Справа № 369/16122/21
Провадження № 2/369/1058/23
Іменем України
20.07.2023 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І. О.,
при секретарі Світлак Ю. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 369/16122/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що є власником автомобіля «Kia Sportage», державний номер НОМЕР_1 .
22 червня 2021 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за адресою: Київська обл., с. Софіївська Борщагівка, вул. Святошинська, 106. Водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Kia Sportage», державний номер НОМЕР_1 , скоїла ДТП, в результаті чого пошкодила паркан та належний позивачу автомобіль.
Згідно з висновком про вартість матеріального збитку від 27 вересня 2021 року № 500/09-21 вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 245 653,51 грн, а розмір збитку - 148 837,69 грн.
Позивачем з метою досудового врегулювання спору було запрошено відповідачку на проведення оцінки нанесеної шкоди, проте остання не скористалася такою можливістю. 06 жовтня 2021 року позивач направляв ОСОБА_2 вимогу про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 245 653,51 грн, проте, вимога не була отримана відповідачкою, на час звернення з позовом не було сплачено відшкодування.
Крім того, позивач вважає, що такими діями відповідачка завдала йому також моральних страждань, які полягали у докладанні зусиль для самостійного відновлення стану автомобіля, оскільки відповідачкою жодних дій у цьому напрямі вчинено не було. Власних коштів на ремонт позивачу не вистачало, внаслідок чого він був позбавлений можливості користуватися автомобілем, який непорушно стоїть у гаражі у пошкодженому стані.
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 просить суд:
1.стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію заподіяної матеріальної шкоди майну у розмірі 245 653,51 грн та моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн;
2.вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2021 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 вересня 2022 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
У судовому засіданні 22 листопада 2022 року ОСОБА_2 надала письмові пояснення, в обґрунтування яких посилається на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі управління транспортним засобом відповідачці, внаслідок чого вважає, що не може вважатися володільцем автомобіля «Кia Sportage», державний номер НОМЕР_1 , а тому у неї відсутній обов'язок з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Крім того, відповідачка вважає, що позивачем не доведено причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідачки та розміром заподіяної шкоди. ОСОБА_2 переконана, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відповідно до вимог цивільного законодавства повинна відшкодовуватися тією особою, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом. Відповідачка стверджує, що позивачем не доведено факт передачі відповідачці транспортного засобу з належним юридичним оформленням. Так ОСОБА_2 зазначає, що транспортний засіб було їй передано на підставі договору оренди автомобіля № 842 від 22 червня 2021 року, укладеного в простій письмовій формі, незважаючи на те, що цивільне законодавство вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участі фізичної особи. За таких обставин відповідачка вважає, що не є належним володільцем транспортного засобу.
В судове засідання 21 червня 2023 року позивач та його представник не з'явилися, представник позивача надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач та його представник в судове засідання 21 червня 2023 року не з'явилися, представник відповідача надав заяву про розгляд справи у його відсутність, заперечує проти задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи учасників справи, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля «Kia Sportage», номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .
22 червня 2022 року на вул. Святошинській, 106 в с. Софіївська Борщагівка Київської області водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Kia Sportage», номерний знак НОМЕР_1 , не впевнилась в безпечності та не дотрималася безпечного бокового інтервалу, в зв'язку з чим скоїла наїзд на перешкоду, а саме на паркан будинку на АДРЕСА_1 , внаслідок чого пошкодила паркан, а автомобіль отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Своїми діями ОСОБА_2 порушила пункт 13.1 Правил дорожнього руху України і вчинила правопорушення, передбачене статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Свою вину ОСОБА_2 у скоєному правопорушенні визнала у повному обсязі, у скоєному щиро розкаялася.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року у справі № 369/9182/21 ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, визначеного статтею 124 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення.
За змістом висновку щодо вартості матеріального збитку від 17 вересня 2021 року № 500/09-21 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу склала 245 653,51 грн, а вартість матеріального збитку - 148 837,69 грн.
05 жовтня 2021 року ОСОБА_1 направив листом з описом вкладення ОСОБА_2 вимогу про компенсацію заподіяної шкоди.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.
Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.
Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважає, що його право порушене, оскільки відповідачка, користуючись належним йому транспортним засобом, пошкодила автомобіль під час його експлуатації.
Отже суду належить з'ясувати підстави стягнення завданої матеріальної та моральної шкоди, перевірити наявність та обґрунтованість для стягнення заподіяної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною другою статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є:
1)втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, вказаною статтею передбачено презумпцію вини заподіювача шкоди до того моменту, коли заподіювач спростує завдання ним шкоди майну постраждалої особи.
