Справа №:755/17975/20
Провадження № 2/755/768/23
"12" липня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Яхно П.А.
за участю: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю, -
Позивач за первісним позовом, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому, просить суд: визнати в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 та на частину самохідно-моторного судна «Прогрес-4» НОМЕР_4, 1976 р., з підвісним двигуном «Yamaha 70», № НОМЕР_1 , 70 к.с.; стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9105,32 грн.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 01.08.2008 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20.10.2020 розірвано. Від шлюбу у подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька, ОСОБА_5 . За час шлюбу подружжям було також набуте спільне майно, а саме : 15.10.2019 квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 1 566 679 грн.; 06.06.2016 самохідно-моторне судно «Прогрес-4» НОМЕР_4, 1976 р.в., з підвісним двигуном «Yamaha 70», № НОМЕР_1 , 70 к.с., середньою ринковою вартістю 9 000 доларів США, що є еквівалентним 254 385,70 грн. Дійти спільної згоди про поділ нерухомого та рухомого майна на даний час сторони не можуть, що змушує ОСОБА_1 звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02.12.2020 позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02.12.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя відмовлено.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.06.2022 відкрито провадження у цій справі, за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи, яким роз'яснено їх право подати заяви по суті справи та визначено відповідні процесуальні строки.
Копію вказаної ухвали суду разом з копією позовної заяви з додатками відповідачем не було отримано, поштове повідомлення повернулось до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання», які у подальшому було отримано представником відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , що підтверджується його власноручною розпискою від 18.05.2021. Позивач та її представник копію ухвали суду про відкриття провадження отримали 25.03.2021, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
18.05.2021 до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про проведення підготовчого засідання у відсутність позивача та представника позивача.
08.06.2021 до суду від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надійшов зустрічний позов та відзив на позовну заяву.
У поданому відзиві представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що спірне майно було придбано за особисті кошти ОСОБА_3 . Так, зокрема кошти витрачені на придбання квартири АДРЕСА_1 були особистими коштами ОСОБА_3 , адже були отримані від продажу його особистої квартири АДРЕСА_2 . У своєму позові ОСОБА_1 вказала, що так як квартира АДРЕСА_1 та самохідно-моторне судно «Прогрес- 4» № Г-13945, 1976 р.в. з підвісним двигуном «Yamaha 70» № НОМЕР_1 , 70 к.с. були набуті за час шлюбу вони є спільним майном подружжя, але даним твердженням ОСОБА_3 погодитись не може, адже відповідно до постанови пленуму та рішень ВСУ не може застосовуватись презумпція, тобто істинність та безумовність факту належності всього придбаного майна до спільної сумісної власності, оскільки суду необхідно встановити такі обставини, як джерело та час придбання майна. Така правова закріплена зокрема у Постанові ВСУ від 02.10.2013 (провадження № 6-79цс13), в якій зазначено, що: «Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна». Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тільки в разі встановлення цих фактів норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою. Постановою ВСУ від 01.07.2015 (провадження № 6-612цс15) також підтверджена раніше застосовані правові позиції в якій зокрема зазначено, що: «При визнанні майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя». Зокрема, цією постановою також скасовано рішення ВССУ яким підтверджувалась презумпція права спільної сумісною власності в незалежності від джерела відповідних коштів. Згідно до цих правових позицій, ВСУ вважає, що оскільки статті 57 та 60 СК є загальними, а ч. 3 статті 57 СК та стаття 65 СК є виключенням із загального правила, ці норми повинні застосуватись разом. Тобто у кожному випадку для віднесення майна до режиму спільного сумісного майна, необхідно встановлювати час придбання (ст. 60 СК), джерело коштів (ч.3. ст. 57 СК), а також мету (ст. 65 СК), а лише після цього загальні норми 60 СК та 368 ЦК можуть вважатись застосованими правильно. При цьому, посилання у проаналізованих постановах ВСУ, щодо обов'язковості встановлення цих обставин лише відповідачем, відсутні. Тобто ці обставини встановлюються судом на загальних підставах та враховуючи безумовну необхідність у дослідженні відповідних доказів. Таким чином, саме позивач повинен довести, що спірне майно придбано за спільні кошти, а відповідач, навпаки, наполягати на тому, що кошти є його особистим майном. Отже, якщо позивачем такі обставини не доведені це є самостійними підставами для відмови у позові щодо поділу.
