ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
25 липня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/2359/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа», м. Київ - Сакали М.Я., на підставі ордера;
від Приватного підприємства «Сугой», м. Херсон - Малюк Є.В., на підставі ордера.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного підприємства «Сугой», м. Херсон
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 року про забезпечення позову, м. Одеса, суддя Д'яченко Т.Г.
у справі №916/2359/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа», м. Київ
до відповідача Приватного підприємства «Сугой», м. Херсон
про стягнення 16 436 002 грн. 12 коп., -
Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.
У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа», м. Київ звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Приватного підприємства «Сугой», м. Херсон, у якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 16436002 грн. 12 коп., з яких 16 054 155 грн. 95 коп. - основної заборгованості, 41 323 грн. 53 коп. пені, 3 051 грн. 03 коп. 3 % річних, 21 705 грн. 38 коп. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною №516 від 22.12.2021 року; 169313 грн. 55 коп. пені, 12 500 грн. 88 коп. 3 % річних, 88 932 грн. 73 коп. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 517 від 22.12.2021 року; 28 152 грн. 98 коп. пені, 2 078 грн. 61 коп. 3 % річних, 14 787 грн. 48 коп. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 518 від 22.12.2021 року; а також вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.
Позовні вимоги, зокрема, обґрунтовано тим, що відповідачем, всупереч умовам укладеного між сторонами договору поставки від 28.07.2021 року №28/07/21- СОП належним чином не виконуються господарські зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого, у покупця виникла вказана вище заборгованість, а у постачальника - право на нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 року у справі №916/2359/23 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» до розгляду, відкрито провадження у справі №916/2359/23, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено дату судового засідання.
05.06.2023 року від позивача у справі до Господарського суду Одеської області надійшла заява про забезпечення позову (вх. 2-784/23), у якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа», м. Київ просило суд до набрання законної сили рішенням суду накласти арешт на грошові кошти, що належать Приватному підприємству «СУГОЙ», м. Херсон, у межах ціни позову в розмірі 16 436 002 грн. 12 коп. (або еквівалент вказаної суми у будь-яких іноземних валютах), які знаходяться або обліковуються на будь-яких рахунках у банківських установах, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову.
Вказана заява, зокрема, обґрунтована тим, що оскільки від відповідача не надходило жодних повідомлень про неможливість виконання своїх зобов'язань у зв'язку із настанням форс-мажорних обставин, в тому числі у зв'язку із запровадженням на території України воєнного стану, обумовленого військовою агресією Російської Федерації, а також відповіді на вимогу про повернення заборгованості за договором поставки, заявник вважає, що у випадку, якщо судом не буде задоволено заяву про забезпечення позову, в подальшому, після розгляду судової справи, відповідач може ухилитися від виконання своїх обов'язків, що призведе до значних збитків для позивача.
При цьому, на думку позивача, сам факт невиконання відповідачем грошових зобов'язань на суму понад 16 млн. грн. протягом 17-ти місяців вже спричинив позивачу значні збитки, які виявилися, в тому числі у знецінені національної валюти на понад 30 відсотків.
Позивач також зазначив, що представники та посадові особи позивача неодноразово зверталися до посадових осіб та представників відповідача із проханням виплатити заборгованість за договором поставки, однак відповідач виконувати свої зобов'язання по оплаті грошових коштів за поставлений за договором поставки товар відмовляється. При цьому, будь-яких конкретних причин, які заважають йому виплатити заборгованість, відповідач не наводить.
Відтак, з огляду на наведене, та те, що відповідач є бенефіціаром інших суб'єктів господарювання, які також мають господарські зобов'язання за іншими правовідносинами, позивач вважає, що грошові кошти, які належать відповідачу на момент пред'явлення позову до нього, можуть зменшитись або зникнути у випадку набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошових коштів.