З наявної в матеріалах справи копії постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року про адміністративне правопорушення у справі № 369/9182/21 вбачається, що станом на час ДТП відповідачка ОСОБА_2 керувала транспортним засобом «Kia Sportage», номерний знак НОМЕР_1 , не впевнилась в безпечності та не дотрималася безпечного бокового інтервалу, в зв'язку з чим скоїла наїзд на перешкоду, а саме на паркан будинку на АДРЕСА_1 , внаслідок чого пошкодила паркан, а автомобіль отримав механічні пошкодження.
За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, факт перебування за кермом автомобіля «Kia Sportage», номерний знак НОМЕР_1 , та користування ним як рухомим майном станом на час скоєння ДТП, не підлягає доведенню, оскільки вказаний факт встановлений у судовому рішенні, яке набрало законної сили.
Відповідно до вимог статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Отже, при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, потрібно враховувати положення статті 1192 ЦК.
Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Судом встановлено на підставі наявної в матеріалах справи належним чином завіреної копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «Kia Sportage», номерний знак НОМЕР_1 , 2014 року випуску, що вказаний автомобіль належить з 12 серпня 2020 року ОСОБА_1 .
Отже, перебуваючи за кермом автомобіля «Kia Sportage», номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 скоїла наїзд на паркан, внаслідок чого належне позивачу майно зазнало механічних ушкоджень.
Розмір матеріальної шкоди підтверджено висновком щодо вартості матеріального збитку від 27 вересня 2021 року № 500/09-21, складеним оцінювачем ТОВ «Клевер експерт» ОСОБА_3 , кваліфікаційне свідоцтво оцінювача від 30 вересня 2017 року № 192, від 08 липня 2020 року МФ № 0647-ПК.
За змістом цього висновку вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Kia Sportage», номерний знак НОМЕР_1 , тобто позивачу ОСОБА_1 , складає 148 837,69 грн. Матеріальним збитком згідно з цим висновком є вартісне значення реальних затрат з врахуванням зносу, які несе власник колісного транспортного засобу при його пошкодженні або розукомплектуванні.
Також оцінювачем ОСОБА_3 зазначено, що розмір відновлювального ремонту автомобіля «Kia Sportage», номерний знак НОМЕР_1 , без урахування фізичного зносу вузлів і деталей на момент проведення дослідження становить 245 653,51 грн. Згідно з висновком вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу це грошові кошти, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого транспортного засобу.
Матеріали справи містять роздруківку специфікації замовлення № 105193, виготовлену за допомогою електронного сервісу, про відправку оцінювачем ОСОБА_3 відповідачці ОСОБА_2 повідомлення з запрошенням на огляд пошкодженого автомобіля, доставка якого була замовлена оцінювачем за адресою: АДРЕСА_2 .
Шляхом оцінки змісту Акту огляду транспортного засобу можна зробити висновок, що відповідачка не була присутня під час огляду, що підтверджується відсутністю її підпису у вказаному документі та відсутністю зауважень з її боку щодо технічного стану автомобіля.
Відповідно до положень статті 3 ЦК України серед загальних засад цивільних правовідносин передбачені розумність та добросовісність.
Отже, вступаючи в цивільні правовідносини, особа має здійснювати свої цивільні права та обов'язки свідомо та добросовісно, тобто дотримуючись вимог законодавства та розуміючи наслідки своїх дій, зокрема, користуючись належним на праві власності третім особам майном.
Так постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року у справі № 369/9182/21 ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, визначеного статтею 124 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення. Мотивувальна частина вказаної постанови містить висновок суду про те, що ОСОБА_2 визнала вину у скоєнні адміністративного правопорушення.
За таких обставин суд робить висновок про те, що ОСОБА_2 , користуючись майном, належним позивачу, свідомо передбачала наслідки своїх дій, пов'язаних з пошкодженням спірного транспортного засобу, водночас, не виконує добросовісно обов'язки з відшкодування завданої шкоди.
В той же час матеріали справи не містять підтверджень досудового врегулювання спору відповідачкою шляхом вирішення питання про визначення обсягу пошкоджень та вартості відновлювального ремонту, а також компенсації заподіяної шкоди. Доводи відповідачки з приводу відсутності підстав для стягнення з неї шкоди свідчать про недобросовісність ОСОБА_2 у виконанні покладених на неї цивільних обов'язків з відшкодування шкоди власнику майна, факт користування яким відповідачкою на момент отримання механічних ушкоджень доведено судовим рішенням, яке має преюдиційне значення для вирішення цього спору.
За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 у повному обсязі матеріальної шкоди, завданої майну, належному на праві власності позивачу ОСОБА_1 .
Щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди, суд дійшов такого висновку.
За змістом частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
1)у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4)у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Так судом на підставі матеріалів справи встановлено факт заподіяння відповідачкою матеріальної шкоди майну позивача, що є передумовою для відшкодування моральної шкоди.