05.07.2021 ухвалою суду, постановленою у порядку ч. 4 ст. 259 ЦПК України, не виходячи до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про прийняття зустрічного позову задоволено, прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, зустрічну позовну заяву, об'єднавши їх в одне провадження, роз'яснено учасникам справи їх право подати заяви по суті справи та визначено відповідні процесуальні строки.
Згідно із вимогами зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю, останній просить суд: визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Вимоги зустрічного позову мотивовані тим, квартира, яку ОСОБА_1 просить поділити була придбана за особисті кошти ОСОБА_3 , які були отримані від продажу його особистої квартири АДРЕСА_2 . У своєму позові ОСОБА_1 вказала, що так як квартира АДРЕСА_1 , була набута за час шлюбу вона є спільним майном подружжя, проте останній з даним твердженням не погоджується, адже відповідно до постанови пленуму та рішень ВСУ не може застосовуватись презумпція, тобто істинність та безумовність факту належності всього придбаного майна до спільної сумісної власності, оскільки суду необхідно встановити такі обставини, як джерело та час придбання майна. Вважає, що саме позивач повинен довести, що спірне майно придбано за спільні кошти, а відповідач, навпаки, наполягати на тому, що кошти є його особистим майном. Отже, якщо позивачем такі обставини не доведені це є самостійними підставами для відмови у позові щодо поділу.
13.09.2021 до суду від представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 - ОСОБА_6 надійшло клопотання про витребування доказів.
13.09.2021 до суду від представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надійшли заяви про допит свідків та про призначення судової психологічної експертизи із застосуванням комп'ютерного поліграфа.
13.09.2021 постановлено ухвалу про витребування доказів судом.
22.10.2021, 09.06.2022 до суду надійшов лист АТ «Полтава-банк» на виконання ухвали суду від 13.09.2021.
08.11.2021 до суду надійшла заява представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про проведення підготовчого засідання у відсутність позивача та представника позивача.
11.11.2021 до суду з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на виконання ухвали суду від 13.09.2021 надійшли витребувані документи.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.06.2022 заяву представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про призначення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю, психологічної експертизи із застосуванням комп'ютерного поліграфа задоволено, призначено психологічну експертизу із застосуванням комп'ютерного поліграфа, провадження по справі зупинено.
Постановою Київського апеляційного суду від 02.08.2022 апеляційну скаргу адвоката Басараб Наталії Володимирівни, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 23.06.2022 скасовано, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю, направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
10.08.2023 матеріали вказаної цивільної справи надійшли до Дніпровського районного суду м. Києва з Київського апеляційного суду та 01.09.2023 були передані у провадження судді Катющенко В.П.
28.09.2022 до суду надійшла заява представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про проведення підготовчого засідання у відсутність позивача та представника позивача.
03.11.2022 до суду надійшла заява адвоката Басараб Н.В. про припинення повноважень представника позивача ОСОБА_1 у даній цивільній справі.
08.11.2022 до суду надійшла заява представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про приєднання до матеріалів справи висновку експерта.
28.11.2022 ухвалою, постановленою у порядку ч. 4 ст. 259 ЦПК України, не виходячи до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, клопотання представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про долучення доказів задоволено, у задоволенні клопотання про витребування доказів - відмовлено.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09.12.2022 клопотання представника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про витребування доказів задоволено та витребувано у ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , передбачені ст.ст. 1087, 1088 ЦК України та Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні» №148 від 29.12.2017, копії, належним чином засвідчені, усіх розрахункових документів, які підтверджують здійснення операції (операцій) з проведення безготівкового розрахунку (розрахунків) у національній валюті України - гривні на суму 1 259 225 грн між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 у зв'язку із укладанням 07.03.2019 договору купівлі-продажу кв. АДРЕСА_2 , та/або будь-які інші документи які підтверджують проведення розрахунків за вказаним договором.
23.01.2023 ухвалою, постановленою у порядку ч. 4 ст. 259 ЦПК України, не виходячи до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про витребування доказів відмовлено.
22.02.2023 до суду надійшло повідомлення ОСОБА_7 на виконання ухвали суду від 09.12.2022.
27.02.2023 до суду надійшла заява представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про виконання вимог ухвали про витребування доказів та розгляд справи без участі відповідача.
13.06.2023 до суду надійшло повідомлення ОСОБА_7 на виконання ухвали суду від 09.12.2022, у якій повідомлено про неможливість подання витребуваних доказів, у зв'язку з їх відсутністю.
