Головуючий у суді першої інстанції Марфіна Н.В.
Єдиний унікальний номер справи № 755/13345
Апеляційне провадження №22ц/824/7249/2023
20 липня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Мережко М.В.,
суддів - Невідомої Т.О., Соколової В.В.
секретар - Олешко Л.Ю.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 03 січня 2023 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини.
Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, суд,
У грудні 2022 року (22 грудня 2022 року) до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 .
Як вбачається з матеріалів справи, разом із позовною заявою позивачка подала заяву про забезпечення позову.
Вимоги заяви мотивовано тим, що позивачка звернулась до суду із позовом до відповідача про визначення місця проживання дитини із матір'ю та відібрання дитини від батька й передачу її матері.
Вжиття заходів забезпечення позову у межах цивільного спору про визначення місця проживання дитини та відібрання в порядку статті 149 ЦПК України є об'єктивно нагальним, невжиття зазначених заходів забезпечення може утруднити, зробити неможливим виконання рішення суду, з огляду на таке. Сторони у справі є батьками малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З моменту народження і до 24 лютого 2022 року дитина була зареєстрована та проживала разом із матір'ю, за адресою: АДРЕСА_1 .
У лютому 2022 року, після початку воєнних дій ,відповідач запропонував позивачці приїхати разом із дітьми у безпечне місце, а саме, до міста Чернівці як внутрішньо переміщені особи.
Відповідач, 18 березня 2022 року разом із дитиною вийшли на прогулянку та зникли. За даним фактом позивачка зверталася до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, працівниками якого було встановлено, що відповідач разом із сином перебувають за адресою: АДРЕСА_2 .
З 18 березня 2022 року та по теперішній час, відповідач жодного разу не давав можливості позивачці побачити чи поспілкуватися з дитиною. На всі прохання позивачки побачити чи почути дитину, відповідач реагує дуже агресивно, заблокував її у всіх месенджерах, не відповідає на дзвінки.
Наразі позивачці достеменно не відоме місце перебування відповідача та дитини. Звернення до правоохоронних органів та до Служб у справ дітей не надали належного результату, а відтак, захист можливий лише у судовому порядку. На тепер існує правова невизначеність місця проживання малолітньої дитини, наявний спір та конфліктна ситуація між сторонами щодо реалізації батьківських прав та обов'язків. Наразі, позивачка не має жодного доступу до дитини для реалізації батьківських прав та обов'язків.
Позивачка просить врахувати, що наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (встановлення побачень матері з малолітнім сином) порівняно з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (втрати емоційного зв'язку між позивачем і сином внаслідок відсутності спілкування протягом тривалого часу), є меншими , з урахуванням інтересів дитини і є необхідними для захисту законного інтересу як позивачки , так і дитини .
На думку позивачки заходи забезпечення позову, які вона просить застосувати , є співмірними із заявленими позивачкою вимогами.
При вирішенні заяви судом ,позивачка просить врахувати вік дитини, якому 4 роки, ті обставини, що дитина з народження перебувала у постійному контакті з матір'ю, яка підтримувала на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з дитиною. Усунення матері від участі у вихованні та спілкуванні з дитиною призведе до неминучих наслідків, таких як втрата контакту між дитиною та її матір'ю. Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору. Враховуючи, що відповідач повністю ізолював матір дитини від спілкування та участі у житті сина, позивачка має підстави вважати, що відповідач застосовує до дитини психологічне насильство. В той же час, у разі забезпечення позову, малолітня дитина буде підтримувати зв'язок з матір'ю та перебувати періодично у звичних для неї умовах, які були змінені батьком 18 березня 2022 року без погодження з матір ю, і забезпечення позову не призведе до порушення прав відповідача та буде цілком співпадати з інтересами дитини.
У прохальній частині заяви просила -
- застосувати заходи забезпечення позову шляхом визначення часу спілкування дитини з матір'ю кожен перший та третій тиждень місяця з 09:00 год. понеділка до 09:00 наступного понеділка та зобов'язати батька дитини передавати малолітнього сина його матері за місцем її проживання згідно визначеного судом часу спілкування.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03 січня 2023 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено.
Визначено час спілкування малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_2 кожен перший та третій тиждень місяця з 09:00 годин понеділка до 09:00 годин наступного понеділка, і зобов'язати батька дитини ОСОБА_1 передавати малолітнього сина ОСОБА_4 його матері ОСОБА_2 за місцем її проживання згідно визначеного судом часу спілкування.
