Справа № 420/9540/23
26 липня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «ГЕЛІОС-ВАН» (вул. Шевченка, 7А, офіс 44, м. Чорноморськ, Одеська область, 68001) до Одеської митниці (вул. Лип Івана та Юрія, 21а, м. Одеса, 65078) про визнання протиправними та скасування рішень, -
До суду надійшов адміністративний позов (а.с.1-17) Приватного підприємства «ГЕЛІОС-ВАН» до Одеської митниці, в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 21.03.2023 року №UA500500/2023/000272/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 21.03.2023 №UA500500/2023/000542.
Представник позивача в обґрунтування позовних вимог зазначив, що між ПП «ГЕЛІОС-ВАН» та компанією ARC INTERNATIONAL FRANCE (Франція) укладено контракт на поставку товару №09-15-148447 від 07.09.2015 року відповідно до умов якого продавець, ARC INTERNATIONAL FRANCE, зобов'язався поставити, а покупець, ПП «ГЕЛІОС-ВАН», прийняти товар та сплатити його вартість.
21.03.2023 року ПП «ГЕЛІОС-ВАН» звернулось до відповідача у зв'язку із імпортуванням та ввезенням на територію України з МД №23UA500500009242U7.
Однак відповідачем прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів від 21.03.2023 року №UA500500/2023/000272/2, в якому зазначено розбіжності, що викликають у контролюючого органу сумніви в митній вартості товару, а саме: при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням та витрати на навантаження оцінюваних товарів, пов'язаних із їх транспортуванням до порту ввезення на митну території України. Проте, у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо даних складових митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів.
Представник позивача вказує, що витрати на пакування та маркування товарів вже є включеними до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, що передбачено умовами контракту на поставку товару та інсвойсом.
Також в оскаржуваному рішенні зазначено, що до митного оформлення надано лише довідку про транспортні витрати та платіжне доручення, в яких не зазначені витрати на завантаження та розвантаження товарів під час транспортування.
Представник ПП «ГЕЛІОС-ВАН» стверджує, що задля підтвердження витрат на транспортування декларантом під час митного декларування відповідачу надавались наступні документи: автотранспортна накладна №552776-01 від 14.03.2023, договір про транспортно-експедиторське обслуговування у сфері міжнародних та внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом №0801-14 від 08.01.2014, рахунок на оплату №34 від 21.03.2023, довідка про транспортні витрати №21.03.23-1 від 21.03.2023. Вважає, що наданими контролюючому органу документами підтверджуються транспортні витрати.
При цьому, контрактом №09-15-148447 від 07.09.2015 та встановленими ним умовами поставки FСА передбачено, що витрати на навантаження/розвантаження несе продавець, позивач не несе будь-які витрати, а тому така складова митної вартості товару, що був поставлений, як витрати на навантаження/розвантаження у даному конкретному випадку не потребує додаткового підтвердження.
В оскаржуваному рішенні контролюючий орган також зазначив, що згідно інвойсу №7001628857 від 16.03.2023 передбачена знижка, але згідно умов контракту №09-15-148477 від 07.09.2015 не передбачені умови за яких продавець може надавати знижку покупцю.
Представник позивача вказує, що жодним нормативно-правовим актом України не передбачено обов'язку сторін зовнішньо-економічного контракту зазначати у договорі відомості про знижку та обґрунтовувати її розмір.
Згідно умов контракту ціна, тип, кількість товару, умови передоплати та оплати, терміни поставки визначаються сторонами для кожної партії та вказуються у проформі. Ціна за одиницю товару встановлюється в інвойсі на кожне окреме постачання.
Відповідно до інвойсу від 16.03.2023 №7001628857 продавцем визначена знижка товару у розмірі 1,5% - 653,23 євро.
Таким чином, зауваження митного органу щодо зазначення знижки товару як суперечності митної вартості не відповідає дійсності. Надана знижка підтверджена доказами та підлягає врахуванню при визначенні митної вартості товару.