Інших заяв по суті справи, клопотань, пояснень від сторін не надійшло.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26.06.2023 закрито підготовче провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю та призначено її до розгляду по суті; в судове засідання викликано сторін та свідків.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07.07.2023 заяву позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю задоволено. Постановлено вжито заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1911993780000), яка складається з трьох кімнат та зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 .
12.07.2023 до суду від представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надійшла заява про відкликання клопотання про допит свідків, оскільки відповідач вважає, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів, які жодним чином не спростовані позивачем.
У судовому засіданні 12.07.2023, ухвалою, постановленою у порядку ч. 4 ст. 259 ЦПК України, не виходячи до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, заяву представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про відкликання клопотання про допит свідків задоволено.
У судовому засіданні представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав заявлений позов, з підстав викладених у ньому та просив повністю задовольнити первісний позов. Проти задоволення зустрічного позову заперечував.
Представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 - ОСОБА_8 у судовому засіданні проти первісного позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити, втім зустрічний позов, з підстав викладених у ньому підтримав та просив його задовольнити. Вказав, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_3 , які останній отримав від продажу квартири, яку отримав у спадщину, після смерті його матері. При цьому, вважають, що частка дружини має бути 1/6, оскільки остання надавала частину коштів, але інші кошти були особистими.
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_3 , будучи допитаним у судовому засіданні у якості свідка, показав, що продав квартиру та купив спірну квартиру. Квартиру на Порика було продано за долари, які потім переводилися у гривні, проте їх не вистачало. У подальшому грошові кошти знімалися з рахунків у банках: Правекс та Приват, де знімались від 20 до 40 тисяч гривень. Таким чином, він з дружиною доповнили суму і провели оплату за квартиру. У день, що припадав за календарем на п'ятницю сторони не встигали здійснити обмін валюти кошти і в понеділок через банк Полтава здійснили обмін валюти і перерахували кошти на рахунок Київміськбуду . Коли здійснював продаж своєї квартири, то дружини не було, вона чекала в Київміськбуді з метою купівлі спірної кватири. Зазначив, що не пам'ятає яку суму коштів дружина додала до купівлі квартири, остання знімала готівку з карткових банківських рахунків, але точну суму не пам'ятає, десь приблизно до 100 000 гривень. Вказав, що ними подавались декларації про доходи, оскільки він військовослужбовець, а дружина - державний службовець, тому там вказано всі відомості про цей правочин. На купівлю квартири не вистачало приблизно 260 000 гривень, проте у яких розмірах кожен із подружжя надавав кошти, останній не пам'ятає. Зазначив про те, що квартира придбавалась для сім'ї, при цьому вважав її своєю. З п.п. 4.4 Договору погодився, але вважає квартиру своєю. Щодо самохідно-моторного судна «Прогрес-4» зазначив, що таке рухоме майно було відчужено у період шлюбу за 25 000 грн.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, покази свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.08.2008, який було розірвано 20.10.2020 рішенням Дніпровського районного суду м. Києва.
Від шлюбу сторони мають дочку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом встановлено, що в період перебування у шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було придбано наступне майно: квартира АДРЕСА_1 , та самохідно-моторне судно «Прогрес-4» НОМЕР_4, 1976 р.в., з підвісним двигуном «Yamaha 70», №1010325, 70 к.с.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, № 233684650 від 23.11.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко А.В., 15.10.2019 10:05:20 було здійснено державну реєстрацію права приватної власності на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 1911993780000, яким є квартира АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, квартири, серія та номер: 1914, виданий 15.10.2019, видавник: Сліпченко А.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49161908 від 15.10.2019 12:53:17, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сліпченко А.В., ОСОБА_9 , КП «Реєстраційне бюро».
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Так, судом встановлено, що 07.09.2019 між Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_3 був укладений Попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Пашкевич Л.Г., та зареєстрований в реєстрі за № 654 (далі - Попередній договір).
Згідно положень п.1.1. Попереднього договору, за цим Договором Сторони зобов'язуються в майбутньому в строк та на умовах, визначених ним Договором, укласти договір купівлі-продажу (Основний договір) квартири АДРЕСА_1 (перша) черга будівництва в об'єкті: «Реконструкція існуючого комплексу будівель під житлово-офісний комплекс з приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_4 ». Зазначений в п. 1.1 цього Договору об'єкт нерухомості, щодо якого Сторони зобов'язуються укласти Основний Договір, має загальну проектну площу 74,66 (сімдесят чотири цілих шістдесят шість сотих) кв.м, кількість кімнат - 3 (три), розташований на 20 (двадцятому) поверсі.
