26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 320/1642/20
адміністративне провадження № К/990/23992/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2022 року, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року у справі №320/1642/20 за адміністративним позовом Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії приватних виконавців, Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу,
Позивачка звернулася до суду з позовом в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформлене протоколом № 24 засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 16 грудня 2019 року, щодо застосування до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження;
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 90/5 від 10 січня 2020 року про застосування до приватного виконавця ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року, позовні вимоги задоволено повністю.
Постановою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року, адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформлене протоколом №24 засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 16 грудня 2019 року щодо застосування до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №90/5 від 10 січня 2020 року про застосування до приватного виконавця ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення.
Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року апеляційні скарги Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України задоволено частково.
Додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким задоволено частково заяву Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу: стягнуто на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Міністерства юстиції України;
стягнуто на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1681,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Міністерства юстиції України; в іншій частині вимог заяви приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.
Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року заяву представника позивача Нелюби С.А. про ухвалення додаткової постанови задоволено частково.
Ухвалено додаткову постанову, якою стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України шляхом їх безспірного списання на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову (правничу) допомогу в розмірі 2000,00 грн.
В іншій частині заяви представника позивача Нелюби С.А. про ухвалення додаткової постанови відмовлено.
У поданій касаційній скарзі представник відповідача з посиланням на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке.
08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду висвітлених у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 320/1771/19 стосовно вмотивованості рішення Комісії, чим порушено частину другу статті 38, частину першу статті 41 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» (далі - Закон), пунктів 17 розділу III, 2 розділу VI Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затверджений наказом Міністерство від 22.10.2018 № 3284/5 (далі - Порядок проведення перевірок, Порядок № 3284/5) та пункти 12, 18, 25 Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства від 27 листопада 2017 року № 3791/5 (далі - Положення).
Крім того скаржник зазначає, що у постановах Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 420/11224/20 та від 07 липня 2021 року у справі № 160/10658/20 висвітлені висновки стосовно застосування частини сьомої статті 34 Закону відносно мотивів притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, які не було враховано судами попередніх інстанцій. Щодо зазначених посилань, Верховний Суд вважає необхідним зазначити таке.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами;
2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду;
4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд наголошує, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку.
Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Проте, скаржник зазначив уривки з постанов Верховного Суду, обґрунтував спільні риси і ознаки подібності цих справ, процитував пункти зазначених постанов Верховного Суду щодо загальних вимог вмотивованості рішення Комісії та аналізу приписів частини другої статті 38, частини першої статті 41 Закону та частини сьомої статті 34, пункту 17 розділу III, 2 розділу VI Порядку № 3284/5 та пунктів 12, 18, 25 Положення, що не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інша мотивувальна частина касаційної скарги містить нормативно-правове регулювання обґрунтування, проте Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з контексту скарги вибирати ті норми права, із застосуванням яких не погоджується скаржник.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку на думку скаржника, застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Крім того, ухвалою від 28 червня 2023 року Верховний Суд повернув касаційну скаргу Міністерства юстиції України у справі №320/1642/20, оскільки вона не містила належних обґрунтувань підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Представник відповідача подав повторно касаційну скаргу, проте знову послався на ті самі судові рішення, яким уже надана оцінка в ухвалі Верховного Суду про повернення касаційної скарги.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно із частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
Згідно із пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись ст. ст. 169, 328,330,332 КАС України,
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2022 року, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року у справі №320/1642/20 повернути скаржнику.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддяМ.В. Білак