Справа № 513/439/23
Провадження № 2/513/167/23
Саратський районний суд Одеської області
25 липня 2023 року Саратський районний суд Одеської області, в складі
головуючого судді В.С.Миргород,
при секретарі судового засідання Т.І.Гінкул
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Сарата цивільну справу №513/439/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області, суд, -
06.04.2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить розірвати шлюб, укладений між сторонами 10 жовтня 2009 року та визначити місце проживання малолітніх дітей.
Позовні вимоги, обґрунтував тим, що 10.10.2009 року, позивач уклав шлюб із відповідачкою, який вони зареєстрували у Введенській сільській раді Саратського району Одеської області, актовий запис №4. Під час шлюбу у сторін народилися: ІНФОРМАЦІЯ_1 син - ОСОБА_3 , про що 05.01.2018 року, про що Чорноморським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено відповідний актовий запис №11. ІНФОРМАЦІЯ_2 донька - ОСОБА_4 , про що 24.12.2019 року, про що Чорноморським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено відповідний актовий запис №610. Спільне життя з відповідачкою не склалося у зв'язку з різними поглядами на сімейне життя та відсутності поваги один до одного. Підставою розірвання шлюбу є ті обставини, що у них відсутні спільні інтереси з дружиною, наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння. Вони втратили почуття любові та поваги один до одного. Спільного господарства сторони не ведуть. Позивач вважає, що шлюб з відповідачкою фактично припинив існування, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам, у зв'язку з чим він наполягає на його розірванні, з визначенням місця проживання неповнолітніх дітей з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 13 квітня 2023 року призначене підготовче засідання по справі. Ухвалою суду від 02 травня 2023 року підготовче засідання відкладено, замінено третю особу Плахтіївську сільську раду, залучено в якості третьої особи: Овідіопольську селищну раду Одеського району Одеської області.
Ухвалою суду від 24 травня 2023 року підготовче засідання відкладено, замінено третю особу Овідіопольську селищну раду Одеського району Одеської області, залучено в якості третьої особи: Великодолинську селищну раду Одеського району Одеської області.
Ухвалою суду від 10 липня 2023 року підготовче судове засідання закрито та призначено вказану справу до судового розгляду.
Позивач належним чином був повідомлений про дату, місце та час розгляду справи шляхом направлення SMS повідомлень, які ним отримані, в судове засідання не з'явився. До суду направив заяву в якій підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив розглянути справу за його відсутності.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, про розгляд справи в суді повідомлена належним чином, шляхом направлення повідомлення в додаток «Viber», яке нею отримано, відзив на позов не надала. До суду направила заяву, у якій просить справу розглянути за її відсутності, позов підтримує, просить його задовільнити ( а.с.24,32).
Представник третьої особи - орган опіки та піклування Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області в судове засідання не з'явився, про розгляд справи в суді повідомлений належним чином, шляхом направлення повідомлення на електронну адресу селищної ради. До суду направили заяву, у якій просять справу розглянути за відсутності представника третьої особи, заперечують проти задоволення позову з підстав того, що орган опіки та піклування подає письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини та на підставі документів, які стосуються справи. Зазначають, що статтею 160 Сімейного кодексу України місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитини не досягла 10 років. З документів справи не встановлено, що між батьками існує спір, а тому орган опіки та піклування Великодолинської селищної ради приходить до висновку, що батьки у справі діють за згодою. У зв'язку з наведеним участь органу опіки та піклування Великодолинської селищної ради у даній справі є не обов'язковою та надати висновок до судку не уявляється можливим.
У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належним чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Статтею 5 Протоколу №7, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.
Згідно із ст.51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Зазначене кореспондується і у ст.24 Сімейного кодексу України. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
За змістом ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносини, примушування до їх збереження, є порушенням прав жінки, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом (ч.ч.3,4 ст.56 СК України).
Частина 3 ст. 105 СК України встановлює, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя, на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Ст.112 СК України визначає, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їх дітей, що мають істотне значення.
Сторони перебувають у шлюбі з 10.10.2009 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим 10.10.2009 року, Введенською сільською радою Саратського району Одеської області, актовий запис №4. Після реєстрації шлюбу відповідачка змінила прізвище з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_2 ".
Сторони є батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 05.01.2018 року, Чорноморським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №11 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданого 24.12.2019 року, Чорноморським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №11, актовий запис №610.
Сімейні відносини з відповідачкою ОСОБА_2 , позивач припинив, примирення сторони не досягли, позивач наполягає на розірванні шлюбу.