Не погоджуючись з ухвалою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права , постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви . В апеляційній скарзі зазначав , що суд постановив ухвалу на припущеннях, крім того суд не врахував, що вказаний вид забезпечення позову грубо порушує права
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 18 травня 2023 року, 20 липня 2023 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справ. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Колегія суддів вважає, що неявка осіб у судове засідання сприяє затягуванню розгляду справи, наслідком чого є порушення розумних строків розгляду справи, визначених ЦПК України, а тому вважати поважними причини неявки в судове засідання, належним чином повідомлених сторін у суду відсутні.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Згідно ч.ч. 1, 6, 7, 11 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Відповідно до ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За таких обставин, забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі №381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суд має перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У позовній заяві позивачка ОСОБА_2 просить суд-
визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_2 за фактичним місцем її проживання;
-відібрати дитину від батька ОСОБА_1 та передати його матері ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 4 та п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Як видно з матеріалів справи сторони у справі є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
За вказаною адресою також зареєстрована позивачка і вона є співвласником вказаної квартири .
Матеріали справи містять докази того,що позивачка неодноразово зверталась до Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області. На її звернення, листом від 06 квітня 2022 року їй було повідомлено, що під час телефонної розмови із ОСОБА_1 було встановлено, що він із сином перебуває у АДРЕСА_2 , їх життю та здоров'ю нічого не загрожує.
Також вбачається, що у зв'язку із виниклою ситуацією позивачка зверталась до Чернівецького міського центру соціальних служб та Чернівецької міської ради, однак конкретні результати вирішення спірної ситуації фактично відсутні.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Із матеріалів позовної заяви вбачається, що між батьками дитини склалися стосунки, які наразі позбавляють можливості матір регулярно спілкуватися з сином та між батьками виник спір щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 141 Сімейного Кодексу України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 157 Сімейного Кодексу України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що матір, яка наразі проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи лише в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини.
У даному випадку обумовлення побачення з дитиною у присутності іншої особи не є необхідним, адже жодних підстав для цього не встановлено (мати дитини має житло та роботу, до кримінальної відповідальності не притягалась), і розумним та справедливим є врахування права матері на особисте спілкування з сином.
Будь-яких даних які б свідчили про те, що особисте спілкування матері з дитиною перешкоджало б нормальному її розвитку, судом не встановлено.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб, зокрема батька, обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю. Навіть із метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи, який може бути тривалим, та вирішення питання про визначення місця проживання малолітнього сина, застосування заходів забезпечення позову в спірних правовідносинах є виправданим. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року ( справа № 490/1087/21)
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.
Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.
Застосування судом відповідного заходу забезпечення позову не порушить прав відповідача, оскільки забезпечення позову є процесуальною дією тимчасового характеру і не є вирішення позову по суті спору.
Враховуючи все вищевикладене, інтереси дитини, її вік, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зустрічі матері з малолітньою дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити малолітню дитину від зустрічей з матір'ю.
Заявлений позивачем вид забезпечення позову є співмірним заходом забезпечення заявленого позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.
Задоволення заяви про забезпечення позову не вирішує спір по суті, а лише забезпечує збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю, зважаючи на можливий тривалий розгляд справи, а відтак висновок, що заява підлягає задоволенню є правильним .
Дитина при такому способі забезпечення позову, повернувшись до матері, не зазнає психологічного стресу, що відповідає найвищим інтересам дитини. Дитині не потрібно буде звикати до матері, а вона, як мати, зможе безперешкодно продовжувати виконувати батьківські обов'язки та піклуватися про сина, при цьому не перешкоджаючи батькові дитини здійснювати по відношенню до сина те саме, що сприятиме гармонійному розвитку дитини в атмосфері любові та поваги один до одного і спілкування матері з сином матиме позитивний вплив на нормальний розвиток дитини, й таке спілкування має відбуватись саме в інтересах дитини.
Ураховуючи положення ст. 154 ЦПК України судом не встановлено підстав для застосування зустрічного забезпечення, апеляційний суд погоджується з таким висновком.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, були предметом детального дослідження в суді першої інстанції, яким надана правова оцінка, і не потребують додаткової оцінки.
Відповідно до ст.367 ЦПК України перевіряючи під час розгляду справи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375, 381 - 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м . Києва від 03 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 25 липня 2023 року.
Головуючий:
Судді: