ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 55/9106.09.10
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І.,
при секретарі Шаповалов А.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Сталекс”, м.Київ
до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Техпром-Х”, м.Київ
про: стягнення 128 674,51 грн.
за участю уповноважених представників:
від Позивача - Лук'янченко М.С. (за дов.);
від Відповідача -не з'явились.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Сталекс”, м.Київ (далі -Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Техпром-Х”, м.Київ (далі -Відповідач) про стягнення 128 674,51 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за Договором купівлі-продажу №ТДС -07/04/10-1 від 07 квітня 2010р.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: Договір купівлі-продажу №ТДС -07/04/10-1 від 07 квітня 2010р., видаткову накладну №70 від 08.04.2010р.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 526, 610, 612, 697 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 22, 49, 54-57, 66-67 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача у судовому засіданні 06.09.2010р. підтримав позовні вимоги, на виконання ухвали суду надав Довідку від 04.08.2010р. про відсутність між Позивачем і Відповідачем інших правовідносин з постачання товарів, опосередкованих іншими договорами, докази направлення акту звірки Відповідачу, копії: Протоколів №1 Загальних зборів учасників ТОВ «Торговий дім «Сталекс» від 29.04.2009р., свідоцтво про державну реєстрацію Позивача, статут Позивача, акт звірки взаємних розрахунків, підписаний з боку Позивача, Лист -вимога від 05.08.2010р. з доказами направлення Відповідачу.
Представник Позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.
Відповідач у судові засідання не з'явився, відзиву не надав, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресами, визначеними за матеріалами справи, про що свідчить Повідомлення про отримання кореспонденції за фактичною адресою Відповідача з відміткою Відповідача.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що вказана судова кореспонденція не отримується Відповідачем, у зв'язку з відсутністю Відповідача за його юридичною адресою -01011, м.Київ, вул. Печерський узвіз, буд.15.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались відповідачу за адресою, зазначеною як в позовній заяві, так і в Витязі від 31.08.2010р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно статусу та місцезнаходження Відповідача доданої Позивачем до матеріалів справи на вимогу ухвали суду.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання.
Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані сторонами докази та заслухавши в засіданні пояснення представника Позивача сторін, суд
07 квітня 2010року між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №ТДС-07/04/10-1 (надалі-Договір).
Відповідно п.1.1 Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар у кількості, асортименті та за цінами, наведеними у п.1.2. цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, що визначені цим Договором.
Відповідно до п.1.2. Договору продавець передає у власність Покупця наступний Товар -арматура (ф.12, 10, 16, 20) на суму 116 977,51грн.
Згідно п.5.2. Договору оплата товару здійснюється шляхом сплати Покупцем на користь Продавця загальної суми цього Договору, зазначеної у п.5.1 цього Договору, протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання Покупцем Товару у відповідності до ст.2 цього договору.
Розділом 6 сторони встановили відповідальність сторін, зокрема:
-П.6.2. Сторони домовились, що в разі порушення Покупцем термінів оплати, встановлених п.5.2. цього Договору, покупець зобов'язаний негайно повернути Продавцю Товар та сплатити на користь продавця штраф у розмірі 10% від загальної суми цього договору, що передбачена п.5.1. цього договору.
Як вбачається з наданої Позивачем видаткової накладної №70 від 08.04.2010р., підписаної та засвідченої печатками з боку обох сторін, Відповідачу було поставлено товар, визначений в п.1.2. Договору на суму 116 977,51 грн.
Проте, Відповідач не здійснив оплату вказаного товару у строки визначені п.5.2. Договору.
Посилаючись на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань з оплати товару згідно умов Договору, Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.
Позивач 05.08.2010р. направив на адресу Відповідача вимогу про повернення Товару та сплати штрафу, а у випадку не можливості повернути товар, здійснити відшкодування вартості металоконструкції.
Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, хоча про судові засідання повідомлявся належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресами, визначеними у якості місцезнаходження згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та позовної заяви.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають повному задоволенню, враховуючи наступне:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.
Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем був поставлений Відповідачу товар за Договором на суму 116 977,51грн., проте Відповідач не здійснив оплату за наданий товар та не повернув вказаний товар.
Відтак, решта несплаченої суми, наявність якої кваліфікується судом як порушення грошових зобов'язань у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, становить 116 977,51 грн.
За змістом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості перед позивачем підтверджується матеріалами справи, Відповідачем в порядку ст.ст.4-3,33 Господарського процесуального кодексу не спростована (наявність)/недоведене припинення зобов'язання будь-яким передбаченим законом способом в частині суми боргу, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.2,3 ст.217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються зокрема, такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції;, оперативно-господарські санкції; адміністративно-господарські санкції.
Згідно ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язань або у повній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Враховуючи п.6.2 Договору за порушення термінів оплати наданого товару, Відповідач сплачує штраф у розмірі 10% від загальної суми Договору, що передбачена п.5.1. договору.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, той факт, що за умовами Договору Відповідач повинен сплатити штраф за порушення строків оплати товару. Оскільки, судом встановлено порушення Відповідачем терміну оплати товару, наданий Позивачем розрахунок сплати штрафу є арифметично вірним, суд задовольняє вимоги про стягнення штрафу у розмірі 11 697,00 грн.
Відповідно до ст. 49 Господарського кодексу України судові витрати покладаються на Відповідача.
Суд відмовляє у задоволенні вимог Позивача про вжиття судом заходів до забезпечення позову, шляхом накладання арешту на майно Відповідача: квартиру №2 в будинку №8 по вул.Петровського, м.Київ.
Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника судового процесу, має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, існування ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення суду є обов'язковою умовою застосування відповідних заходів судом, на чому, серед іншого, наголошувалося в Інформаційному листі „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. № 01-8/2776.
При цьому, у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення відповідними доказами наявності зазначеної обов'язкової умови покладається саме на заявника клопотання, в розглядуваному випадку -Позивача.
Між тим, Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження існування обставин, необхідних для вжиття вказаних забезпечувальних заходів.
Як вбачається із позову, Позивачем заявлені майнові вимоги на суму 128 674,51 грн. Відповідно до п.п.а) п.2 ст.3 Декрету КМУ „Про державне мито”, Позивач повинен надати докази сплати державного мита за майновою вимогою у розмірі 1% ціни позову, але не менше 6 (шість) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Між тим, відповідно до наданого Позивачем платіжного доручення №2814 від 17.06.2010р. державне мито сплачено ним лише у розмірі 1169,77 грн., що є меншим ніж 1% від ціни позову -128 674,51грн. -1% становить 1 286,75грн.
За таких обставин з Позивача підлягає стягненню недоплачене державне мито у розмірі 116,98грн.
Керуючись ст.ст. 42, 43, 33, 36, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Сталекс”, м.Київ задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Техпром-Х”, м.Київ
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Сталекс”, м.Київ 116 977,51 грн., та штраф у розмірі 11 697,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Техпром-Х”, м.Київ
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Сталекс”, витрати по сплаті державного мита в розмірі 1 286,75 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.
Видати наказ після набрання рішення законної сили.
4. Стягнути з Позивача недоплачене державне мито за позовом у розмірі 116,98грн.
У судовому засіданні 06.09.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписано 13.09.2010р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним господарським судом.
Суддя Н.І. Ягічева