Справа № 161/8957/23 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П.
Провадження № 22-ц/802/757/23 Доповідач: Данилюк В. А.
18 липня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
секретаря Савчук Т. Ф.,
з участю:
представника заявника ОСОБА_1 ,
представника заінтересованої особи Опевалової С. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа 6 Прикордонний Волинський загін Державної Прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 червня 2023 року,
31.05.2023 року заявник через свого представника звернувся до суду з вищевказаною заявою, на обґрунтування якої зазначив, що з моменту свого народження та до 2007 року він проживав за адресою: АДРЕСА_1 . У 2007 році, в зв'язку з придбанням нерухомого майна, він зареєстрував своє місце проживання за адресою його місцезнаходження. Однак, з кінця 2011 року, пропри фактичну реєстрацію за іншою адресою, він повернувся на постійне місце проживання у кв. АДРЕСА_1 , де постійно проживає по даний час. Разом з тим, дія на території України правового режиму воєнного стану, позбавляє його можливості здійснити свою реєстрацію за адресою фактичного проживання. Разом з тим, у нього існує періодична потреба супроводжувати свого батька ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, для лікування за кордон. Натомість, силу положень абз. 3 п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, відсутність доказів спільного проживання зі своїм батьком за однією адресою позбавляють можливості перетинати кордон України з метою супроводу батька. Враховуючи наведене, а також те, що в інший спосіб він не може довести дану обставину, просить суд встановити факт його спільного проживання з його батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 червня 2023 року у відкритті провадження по справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник заявника адвокат Борщ Н. М. подав апеляційну скаргу в якій вказує, що судом зроблено невірний аналіз правової норми, викладеної в абзаці 3 п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, які затверджені Постановою КМУ від27.01.1995 року №57, а тому у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
В даному судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав.
Представник заінтересованої особи Опевалова С. С. заперечила проти задоволення апеляційної скарги.
Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін з наступних підстав.
Звертаючись із заявою, ОСОБА_2 вказує, що встановлення факту спільного проживання з батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи, необхідне йому для отримання права на виїзд за кордон під час оголошеного в Україні воєнного стану.
Відповідно до абз. 3 п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 року № 724) у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд. Акт встановлення факту здійснення догляду складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у м. Києві та м. Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням.
Тобто, у разі відсутності документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка) особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, можуть пред'явити акт встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд, який складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у м. Києві та м. Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду.
Таким чином, законодавець визначає альтернативний спосіб, який надає можливість особі, яка має одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, на перетин державного кордону під час воєнного стану, а саме: у разі відсутності документів, що підтверджують спільне проживання, така особа може надати акт встановлення факту здійснення догляду.
Зазначене в повній мірі спростовує твердження заявника про неможливість в інший спосіб здобути право на супровід свого батька за кордон.
Отже, діючим законодавством визначений позасудовий порядок визначення факту юридичного характеру, встановлення якого надасть заявнику гарантії, закріплені у Правилах перетинання державного кордону громадянами України, для виїзду за кордон в якості особи, яка супроводжує батька, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною 1 ст. 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки, чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18)).
Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13.06.2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13.03.2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20.03.2019 року у справі № 295/7631/17, від 21.08.2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18.09.2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 08.11.2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18.12.2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26.02.2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28.04.2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.03.2018 року в справі № 800/559/17, від 03.04.2018 року в справі № 9901/152/18 та від 30.05.2018 року в справі № 9901/497/18 зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Вказані обставини свідчать про відсутність правових підстав для встановлення факту, який просить встановити заявник в судовому порядку, що виключає можливість такого розгляду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, а також не свідчать про порушення судом норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування немає.
Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 червня 2023 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 липня 2023 року.
Головуючий
Судді :