Крім того, в оскаржуваному рішенні контролюючий орган зазначив, що в платіжному банківському документі №13 від 08.03.2023 зазначена вартість товару 25852,4 євро, а в інвойсі №7001628857 від 16.03.2023 42895,97 євро і в проформі інвойс №1104038020 від 07.03.2023 - 43054,02 євро.
Представник ПП «ГЕЛІОС-ВАН» зазначив, що у міжнародній комерційній практиці проформа-інвойс визначає попередньо обговорену ціну, яка може змінюватись та не є остаточною. При цьому, комерційний інвойс визначає остаточну ціну товару, що підлягає сплаті.
Згідно з п.3.2 контракту покупець здійснює передоплату на підставі проформи і оплату після отримання товару. Умови передплати зазначені у проформі-інвойс №1104038020 від 07.03.2023, зокрема визначено, що: 60% від вартості товару, зазначеної проформі-інвойс, сплачується у якості передоплати, решта 40% протягом 10 днів після отримання товару. Відповідно до наданої до митного оформлення платіжної інструкції №13 від 08.03.2023, ПП «ГЕЛІОС-ВАН» здійснило на користь контрагента оплату у розмірі 25832,41 євро, що становить 60% від вартості товару, зазначеної у проформі-інвойс.
Представник позивача не згодний з рішенням про коригування митної вартості товарів від 21.03.2023 року №UA500500/2023/000272/2, вважає його протиправним, оскільки відповідачу були надані всі документи, які підтверджували митну вартість товару за договором.
Ухвалою суду від 05.05.2023 року позов залишено без руху, надано строк на усунення недоліків позову (а.с.24).
До суду від представника позивача надійшла заява на виконання ухвали суду.
Ухвалою суду від 29.05.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження по справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.74).
До суду від представника Одеської митниці надійшов відзив на позовну заяву (а.с.78-95), відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, під час здійснення Одеською митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митними деклараціями було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме не підтверджено: - вартість упаковки як складової вартості товару; - вартість витрат на завантаження вантажу та розвантаження товарів під час транспортування; - умовами контракту не передбачена знижка; - різні числові значення ціни товару, що відображені у платіжному банківському документі №13 від 08.03.2023, інвойсі №7001628857 від 16.03.2023 та в проформі інвойс №1104038020 від 07.03.2023.
Представник відповідача вважає, що оскільки надані позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, вказане виключало можливість перевірки митним частини 1 статі 54 Митного кодексу України, та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості.
Також представник відповідача зазначає, що 21.03.2023 року декларантом надіслано лист з переліком наданих документів та повідомлено, що більш документи надаватись не будуть. Надано виписку з бухгалтерської документації. Не надано висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; каталоги, специфікації фірми-виробника товару.
Таким чином, декларантом не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 МКУ та не спростовані наявні розбіжності у документах.
Зазначені обставини у відповідності до п.2 ч.6 ст.54 Митного кодексу України були підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митниці у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.
При цьому митницею було проведено аналіз баз даних ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості товарів є більшим по товару 1 - МД від 31.10.2022 року №UA100100/2022/040854 та становить 2,71 дол. США/кг (ніж заявлено декларантом 2,0419 дол. США/кг).
До суду від представника ПП «ГЕЛІОС-ВАН» надійшла відповідь на відзив (а.с.126-132), у якій підпримано позовні вимоги та зазначено, що відзив на позов фактично дублює оскаржувані рішення та не містить будь-яких заперечень щодо доводів позивача та наданих доказів.
Представником митниці подано до суду заперечення на відповідь на відзив (а.с.136-141), у яких зазначено, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на декларанті. Одеською митницею було порівняно рівень митної вартості та встановлено, що рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено у максимально наближений до митного оформлення час за поданою МД від 21.03.2023 року №23UA500500009242U7 є більшим. Представник, посилаючись на доводи, викладені у відзив, просить відмовити у задоволенні позову.
Справа розглянута в письмовому провадженні.
Судом встановлено, що в ході здійснення зовнішньоекономічної діяльності 07.09.2015 року позивачем ПП «ГЕЛІОС-ВАН» (покупець) укладений з ARC INTERNATIONAL FRANCE (Франція) (продавець) контракт на поставку товару №09-15-148447 відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити товар, а покупець прийняти та сплатити товар, виготовлений продавцем на своїх заводах чи філіях.