Також заявник вважає, що значний розмір заборгованості відповідача, в тому числі, який незаявлений у даному позові, але нарахований позивачем у розрахунку заборгованості за вимогами, що випливають із договору поставки товарів № 28/07/21-соп від 28.07.2021 року може схилити відповідача вивести усі грошові кошти із банківських рахунків, та припинити господарську діяльність юридичної особи Приватного підприємства «СУГОЙ».
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 року у справі № 916/2359/23 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» про забезпечення позову від 05.06.2023 року вх. №2-784/23 задоволено, накладено арешт на грошові кошти, що належать Приватному підприємству «Сугой», м. Херсон у межах ціни позову у розмірі 16436002 грн. 12 коп. (або еквівалент вказаної суми у будь-яких іноземних валютах), які знаходяться або обліковуються на будь-яких рахунках у банківських установах, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що виконання в майбутньому судового рішення у справі №916/2359/23 (у разі задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки предметом заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» є стягнення заборгованості з відповідача у розмірі 16436002 грн. 12 грн., у даному разі запропонований позивачем захід забезпечення позову є адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами.
З огляду на наведене, місцевий господарський суд зазначив, що заявником доведено наявність достатньо обґрунтованого припущення, що грошові кошти, які належать Приватному підприємству «Сугой» на момент звернення із вказаною заявою, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника, а тому, існують правові підстави для задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на грошові кошти Приватного підприємства «Сугой», що належать та знаходяться у нього на рахунках у межах ціни позову 16436002 грн. 12 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Приватне підприємство «Сугой», м. Херсон з ухвалою суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 року про забезпечення позову у справі № 916/2359/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» про забезпечення позову від 05.06.2023 року вх. №2-784/23 про забезпечення позову у даній справі відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник, за доводами апеляційної скарги зазначив, що судом при розгляді заяви про забезпечення позову, фактично прийнято рішення про задоволення позовних вимог, оскільки весь текст оскаржуваної ухвали свідчить про повну та беззаперечну підтримку судом вимог позивача.
Так, апелянт наголошує, що висновки суду першої інстанції: «таким чином, документи, додані позивачем до позовної заяви, беззаперечно свідчать про те, що відповідач отримав товари на загальну суму 28816118,17 грн., відповідач оплатив товари частково, розмір заборгованості за поставлений товар складає 16054155,95 грн. та відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару більше ніж на 17-ть місяців.», «Обов'язок Відповідача оплатити вартість поставленого йому Позивачем товару виникає через закон (ч. 1 ст. 265 ГК, ст. 655, 692, 712 ЦК) і не залежить від факту реалізації товару третім особам.» та твердження «Позивачем також зазначалось, що в розпорядженні бенефіціарів відповідача є декілька юридичних осіб, що надає можливість відповідачу перевести господарську діяльність юридичної особи Приватного підприємства «Сугой» на інші юридичні особи, будь-яким способом вивести гроші із банківських рахунків Приватного підприємства «Сугой», та ухилитися від оплати заборгованості перед Позивачем. За твердженням позивача, є очевидним ризик того, що без вжиття заходів забезпечення позову, відповідач може здійснити фіктивні розрахунки з контрагентами, або використати грошові кошти на користь інших суб'єктів господарської діяльності, при цьому ухилитися від розрахунків із позивачем.» свідчать про обґрунтованість позовних вимог, а не заяви про забезпечення позову.
Тобто, на переконання відповідача, оскаржувана ухвала про забезпечення позову являє собою цілком і повністю думку позивача, яка є його припущенням, а не досліджені судом обставини справи. А саме, місцевий господарський суд сприймає твердження позивача як належний та обґрунтований доказ необхідності забезпечення позову.
В той же час, апелянт вважає, що накладаючи арешт на кошти відповідача, суд паралізував роботу підприємства, а тому його висновок про те, що арешт грошових коштів не вплине на господарську діяльність відповідача є необґрунтованим та безпідставним.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Сугой», м. Херсон на ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 року про забезпечення позову, у справі №916/2359/23, призначено справу до судового розгляду.
