справа № 570/4010/22
провадження № 2/570/276/2023
29 червня 2023 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
його представника адвоката Михалевича Д.А.,
відповідача ОСОБА_2 ,
її представника адвоката Панчелюги К.М.,
секретаря судового засідання Полюхович М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, служба у справах дітей Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області
про визначення місця проживання дітей,
покликаючись на незгоду позивача щодо місця проживання їх неповнолітньої дитини, представник позивача адвокат Ірина Мельник у поданій до суду 05 жовтня 2022 року позовній заяві просить визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 ; стятнути з відповідача судові витрати по справі.
У відзиві відповідач позов не визнає у повному обсязі, оскільки позивачем невірно вказано фактичні обставини справи.
У відповіді на відзив позивач наполягає на своїй позиції.
У поясненнях відповідач наполягає на своїй позиції.
Учасників справи відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради до суду не з"явилася.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей Олександрійської сільської ради, начальник ОСОБА_4 у поданій 21 листопада 2022 року заяві просить справу розглянути у відсутність їх представника, свій висновок по суті спору підтримує повністю.
Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, дійшов висновку про можливість розглянути справу у відсутність представника третьої особи.
Позивач в суді позов підтримав повністю і по аналогічних мотивах. Повідомляє, що не чинитиме жодних перешкод для спілкування матері із сином, та готовий зі свого боку сприяти тому, щоб син не був позбавлений піклування мами.
По суті справи показав, що при його тимчасовій відсутності у житті сина у матеріальному утриманні дитини допомагала його мама, яка купувала одяг, продукти харчування, різні іграшки для дитини, відвідувала його.
На даний час він проживає у квартирі своєї матері, де створені всі належні умови для нормального проживання та розвитку сина ОСОБА_5 .
Відповідач залишила сина на своїх батьків, сама ж ним не цікавиться та не доглядає за ним, не забезпечує належні умови для нього та навіть не намагається це зробити, вона не працює, не має самостійного доходу та місця проживання, притягувалася до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання передбачених законодавством обов"язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Його офіційне працевлаштування дає фінансову можливість утримувати сина, забезпечувати його усім необхідним та створити комфортне для існування середовище.
Представник позивача, підтримуючи вимоги та аргументацію свого довірителя, стверджує, що визначення місця проживання дитини - це юридична гарантія для дитини щодо того, хто саме з батьків забезпечує функцію догляду, постійного утримання, захисту та несе повну відповідальність за організацію щоденного життя дитини. Зокрема, для того з батьків, з ким визначено місце проживання дитини, це правова гарантія того, що інший з батьків не зможе самовільно змінити місце перебування дитини та внести власні корективи в буденне життя дитини.
По місцю проживання баткьа створено належні умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання та виховання сина, у зв"язку із чим на даний час існують обставини для визначення місця проживання дитини з батьком, а не з матір"ю, оскільки таке рішення відповідатиме найкращим інтересам дитини, сприятиме належним умовам його проживання та матеріальному забезпеченню. Визначення місця проживання дитини разом з батьком є необхідним для подальшого усунення перешкод щодо здійснення виховання дитини належним чином, а також для можливості реалізації прав сина на відпочинок та навчання за кордоном.
Відповідач позов не визнала.
По суті спору показала, що вона разом із малолітнім сином ОСОБА_6 мешкають у будинку її бабусі по АДРЕСА_1 з 31.08.2018 року і саме з цього часу позивач не виявляв бажання брати участь у вихованні, спілкуванні з сином, жодним чином не брав участь в його матеріальному утриманні, дитина одноособово перебуває на утриманні та вихованні матері. Фактично, позивач є незнайомою людиною для їх сина ОСОБА_5 . Вперше з серпня 2018 року позивач побачився з сином у березні 2022 року і до 19.11.2022 позивач більше не приїжджав, щоб побачити сина. 19.11.2022 позивач приїхав за місцем проживання дитини та намагався забрати сина ще до вирішення спору судом, провокує конфліктні ситуації та негативно впливає на психічний стан дитини, при цьому вона ніколи не чинила та не чинить жодних перешкод у можливості спілкування сина з батьком.
Представник відповідача адвокат Катерина Панчелюга у судовому засіданні вказує, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, а тому вважає, що необхідно надати першочергове значення саме найкращим інтересам дитини та визначення місця його проживання з матір"ю, при цьому це не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов"язків.
На даний час дитина проживає із відповідачем, а позивач намагається забрати спільну дитину, викликає поліцію.
Не заперечуючи засудження відповідача, вважає, що ОСОБА_2 виконала покладені на неї обов"язки, за поданням уповноваженого органу з питань пробації звільнена судом від призначеного їй покарання.
Мобілізація позивача виключає можливість визначення місця проживання дитини, вік якої менше 5 років, із батьком, оскільки той об"єктивно не може дбати про дитину такого віку, перебуваючи на військовій службі. Окрім цього, вже у самому позові позивач вказує, що насправді має наміри, щоб дитину доглядала його мати - ОСОБА_7 .
Дитина сторін не опитувалася у зв"язку з її малолітнім віком.
Суд, заслухавши їх пояснення, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони скористалися правовою допомогою.
Судом встановлено такі обставини.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 травня 2018 року, мають спільну дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після народження дитини сторони разом проживали у квартирі по АДРЕСА_2 , що належить позивачу та його родичам на праві приватної спільної часткової власності, що підтверджується свідоцтвом на право власності на житло від 28 квітня 1990 року.
Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 06 липня 2018 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, і призначено покарання три роки позбавлення волі, на підставі ст.79 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням іспитовим строком в один рік з покладенням відповідних обов"язків.