Відповідно до ст.109 СК України, шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється в наслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе. Позивач скористалася даним правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
Позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем. Приймаючи до уваги заяву позивача, суд вважає, що причини, що спонукають його наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.
Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, відповідач не заперечує проти зазначеного, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Таким чином, суд вважає встановленим, що позовна заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Що стосується позовних вимог щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком, позивачем у справі, суд наголошує, що у статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції про права дитини, частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Отже, при вирішенні питань про місце проживання дітей у випадку, коли їх батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дітям повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, головним критерієм при вирішенні таких справ у першу чергу є інтереси дитини, а вже тільки потім право батьків. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага, в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини, приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Враховуючи вимоги статті 51 Конституції України, статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, статті 7 СК України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема, про визначення місця проживання дитини встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення указаних обставин у відповідному рішенні є обов'язком суду.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина друга статті 29 ЦК України). Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України).
Цьому кореспондує абзац другий частини другої статті 13 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про вільне пересування).
Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України). Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (частини перша та третя статті 160 СК України).При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Проживання дітей із позивачем, саме по собі не є підставою для визнання позову таким, що не підлягає задоволенню, оскільки такий факт не позбавляє права позивача вимагати визначення місця проживання дитини в судовому порядку, за наявності спору між батьками дитини щодо місця проживання дитини.
Однак, з наданих суду та досліджених матеріалів справи не вбачається, що між батьками дітей існує спір, якій необхідно вирішувати в судовому порядку, щодо місця проживання дітей, належних та допустимих доказів зазначеного суду не надано.
З дослідженого в судовому засіданні Договору про визначення місця проживання дітей від 31.03.2023 року вбачається, що сторони дійшли згоди, щодо визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . ( а.с.7).
Відповідачка у справі зареєстрована за іншою адресою.
З наданого суду на дослідження Акту постійного проживання від 28.06.2023 року вбачається, що ОСОБА_1 , є власником земельної ділянки в садівничому об'єднанні громадян «Волна» с.Молодіжне Одеського району Одеської області та разом з ним проживають: ОСОБА_2 - дружина, діти: син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто сторони у справі не проживають за місцем реєстрації ( а.с.35).
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини в усіх випадках щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї (стаття 9 вказаної Конвенції).
Крім того, суд наголошує, що дитина є суб'єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Тлумачення частини другої статті 171 СК України свідчить, що вона закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України).
Комплексний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.
Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб. Суд зазначає, що сторони не заявили клопотання про допит в судовому засіданні малолітньої дитини з метою з'ясування її думки, щодо місця проживання, суд самостійно у спосіб передбачений ЦПК України позбавлений можливості збирати докази. Не була заслухана думка дітей і органом опіки та піклування при наданні висновку.
Аналіз наведених вище норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, мають бути враховані об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, суду передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
Відповідно до положень частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Орган опіки та піклування надав суду висновок, щодо не доцільності вирішення питання судом, за відсутності спору між батьками про визначення місця проживання дітей, оскільки батьки у відповідності до ст.160 Сімейного кодексу України дійшли згоди щодо визначення місця проживання малолітніх дітей. Даний висновок є недостатньо обгрунтованим, у ньому не зазначено, на підставі яких досліджень, було зроблено такий висновок. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини, органом опіки та піклування не бралося до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, окрім цього не з"ясовувалась думка дитини щодо спору. Окрім цього орган опіки та піклування надаючи висновок не запросив психолога для бесіди з малолітньою дитиною, щодо визначення місця проживання. Висновок органу опіки та піклування не вмотивований належним чином, а тому не може бути врахований при ухваленні рішення в цій справі.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За положеннями ст.ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі досліджених доказів й у співставленні з нормами законів суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду доказів що право позивача було порушене в частині визначення місця проживання дитини, а тому немає підстав у застосуванні заходів судового захисту. Відтак у задоволенні позову щодо визначення місця проживання дитини, слід відмовити.
Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені витрати зі сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 110, 112, 113 СК України, ст.ст.12, 13, 77, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, задовольнити частково.
Розірвати шлюб, зареєстрований 10.10.2009 року Введенською сільською радою Саратського району Одеської області, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис №4.
Шлюб вважати розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити за їх необгрунтованності.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір сумі 1073-60грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Одеської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено 25.07.2023 року.
Суддя В. С. Миргород