ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.07.2023Справа № 910/5183/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМІТАД" (вул. Теліги Олени 6, корп. 6, оф. 2, м. Київ, 04112)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОР ЮНІТ" (вул. Бальзака Оноре де, буд. 16, м. Київ, 02226)
про стягнення 553 652,94 грн.
Представники сторін: не викликались.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АДМІТАД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОР ЮНІТ" про стягнення 553 652,94 грн., а саме 385 849,65 грн. основного боргу, 73 307,94 грн. пені, 12 088,09 грн. процентів річних та 82 407,26 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № UKR/1-01139 на надання послуг з розміщення реклами від 01.03.2019 року в частині здійснення оплати наданих послуг у визначені договором строки, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5183/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/5183/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 19.04.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Бальзака Оноре де, буд. 16, м. Київ, 02226.
Проте, ухвала суду від 19.04.2023 року повернута відділенням поштового зв'язку 23.05.2023 року неврученою відповідачу у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача ТОВ «ФОР ЮНІТ» зазначеній на конверті, що повернувся.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Окрім цього, відповідач повідомлявся про відкриття провадження у справі № 910/5183/23 шляхом надсилання судом засобами електронного зв'язку на електронну адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: tuikn@gmail.com, копії ухвали суду від 19.04.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/5183/23.
Наразі, ухвала суду від 19.04.2023 року не була доставлена відповідачу на вказану електронну адресу з повідомленням про помилку, що підтверджується наявним в матеріалах справи відповідним повідомленням про помилку доставки електронного листа до електронної скриньки.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/5183/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 19.04.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОР ЮНІТ» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 01.03.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АДМІТАД» (позивач у справі, виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ФОРЗА», яке 22.10.2022 року змінило своє найменування на ТОВ «ФОР ЮНІТ» відповідно до реєстраційної дії №1000731070015044687, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осі, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.04.2023 року №30448639, (відповідач у справі, замовник за договором) укладено Договір № UKR/1-01139 на надання послуг з розміщення реклами (далі - Договір), згідно з умовами якого на підставі наданих Замовником заявок Виконавець в терміни, в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов'язується надавати Замовнику наступні послуги: здійснювати розміщення РІМ Замовника в мережі інтернет на веб-сайтах на свій розсуд; здійснювати облік здійснення лідів і надавати Замовнику відповідно до умов цього Договору статистичні звіти про надання послуг (пункт 2.1 Договору).
За визначенням розділу 1 Договору (п.1.6) лід - виконання користувачем мережі Інтернет заздалегідь визначеної замовником дії на веб-сайті замовника, на якому виконавцем розміщений контрольний піксель (запит додаткової інформації, реєстрація на сайті, заповнення анкети тощо); рекламно - інформаційний модуль (РІМ) - статичний ( з незмінним зображенням) або анімований, графічний або текстово - графічний прямокутний, квадратний або іншої форми блок інформації, що розмішується на визначених виконавцем веб-сторінках в мережі Інтернет і що містить код переходу на веб-сайт замовника (веб - сторінку ліда).
Розділами 1-9 Договору сторони узгодили предмет договору, права та обов'язки сторін, вартість послуг і порядок розрахунків, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, умови конфіденційності, порядок вирішення спорів, термін дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до пункту 9.1 Договору цей договір укладено строком на 1 рік і вступає в силу з моменту підписання його сторонами. Договір вважається подовженим на наступний рік, якщо жодна зі сторін за 30 днів до моменту закінчення терміну його дії не заявить письмово про свій намір розірвати Договір.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмового повідомлення за один місяць до закінчення терміну дії цього договору однією із сторін іншої сторони про припинення Договору, суд дійшов висновку, що вказаний Договір був автоматично пролонгованим на 2020-2023 роки у відповідності до п. 9.1 Договору.
Вказаний Договір підписаний представниками замовника і виконавця та скріплений печатками сторін.
Суд зазначає, що основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів врегульовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (стаття 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Відповідно до п.п. 12, 17, 22, 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис. Засіб кваліфікованого електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які реалізують криптографічні алгоритми генерації пар ключів та/або створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або перевірки кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки, який відповідає вимогам цього Закону. Кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, яка створюється з використанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки. Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.
Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов'язана (частина 4, 5 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів)).
Статтею 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (стаття 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).
Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
Так, сторонами укладено Додаткову угоду №1 від 21.02.2020 року до цього Договору, відповідно до умов якої сторони домовилися про те, що при виконанні умов Договору з 01 березня 2020 року будуть здійснювати обмін первинними бухгалтерськими документами (рахунки/рахунки-фактури, акти виконаних робіт, видаткові накладні та ін.) у вигляді електронних документів із застосуванням до них електронного підпису (електронного цифрового підпису) відповідно до вимог, що встановлені у Законі України «Про електронні довірчі послуги», засобами телекомунікаційного зв'язку за допомогою відповідних систем електронного документообігу, таких як інтернет сервіс «СОТА» або «MEDOC».
Відповідно до умов пункту 5.3 зазначеної вище Додаткової угоди № 1 електронні документи, які містять обов'язкові реквізити та підписані електронним підписом є оригіналом і мають таку ж юридичну силу, як оригінали документів у паперовій формі.
Крім того, аналогічні за змістом, але щодо інтернет сервісу «Вчасно», сторонами були укладені Додаткова угода № 2 від 01.02.2021 року (дією з 01.02.2021 року) та Додаткова угода № 4 від 16.11.2021 року (дією з 16.11.2021 року).
Зазначені Додаткові угоди № 1 та № 4 до Договору підписані представниками замовника і виконавця та скріплені печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Так, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з пунктом 2.2 Договору параметри здійснення лідів, обсяги і терміни надання послуг і інші істотні умови узгоджуються сторонами в заявках Замовника на надання послуг.
Відповідно до пункту 2.3 Договору сторони дійшли згоди, що система управління інтернет-рекламою і аудиту Виконавця (статистика) є єдиним джерелом для обліку обсягу наданих послуг за Договором. Дані цієї системи будуть використовуватися для визначення обсягів наданих послуг і для розрахунку їх вартості.
Так, у формі додатків до Договору сторонами укладено в електронній формі із застосуванням КЕП (кваліфікованого електронного підпису) Заявку № 48 від 30.12.2021 року, Заявку № 49 від 14.01.2022 року, Заявку № 50 від 01.02.2022 року та Заявку № 51 від 16.02.2022 року, паперові копії яких наявні в матеріалах справи, в яких сторони узгодили істотні умови та параметри надання послуг.
Згідно з пунктом 4.4 Договору Виконавець щомісяця, не пізніше 5-ти робочих днів після закінчення календарного місяця, надає Замовнику Акт виконаних робіт за відповідний календарний місяць. Замовник протягом 5 робочих днів з дня отримання Акту виконаних робіт зобов'язаний направити Виконавцю підписаний Акт виконаних робіт або мотивовану письмову відмову від його підписання. У разі якщо Замовник не виконує цю умову, зобов'язання Виконавця перед Замовником за даним Договором вважаються виконаними в повному обсязі ї належним чином, а Акт виконаних робіт - належним чином оформленими. Момент отримання Замовником відповідних документів визначається в будь-якому випадку не пізніше 15 календарних днів з дати їх відправки Виконавцем рекомендованим листом за адресою, вказаною в Договорі.
За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було надано, а відповідачем прийнято передбачені Договором послуги загальною вартістю 385 849,65 грн., що підтверджується складеними в електронній формі із застосуванням КЕП (кваліфікованого електронного підпису) актами надання послуг, а саме: Акт надання послуг від 31.01.2022 року № 308 на суму 28 000,00 грн., Акт надання послуг від 15.02.2022 року № 345 на суму 207 069,94 грн., Акт надання послуг від 31.03.2022 року № 562 на суму 135 029,71 грн., Акт надання послуг від 31.03.2022 року № 572 на суму 15 750,00 грн., паперові копії яких наявні в матеріалах справи.
У відповідності до вимог Додаткової угоди № 4 від 16.11.2021 року до Договору зазначені вище акти надання послуг підписані сторонами Договору засобами телекомунікаційного зв'язку за допомогою системи електронного документообігу «Вчасно» (копії відповідних квитанцій перевірки електронних підписів до кожного акту, в яких зазначена інформація про власника ключа, про сертифікат ключа: серійний номер сертифіката та статус перевірки дії сертифікату, про дату підписання документу, а також інформація щодо дати відправлення та отримання документу сторонами, додано позивачем до матеріалів справи).
В свою чергу, як вбачається зі змісту вказаних актів надання послуг, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку замовника відсутні.
Доказів пред'явлення відповідачем заперечень щодо якості, обсягів та строків наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання акту надання послуг, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаному акті, до суду не надходило.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг з лідогенерації у відповідності до умов Договору, заявок до Договору та в обсягах, зазначених в актах надання послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.