Відповідно до п.1.2 контракту ціна, тип, кількість товару, умови передоплати та оплати, терміни поставки визначаються сторонами для кожної партії та вказуються у проформі.
Згідно п.3.4 контракту ціна за одиницю товару встановлюється в інвойсі на кожну окрему поставку (а.с.111-115).
07.03.2023 року продавцем складено проформу-інвойс №1104038020 на поставку товару (посуд) вартістю 43054,02 євро з урахуванням застосування знижки 1,5% у сумі 655,61 євро (а.с.57-65).
16.03.2023 року оформлено інвойс №7001628857 на поставку товару (посуд) вартістю 42895,97 євро з урахуванням застосування знижки 1,5% у сумі 653,23 євро (а.с.40-48).
У зв'язку з виконанням умов договору, 21.03.2023 року ПП «ГЕЛІОС-ВАН» здійснив декларування поставленого в Україну товару (посуд столовий скляний: тарілки, салатники, блюда, сервізи, стакани, келихи, графіни) за митною декларацією №23UA500500009242U7, в якій митну вартість товару було визначено за першим методом - за ціною договору. Для підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу був поданий відповідний пакет документів згідно з МКУ (контракт на поставку товару, проформу-інвойс, інвойс, пакувальні листи, довідку про транспортні витрати та інші) (а.с.96-97).
Проте відповідачем прийняте оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів від 21.03.2023 року №UA500500/2023/000272/2, в якому зазначено, що подані декларантом документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме:
1) відповідно до п.п.в) п.1 ч.10 ст.58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні числові дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
2) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 №599 до зазначених документів можуть належати: - рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно банківські послуг до товарів; оплати до яких транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка - встановлюється належність платіжні документи, фактури; - калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів та здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить що підтверджують факт відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Проте до митного оформлення надано лише довідку про транспортні витрати та платіжне доручення, яких не зазначені витрати на завантаження вантажу та розвантаження товарів під час транспортування;
3) згідно інвойса №7001628857 від 16.03.2023 передбачена знижка, але згідно умов контракту №09-15-148447 від 07.09.2015 року не передбачені умови за яких продавець може надавати знижку покупцю;
4) в платіжному банківському документі №13 від 08.03.2023 вартість 25852,4 EUR, а в інвойсі №700162885 16.03.2023 - 42895,97 EUR і в проформі- інвойс №1104038020 від 07.03.2023 - 43054,02 EUR.
В рішенні запропоновано декларанту протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, а саме: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; 3) каталоги, специфікації фірми-виробника товару;
У рішенні вказано, що 21.03.2023 року декларантом надіслано лист з переліком наданих документів та повідомлено, що більш документи надаватись не будуть. Надано виписку з бухгалтерської документації. Не надано висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; каталоги, специфікації фірми-виробника товару.
Одеська митниця приймаючи Рішення про коригування митної вартості товарів визначила їх митну вартість методом за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на підставі баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України у ввезення товарів, заявлених до митного оформлення, яка є більшим ніж заявлено декларантом.
Позивачу, як декларанту, роз'яснено, що у разі незгоди з вказаним рішенням права на його оскарження до органу вищого рівня відповідно до глави 4 МКУ або суду, а також права викладені у ч.3 ст.52 цього МКУ (а.с.98).
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Статтею 543 МК України визначено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів та зборів.
До митної справи відповідно до ст.7 МК України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.
Згідно з п.23,24 ст.4 МК України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку; митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Згідно положень Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 2 ст.53 МК України визначений перелік документів, які декларант подає митному органу щодо підтвердження митної вартості товарів і обраний метод її визначення. Такими документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч.3 ст.53 МКУ у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи, перелік яких визначений в даній нормі закону.
Таким чином, митний орган має право вимагати від декларанта додаткових документів лише при наявності визначених законом підстав, чітко зазначених в ч.3 ст.53 МКУ (- розбіжності у документах, - ознаки підробки документів, - або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари).