Вимагаючи стягнути з відповідачки моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн, позивач посилається на те, що протиправними діями ОСОБА_2 йому було завдано моральних страждань, які полягали у відновленні пошкодженого автомобіля власними силами, оскільки заподіювачем шкоди збитки не були компенсовані. Крім того, позивач вказує, що позбавлений можливості користуватися автомобілем, оскільки власних заощаджень не вистачило для оплати відновлювального ремонту автомобіля.
Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заявленого розміру моральної шкоди, водночас, надавши оцінку заявленим вимогам та обставинам справи, суд дійшов висновку про те, що здійснення ремонту пошкодженого майна за власний рахунок та вжиття заходів для поновлення порушеного права на відшкодування завданої шкоди в судовому порядку апріорі свідчить про значне порушення звичайних життєвих укладів.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про доведення факту заподіяння моральної шкоди та вважає за можливе визначити розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідачки, у розмірі 3 000,00 грн
Суд надає оцінку також доводам відповідачки стосовно того, що вона не є належним відповідачем у спірних правовідносинах, оскільки керувала автомобілем без належної на те правової підстави, як того вимагають положення статті 1187 ЦК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Наведена норма передбачає концепцію покладення правової відповідальності на винну особу за умови, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, яким як знаряддям діяв на відповідній правовій підставі заподіювач шкоди.
Оскільки у спірних правовідносинах з вимогою про поновлення порушеного права шляхом відшкодування заподіяних збитків звертається саме власник транспортного засобу, майно якого зазнало механічних пошкоджень внаслідок зіткнення з парканом, то стягнення збитків має здійснюватися у загальному порядку з особи, яка керувала транспортним засобом в момент зіткнення, оскільки саме діями цієї особи (в формі умислу чи необережності) було завдано шкоду майну.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позову ОСОБА_1 було сплачено 2 656,54 грн судового збору, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 246 653,51 грн, тобто на 93,6% від загальної ціни позову, тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 2 486,52 грн.
Щодо вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу, суд дійшов такого висновку.
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1)попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3)розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так попередній (орієнтований) розмір витрат на правову допомогу анонсований позивачем у позовній заяві, а матеріали справи містять клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу на суму 12 825,00 грн.
В матеріалах справи міститься Договір про надання правової допомоги АБ «Валько і партнери» Єсиповичу А. К. від 01 листопада 2021 року № 334/21 строком дії до 31 жовтня 2022 року та додаткова угода № 1 від 07 жовтня 2022 року про продовження строку дії договору про надання правової допомоги до 31 жовтня 2023 року. Разом з тим позивачем додано до справи акт-розрахунок № 1 від 30 листопада 2021 року, за змістом якого адвокатським бюро надано послуги з підготовки позовної заяви у справі № 369/16122/21та компенсації поштових витрат у справі на загальну суму 7 469,00 грн та меморіальний ордер № 0698766211 про оплату позивачем послуг адвоката на суму 7 469,00 грн. Також до матеріалів справи долучено акти-розрахунки № 2 від 30 вересня 2022 року та № 3 від 22 листопада 2022 року, за змістом яких адвокатським бюро надано послуги з представництва інтересів позивача в судових засіданнях на суму 5 400,00 грн та платіжні доручення № @2PL032237 від 11 листопада 2022 року та № @2ЗД358731 від 25 листопада 2022 року про оплату позивачем цих послуг.
Таким чином витрати на правову допомогу в частині суми 12 869,00 грн підтверджені належним чином відповідно до вимог законодавства та такий розмір судових витрат не спростований відповідачем.
Водночас, суд вважає необґрунтованими вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5 400,00 грн. Так представником позивача подано до суду звіт № 4 від 21 червня 2023 року, за змістом якого АБ «Валько Ігор та партнери» надало послуги ОСОБА_1 щодо представництва інтересів у судових засіданнях 17 квітня 2023 року та 21 червня 2023 року. Водночас, матеріали справи не містять доказів оплати цих послуг ОСОБА_1 , а поданий документ не містить відомостей про погодження позивачем умов надання вищеперелічених послуг з представництва інтересів, в зв'язку з чим наведені докази в розумінні статті 80 ЦПК України є недостатніми для обґрунтування предмету доказування.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені на 93,6%, то стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 12 004,20 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ) матеріальну шкоду у розмірі 245 653 (двісті сорок п'ять тисяч шістсот п'ятдесят три) грн 51 коп та моральну шкоду у розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ) судовий збір у розмірі 2 486 (дві тисячі чотириста вісімдесят шість) грн 52 коп та витрати на правову допомогу у розмірі 12 004 (дванадцять тисяч чотири) грн 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І. О. Фінагеєва