ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.07.2023Справа № 910/13542/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" (вул. Рибальська, 13, м. Київ, 01011)
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасний дім 1" (вул. Тимошенка, 29- Б, м. Київ, 04210)
про стягнення 38 126,87 грн.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасний дім 1" про стягнення 38 126,87 грн., а саме 11 755,45 грн. процентів річних та 26 371,42 грн. втрат від інфляції
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов мирової угоди від 29.06.2017 року, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 41/835 від 17.07.2017 року, в частині своєчасної та повної оплати боргу, внаслідок чого позивачем на підставі статті 625 ЦК України нараховані проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13542/22 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/13542/22 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 28.12.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Тимошенка, 29-Б, м. Київ, 04210, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Так, про відкриття провадження у справі № 91013542/22 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 05.01.2023 року поштового відправлення №0105493297224 відповідачу.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 28.12.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 20.01.2023 року.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю " Сучасний дім 1" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяв, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як свідчать матеріали справи, між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сучасний дім 1" 01.02.2006 року укладено Договір постачання теплової енергії № 540554, предметом якого є постачання теплової енергії для потреб населення та потреб споживачів тарифної групи «Інші».
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору постачання теплової енергії № 540554 від 01.02.2006 року щодо вчасної оплати поставленої теплової енергії ПАТ «Київенерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ «Сучасний дім -1» про стягнення 309 529,48 грн., а саме 273 381,78 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію, 6823,65 грн. відсотків річних та 29 324,05 грн. втрат від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2009 року було порушено провадження у справі № 41/835 (суддя Спичак О.М.) та призначено до розгляду в судовому засіданні.
Під час розгляду Господарським судом міста Києва справи № 41/835 за позовом ПАТ «Київенерго» до ТОВ «Сучасний дім -1» ухвалою від 17.07.2017 року затверджено мирову угоду від 29.06.2017 року, укладену між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасний дім-1», та припинено провадження у справі № 41/835 згідно п.7 ч. 1 ст. 80 ГПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду вказаного спору).
Так, умовами затвердженої судом у справі №41/835 Мирової угоди від 29.06.2017 року, зокрема, передбачено, що:
1. В провадженні Господарського суду перебуває справа № 41/835 про стягнення з відповідача заборгованості по Договору постачання теплової енергії від 01.02.2006 року № 540554 у сумі 309 529, 48 грн., з яких сума основного боргу за спожиту теплову енергію складає 273 381,78 грн., інфляційна складова боргу - 29 324,05 грн., три відсотки річних - 6 823,65 грн.
2. Сторони погодилися, що відповідач визнає заборгованість за спожиту теплову енергію згідно Договору від 01.02.2006 року № 540554 за період з 01.05.2008 по 01.10.2009 року у розмірі 273 381,78 грн. та станом на 01.06.2017 року здійснив часткове погашення даного боргу після порушення провадження у справі №41/835 на суму 146 096,97 грн. У зв'язку з чим сума заборгованості за спожиту теплову енергію згідно Договору від 01.02.2006 року № 540554 за період з 01.05.2008 по 01.10.2009 року станом на 01.06.2017 року становить 127 284,81 грн.
3. Враховуючи соціальне значення відповідача, важливість його діяльності у сфері надання житлово-комунальних послуг, сторони погодилися, що позивач відмовляється від стягнення інфляційної складової богу в розмірі 29 324,05 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 6 823,65 грн.
4. Сторони погодилися, що оплату витрат із сплати мита у розмірі 3 095,30 грн. та ІТЗ у розмірі 236,00 грн. відповідач зобов'язується сплатити на протязі одного місяця, а сплату заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 127 284,81 грн. повинен здійснити рівними частинами по 5 303,53 грн. кожного місяця на протязі двадцяти чотирьох місяців з моменту винесення Господарським судом м. Києва ухвали про затвердження мирової угоди у справі №41/835.
Отже, в межах справи № 41/835 судом було врегульовано спір щодо стягнення з ТОВ «Сучасний дім -1» заборгованості за Договором постачання теплової енергії № 540554 від 01.02.2006 року в загальній сумі 309 529, 48 грн., а також вирішено питання про розподіл витрат по сплаті мита в сумі 3095,30 грн. та ІТЗ в сумі 236,00 грн.