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів від 21.03.2023 року №UA500500/2023/000272/2 зазначено, що подані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.
Проте жодного належного та допустимого доказу, що надані позивачем документи не містять всіх відомостей про митну вартість товару - не надано. В той же час в контракті, додаткових угодах до нього, інвойсі, які є основними документами, містяться всі відомості про митну вартість.
Суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача, що зазначені в оскаржуваному рішенні підстави для його прийняття є неспроможними, з огляду на наступне.
Суд вважає, що позивачем надано усі необхідні документи, що стосуються числового значення митної вартості товару або методу її визначення, документи містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Ціна товару була визначена позивачем згідно з умовами контракту. В той же час обставини, якими мотивоване рішення митного органу про необхідність витребування додаткових документів є необґрунтованими, оскільки надані документи у сукупності підтверджують визначену митну вартість товару позивачем (декларантом) за першим методом визначення митної вартості.
Водночас приписи МКУ зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено наявність підстав для витребування додаткових документів у позивача.
Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з правовими висновками Верховного Суду митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Згідно з оскаржуваним рішенням від 21.03.2023 року №UA500500/2023/000272/2 недоліком, який на думку митного орану свідчить про розбіжність у вартості товару та не дає йому упевненості у правильності визначення митної вартості товару є наступне: відповідно до п.п.в) п.1 ч.10 ст.58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні числові дані щодо згаданої складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.
Суд вважає, що не може вважатися обґрунтованим сумнівом відсутність відомості щодо даної складової митної вартості товару така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням за документами поданими позивачем до митного органу з огляду на наступне.
Поставка товарів здійснювалася на підставі Контракту та додаткових угод до нього, які надані митному органу.
Згідно з п.3.4 контракту №09-15-148447 від 07.09.2015 року ціна за одиницю товару встановлюється в інвойсі на кожну окрему поставку (а.с.112).
Відповідно до п.6.1 умов продажу, визначених інвойсом від 16.03.2023 року №7001628857, ціни встановлюються в доларах США/дирхамах ОАЕ, включаючи упаковку, відправлення з заводу компанії, без податків, якщо інше не погоджено в письмовій формі та заздалегідь між компанією та клієнтом (а.с.44).
Таким чином є безпідставним послання відповідача на те, що неможливість відокремлення вартості упаковки від вартості товару впливає на митну вартість ввезеного товару.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 18.12.2019 року по справі №160/8775/18 щодо аналогічних спірних правовідносин, в яких Верховний суд зазначив, що відповідно до пп «в» п. 1 ч.10 ст.58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, якщо такі витрати (складові митної вартості) не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Тобто у разі включення до ціни товару вартості упаковки або пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, їх вартість не додається при розрахунку митної вартості товару. Отже, за умовами зовнішньоекономічного контракту ціна товару включає в себе вартість пакування, у зв'язку з чим згідно з положеннями пп «в» п. 1 ч.10 ст.58 МКУ ці витрати не додаються до ціни, що фактично сплачена за товар, при визначені митної вартості.
Також відповідач в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару вказує, що підставою для коригування стала відсутність документів на підтвердження витрат на завантаження та розвантаження товару, які передбачені Правилами заповнення декларації митної вартості, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 (далі Правила №599), на який посилається митниця в оскаржуваному рішенні.
Згідно п.6 ч.10 ст.58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Відповідно до п.2.1 контракту №09-15-148447 від 07.09.2015 поставка товару здійснюється на умовах FСА м. Арк Франція згідно Інкотермс 2010. Пункт відправлення - м. Арк Франція, пункт призначення - м. Одеса чи м. Іллічівськ (нині Чорноморськ), Україна (а.с.111).
Інкотермс 2010 - це міжнародні правила, визнані урядовими органами, юридичними компаніями і комерсантами по всьому світу як тлумачення найбільш застосовних в міжнародній торгів термінів.
FCA (Free Carrier (... named place) Франко перевізник (... назва місця). Термін «франко-перевізник» означає, що продавець доставить товар, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця.