04.07.2023 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа», м. Київ надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №1712/23/Д3), у якому позивач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Приватного підприємства «Сугой», м. Херсон залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову у справі №916/2359/23 - без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів оскарження ухвали.
Зокрема, у відзиві, позивач, посилаючись на обставини, зазначені ним у заяві про забезпечення позову, вказав, що доводи скаржника, зазначені ним в апеляційній скарзі є манипулятивними, адже арешт рахунків не є тотожнім стягненню грошових коштів із рахунків та передбачає тимчасове обмеження у користуванні грошовими коштами, а стягнення передбачає позбавлення права власності на грошові кошти.
При цьому, заходи забезпечення позову, які застосовані судом першої інстанції не є тотожними задоволенню позову, оскільки арешт коштів не зумовлює жодним чином фактичного вирішення позову.
На переконання позивача, такий захід забезпечення позову спрямований виключно на збереження існуючого становиша, арешт грошових коштів носить тимчасовий характер, та не припиняє право власності апелянта на належні йому грошові кошти.
Позивач також вважає, що заходи забезпечення позову застосовані судом першої інстанції не є втручанням та перешкоджанням господарської діяльності апелянта, оскільки апелянт отримав товари від позивача ще у 2021 році, та в будь-якому випадку обов'язок по сплаті грошових коштів повинен бути виконаний станом на момент розгляду справи.
Посилаючись на те, що позивачем на адресу відповідача неодноразово надсилались листи-вимоги щодо сплати існуючої заборгованості останнього за договором поставки, які ігноруються покупцем, позивач вважає, що заходи забезпечення позову, які застосовані судом першої інстанції забезпечать виключно ефективний захист порушених прав та інтересів заявника під час розгляду поданого позову, у разі його задоволення судом, в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
В судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції, представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати ти прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити у повному обсязі.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» заперечив проти доводів апелянта, зазначених ним в апеляційній скарзі, просив суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно із п. 3 ч.1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, а саме, про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Заслухавши учасників справи, які з'явилися до судового засідання, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Сугой», м. Херсон не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 року про забезпечення позову у справі №916/2359/23 відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України, і відсутні підстави для її скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, у червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа», м. Київ звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Приватного підприємства «Сугой», м. Херсон, у якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 16436002 грн. 12 коп., з яких 16 054 155 грн. 95 коп. - основної заборгованості, 41 323 грн. 53 коп. пені, 3 051 грн. 03 коп. 3 % річних, 21 705 грн. 38 коп. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною №516 від 22.12.2021 року; 169313 грн. 55 коп. пені, 12 500 грн. 88 коп. 3 % річних, 88 932 грн. 73 коп. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 517 від 22.12.2021 року; 28 152 грн. 98 коп. пені, 2 078 грн. 61 коп. 3 % річних, 14 787 грн. 48 коп. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 518 від 22.12.2021 року; а також вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.
Позовні вимоги, зокрема, обґрунтовано тим, що відповідачем, всупереч умов укладеного між сторонами договору поставки від 28.07.2021 року №28/07/21- СОП належним чином не виконуються господарські зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого, у покупця виникла вказана вище заборгованість, а у постачальника - право на нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
На підтвердження своєї правової позиції, викладеної у позові Товариство з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа», м. Київ надало суду копії наступних документів:
· Договору поставки товарів від 28.07.2021 року №28/07/21-СОП;
· Видаткових накладних за період з вересня по грудень 2021 року;
· Податкових накладних та квитанцій про їх реєстрацію;
· Акт звірки взаємних розрахунків станом на 2021 piк;
· Картку рахунку Приватного підприємства «Сугой»;
· Платіжних інструкцій та виписок;
· Листа - вимоги від 26.05.2023 року вих. № 1336;
· Поштової накладної від 26.05.2023 року;
· Роздруківки із кабінету Нової пошти;
· Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
· Розрахунку пені, 3 % річних, інфляційних втрат.