Факт надання послуг виконавцем та прийняття їх замовником сторонами не заперечується.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
За умовами пункту 4.1 Договору ціни і тарифи на послуги, що надаються Виконавцем за цим Договором, сторони визначають в заявках на послуги, в залежності від обраних Замовником параметрів і умов здійснення лідів. Підсумкова вартість послуг Виконавця за звітний період фіксується в Акті надання послуг (далі - Акт). Звітним періодом за Договором визнається 1 календарний місяць.
Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Пунктом 4.2 Договору передбачено, що сплата Замовником вартості послуг Виконавця проводиться в такому порядку: після підписання договору та погодження сторонами об'єму робіт/послуг в заявці, Замовник, протягом 5 робочих днів з дня виставлення рахунку, здійснює попередню оплату у розмірі 100% від суми, вказаної в заявці; за звітний період Замовник здійснює сплату наданих послуг у розмірі 100% протягом 5 робочих днів з дня виставлення рахунку.
За умовами п. 2 Заявок №№ 48, 49, 50, 51 оплата послуг за додатком здійснюється двічі протягом звітного періоду на підставі виставлених виконавцем рахунків, замовник здійсню оплату не пізніше 5 робочих днів з моменту отримання рахунків: перший рахунок протягом звітного періоду виставляється 15 числа місяця, другий (коригуючий) - наприкінці місяця. Кожен з яких закривається Актом наданих послуг в загальному порядку відповідно до умов Договору.
Сторони погодили, що для оплати послуг за кожним Додатком (№№ 48, 49, 50, 51) (заявкою №№ 48, 49, 50, 51) умови оплати, визначені у п.4.2 Договору, не застосовуються. Оплата відбувається відповідно до п. 2 Додатку (Заявки) (п.3 Заявок №№ 48, 49, 50, 51).
Підпунктом 3.3.2 Договору передбачено, що Замовник зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити передоплату, визначену у відповідній заявці, і оплачувати послуги Виконавця відповідно до цього Договору.
Згідно з підпунктом 3.3.7 Договору Замовник зобов'язується зараховувати на користь Виконавця і, відповідно, оплачувати Виконавцю всі дії (ліди), здійснені користувачами за незабороненими видами трафіку в проекті (на сайті) Замовника, зазначеним у заявках до цього Договору, незалежно від деталей вчинення дій (лідів), включаючи, але не обмежуючись версією сайту і/або мобільним додатком Замовника, способом оформлення і доставки дії (ліда) тощо.
Докази того, що сторони узгодили інший порядок та строки оплати послуг за Договором в матеріалах справи відсутні.
Так, як встановлено судом, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату наданих послуг з лідогенерації згідно з зазначеними вище актами надання послуг, а саме: від 31.01.2022 року № 31 на суму 28 000,00 грн., від 15.02.2022 року № 40 на суму 207 069,94 грн., від 31.03.2022 року № 57 на суму 135 029,71 грн., від 31.03.2022 року № 58 на суму 15 750,00 грн.
Вказані рахунки складені позивачем в електронній формі із застосуванням КЕП (кваліфікованого електронного підпису) в системи електронного документообігу «Вчасно».
Згідно з пунктом 4.1 Додаткової угоди № 4 від 16.11,2021 року до Договору Електронний документ вважається отриманим адресатом (Стороною Договору, якій направлено електронний документ) відповідно до дати та часу отримання, що відображається в системі електронного документообігу адресата. При цьому, адресат повинен направити автору (Сторона Договору, яка створила та відправила електронний документ) електронного документу повідомлення в електронній формі про отримання електронного документу на електронну пошту. У випадку, якщо протягом 3 робочих днів з дати відправлення електронного документу адресату, автор не отримає від адресата повідомлення із підтвердженням отримання електронного документу, то датою отримання електронного документу буде дата відправлення автором документу адресату, що відображається в системі документообігу автора.
Як вбачається з доданих до рахунків квитанцій перевірки електронних підписів, а також зі скріншотів з системи документообігу «Вчасно» позивача, останній направив відповідачу рахунок на оплату № 31 від 31.01.2022 року на суму 28 000,00 грн. - 10.02.2022 року; рахунок № 40 від 15.02.2022 року на суму 207 069,94 грн. - 22.02.2022 року; рахунок № 57 від 31.03.2022 року на суму 135 029,71 грн. - 08.04.2022 року та рахунок № 58 від 31.03.2022 року на суму 15 750,00 грн. - 11.04.2022 року.