При цьому, вибір місця постачання вплине на зобов'язання по завантаженню і розвантаженню товару на даному місці. Якщо поставка здійснюється в приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за відвантаження. Якщо ж постачання здійснюється в інше місце, продавець за відвантаження товару відповідальності не несе.
Отже при оформленні поставки товару на умовах FCA згідно інвойсу від 16.03.2023 року №7001628857 покупець, ПП «ГЕЛІОС-ВАН», несе всі види ризиків та всі витрати по переміщенню товару з території продавця.
Суд вважає, що до документів, які містять відомості про транспорті витрати, можуть належати перелічені в Правилах №599 документи, однак цей перелік, з огляду на застосовану для його конкретизації конструкцію «можуть належати», не є вичерпним та обов'язковим.
Оскільки законодавством не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, суд вважає, що надані контролюючому органу рахунок на оплату №34 від 21.03.2023 та довідка про транспортні витрати №21.03.23-1 від 21.03.2023 (а.с.100-101) - є належними та допустимими доказами розміру таких витрат, з огляду на наступне.
Відповідно до довідки про транспортні витрати №21.03.23-1 від 21.03.2023 вартість операцій з перевезення вантажу по маршрутам складає: м.Арк, Франція - митний кордон України - 51000,00 грн без ПДВ; митний кордон України - м. Чорноморськ - 84062,00 грн. Вартість експедиторських послуг за межами України - 250 грн, по Україні - 1381,46 грн (а.с.100).
Суд вважає що наданими декларантом до митного органу документами підтверджуються витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, що виключає будь-які сумніви щодо не підтвердження таких відомостей як складової митної вартості товару.
Між тим, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Відповідач в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного рішення зазначив про відсутність у контракті №09.03.2025 умов, за яких продавець може надавати знижку покупцю.
Згідно з п.3.1. контракту №09-15-148447 від 07.09.2015 покупець проводить передоплату на умовах проформи та оплату після отримання товару. Розмір передоплати обговорюється сторонами по кожній поставці окремо.
Пунктом 3.4 контракту №09-15-148447 від 07.09.2015 встановлено, що ціна за одиницю товару встановлюється в інвойсі на кожну окрему поставку.
07.03.2023 року складено проформу-інвойс №1104038020, якою визначено попередню ціну поставки у розмірі 43054,02 євро (з урахуванням знижки в 655,61 євро) (а.с.60). Також визначено наступні умови оплати: 60% - передплата, 40% - оплата після прибуття товару протягом 10 днів (а.с.62).
Відповідно до п.6.3 умов продажу, визначених інвойсом від 16.03.2023 року №7001628857, за рішенням компанії на користь клієнта може бути застосована знижка у разі передоплати порівняно з положеннями, викладеними в п.6.5. В свою чергу, пунктом 6.5 встановлені загальні умови оплати товару без передплати (а.с.44).
Такі ж положення знаходять своє відображення в п.6.3 умов продажу згідно проформи-інвойс №1104038020 від 07.03.2023 року (а.с.61).
08.03.2023 року ПП «ГЕЛІОС-ВАН» сплачено на користь продавця передплату за товар згідно контракту №09-15-148447 від 07.09.2015 та проформи-інвойс №1104038020 від 07.03.2023 у розмірі 25832,41 євро (60% від 43054,02 євро), що підтверджується платіжною інструкцією №13 (а.с.100).
Отже, після отримання від покупця передплати за товар на підставі п.6.3 умов продажу продавець набув право прийняти рішення про застосування знижки на користь покупця.
Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки відповідача щодо не зазначення у контракті №09.03.2025 умов, за яких продавець може надавати знижку покупцю, не впливають на визначення митної вартості товару, оскільки такі умови передбачені інвойсами, які згідно умов контракту визначаються ціну за одиницю товару та умови оплати товару, в тому числі передплати.
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів від 21.03.2023 року №UA500500/2023/000272/2 митний орган зазначає про розбіжності у вартості товару, а саме: в платіжному банківському документі №13 від 08.03.2023 зазначена вартість товару 25852,4 євро, а в інвойсі №7001628857 від 16.03.2023 - 42895,97 євро і в проформі інвойс №1104038020 від 07.03.2023 - 43054,02 євро.