05.06.2023 року від позивача у справі до Господарського суду Одеської області надійшла заява про забезпечення позову (вх. 2-784/23), у якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа», м. Київ просило суд до набрання законної сили рішенням суду накласти арешт на грошові кошти, що належать Приватному підприємству «СУГОЙ», м. Херсон, у межах ціни позову в розмірі 16 436 002 грн. 12 коп. (або еквівалент вказаної суми у будь-яких іноземних валютах), які знаходяться або обліковуються на будь-яких рахунках у банківських установах, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову.
Зокрема, вказана заява ґрунтується на наступних обставинах:
- Позивачем до суду подано позовну заяву із вимогами про стягнення із відповідача заборгованості за договором поставки у загальному розмірі 16436002 грн. 12 коп., з яких сума основної заборгованості за договором поставки товарів №28/07/21-СОП від 28.07.2021 року у розмірі 16054155 грн. 95 коп., 41323 грн. 53 коп. пені, 3051 грн. 03 коп. 3 % річних, 21705 грн. 38 коп. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 516 від 22.12.2021 року; 169313 грн. 55 коп. пені, 12500 грн. 88 коп. 3 % річних, 88932 грн. 73 коп. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 517 від 22.12.2021 року; 28152 грн. 98 коп. пені, 2078 грн. 61 коп. 3 % річних, 14787 грн. 48 коп. інфляційного збільшення заборгованості за видатковою накладною № 518 від 22.12.2021 року.
- Позивачем вказано, що зазначена заборгованість виникла у зв'язку із невиконанням Приватним підприємством «Сугой» своїх зобов'язань за договором поставки товарів №28/07/21-СОП від 28.07.2021 року, який був укладений між сторонами.
- Ґрунтуючи подану заяву позивач посилався на п. 1.1., п. 2.2., п. 4.8. договору та зазначав, що в період з серпня 2021 року по грудень 2021 року ним було поставлено відповідачу товари на загальну суму 28816 118 грн. 17 коп., що підтверджується видатковими накладними.
- Після підписання видаткових накладних, позивачем на виконання положень п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України складено та зареєстровано податкові накладні на загальну суму 28816 118 грн. 17 коп., в т.ч. ПДВ.
- Як пояснює позивач, усі поставки товару за договором поставки здійснювалися позивачем з серпня 2021 року по грудень 2021 року. На підтвердження кожної поставки було підписано видаткову накладну. 31.12.2021 року між позивачем та відповідачем було підписано Акт звірки взаєморозрахунків, в якому відображено розмір заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки станом на 31.12.2021 року.
- Позивач зазначає, що від імені відповідача, Акт звірки взаєморозрахунків було підписано директором Матковським М.О. При цьому, у даному Акті в рядках «Реалізація товару» відображено поставки товарів із зазначенням: дати поставки/дати підписання видаткової накладної, номеру видаткової накладної, суми поставки. Підписанням даного Акту керівник відповідача беззаперечно погодився із: фактом поставки товару на загальну суму 28816118 грн. 17 коп.; розміром заборгованості, який існував на момент підписання акту; настанням моменту виконання зобов'язань по оплаті поставленого товару.
- Позивач також вказав, що до позовної заяви додано 24 платіжні доручення, за якими відповідач оплачував позивачу грошові кошти за поставлений товар. У платіжних дорученнях в призначенні платежу посилався на договір та викладена обставина, за посиланням позивача, беззаперечно підтверджує факт укладення договору поставки, та погодження його умов з боку відповідача.
- На переконання позивача, документи, додані ним до позовної заяви, беззаперечно свідчать про те, що відповідач отримав товари на загальну суму 28816118 грн. 17 коп., відповідач оплатив товари частково, розмір заборгованості за поставлений товар складає 16054155 грн. 95 коп. та відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару більше ніж на 17-ть місяців.