В подальшому 19.06.2019 року головним державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального Управління юстиції у місті Києві Поліщук В.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59371348 з примусового виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 року у справі №41/835.
Також за матеріалами справи судом встановлено, що 25.08.2021 року відбувся електронний аукціон з продажу майна в процедурі банкрутства Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (код ЄДРПОУ 00131305), яке змінило найменування на Акціонерне товариство «К. Енерго» (справа №905/1965/19), а саме - права вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги.
Переможцем аукціону визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Спортсервіс-СТМ», що підтверджується протоколом електронного аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 від 25.08.2021 року, копія якого наявна в матеріалах справи.
Згідно з Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 року Акціонерне товариство «К. Енерго» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Спортсервіс-СТМ» прийняло майно, що є предметом продажу на аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 по лоту 71, який відбувся 25.08.2021 року, а саме: право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги (послуги теплової енергії, послуги центрального опалення, послуги гарячої води, послуги надання конденсату, послуги надання хімічно очищеної води) на суму 241 900 394,18 грн., деталізація яких наведена у Додатку № 1 до вказаного Акту.
Так, у Додатку №1 до Акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 року визначено, що в тому числі було придбано право вимоги до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний дім-1» (код ЄДРПОУ 327722200 за Договором №540554 на суму 2 022 800,21 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 року задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортсервіс-СТМ» про заміну сторони виконавчого провадження, замінено стягувача у виконавчому провадженні ВП№59371348, відкритому на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 у справі №41/835, з Публічного акціонерного товариства «Київенерго», яке змінили своє найменування на Акціонерне товариство «К.Енерго» (85612, Донецька обл., Мар'їнський р-н, м. Курахове, вул. Енергетиків, буд. 34; ідентифікаційний код: 00131305), на Товариство з обмеженою відповідальністю «Спортсервіс-СТМ» (01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 13; ідентифікаційний код: 32826328).
Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у подальшому Товариство з обмеженою відповідальність "Спортсервіс-СТМ" (код ЄДРПОУ 32826328) змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" (код ЄДРПОУ 32826328) (протокол загальних зборів учасників від 14.09.2021 року №1/2021).
Наведені вище обставини, а саме правонаступництво ТОВ «Спортсервіс-СТМ», яке змінило найменування на ТОВ «Київенерго-Борг», у матеріальних правовідносинах, стали підставою для заміни сторони (стягувача) у процесуальному сенсі у справі №41/835.
Відповідно до частини 2, 3 статті 193 Господарського процесуального кодексу України ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з тим, що умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 року у справі №41/835, відповідачем в добровільному порядку виконані не були та борг у сумі 130 616,11 грн., з яких 127 284,81 грн. сума основного боргу за спожиту теплову енергію, 3 095,30 грн. державне мито, 236,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу - не сплачено, позивач (стягувач) - ТОВ «Київенерго-Борг» звернувся до приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Варави Р.С. з заявою про примусове виконання.
На примусове виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 року про затвердження мирової угоди приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Варавою Романом Сергійовичем постановою від 14.12.2021 року відкрито виконавче провадження № 67901005, стягувачем у якому є Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг», боржником - «Сучасний Дім - 1». Копія вказаної постанови наявна в матеріалах справи.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем, що на виконання ухвали Господарського суду м. Києва від 17.07.2017 року у справі №41/835 в межах виконавчого провадження ВП №67901005 відповідачем сплачено на рахунок позивача грошові кошти в рахунок погашення заборгованості у загальній сумі 130 616,11 грн., а саме платіжним дорученням №6048 від 17.12.2021 року на суму 99 530,30 грн. та платіжним дорученням №6066 від 29.12.2021 року на суму 31 085,81 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Як вбачається з зазначеного у вказаних платіжних дорученнях призначення платежу кошти у загальному розмірі 130 616,11 грн. були сплачені відповідачем по виконавчому провадженню ВП №67901005, згідно ухвали про затвердження мирової угоди №41/835 від 17.07.2017, боржник ТОВ «Сучасний дім 1».
