ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.07.2023Справа № 910/9248/22
Суддя Господарського суду міста Києва Приходько І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали
позовної заяви Фізичної особи-підприємця Іващенко Олександра Миколайовича
до Фізичної особи-підприємця Рекеди Ігора Борисовича
про стягнення 130 679,72 грн.,
Фізична особа-підприємець Іващенко Олександр Миколайович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Рекеди Ігоря Борисовича про стягнення 130 579,72 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.
09.01.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 20.09.2022, та просив стягнути 130 679,72 грн., з яких 93 863,00 грн. - основна сума заборгованості за Договором, 1 234,26 грн. - 3% річних, 10 728,04 грн. - інфляційних втрат та 24 854,42 грн. - пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/9248/22 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/9248/22 сторони повідомлялися належним чином, проте на адресу Господарського суду міста Києва повернулися поштові відправлення направлені на адреси позивача та відповідача, про що було здійснено відмітки: Повернення за зворотною адресою: "За закінченням встановленого терміну зберігання".
Станом на дату розгляду справи інших заяв та/або доказів від сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень, в тому числі клопотань процесуального характеру, відзиву відповідача на позов до Господарського суду міста Києва не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частиною 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частини 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.08.2018 між Фізичною особою-підприємцем Іващенко Олександром Миколайовичем (далі - Позивач/Виконавець) та Фізичною особою-підприємцем Рекеда Ігором Борисовичем (далі - Відповідач/Замовник) було укладено Договір №08-1/18 про надання послуг (далі - Договір) з організації перевезень пасажирів та їх багажу автомобільним транспортом.
Згідно укладеного Договору замовник замовляє, а виконавець надає послуги з організації перевезень пасажирів та їх багажу автомобільним транспортом, а саме: знаходить перевізників для перевезень пасажирів та їх багажу; за необхідності від свого імені укладає договори з такими перевізниками і оплачує їх послуги грошовими коштами, які надійшли від Замовника, а також несе відповідальність за надані послуги перевізників.
Пунктом 1.2. Договору визначено, що умови кожного замовлення (дата поїздки, тип транспортного засобу, час та місце подачі транспортного засобу для надання послуг, орієнтовний маршрут надання послуг, орієнтовний час на маршруті, відповідальні особа) узгоджуються з використанням засобів мобільного зв'язку та зазначаються у заявці Замовника. Заявка подається Замовником Виконавцю у письмовій формі за допомогою інтернет-ресурсів на електронну адресу Виконавця, що зазначена у Договорі.
Пунктом 3.1.4 Договору визначено, що загальна вартість послуг за місяць складається із суми вартості послуг виконавця, а також вартості використання пасажирських та вантажних машин протягом відповідного місяця, про що зазначається в акті приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до пункту 4.1. Договору сторони погодили, що фактом підтвердження надання послуг є Акт приймання-передачі наданих послуг за відповідний місяць. Акт приймання-передачі наданих послуг за місяць складається Виконавцем протягом 5 робочих днів місяця наступного за звітним.
Згідно пункту 4.2. Договору в Акті приймання-передачі наданих послуг за відповідний місяць зазначається: кількість оброблених Виконавцем заявок, кількість змін надання послуг перевізником та додаткових годин та/або додаткових кілометрів, а також вартість наданих послуг перевізником пасажирським та вантажним транспортом та вартість послуг Виконавця, а також загальна сума вартості послуг за місяць.
Пунктом 4.3. Договору сторонами було визначено, що після підписання Акту приймання-передачі наданих послуг на підставі виставленого рахунку Виконавцем, Замовник здійснює оплату за надані послуги за відповідний місяць. Розрахунки за цим Договором здійснюються протягом 15 робочих днів місяця наступного за звітним у безготівковій формі шляхом перерахування Замовником відповідної суми коштів на банківський рахунок Виконавця.
Звертаючись із позовною заявою, позивач зазначає, що спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем обов'язків за договором у частині повної оплати наданих послуг за період з грудня 2021 року по лютий 2022 року, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в розмірі 93 863,00 грн., пеню в розмірі 24 854,42 грн., інфляційні втрати в розмірі 10 728,04 грн. та 3% річних в розмірі 1 234,26 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, статтею 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 Цивільного Кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного Кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного Кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України - за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено - якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до пункту 5.1. Договору за несвоєчасну сплату послуг Замовник, на Вимогу Виконавця сплачує Виконавцю пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховуються пеня, за кожний день затримки оплати.