Пунктом 6.3 Попереднього договору визначено, що цей договір укладений за згодою дружини майбутнього покупця, ОСОБА_1 , викладеній у заяві, справжність підпису на якій засвідчено 07.03.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашкевич Л.Г., за реєстровим № 653. Зміст заяви доведений до відома майбутнього продавця до підписання та нотаріального посвідчення цього договору.
У п. 6.7. Попереднього договору зазначено, що зміст ст. ст. 237-250, 635, 652-654 Цивільного кодексу України, ст.ст. 60-65 Сімейного кодексу України сторонам нотаріусом роз'яснено.
У подальшому, 15.10.2019 між Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Сліпченко А.В., та зареєстрований в реєстрі за № 1914, за умовами якого продавець продає, а покупець приймає у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Договір купівлі-продажу).
Положеннями ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно п. 4.4. Договору купівлі-продажу, майно набувається в спільну сумісну власність подружжя. Договір укладений за згодою дружини покупця, ОСОБА_1 , викладеній у заяві, справжність підпису на якій засвідчено 15.10.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко А.В. за реєстровим № 1913. Зміст заяви доведений до відома продавця до підписання та нотаріального посвідчення цього договору.
Відповідно до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Пунктами 4.6., 4.7. Договору купівлі-продажу сторони ствердили, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі; договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину; ціна продажу, зазначена в пункті 2.1 цього договору, відповідає їх дійсним намірам; надання неправдивої інформації, а також невиконання взятих на себе за договором зобов'язань, відповідальність щодо яких не встановлена у цьому договорі (у тому числі відносно наявності чи відсутності обтяжень, прав третіх осіб, підтвердження сплати обов'язкових платежів, прихованих недоліків тощо), тягне правові наслідки, передбачені чинним законодавством; дії сторін відбуваються у межах повноважень; на день укладання та нотаріального посвідчення цього договору щодо Продавця не внесено запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Сторони також ствердили, що договір, який ними укладається, не є правочином, що вчиняється під впливом тяжкої для них обставини і на вкрай невигідних умовах.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ба більше, як встановлено судом, ОСОБА_3 на праві власності належить самохідно-моторне, прогулянкове судно «Прогрес-4», № Г-13945.
Відповідно до положень ст. 60 СК України, що презюмується положенням ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст.63 СК України).
Отже, за змістом зазначених норм матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи.
У своїй заяві від 07.03.2019, посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашкевич Л.Г., ОСОБА_1 ствердила, що укладення попереднього договору купівлі-продажу, договору купівлі-продажу та договору про внесення змін та/або доповнень до вищезазначеного договору щодо зазначеного нерухомого майна, відповідає їх спільному волевиявленню та заявила про свою згоду на те, щоб усі без винятку умови договорів, у тому числі ціна, визначалися її чоловіком самостійно, без додаткового погодження цих питань з нею та підтверджує, що укладення таких договорів здійснюється в інтересах їх сім'ї.
Згода тотожного змісту була викладені і у заяві ОСОБА_1 від 15.10.2019 посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко А.В.
За вимог ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачено ст. 65 СК України.
За ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
За приписами ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
За приписами ч.ч.1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно зі ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11).
Зі змісту п.п. 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» убачається, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
У межах розгляду даного цивільного спору судом було встановлено, що у період шлюбу ОСОБА_3 було придбано рухоме та нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та самохідно-моторне судно «Прогрес-4» НОМЕР_4, 1976 р., з підвісним двигуном «Yamaha 70», № НОМЕР_1 , 70 к.с., яке зареєстровано за останнім на праві приватної власності. Разом з цим, ОСОБА_1 звернулась до суду із вимогами про поділ зазначеного майна, посилаючись на те, що спірне майно було придбано у період шлюбу, проте ОСОБА_3 заперечив проти такого поділу, звернувшись до суду із зустрічним позовом із вимогою про визнання квартири його особистою приватною власністю, посилаючись на те, що квартира була придбана за його особисті кошти.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок та вказано, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Заперечуючи проти позовних вимог первісного позову, ОСОБА_3 неодноразово наголошував на тому, шо квартира була придбана за його особисті кошти, які останній отримав від відчуження належної йому квартири АДРЕСА_2 . При цьому, будучи допитаним у судовому засіданні у якості свідка, ОСОБА_3 показав суду, що коштів від відчуження вказаного нерухомого майна не було достатньо, у зв'язку із чим подружжям отримувались готівкові кошти з належних кожному із подружжя банківських рахунків, для укладення у подальшому договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та які у наступному були внесені на рахунок продавця - ПАТ «ХК «Київміськбуд», та у відповідній сумі на укладення зазначеного договору кошти надавались і дружиною - ОСОБА_1 . Останній також вказав, що спірна квартира придбавалась у інтересах сім'ї та за згодою дружини - ОСОБА_1 . Крім того, останній був ознайомлений із умовами Договору купівлі-продажу, зокрема і з п. 4.4.
