Справа № 761/43241/17 Головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г.
Провадження № 22-ц/824/6163/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
19 липня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року у справі за заявою Київської місцевої прокуратури № 9 в інтересах Київської міської ради, заінтересована особа - Житлово-будівельний кооператив «Дніпровець-2», про визнання спадщини відумерлою,
У листопаді 2017 року керівник Київської місцевої прокуратури № 9 звернувся до суду з вказаною вище заявою, в якій просив визнати спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді квартири АДРЕСА_1 , відумерлою та передати її у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Свої вимоги заявник обґрунтував тим, що квартира АДРЕСА_2 на праві приватної власності була зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі довідки ЖБК «Дніпровець-2» № 20 від 23 листопада 1992 року (реєстраційне посвідчення № 144/29999 від 14 листопада 2004 року). 29 квітня 2011 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла та після її смерті спадкова справа не заводилися. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості щодо зазначеної квартири відсутні. ОСОБА_2 була зареєстрована у цій квартирі з 06 квітня 1983 року та знята з реєстраційного обліку 03 березня 2012 року. Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_2 ніким не була прийнята та після смерті спадкодавця минуло більше одного року, існують передбачені законом підстави для визнання спадщини відумерлою.
Під час розгляду справи змінилось найменування суб'єкта звернення до суду, а саме з Київської місцевої прокуратури № 9 на Солом'янську окружну прокуратуру м. Києва.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року заяву задоволено.
Визнано відумерлою спадщину, яка відкрилась після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , а саме квартиру АДРЕСА_2 , що належала на праві власності ОСОБА_2 на підставі довідки ЖБК «Дніпровець-2» від 23 листопада 1992 року, дублікат якої видано 15 жовтня 2004 року, та передано її у власність територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , будучи особою, яка не брала участі у справі, однак на його думку, суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального та матеріального права.
В доводах апеляційної скарги зазначив, що він мав був бути залучений до участі у справі в якості третьої особи, оскільки з грудня 2004 року проживає у спірній квартирі, вселившись до неї на прохання ОСОБА_3 , який був сином ОСОБА_2 , з метою надання їй допомоги по господарству. В квартирі він проживав до смерті ОСОБА_2 , а після її смерті проживав у квартирі разом із ОСОБА_3 , який спадщину після смерті матері не прийняв і помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті ОСОБА_3 він продовжив проживати в квартирі та нести витрати на її утримання, хоча жодних правових підстав для його вселення та користування цим помешканням не було ні на початку вселення, ні в процесі користування квартирою. Оскільки він проживає в квартирі тривалий час, вважає, що у нього виникло право на визнання за ним права власності на цю квартиру за набувальною давністю. Тому звернувся до суду із клопотанням про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, надавши при цьому докази подання позову про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю. Однак, суд його до розгляду справи не залучив, чим порушив його права та інтереси щодо спірного спадкового майна. Також вважає, що у прокурора відсутні повноваження звертатись до суду із заявою в інтересах держави в особі Київської міської ради.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви прокуратури про визнання спадщини відумерлою відмовити.
В порядку, визначеному статтею 360 ЦПК України, на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від Солом'янської окружної прокуратури м. Києва.
Щодо доводів апеляційної скарги про незалучення судом першої інстанції скаржника до участі у справі в якості третьої особи прокурор зазначив, що у справах окремого провадження учасниками є заявники та заінтересовані особи. Судом не було залучено ОСОБА_1 до участі у даній справі в якості заінтересованої особи, оскільки на час розгляду справи не було надано доказів, що вказана особа має відношення до спадщини померлої (заяву про прийняття спадщини не подавав, за місцем реєстрації померлої не зареєстрований, в родинних стосунках не перебуває тощо). Із відповіді Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 01 листопада 2017 року вбачається, що у спірній кватирі на день надання відповіді зареєстрованих фізичних осіб не було. В період із 06 квітня 1983 року по 03 березня 2012 була зареєстрована лише ОСОБА_2 .
Також рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року у справі № 760/4372/15, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради встановлено відсутність належних правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру в порядку спадкування. Відсутнє і судове рішення про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом, незважаючи на численні судові справи № 761/21535/18, № 761/28737/18, № 761/45983/18. При цьому рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2021 року у справі № 761/45983/18 встановлено відсутність належних та допустимих доказів проживання однією сім'єю з померлою, ведення з нею спільного побуту та наявності між ними взаємних прав та обов'язків.