Суд дослідивши матеріали справи, встановив, що позивачем було додано до позовної заяви копії маршрутних листів у кількості 48 штук на 26 аркушах, однак з поданих доказів неможливо встановити, що послуги з перевезення за вказаними маршрутами було виконано позивачем на замовлення відповідача. Інших доказів, що б підтверджували доводи позивача, матеріали справи не містять.
Додатково, суд звертає увагу на положення Договору, що викладені у пунктах 4.1., 4.2, 4.3. Договору та передбачають обов'язкову наявність акту приймання-передачі наданих послуг на підтвердження факту надання таких послуг позивачем на замовлення відповідача. Позивач також не надав суду належних доказів на підтвердження факту надсилання відповідних актів приймання-передачі послуг на адресу відповідача, а також не надав суду належних доказів відмови відповідача від підписання отриманих актів приймання-передачі наданих послуг.
За таких обставин, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно вимог частини 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, суд позбавлений права самостійно збирати докази, а відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. У належному та правильному вирішенні господарського спору провідне місце посідає дослідження доказів, що містять інформацію щодо обставин даного спору.
Суд звертає увагу, на те, що стаття 74 Господарського процесуального кодексу України, розподіляючи обов'язки щодо доказування, встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України закріплено положення, згідно з якими суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у разі, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18 необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Головним обов'язком суду та взагалі суттю судового провадження є встановлення істинних фактичних обставин у справі. У свою чергу учасники по справі здійснюють відповідні процесуальні дії щодо доведення тих чи інших обставин (фактів) шляхом надання доказів, а вже суд їх повинен об'єктивно оцінити.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами по справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому як сторона користується стандартами доказування виступає її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.
Суд беручи до уваги доводи позивача, зауважує, що позивачем не наведено належних доводів та обґрунтувань на підтвердження своєї позиції щодо наявності підстав для задоволення позову.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивач під час розгляду справи не подав належних і допустимих доказів у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України, які свідчили б про факт надання ним послуг на замовлення відповідача в межах виконання умов Договору № 09-1/18 про надання послуг від 01.08.2018, а відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 130 679,72 грн. з яких: 93 863,00 грн. - основна сума заборгованості за Договором; 1 234,26 грн. - 3% річних; 10 728,04 грн. - індексація суми боргу; 24854,42 грн. - пеня; є такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Радою Суддів України затверджено Рішення № 23 від 05.08.2022 "Про затвердження рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану" відповідно до якого, у керівників організацій, установ, підприємств та інших роботодавців має бути відпрацьований чіткий та зрозумілий алгоритм дій на випадок повітряної тривоги або інших сповіщень про небезпеку, які надходять від органів управління цивільного захисту, а у разі відсутності поблизу відповідних захисних споруд чи неможливості забезпечити надійний захист працівників у робочих приміщеннях, приймати рішення стосовно переведення працівників на дистанційну форму роботи.
З урахуванням Рішення Ради Суддів України № 23 від 05.08.2022, інтенсивністю повітряних тривог у місті Києві протягом березня - липня 2023 року та загрозою ракетних ударів, судді та працівники суду змушені припиняти робочий процес та слідкувати у найближче укриття, яке розташоване за адресою: бульвар Тараса Шевченка, станція метро «Університет».
Враховуючи викладене, це значним чином вносить корективи у роботу суду та вищевказане впливає на дотримання строків під час розгляду справ у Господарському суді міста Києва.
Отже, беручи до уваги особливості режиму роботи суду, зважаючи на вищезазначені обставини та період перебування судді Приходько І.В. у відпустці, повний текст судового рішення по справі № 910/9248/22 виготовлено 24.07.2023.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Іващенко Олександра Миколайовича до Фізичної особи-підприємця Рекеди Ігора Борисовича про стягнення 130 679,72 грн - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 24.07.2023.
Суддя І.В. Приходько