- На думку заявника, з системного аналізу змісту укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки та діючого законодавства слідує, що момент переходу права власності на товар є моментом одержання товару покупцем, а метою укладення договору поставки між сторонами є отримання товару покупцем та отримання грошових коштів постачальником, тому укладаючи такий договір, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку зі сторони відповідача, яка мала б полягати у повному розрахунку за отриманий товар.
- Проте, як вказано заявником, відповідач, як покупець, до якого з моменту передачі товару перейшло право власності на нього, не здійснив його повної оплати, не надав інформації щодо реалізації/нереалізації товару.
- При цьому, позивач вважає, що обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає через закон (ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, ст. 655, 692, 712 Цивільного кодексу України) і не залежить від факту реалізації товару третім особам.
- На думку заявника, із викладених положень законодавства та положень договору поставки випливає, що дата підписання між позивачем та відповідачем видаткової накладної є датою коли відповідач отримав товар, сторони спору узгодили перехід права власності на поставлений позивачем товар до відповідача-покупця у момент прийняття ним товару від позивача-постачальника; перехід права власності вимагає від відповідача подальших дій - він зобов'язаний оплатити вартість поставленого йому товару.
- Як вказано позивачем, представники та посадові особи позивача неодноразово зверталися до посадових осіб та представників відповідача із проханням виплатити заборгованість за договором поставки, однак відповідач виконувати свої зобов'язання по оплаті грошових коштів за поставлений за договором поставки товар відмовляється та будь-яких конкретних причин які заважають йому виплатити заборгованість, відповідач не наводить.
- Позивачем також було зазначено суду, що 26.05.2023 року через поштового оператора «Нова пошта» адвокатом позивача надіслано на адресу відповідача лист вих. № 1336 із вимогою виплатити суму заборгованості.
- Вказаний лист адвоката одержано відповідачем 29.05.2023 року, що підтверджується поштовою накладною №20450717301234, у якому наявна вимога про виплату основного боргу у розмірі 16054 155 грн. 95 коп.
- Також позивачем було зауважено суду, що від відповідача не надходило жодних повідомлень про неможливість виконання своїх зобов'язань у зв'язку із настанням форс-мажорних обставин, в тому числі у зв'язку із запровадженням на території України воєнного стану, обумовленого військовою агресією Російської Федерації.
- За доводами заявника, з моменту останньої поставки пройшло більше 1-го року та 5-ти місяців, з огляду на що позивачем нараховано значний розмір заборгованості за пенею, 3 % річних та інфляційним збільшенням заборгованості за 3-ма видатковими накладним.
- Крім того, позивачем зазначено, що як вбачається із змісту довідки, в Державному реєстрі речових прав наявний тільки один запис - про право оренди нежитлової будівлі, що свідчить про відсутність у власності відповідача будь-яких об'єктів нерухомості.
- У зв'язку із наведеним, заявник вважає, що у випадку задоволення позовної заяви, єдиним джерелом погашення заборгованості відповідача перед ним є грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача.
- А тому, на переконання заявника, викладені вище обставини свідчать про те, що грошові кошти, які належать відповідачу на момент пред'явлення позову до нього, можуть зменшитись або зникнути у випадку набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошових коштів.
- Позивачем також зазначалось, що в розпорядженні бенефіціарів відповідача є декілька юридичних осіб, що надає можливість відповідачу перевести господарську діяльність юридичної особи Приватного підприємства «Сугой» на інші юридичні особи, будь-яким способом вивести гроші із банківських рахунків Приватного підприємства «Сугой», та ухилитися від оплати заборгованості перед позивачем.
- За твердженням позивача, є очевидним ризик того, що без вжиття заходів забезпечення позову, відповідач може здійснити фіктивні розрахунки з контрагентами, або використати грошові кошти на користь інших суб'єктів господарської діяльності, при цьому ухилитися від розрахунків із позивачем.
- Відтак, як зазначено заявником, у разі задоволення позовної заяви, позивач позбавлений гарантій виконання судового рішення відповідачем, а тому арешт грошових коштів на банківських рахунках відповідача направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача та гарантує виконання судового рішення за даним позовом.