Наразі, як зазначає позивачем жодних повідомлень від відповідача із підтвердженням отримання зазначених вище електронних рахунків отримано не було, отже в розумінні п. 4.1 Додаткової угоди № 4 до Договору датою отримання вказаних рахунків ТОВ «Фінансова компанія «Форза» як замовником є дата їх відправлення виконавцем.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач попередню оплату передбачених Договором послуг на підставі виставлених рахунків не здійснив.
Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (п. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).
В свою чергу в силу ч.1 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
За правилом, визначеним частиною 2 статті 538 Цивільного кодексу України при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору надання послуг.
За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Отже, оскільки ТОВ «АМІТАД» здійснено виконання своїх зобов'язань з надання обумовлених Договором послуг, істотні умови яких погоджені сторонами в Заявках, до моменту надходження коштів авансової передплати у відповідності до умов п.4.1 Договору та п. 2 Заявок, тобто виконавець не скористався належним йому передбаченими ч. 3 ст. 538 ЦК України правами, незважаючи на невиконання іншою стороною свого обов'язку, відповідач повинен виконати свій обов'язок щодо оплати наданих послуг в повному обсязі на підставі вищезазначених актів надання послуг.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з надання відповідачеві послуг з лідогенерації, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з їх оплати, є акт надання послуг та саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість наданих послуг.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Отже, з урахуванням фактичних обставин, приписів статті 530 Цивільного кодексу України, умов пункту 4.2 Договору та пункту 2 заявок, відповідач мав здійснити оплату наданих послуг: у розмірі 28 000,00 грн. в термін до 17.02.2022 року; у розмірі 207 069,94 грн. в термін до 01.03.2020 року; у розмірі 135 029,71 грн. в термін до 15.04.2022 року; у розмірі 15 750,00 грн. в термін до 18.04.2022 року.
Сплата послуг виконавця проводиться шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Моментом оплати є день надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п.4.3 Договору).
Крім того, позивач додатково 27.02.2023 року надіслав зазначені вище акти надання послуг та рахунки на оплату на поштову адресу відповідача цінним листом з описом вкладення, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису №0411203935587 від 27.02.2023 року та фіскального чеку від 27.02.2023 року.
Згідно наданого позивачем витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення №0411203935587, зазначений лист повернувся позивачу неврученим відповідачу у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач оплату наданих за спірним Договором послуг не здійснив, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за Договором у сумі 385 849,65 грн.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо оплати наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «АДМІТАД» послуг в сумі 385 849,65 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОР ЮНІТ» утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним укладеного між сторонами Договору № UKR/1-01139 на надання послуг з розміщення реклами від 01.03.2019 року та/або його окремих положень та/або додатків до нього суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем послуги за Договором відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 385 849,65 грн. боргу з оплати наданих позивачем послуг підлягають задоволенню в повному обсязі.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За умовами пункту 5.2 Договору у разі порушення Замовником термінів оплати послуг більше, ніж на 5 робочих днів, у порівнянні з термінами, визначеними в пункті 4.2 Договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше 10% від вказаної суми.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати наданих послуг за Договором, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в загальній сумі 73 307,94 грн., за кожним рахунком окремо в межах 6 місячного періоду нарахування, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 12 088,09 грн. процентів річних та 82 407,26 грн. втрат від інфляції за період з 18.02.2022 року - 03.04.2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені процентів річних судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 73 307,94 грн. пені та 12 088,09 грн. процентів річних підлягають задоволенню.
Також в частині інфляційних втрат судом встановлено, що розмір останніх, перерахований у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду становить 86882,11 грн. інфляційних нарахувань, що є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції підлягають задоволенню в сумі, визначеній позивачем, а саме 82 407,26 грн. втрат від інфляції.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії" свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОР ЮНІТ" (вул. Бальзака Оноре де, буд. 16, м. Київ, 02226, код ЄДРПОУ 41762679) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМІТАД" (вул. Теліги Олени 6, корп. 6, оф. 2, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ 38864442) 385 849 (триста вісімдесят п'ять тисяч вісімсот сорок дев'ять) грн. 65 коп. основного боргу, 73 307 (сімдесят три тисячі триста сім) грн. 94 коп. пені, 12 088 (дванадцять тисяч вісімдесят вісім) грн. 09 коп. процентів річних, 82 407 (вісімдесят дві тисячі чотириста сім) грн. 26 коп. інфляційних втрат та 8 304 (вісім тисяч триста чотири) грн. 80 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 21 липня 2023 року.
Суддя А.М. Селівон