У зазначеній частині судом під час розгляду справи було встановлено і те, що кошти на виконання умов Договору купівлі-продажу квартири вносились на розрахунковий рахунок продавця ОСОБА_3 , що підтверджується матеріалами справи.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що у період вчинення правочину з укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, ОСОБА_1 отримувала дохід та була працевлаштована. Крім того, з виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що 07.03.2019 (в день укладення попереднього договору купівлі-продажу квартири) остання здійснювала зняття готівкових коштів.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Частиною третьою статті 61 СК України передбачено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, якою передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що умовою належності майна, одержаного за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - в інтересах сім'ї.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна також ураховуються борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
З урахуванням викладеного, що підтверджується матеріалами справи, судом було встановлено, що кошти на придбання спірної квартири надавались як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_1 , втім жодною із сторін у належний спосіб та належними, допустимими, достатніми доказами не було підтверджено про внесок кожної із сторін у відповідному розмірі при купівлі спірної квартири. При цьому суд, у межах розгляду справи, дійшов переконливого висновку про те, що квартира була набута у період шлюбу сторін та придбавалась у інтересах сім'ї, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи. Ба більше, укладаючи договір купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 вказав про те, що квартира набувається в спільну сумісну власність подружжя, що не оспорювалось останнім під час судового розгляду даного цивільного спору. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у справі, показань ОСОБА_3 , наявних доказів у матеріалах справи, суд дійшов переконливого висновку про те, що спірне майно було набуто подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період шлюбу, відтак є спільною сумісною власністю.
Крім того, судом встановлено, що самохідно-моторне судно «Прогрес-4» НОМЕР_4, 1976 р., з підвісним двигуном «Yamaha 70», № НОМЕР_1 , 70 к.с. зареєстроване на праві власності за ОСОБА_3 , придбане у період шлюбу та в інтересах сім'ї, а тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, відтак підлягає поділу. Доводи відповідача за первісним позовом про відчуження такого майна не заслуговують на увагу, оскільки заперечуючи в цій частині щодо первісних позовних вимог, відповідачем не надано жодного доказу відчуження такого майна у період шлюбу.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.
На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Доводи ОСОБА_3 про те, що спірна квартира придбана за його особисті кошти не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, останнім належними доказами не підтверджені. Навпаки такі доводи спростовуються умовами договору купівлі - продажу спірної квартири про те, що квартира набувається у спільну сумісну власність подружжя.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
За вказаних положень, у розрізі спірних правовідносин, суд доходить до висновку, що спірна квартира була набута у період шлюбу, за кошти обох із подружжя, у інтересах сім'ї, відтак суд вважає безпідставними доводи ОСОБА_3 про те, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти, за відсутності належних доказів останнього на підтвердження зворотного. При цьому, суд також дійшов переконливого висновку про те, що спірне рухоме майно було також придбано у період шлюбу, в інтересах сім'ї, відтак є спільним сумісним майном подружжя. Таким чином, з урахуванням встановленого під час судового розгляду, суд доходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, з огляду на його обґрунтованість та доведеність та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю, через безпідставність, за відсутності доказів на підтвердження зворотнього.
В порядку ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_3 підлягають до стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору на загальну суму 10 510 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.203, 204, 355, 358, 364, 368, 626, 628 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65, 68-71 СК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 49, 76, 77-81, 89, 141, 209, 210, 223, 247, 264-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_6 ) про поділ майна подружжя - задовольнити.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 та на частину самохідно-моторного судна «Прогрес-4» НОМЕР_4, 1976 р.в., з підвісним двигуном «Yamaha 70» № НОМЕР_1 , 70 к.с.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 10 510 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 21.07.2023.
Суддя: