідчать про те, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 носить формальний характер, подальше спільне життя і збереження сім'ї є неможливим і це буде суперечити інтересам сторін, а тому позов щодо розірвання шлюбу є обґрунтованим і його слід задовольнити.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Водночас у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
До такого ж висновку Верховний Суд дійшов і у постанові від 23 березня 2021 року по справі №339/143/20.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами на момент розгляду справи відсутній спір між батьками щодо місця проживання дітей, такий позов ані позивачка, ані відповідач не пред'являли.
Більше того, в судовому засіданні відповідач визнає повністю заявлені позивачкою позовні вимоги та не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позову про розірвання шлюбу та залишення проживання їхніх неповнолітніх дітей - з ним.
Позиція сторін в справі свідчить про добровільні, договірні відносини між ними щодо подальшого проживання їхніх спільних дітей.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша та четверта статті 12 ЦПК України).
Судове рішення про залишення проживання дітей не перешкоджає розгляду спору про визначення місця проживання дитини та не носить преюдиційного характер.
Тому суд після розірвання шлюбу між сторонами неповнолітніх дітей сторін залишає проживати з відповідачем.
Згідно ч. 1 ст. 142 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи те, що відповідач позовні вимоги визнає, суд приходить до висновку про повернення позивачці ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору в сумі 1073,60 гривень згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки АТ «РВС БАНК» № 21-1715724/1/С від 21 червня 2023 року, що становить 536,80 гривень.
Керуючись ч. 1 ст. 24, ч.ч. 3 та 4 ст. 56, ч. 2 ст. 112, 160 Сімейного кодексу України, ст.ст. 5, 13, 76, 81, 142, 258, 259, 263, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд, -
Позов задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), який був зареєстрований 24 вересня 2016 року у Чортківському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис № 243.
Неповнолітніх дітей сторін: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити проживати з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільської області, код ЄДРПОУ 37977599, що розташоване за адресою: м. Тернопіль, бульвар Шевченка, 39, повернути із спеціального фонду Державного бюджету України позивачці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви в розмірі 1073,60 гривень, який було сплачено згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки АТ «РВС БАНК» № 21-1715724/1/С від 21 червня 2023 року, що становить 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги Тернопільському апеляційному суду через Чортківський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: В. І. Парфенюк