- Також, позивач пояснював, що застосування заходів забезпечення позову не порушить права та законні інтереси відповідача, оскільки зобов'язання по оплаті заборгованості повинні були бути виконані відповідачем більше 17-ти місяців тому.
- Крім того, як вказав заявник, у випадку якщо судом не буде задоволено дану заяву про забезпечення позову, то в подальшому, після розгляду судової справи, відповідач може ухилитися від виконання своїх обов'язків, що призведе до значних збитків для позивача, оскільки сам факт невиконання відповідачем грошових зобов'язань на суму понад 16 млн. грн. протягом 17-ти місяців вже спричинив позивачу значні збитки, які виявилися, в тому числі у знецінені національної валюти на понад 30 відсотків.
На підтвердження своєї правової позиції, викладеної в заяві про забезпечення позову, заявником суду надано договір поставки товарів від 28.07.2021 року №28/07/21-СОП та видаткові накладні за період з вересня по листопад 2021 року; товарно-транспортні накладні; оборотно-сальдову відомість по рахунку №361 від 24.03.2023 року.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 року у справі № 916/2359/23 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа» про забезпечення позову від 05.06.2023 року вх. №2-784/23 задоволено, накладено арешт на грошові кошти, що належать Приватному підприємству «Сугой», м. Херсон у межах ціни позову у розмірі 16436002 грн. 12 коп. (або еквівалент вказаної суми у будь-яких іноземних валютах), які знаходяться або обліковуються на будь-яких рахунках у банківських установах, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову.
Зі вказаною вище ухвалою відповідач не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
У низці постанов, Верховний Суд неодноразово зазначав, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997 року) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 року у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, або кошти на рахунках можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.
Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
В той же час, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому, обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Тобто, крім того, що суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об'єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 21.05.2020 у справі № 906/20/20, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).
За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Так, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що за змістом поданої позивачем заяви, в обґрунтування свого клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається фактично на ухилення Приватного підприємства «Сугой», м.Херсон від виконання взятих на себе господарських зобов'язань згідно договору поставки від 28.07.2021 року №28/07/21- СОП.
При цьому, стягнення заборгованості відповідача перед позивачем внаслідок невиконання умов вищевказаного договору є предметом позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа», м. Київ до Приватного підприємства «Сугой», м. Херсон.
За твердженням заявника, він звернувся до покупця з вимогою про погашення заборгованості за договором поставки, що підтверджується листом - вимогою від 26.05.2023 року вих. № 1336, проте, зазначене звернення відповідачем проігноровано.
Зазначене, на переконання заявника, в сукупності з реальним ризиком, що грошові кошти, які належать відповідачу на момент пред'явлення позову до нього, можуть зменшитись або зникнути у випадку набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошових коштів, свідчить про ризик відсутності гарантій виконання судового рішення відповідачем, а тому арешт грошових коштів на банківських рахунках відповідача направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача та гарантує виконання судового рішення за даним позовом.
Відтак, на думку заявника, вказані вище обставини є об'єктивними факторами для обґрунтування потенційної неможливості виконання рішення суду в майбутньому.
На підтвердження вказаних вимог, заявником, окрім письмових документів, які стосуються здебільшого суті спору між сторонами у даній справі, надана копія листа-вимоги за вих. № 1336 від 26.05.2023 року; поштова накладна від 26.05.2023 року; роздруківка із кабінету Нової пошти, які свідчать про отримання відповідачем претензії відповідача.
Відповідь відповідача на вказану вимогу у матеріалах справи відсутня.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
За вимогами п. 3 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст.73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Здійснивши аналіз заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківісмартюа», м. Київ про забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на рахунки відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявником доведено наявність достатньо обґрунтованого припущення, що грошові кошти, які належать Приватному підприємству «Сугой» на момент звернення із вказаною заявою, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника, а тому, існують правові підстави для задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на грошові кошти Приватного підприємства «Сугой», що належать та знаходяться у нього на рахунках у межах ціни позову 16436002 грн. 12 коп., з чим погоджується апеляційний господарський суд, з огляду на таке.