Суд вважає такі доводи безпідставними, з огляду на наступне.
Згідно п.3 ч.2 ст.53 МК України зазначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу).
В той же час, проформа-інвойс є документом, у якому визначений обов'язок продавця товарів поставити товар за обговореною ціною. Приписами чинного законодавства не передбачається, що ціна послуг (товарів) зазначена в проформі-інвойс є остаточною. При цьому, саме комерційний інвойс, який виписується одночасно із відвантаженням товару та надається покупцеві, використовується для митної декларації, та саме за комерційним інвойсом розраховується ПДВ та митні збори.
Тому визначена у проформі-інвойс №1104038020 від 07.03.2023 вартість товару у розмірі 43054,02 євро - є попередньою, 60% передплати від якої (25852,4 євро) було сплачено декларантом на користь контрагента згідно платіжної інструкції №13 від 08.03.2023. Вартість товару в 42895,97 євро, яка визначена інвойсом №7001628857 від 16.03.2023 - є остаточною.
Відповідно, сумніви митного органу щодо визначення митної вартості товару з цього приводу суд вважає необґрунтованими.
При оцінці зовнішньоекономічної операції, в частині, що стосується предмета спору, суд не вбачає розбіжностей в міжнародних первинних бухгалтерських документах, які визначають числові значення митної вартості товару.
Відповідачем не вказано будь-якого іншого обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної митницею у спірному рішенні.
Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах (постанови ВС від 27.04.2020 року по справі №140/804/19, від 11.06.2020 року по справі №815/5464/16, від 30.04.2020 року по справі №820/231/16, від 31.03.2020 року, від 19.03.2020 року по справі №808/4127/15).
МК України встановлено, що при відсутності застережень щодо застосування основного методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу та наявності документів, перелік яких зазначений в ч.2 ст.53 МК України застосовується саме основний метод визначення митної вартості товарів.
Згідно ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та другорядними методами: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Частинами 3,6 цієї статті визначено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Частиною 8 статті 57 МКУ встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, проте такі функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди з задекларованою митною вартістю, до яких відносить, зокрема, проведення консультацій та обов'язок послідовного вибору методів визначення митної вартості товарів.
Відповідно до п.2,4 ст.55 МКУ прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Між тим, спірне рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 ч.2 ст.55 МКУ.
Оцінюючи вказане рішення відповідача суд вважає за необхідне врахувати також правові висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд наголошував у своїх правових висновках, що різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Верховний Суд вважав за необхідне зауважити, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню (постанова від 25 лютого 2020 року справа №260/718/19; 27 квітня 2020 року справа №140/804/19).
У постанові від 30.04.2020 року по справі №820/231/16 Верховний Суд вказує, що отримана з Центральної бази даних ЄАІС ДМСУ інформація про вантажну митну декларацію, на яку митний орган посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за яку відповідну партію товару було дійсно імпортовано до України, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України; що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування(якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом. Тоді як матеріали справи таких доказів не містять.
Такі докази не містяться і в матеріалах даної справи №420/9540/23.
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не надав відзив на позов. Суд в силу приписів ч.4 ст.159 КАС України неподання відповідачем відзиву на позов без поважних причин кваліфікує як визнання позову.
Відповідно до ст.72,73,75,76 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Верховний Суд у постанові від 16.03.2020 по справі №1.380.2019.001962 дійшов висновку, що при оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів ціною позову в розумінні Закону «Про судовий збір» є різниця митних платежів, що підлягали сплаті з урахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні.
Також Верховним Судом у постанові від 18.02.2020 року по справі №320/3053/19 сформований правовий висновок, що рішення про коригування митної вартості та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, лише в сукупності позбавляють позивача права оформити товар за основним методом визначення митної вартості та породжують обов'язок позивача задекларувати товар за визначеною відповідачем митною вартістю товару. Відповідно, скасування зазначених актів митного органу є способом захисту позивачем лише одного права - права оформити Товар за заявленою ним митною вартістю, що вказує на те, що це є однією позовною вимогою.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем сплачений судовий збір у розмірі 5368,00 грн (у розмірі 2х прожиткових мінімумів для працездатних осіб) (а.с.19), однак ціна позову - різниця митних платежів, що підлягали сплаті з урахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні складає 75772,39 грн, з чим погодились сторони у заявах по суті справи.
