Іменем України
21 липня 2023 року
м. Київ
справа № 638/2224/20
провадження № 61-8183ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: слідчий Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві Удовиченко Вадим Анатолійович про відшкодування моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: слідчий Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві Удовиченко В. А., просив стягнути з державного бюджету через Державну казначейську службу України у відшкодування моральної шкоди 1 912 815,00 грн, завданої тривалою бездіяльністю слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві Удовиченка В. А.
Позов обґрунтований тим, що 06 липня 2016 року відповідно до статті 214 КПК України позивач звернувся до уповноваженої особи прокуратури із заявою про кримінальні правопорушення, вчинені керівником Полтавського слідчого ізолятора № 23 Коваленком В. І., але уповноважена особа прокуратури у порушення cтатті 214 КПК України, навмисно протягом 24 годин після подання заяви не внесла відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, що викладені в заяві про кримінальні правопорушення від 06 липня 2016 року, чим порушила конституційне право на доступ до правосуддя.
У результаті зазначеної неправомірної бездіяльності посадової особи прокуратури позивач вимушений був звертатися до районного суду за захистом своїх прав та витрачати свій час.
08 вересня 2017 року слідчий суддя постановив ухвалу, якою зобов'язав уповноважену особу прокуратури внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру досудового розслідування, викладені в заяві від 06 липня 2016 року.
25 жовтня 2018 року посадова особа прокуратури внесла відомості в Єдиного державного реєстру досудового розслідування № 42018220000000950 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою cтатті 364, статті 367 КК України.
У цьому кримінальному провадженні слідчими неодноразово приймалися рішення про його закриття, які скасовувалися слідчими суддями із зазначенням у судових рішеннях конкретних недоліків досудового розслідування, проте на виконання судових рішень слідчі не провели слідчі дії.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 05 квітня 2021 року, залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2023 року, в позові ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю.
Суд першої інстанції зазначив, що ухвалами слідчих суддів не встановлена неправомірна бездіяльність слідчого, а процесуальні рішення слідчого оцінені виключно відповідно до кримінального процесуального законодавства, оскільки відповідно до частини другої статті 307 КПК України до компетенції слідчого судді не входить оцінка правомірності чи неправомірності дій слідчого.
Слідчі територіального управлінняДержавного бюро розслідувань у м. Полтаві, що проводять досудове слідство та приймають відповідно до КПК України процесуальні рішення, виконують не владні управлінські функції, а здійснюють процесуальну діяльність, а отже, до таких суб'єктів, зазначених у статті 1174 ЦК України, не належать.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача про завдання йому моральної шкоди з вини відповідачів не підтверджені належними та допустимими доказами.
З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанцій встановили, що 06 липня 2016 року відповідно до статті 214 КПК України позивач звернувся до уповноваженої особи прокуратури з заявою про кримінальні правопорушення, вчинені керівником Полтавського слідчого ізолятора № 23 Коваленком В. І., але уповноважена особа прокуратури, порушивши cтаттю 214 КПК України, протягом 24 годин після подання заяви, не внесла відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, що викладені в заяві про кримінальні правопорушення від 06 липня 2016 року.
08 вересня 2017 року слідчий суддя постановив ухвалу, якою зобов'язав уповноважену особу прокуратури внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, викладені в заяві від 06 липня 2016 року.
20 серпня 2018 року посадова особа прокуратури внесла відомості в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань № 42018220000000950 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 367 КК України.
25 жовтня 2018 року посадова особа прокуратури внесла відомості в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань № 42018220000000950 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою cтатті 364, статті 367 КК України.
Постановою першого слідчого відділу слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань від 11 вересня 2019 року закрито кримінальне провадження № 42018220000000950 відповідно до статті 294 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 21 січня 2020 року скасовано постанову про закриття кримінального провадження від 11 вересня 2019 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу та підстави оскарження
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2023 року.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17, провадження № 6-766св20, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19, провадження № 61-9220св20, від 17 вересня 2020 року у справі № 638/9834/18, провадження № 61-20543св19, від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17, провадження № 61-3288св19, від 02 грудня 2020 року у справі № 638/14008/17, провадження № 61-48237св18, від 26 квітня 2021 року у справі № 754/10071/17, провадження № 61-16601св19, від 06 липня 2021 року у справі № 638/8278/19, провадження № 61-7002св20, від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, провадження № 61-1452св21, від 01 вересня 2021 року у справі № 545/2344/20, провадження № 61-9384св21, від 23 лютого 2022 року у справі № 646/5368/19, провадження № 61-15330св21, від16 листопада 2022 року у справі № 61-13047св21.
Заявник зазначає, що обґрунтовує наявність шкоди не самим фактом скасування постанов слідчого, а систематичним прийняттям слідчим рішень без проведення відповідно до вимог КПК України перевірки його заяви про злочин, що призвело до надмірної тривалості досудового розслідування.
Також, ОСОБА_1 зазначає, що суди проігнорували виписку про його стан здоров'я від 20 вересня 2017 року, що підтверджує завдання шкоди бездіяльністю слідчого.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої слідчим прокуратури прийняттям незаконних рішень та протиправною тривалою бездіяльністю під час досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема й органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами підлягає застосуванню частина шоста цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України)
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Враховуючи те, що у цій справі відсутні підстави для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина шоста статті 1176 ЦК України.
Згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.
Відповідно до частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Отже, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Разом з тим, не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення завдання такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та завданою шкодою.
Суд апеляційної інстанції встановив, що немає доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) прокуратури Харківської області та шкодою завданою позивачу.
Незгода позивача з постановленими посадовими особами прокуратури Харківської області рішеннями, які він оскаржив в порядку, передбаченому КПК України, не є підставою для відшкодування йому моральної шкоди.
Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач. Цей висновок узгоджується з рішеннями ЄСПЛ від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2021 року у справі № 646/5190/19-ц, провадження № 61-3057св21.
Отже, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження завданої йому моральної шкоди неправомірною бездіяльністю посадової особи прокуратури, наявності причинного зв'язку між завданою шкодою і протиправними діяннями слідчого під час досудового розслідування, тому обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1 , не є підставою для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки виключно відмінність результату вирішення спору у цих справах і справі, що переглядається, не є безумовною підставою для ствердження про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та відкриття касаційного провадження у справі.
Доводи заявника про те, що суди проігнорували виписку про його стан здоров'я від 20 вересня 2017 року є необґрунтованими, оскільки не є підтвердженням завдання йому моральної шкоди конкретними діями чи бездіяльністю слідчим щодо невнесення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, зазначена ОСОБА_1 в касаційній скарзі, не підтвердилася.
Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а зводиться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішенням, законність та обґрунтованість яких доводами касаційної скарги не спростована.
Висновки
З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Керуючись частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: слідчий Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві Удовиченко Вадим Анатолійович про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
О. В. Ступак
В. В. Яремко