Так, судовою колегією встановлено, що предметом позовних вимог позивача є стягнення грошових коштів з відповідача, як оплати за поставлений товар та нарахованих у зв'язку із неналежним виконанням господарських зобов'язань сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, відтак, запропоновані заявником заходи забезпечення позову стосуються саме коштів відповідача, а саме, накладення арешту на такі кошти в межах суми заборгованості, заявленої до стягнення.
З огляду на наведене, відповідні заходи забезпечення позову, заявлені заявником, спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
При цьому, судова колегія вважає, що позивачем, відповідно до вимог процесуального закону належним чином обґрунтовано припущення, що кошти на рахунках, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути або зменшитися за кількістю на момент виконання рішення, оскільки, маючи фінансову спроможність та здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач тривалий час не виконує свої обов'язки щодо повернення заборгованості за договором поставки перед позивачем, навіть за умови обізнаності про вимоги останнього щодо повернення такої заборгованості.
Отже, судова колегія зазначає, що існування зазначених обставин підтверджує об'єктивні причини для заявника вважати, що позичальником рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог, виконуватися не буде, тобто, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, адже виконання такого рішення полягатиме саме у виконанні відповідачем грошових зобов'язань перед заявником.
З огляду на вказане, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції, викладений в оскаржуваній ухвалі про забезпечення позову таким, що постановлено з дотриманням вимог процесуального закону та норм матеріального права.
Крім того, судова колегія наголошує, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. При цьому, арешт коштів, який накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, має на меті подальше звернення стягнення на такі кошти у разі задоволення позову.
Разом з тим, вказаний обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки кошти на рахунках відповідача фактично перебуватимуть у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ними.
Можливість накладення арешту на грошові кошти на рахунках, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для заявника додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та він отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із стягувачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Разом з тим, за доводами скаржника, викладеними в апеляційній скарзі, місцевим господарським судом при розгляді заяви про забезпечення позову фактично прийнято рішення про задоволення позовних вимог, оскільки весь текст оскаржуваної ухвали свідчить про повну та беззаперечну підтримку судом вимог позивача. При цьому, скаржником в тексті апеляційної скарги викладено абзаци самої оскаржуваної ухвали, які, на переконання скаржника є правовою позицією суду першої інстанції.
Судова колегія не погоджується зі вказаною позицією відповідача, вважає її необґрунтованою та такою, що не може слугувати для скасування вірного по суті оскаржуваного судового рішення, враховуючи наступне.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору, що і було правомірно встановлено судом першої інстанції.
При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову судом першої інстанції не досліджувалась, а в описовій частині оскаржуваної ухвали було зазначено доводи заявника, викладені ним у заяві про забезпечення позову, що помилково скаржником було розцінено як правові висновки суду.
Судова колегія зазначає, що питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 року у справі № 910/1200/20), з огляду на що, переглянувши оскаржувану ухвалу про забезпечення позову в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність в її тексті правових висновків суду щодо розгляду перегляду справи по суті.
Таким чином, доводи апелянта з цього приводу відхиляються колегією суддів, як неналежні.
З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі щодо необґрунтованості оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про застосування заходів забезпечення позову не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 року про забезпечення позову у справі №916/2359/23, з огляду на що вказана ухвала не потребує скасування, оскільки постановлена з дотриманням вимог процесуального закону та норм матеріального права.
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Приватного підприємства «Сугой», м. Херсон такою, що не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 року про забезпечення позову у справі №916/2359/23 не потребує скасування з наведених вище підстав, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Сугой», м. Херсон на ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 року про забезпечення позову у справі №916/2359/23 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 року про забезпечення позову у справі №916/2359/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 25.07.2023 року.
Повний текст постанови складено 25 липня 2023 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
А.І. Ярош