про відмову у відкритті касаційного провадження
24 липня 2023 року
м. Київ
справа №580/75/23
адміністративне провадження № К/990/24544/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив:
1) визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 10.01.2022 про відмову у перерахунку судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з заявою від 22.12.2021 та встановленні його у розмірі 82% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати судді у відставці ОСОБА_1 в стаж роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання 36 років 2 місяці 27 днів стаж роботи на посаді судді, 2 роки 1 місяць 13 днів період проходження строкової військової служби, 1 рік 11 місяців період навчання на денній формі навчання у вищому юридичному навчальному закладі Харківському юридичному інституті, встановивши загальний стаж роботи на посаді судді 40 років;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити судді у відставці ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90% від винагороди судді працюючого на відповідній посаді.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.02.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023, позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що дана справа має значний суспільний інтерес та виняткове значення з огляду на те, що позивачу за результатом виконання рішення суду нарахована сума щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% від суми 119814,00 грн, яка буде виплачуватися за рахунок коштів Державного бюджету України всупереч чинного законодавства України.
Також скаржник вказує на безпідставне зарахування до стажу судді періодів проходження строкової військової служби, половини терміну навчання в юридичному інституті.
На думку скаржника, перерахунок грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від заробітної плати працюючого судді ставить діючих суддів у нерівне становище з тими суддями, які вийшли у відставку за Законом № 2453-VI та до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми одного Закону, а не вибірково з різних законів.
Верховний Суд зауважує, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI, було передбачено право судді на зарахування до стажу, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби.
Вказані висновки узгоджуються із позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 08.03.2018 у справі №308/6953/17, від 19.06.2018 у справі №243/4458/17, від 05.12.2019 у справі №592/2737/17, від 31.03.2021 у справі №235/7316/16-а, від 13.02.2020 у справі №592/5433/17, від 12.05.2020 у справі №303/1504/17-а.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визначення відсоткового розміру довічного грошового утримання, суди попередніх інстанцій виходили з того, що частиною третьою статті 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VI передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Суди дійшли висновку, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми одного Закону, а не вибірково з різних законів, оскільки позивач має понад 20 повних років над обов'язковими 20 роками роботи на посаді судді, а тому, відповідно до Закону №1402, має право на довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% (50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді із збільшенням на 2% від суми довічного грошового утримання).
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, сформованій в постановах від 24.09.2021 у справі № 620/5437/20, від 11.10.2021 у справі №160/10640/20, від 15.02.2022 у справі № 340/161/21 та від 02.08.2022 у справі №620/6361/20, відповідно до якої:
« до відносин з визначення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці при проведенні його перерахунку відповідно до частини четвертої статті 142 Закону №1402-VIII повинні застосовуватись виключно норми цього Закону.
Таким чином, оскільки чинним Законом №1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування довічного щомісячного грошового утримання, а також виходячи із принципу єдності статусу суддів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для обрахунку (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання виходячи із розміру суддівської винагороди діючого судді та розміру її відсоткового значення одночасно за складовими, які передбачені різними законами.
Тобто, для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді за правилами частини четвертої статті 142 Закону №1402- VIII у формулі його обрахунку має застосуватись розмір відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, визначений частиною третьою Закону №1402- VIII ».
Разом з тим, висновки Верховного Суду у справах № 580/585/21, № 580/2323/20, № 580/2144/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, є аналогічними зазначеним та повністю узгоджуються з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі.
Також колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник обґрунтувань щодо винятковості цієї справи не наводить.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Надіслати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Черкаській області копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя А.Ю. Бучик
Суддя А.І. Рибачук