Згідно з частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до частин 3 та 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського процесуального кодексу України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони у пункті 4 Мирової угоди зазначили, що відповідач зобов'язаний сплатити витрати із сплати мита у розмірі 3 095,30 грн. та ІТЗ у розмірі 236,00 грн. на протязі одного місяця, а також заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 127 284,81 грн. рівними частинами по 5 303,53 грн. кожного місяця на протязі 24 місяців з моменту винесення Господарським судом міста Києва ухвали про затвердження мирової угоди у справі №41/835.
Тобто, з урахуванням умов укладеної між сторонами мирової угоди та дати її затвердження судом 17.07.2017 року відповідач мав виконати основне зобов'язання зі сплати 127 284,81 грн. у строк до 17.07.2019 року, та зобов'язання зі сплати мита у розмірі 3 095,30 грн. та ІТЗ у розмірі 236,00 грн. у строк до 17.08.2017 року.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як встановлено судом та зазначено позивачем, вказане грошове зобов'язання фактично виконане відповідачем лише 29.12.2021 року.
Обставини сплати коштів, їх розмір та порядок зарахування відповідачем не заперечувався.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що за загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604- 609 ЦК України.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Отже, як встановлено судом згідно матеріалів справи, мирова угода не була виконана у встановлений у ній строк (до 17.07.2019 року - щодо оплати суми основаного боргу, до 17.08.2017 року - щодо оплати судових витрат), у зв'язку з чим відповідач є таким, що прострочив.
Таким чином, у зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання в частині виплати 130 616,11 грн. на виконання мирової угоди у справі №41/835, затвердженої ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.07.2017 року, позивачем відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України нараховано проценти річних в сумі 11 755,45 грн. за період прострочення з 17.12.2018 - 16.12.2021 року та інфляційні втрати в сумі 26 371,42 грн. за період прострочення з січня 2019 року по грудень 2021 року на вказану суму боргу, які позивач просив стягнути в судовому порядку згідно наданих розрахунків.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності простроченого грошового зобов'язання з виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.07.2017 року у справі №41/835, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що обґрунтовано заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості зі сплаті процентів річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання умов мирової угоди на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Суд зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем за період з 17.12.2018 по 16.12.2021 року за невиконання грошового зобов'язання, розмір якого визначений у мировій угоді.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (686/21962/15-ц), а також у постановах Верховного Суду від 14.08.2019 року у справі №373/1062/16-ц та від 10.02.2020 у справі №638/4512/18.
Суд відзначає, що не є таким винятком із загального правила випадок, коли грошове зобов'язання виникло на підставі мирової угоди, затвердженої судом, а тому дія частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на правовідносини, що виникають внаслідок невиконання або неналежного виконання умов мирової угоди.
За нормами статті 192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного примусу) врегулювання розбіжностей на погоджених ними умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/661/20).
Мирова угода є одним із способів вирішення господарського спору, яка може стосуватися лише прав та обов'язків сторін щодо предмету позову. На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в господарському процесі: укладається у формі та на умовах, передбачених самими сторонами, проте на умовах, що не суперечать діючому законодавству; підлягає затвердженню господарським судом; не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.
Тобто, мирова угода не є договором у цивільному/господарському-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано положеннями ГПК України, проте вона має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі №904/8731/17 та від 20.06.2018 року у справі №913/869/14).
При розгляді даної справи суд виходить з того, що у даному випадку існує грошове зобов'язання, що існувало за Договором постачання теплової енергії від 01.02.2006 року №540554 у сумі 273 381,78 грн., строки виконання якого визначені умовами договору на момент його укладення, та грошове зобов'язання у сумі 127 284,81 грн., розмір та строк виконання якого сторони визначили мировою угодою, а саме проміжком часу у 24 місяців, протягом якого відповідач зобов'язаний вносити на рахунок позивача-стягувача щомісячні платежі в сумі 5 303,53 грн. з моменту винесення Господарським судом м. Києва ухвали від 17.07.2017 року про затвердження мирової угоди у справі №41/835.
При цьому, шляхом укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі №41/835 сторони спору фактично змінили матеріально-правові відносини, що існували на момент порушення провадження у справі, а саме змінили строк виконання грошового зобов'язання за Договором постачання теплової енергії №540554 від 01.02.2006 року та порядок його оплати.