Таким чином, через відсутність доказів того, що ОСОБА_1 має право на спадкове майно, відсутніми були і підстави для його залучення до розгляду справи. Крім того, сам скаржник в апеляційній скарзі зазначив, що не мав жодних правових підстав для вселення та користування квартирою ні на початок вселення, ні в процесі користування. Він також не надав доказів відкриття провадження та прийняття процесуального рішення у справі № 761/26988/22 за його позовом до Київської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю.
З огляду на викладене, керівник Солом'янської окружної прокуратури м. Києва просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник - адвокат Дубовик О.В. підтримали апеляційну скаргу та аргументи, викладені в ній, просили рішення суду скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні заяви про визнання спадщини відумерлою.
Представник прокуратури - Корж О.А. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві, просила залишити рішення суду першої інстанції в силі.
Заінтересована особа ЖБК «Дніпровець-2» в судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, відзив не подавав і причини неявки до суду не повідомив, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка цього учасника справи відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги щодо вирішення судом першої інстанції щодо прав та інтересів скаржника, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження підлягає закриттю з таких підстав.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Для того, щоб доступ до суду був ефективним особа повинна мати чітку практичну можливість подання скарги, а тлумачення законодавства не повинно бути надто суворим, не порушувати саму сутність права.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Згідно положень частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, правом на апеляційне оскарження рішення суду наділена лише особа, яка брала участь у справі, або яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права свободи, інтереси та (або) обов'язки.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків».
Суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18)).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 6 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16, висновок про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов'язки, може бути зроблений лише після з'ясування, яким чином вказане рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов'язків особи, яка подала апеляційну скаргу.
Таким чином на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому, слід урахувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або
у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 3 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 5 травня 2020 року у справі № 910/9254/18 та від 29 жовтня 2020 року у справі № 200/6831/18.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Підставою для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 були його посилання на те, що суд ухвалив рішення у даній справі щодо майна, на яке претендує ОСОБА_1 за набувальною давністю, подавши до суду відповідний позов.
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
У порушення наведених правових норм ОСОБА_1 не подав до суду жодного доказу на підтвердження того, яким чином оскаржуване ним рішення суду першої інстанції порушує його права та інтереси.
Рішення суду стосується спадкового майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , в якій ОСОБА_1 не зареєстрований, не має права користування цим житлом і права на його спадкування. Отже, оскаржуваним рішенням суду не вирішувались питання про його право, інтерес чи цивільний обов'язок.
Подання ним позову до суду щодо визнання права власності за набувальною давністю на квартиру, яку заявник просив визнати відумерлим майном, не свідчить про порушення оскаржуваним рішенням його прав, оскільки само по собі подання позову не свідчить про безумовний зв'язок ОСОБА_1 з квартирою і порушенням оскаржуваним рішення його прав на цю квартиру.
Колегія суддів враховує те, що інших обставин, окрім неприйняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , що мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді квартири АДРЕСА_2 , протягом тривалого часу судом першої інстанції не установлювалось, висновків про права та обов'язки скаржника у встановлених правовідносинах рішення суду не містить, відсутні такі висновки і в резолютивній частині судового рішення.
Наявність порушених прав є основною умовою для здійснення судового захисту, за відсутності якої такий захист не здійснюється. Проте апеляційним переглядом рішення місцевого суду не встановлено, а матеріали справи не містять доказів, що в суду першої інстанції був наявний безумовний обов'язок залучати ОСОБА_1 до участі у справі в якості заінтересованої особи з підстав того, що ухвалене у цій справі рішення може зачіпати його права та охоронювані законом інтереси.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16-ц (провадження № 61-47768св18) вказано, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».
Таким чином, якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі в справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю, а відповідне судове рішення не переглядається по суті.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (№ 32053/13, § 46).
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, §§ 51 і 52, ECHR 2003-X).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява N 3236/03, § 42).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/39 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого й те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
За результатом апеляційного перегляду справи в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що її аргументи на правильність висновку суду першої інстанції не впливають, оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 , який на час розгляду справи не був наділений будь-яким правом (у тому числі встановленим судом) щодо квартири, яка визнана відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_2 та передана у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року у справі за заявою Київської місцевої прокуратури № 9 в інтересах Київської міської ради, заінтересована особа - ЖБК «Дніпровець-2», про визнання спадщини відумерлою з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Керуючись статтями 352, 362, 372, 367, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року у даній справі закрити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 липня 2023 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.О. Писана
Д.О. Таргоній