ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/11617/23
провадження № 3/753/4958/23
"14" липня 2023 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Мицик Ю.С., розглянувши в судовому засіданні матеріали, які надійшли з Дарницького управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 164 КУпАП,-
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 276277 від 29.06.2023, ОСОБА_2 29.06.2023 о 14-30 год. за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 51-А, порушила порядок ведення господарської діяльності, а саме: здійснювала реалізацію пива без ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями. Своїми діями ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 164 КУпАП.
До протоколу про адміністративне правопорушення додано: рапорт співробітника поліції Кудлая В.І. від 29.06.2023, протокол огляду та вилучення від 29.06.2023, копію паспорта ОСОБА_1 та її пояснення.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилась. Ії захисник - адвокат Майструк Н.О. подала клопотання про закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, з посиланням на те, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП. При цьому вказала, що ОСОБА_1 перебуваючи у шоковому стані, не усвідомлюючи наслідки, підписала всі надані документи правоохоронними органами, без будь-яких пояснень. Вона лише змогла повідомити, шо працює продавцем у магазині, після цього працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення.
Суд, зваживши доводи клопотання, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що провадження по справі слід закрити, у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 164 ч. 1 КУпАП з наступних підстав.
Згідно ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Згідно зі ст. 11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Враховуючи вимоги ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно ст. 280 КУпАП України, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 251, 254 КУпАП обов'язок надання доказів покладено на осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення.
Вимоги до протоколу про адміністративне правопорушення визначені ст. 256 КУпАП та Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 №1376.
Статтею 256 КУпАП визначено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
За диспозицією ч. 1 ст. 164 КУпАП адміністративна відповідальність настає за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
Диспозиція ч. 1 ст. 164 КУпАП є бланкетною, тому необхідним є встановлення та зазначення в протоколі, норми яких саме законів порушила особа, діючи всупереч встановленому порядку зайняття господарською діяльністю.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного регулювання господарської діяльності.
Господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Відповідно до ч.1 ст. 164 КУпАП об'єктивна сторона цього правопорушення характеризується діями, спрямованими на провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди); надання суб'єктом господарювання дозвільному органу або адміністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства.
Суб'єкт адміністративного правопорушення за ч. 1, 2 цієї статті - загальний, за ч. 3 цієї статті - спеціальний.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України), під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво як вид господарської діяльності - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про підприємство» підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування визначаються Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 року № 222-VIII.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Під підприємництвом, підприємницькою діяльністю законодавством України встановлено самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність із метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто, однією з обов'язкових ознак підприємницької діяльності є систематичність її здійснення, отримання прибутку від цієї діяльності.
Відповідно до чинного законодавства систематичною вважається діяльність у разі, коли здійснюється протягом календарного року більше чотирьох разів.
Отже, необхідною ознакою господарської діяльності є її систематичність, виконання на професійній основі, а саме вчинення три і більше разів. Разове вчинення зазначеної дії не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП.
Отже, з протоколу про адміністративне правопорушення та з доданих до нього матеріалів не вбачається, що діяльність ОСОБА_1 носить систематичний характер (що, в свою чергу, є однією з ознак господарської діяльності).
Всупереч вищенаведеним вимогам Закону, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують факт того, що ОСОБА_1 здійснила вказане порушення.
В протоколі не зазначено положення нормативно-правового акту, які порушила ОСОБА_1 .
Рапорт працівника поліції наявний в матеріалах справи суд не бере до уваги, оскільки поліцейські є зацікавленими особами, а тому їх рапорти не можуть бути доказом вчинення адміністративного правопорушення, такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду висловленою в постанові від 20 травня 2020 року по справі № 524/5741/16-а (провадження № К/9901/33786/18), де Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в п. 53 вказаної постанови зазначив, що рапорти працівників поліції не можуть слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.
В матеріалах справи відсутні пояснення осіб, яким особа на яку складено протокол надавала відповідні послуги, пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності.
Протокол огляду та вилучення та додаток до нього від 29.06.2023, не свідчить що ОСОБА_1 систематично здійснює підприємницьку діяльність.
Матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять даних того, що у особи на яку складено протокол вилучалась виручка отримана від здійснення підприємницької діяльності, тощо, відсутні свідки вказаного правопорушення.
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.1997 року, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно зі ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Як передбачено ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий розгляд справи та встановлення обґрунтованості будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.
У практиці Європейського суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеср проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та ін.), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державною в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов'язана доводити свою винуватість.
Також, абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 передбачає, що елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення зазначеного в протоколі.
Вважаю, що за встановлених судом обставин, уповноваженою на складання протоколу особою не доведено достатніх підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії.
Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до положень статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом.
У даному випадку, негативна відповідь на питання про винуватість громадянки ОСОБА_1 , виходить з доказового аспекту презумпції невинуватості: ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Суддя оцінивши наявні в даній адміністративній справі докази, приходить до висновку про недоведеність поза розумним сумнівом наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, у зв'язку з чим справа про адміністративне правопорушення відносно останньої підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення,
Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , за частиною 1 статті 164 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Речові докази предмети торгівлі, які вилучені у ОСОБА_3 згідно з протоколом огляду та вилучення від 29.06.2023, повернути власнику за належністю.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду на протязі десяти днів з дня її проголошення через Дарницький районний суд міста Києва.
Суддя Ю.С. Мицик