В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Тобто, внаслідок укладання мирової угоди сторони у відповідності до їх взаємного волевиявлення вирішили питання про порядок погашення боржником суми заборгованості за поставлену за Договором №540554 від 01.02.2006 року теплову енергію на умовах розстрочення сплати основного боргу згідно умов мирової угоди, що має наслідком зміну порядку та строків окремих зобов'язань сторін договору.
Судом встановлено, що відповідачем було допущено прострочення виконання мирової угоди у справі №41/835 в частині строків внесення платежів, у зв'язку з чим відповідач вважається таким, що прострочив, а тому, за висновком суду, наявні підстави для нарахування процентів річних та інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
При цьому суд відзначає, що наявність ухвали про затвердження мирової угоди не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Вказана правова позиція відображена в постановах Верховного Суду України від 31.05.2018 у справі №902/330/17, від 14.11.2011 у справі №3-116гс11, від 23.01.2012 у справі №3-142гс11.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання мирової угоди в частині строків внесення платежів, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 11 755,45 грн. процентів річних та 26 371,42 грн. інфляційних втрат за період з 17.12.2018 по 16.12.2021 року, які позивач просив суд стягнути з відповідача згідно наданих розрахунків.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині процентів річних та інфляційних втарт, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум процентів річних або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Наразі, як встановлено судом, з урахуванням умов укладеної між сторонами мирової угоди та дати її затвердження судом 17.07.2017 року, відповідач мав виконати основне зобов'язання зі сплати 127 284,81 грн. заборгованості за поставлену теплову енергію на умовах розстрочення сплати боргу щомісячно рівними частинами на протязі 2 років у строк до 17.07.2019 року (з 17.08.2017 по 17.07.2019 року).
Таким чином початком перебігу періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у загальній сумі 127 284,81 грн. є 18.07.2017 року, в той час як позивачем при здійсненні розрахунку процентів річних та інфляційних втрат на загальну суму боргу у розмірі 130 616,11 грн. застосовано період нарахування, починаючи з 17.12.2018 року, що не відповідає періоду прострочення та наведеним приписам законодавства.
Окрім того судом встановлено, що позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати на загальну суму боргу за мировою угодою у розмірі 130 616,11 грн., у тому числі на зобов'язання зі сплати мита у розмірі 3 095,30 грн. та ІТЗ у розмірі 236,00 грн.
Розглядаючи означені вимоги суд зважає, як зазначалось судом раніше, що виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
При цьому, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі №914/712/16.
З огляду на наведене суд зазначає, що нарахування позивачем 3% річних та інфляційних, що передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України, може здійснюватися лише на суму основного боргу, яка за умовами мирової угоди становила 127 284,81 грн., що виключає підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму судових витрат у справі № 41/835 (мита у розмірі 3 095,30 грн. та ІТЗ у розмірі 236,00 грн.)
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат судом встановлено, що розмір процентів річних та інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, становить 11 136,11 грн. процентів річних та 25 185,88 грн. інфляційних витрат, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 11 755,45 грн. процентів річних та 26 371,42 грн. інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 11 136,11 грн. процентів річних та 25 185,88 грн. інфляційних витрат.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем визначеного сторонами в мировій угоді від 17.17.2017 року у справі №41/835 порядку розрахунків за поставлену згідно з Договором №540554 від 01.02.2006 року теплову енергію, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання в порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, розмір заборгованості зі сплати процентів річних та інфляційних втрат частково відповідає фактичним обставинам, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 755,45 грн. процентів річних та 26 371,42 грн. інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 11 136,11 грн. процентів річних та 25 185,88 грн. інфляційних витрат.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасний дім 1" (вул. Тимошенка, 29- Б, м. Київ, 04210, код ЄДРПОУ 32772220) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" (вул. Рибальська, 13, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 328263328) 11 136 (одинадцять тисяч сто тридцять шість) грн. 11 коп. процентів річних, 25 185 (двадцять п'ять тисяч сто вісімдесят п'ять) грн. 88 коп. інфляційних втрат та 2 363 (дві тисячі триста шістдесят три) грн. 65 коп. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 21 липня 2023 року.
Суддя А.М. Селівон