05 грудня 2018 року у цій же справі №569/9778/17 вироком Рівненського апеляційного суду ОСОБА_8 засуджений за ч.2, 3 ст.185 КК України, із застосуванням ч.1 ст.70 КК України остаточне покарання визначено у виді трьох років позбавлення волі.
З 16 квітня 2019 року до 05 січня 2022 року позивач перебував у кримінально-виконавчій установі.
У липні 2019 року відповідач з сином ОСОБА_5 переїхали проживати в будинок по АДРЕСА_1 .
Позивач перебуває на військовій службі військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою №5080 від 04 вересня 2022 року.
Відповідно до висновку, орган опіки та піклування Олександрійської сільської ради від 29 грудня 2022 року № 186 вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_2 .
10 січня 2023 року вироком Рівненського міського судум Рівненської області ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.259 КК України та призначено узгоджене покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
Свідок ОСОБА_9 - мати позивача підтвердила його показання по суті спору. Стверджує, що висилала відповідачу кошти через сусідку і після засудження сина до реального відбування покарання дозволила невістці та внуку проживати у своїй квартирі.
Показання відповідача по суті спору підтвердила її мати свідок ОСОБА_10 та хресна ОСОБА_11 . Додатково показали, що ОСОБА_5 спочатку був зареєстрований за ст.135 СК України і лише потім позивач визнав своє батьківство і "переписав дитину на себе". Згодом сторони уклали шлюб, але лише з метою пом"якшити покарання для позивача. Аналогічні показання надала свідок ОСОБА_12 - співробітниця мами відповідача.
Свідок ОСОБА_13 підтвердила, що ОСОБА_5 перебуває на вихованні та утриманні матері, якій в цьому допомагає її мати, брат та вітчим. Вона проживає з ними по сусідству, її донька відвідувала один садок разом з ОСОБА_5 , а її син навчається разом з братом ОСОБА_14 .
До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч.7 ст.7 СК України).
Ч.ч.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під піклуванням і під відповідальністю своїх батьків та в будь-якому випадку в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.
За ч.2, 3 ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Ст.141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Ст.157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Ч.1 ст.160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передавати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч.2 ст.161 СК України).
Відповідно до ч.4, 5ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо, зокрема визначення місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Тобто висновок органу опіки і піклування в будь-якому разі не повинен носити формальний і однобічний характер, оскільки вирішуються питання про права та обов'язки батьків і дитини.
За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.
Держава Україна гарантує кожній дитині захист її прав та інтересів, бере під свою охорону кожну дитину як особистість. Зазначені вище положення кореспондуються з Преамбулою Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, учасником якої є і Україна, та за якою для держав-учасниць слідує, що інтереси дітей - це найважливіше в справі турботи про них.
У п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" судам роз'яснено, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 7 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, статті 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Суд, вирішуючи спір, виходив з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, але надав перевагу інтересам дитини, врахувавши особисті якості обох батьків, можливість створення належних умов для виховання. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків (в цьому випадку наявність у позивача на праві власності частки у нерухомому майні) не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
За висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, орган опіки та піклування рекомендував визначити місце проживання малолітньої дитини разом із матір'ю.
Задля якнайкращого забезпечення інтересів дитини, її місце проживання визначено з матір'ю, яка має дохід, у житлі, яке належить на праві власності її бабусі створено всі відповідні умови для повноцінного та гармонійного розвитку дитини, та має бажання виховувати і розвивати власного сина.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить із того, що позивачем належними та достовірними доказами не доведені свої позовні вимоги, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач має аргументувати свою вимогу грубим поводженням з дитиною другим з батьків, привиттям їй поганих звичок, відсутністю догляду за дитиною, тощо. Кожен аспект відносин, висвітлений під час розгляду справи, був проаналізований судом, враховано усі обставини справи, а саме ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, їх рівність прав та обов'язків щодо дитини, характер роботи батьків, рівень їх матеріального забезпечення, наявність інших членів сім'ї, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік та стан її здоров'я, що є обов'язковим при розгляді справ про визначення місця проживання неповнолітніх дітей.
Таким чином, позивачем не встановлені виключні обставини, які б давали підстави дійти висновку про можливість розлучення малолітніх дітей з матір'ю, чим порушили принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року. Він належним чином не підтвердив своїх доводів про неможливість забезпечення відповідачем належного рівня виховання дитини.
При цьому суд погоджується, що між сторонами склалися конфліктні стосунки, вони не можуть знайти порозуміння з сімейних питань та участі у вихованні дітей, батько і мати проживають окремо і кожен з них характеризується нейтрально, за місцем їх проживання створені необхідні умови для належного виховання дитини.
Суд вважає, що задоволення позову не забезпечує справедливу рівновагу між інтересами батьків на спілкування з діитиною. Визначений позивачем спосіб по суті спір не вирішує та буде призводити до нових конфліктів сторін, а також порушення інтересів, зокрема, неповнолітньої дитини. Порушення життєвого укладу дитини за відсутності для цього об'єктивних підстав і обґрунтованої необхідності захисту її інтересів суперечить інтересам дитини.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v.Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Ч.4 ст.157 СК України надає батькам право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
У зв'язку із відмовою у позові судовий збір покладається на позивачів.
З огляду на викладене, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд
відмовити у цивільному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, служба у справах дітей Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визначення місця проживання дітей.
Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, місцезнаходження: 33028, м.Рівне, вул.Поштова 2).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей Олександрійської сільської ради, місцезнаходження: 35320, вул.Свято-Преображенська, 66 с.Олександрія Рівненського району Рівненської області.
Суддя Кушнір Н.В.
Повне судове рішення виготовлене 07 липня 2023 року.