В свою чергу, 1,5% від 75772,39 грн складає 1136,59 грн, що є меншим за 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2684 грн.
Водночас, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позовна заява по цій справі надійшла через систему «Електронний суд» 28.04.2023 року (зареєстрована 01.05.2023 за вхід. №10662/23) та була засвідчена електронним цифровим підписом представника позивача.
Суд вважає, що по даній справі з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб із застосуванням коефіцієнта 0,8 - 2147,20 грн.
Сплачений судовий збір у розмірі 3220,80 грн підлягає поверненню позивачу за його клопотанням як надмірно сплачений відповідно до Закону України «Про судовий збір».
Крім того відповідно до з п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.
Частиною 1 ст.140 КАС України визначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Частинами 4-7 ст.134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження розміру витрат зі сплати професійної правничої допомоги у зв'язку з розглядом даної справи між адвокатським об'єднанням «Едвайзерс» та ПП «ГЕЛІОС-ВАН» 21.10.2021 року укладений договір про надання правової допомоги №24 (а.с.19А-19Б).
26.04.2023 року між АО «Едвайзерс» та ПП «ГЕЛІОС-ВАН» укладена додаткова угода №15 до договору про надання правової допомоги №24 від 21.10.2021 року, згідно умов якої сторони визначили правничу допомогу у фіксованому розмірі 12000 грн (за представництво інтересів замовника у суді першої інстанції).
Відповідно до платіжної інструкції №172 від 27.04.2023 року позивачем сплачено на користь АО «Едвайзерс» 12000 грн.
Представник відповідача у відзиві на позов заявив про завищення суми гонороду АО, що становить надмірний тягар для відповідача та не відповідає критеріям розумності та співмірності.
Частиною 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Верховний Суд у постанові від 28.12.2020 року у справі №640/18402/19 дійшов висновку, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Суд вважає, що вказаний висновок не спростовує і висновків, викладених у цій же постанові про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Дослідивши зміст наданих адвокатом доказів, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, складність справи, об'єму наданих послуг, суд вважає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12000 грн є завищеними та неспівмірними зі складністю справи і обсягом наданих послуг позивачу у даній справі, з огляду на наступне.
Згідно з ч.3 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підставі ч.5 ст.242 КАС України суд вважає необхідним врахувати наступні висновки Верховного Суду.
Так, у додатковій постанові від 05.09.2019 року по справі №826/841/17 Верховний Суд дійшов правового висновку, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі №826/841/17 Верховний Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Таким чином витрати на правничу допомогу мають бути фактичними в розрізі реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а їх розмір повинен бути обґрунтований та документально підтверджений.
Дослідивши подані докази, судом встановлено, що представництво позивача у суді першої інстанції визначено фіксованим розміром - 12000 грн.
Суд враховує, що особа може сплатити адвокату в якості гонорару будь-яку суму, але відшкодуванню за нормами КАС України підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які є реальними, необхідними, фактичними та доведеними належними доказами.
Враховуючи фактичний об'єм наданих АО послуг розрізі критеріїв їх реальності та необхідності (подання позову та відповіді на відзив), а також розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд дійшов висновку, що співмірним розміром судових витрат пов'язаних з витратами на професійну правничу допомогу є 3000 грн, які необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 9, 12, 13, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Приватного підприємства «ГЕЛІОС-ВАН» (вул. Шевченка, 7А, офіс 44, м. Чорноморськ, Одеська область, 68001, код ЄДРПОУ 37439444) до Одеської митниці (вул. Лип Івана та Юрія, 21а, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ ВП 44005631) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Одеської митниці від 21.03.2023 року про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000272/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/000542.
Стягнути з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства «ГЕЛІОС-ВАН» судовий збір у розмірі 2147,20 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва