Ухвала
20 липня 2023 року
місто Київ
справа № 532/1986/21
провадження № 61-7661ск23
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Галушко Сергій Станіславович, на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Білицької селищної ради Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_1 про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та скасування права власності,
Стислий виклад позиції заявника
У травні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Галушко С. С., в якій заявниця просить постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року скасувати, а рішення Кобилянського районного суду Полтавської області від 12 жовтня 2022 року у цій справі залишити без змін.
Визначаючи підстави касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, заявниця посилалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме:
неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17, від 09 червня 2021 року у справі № 128/1329/18, від 13 червня 2022 року у справі № 278/2592/20, від 30 червня 2022 року у справі № 700/305/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 712/1100/20.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху для подання заявницею уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, а також сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Верховний Суд, залишаючи без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 , констатував, що зазначаючи про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносин, заявниця не обґрунтувала цю підставу, зокрема, не зазначила стосовно застосування яких саме норм права суд апеляційної інстанції не застосував наведені висновки Верховного Суду, та які норми мав застосувати суд.
Також Верховний Суд звернув увагу, що заявниця процитувала висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц та від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, які застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У липні 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Галушко С. С., звернулася до Верховного Суду з новою редакцією касаційної скарги на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, також додала платіжний документ про сплату судового збору за подання касаційної скарги.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.
Щодо вимог процесуального закону до викладу підстав касаційного оскарження судових рішень
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Положеннями зазначеної статті передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Особа, яка подала касаційну скаргу, має врахувати, що у разі посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі має бути зазначено обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі необхідно зазначати щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з наведенням обґрунтувань таких доводів.
Виконання зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Отже, заявник має не лише навести зміст відповідного пункту згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених вище правових норм.
Оцінка визначених заявницею підстав касаційного оскарження судового рішення у цій справі
Усуваючи недоліки касаційної скарги та звертаючись з уточненою касаційною скаргою, заявниця визначила підставу касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме:
неправильне застосування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17, від 09 червня 2021 року у справі № 128/1329/18, від 13 червня 2022 року у справі № 278/2592/20, від 30 червня 2022 року у справі № 700/305/20, від 01 липня 2022 року у справі № 700/309/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 712/1100/20, у яких зроблено сформульовано узагальнюючий висновок: «за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених правових норм, першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього не існує законних перешкод». На переконання заявниці неправильність застосування наведених висновків суду касаційної інстанції полягає в тому, у цій справі, рішення у якій оскаржує ОСОБА_1 відсутня обставина наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність, оскільки на розгляді селищної ради перебувала заява лише ОСОБА_1 , позивачка з такою заявою до Білецької селищної ради не зверталася.
Інших підстав касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року заявниця не зазначила.
Верховний Суд констатує, що положення пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що неправильне застосування висновку/висновків, викладеного у постановах Верховного Суду не може кваліфікуватися як належний виклад підстави касаційного оскарження відповідно до наведеної норми процесуального права, яка конкретно визначає - застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку суду касаційної інстанції.
Верховним Судом враховано, що заявниця заперечуючи проти застосування судом апеляційної інстанції наведених висновків суду касаційної інстанції фактично спростувала подібність правовідносин зі справою № 532/1986/21 за фактичними обставинами справи, що унеможливлює їх врахування як підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд констатує, що на виконання вимог ухвали про залишення первісної касаційної скарги без руху заявниця не зазначила стосовно застосування яких саме норм права суд апеляційної інстанції не застосував наведені нею висновки Верховного Суду, та які норми мав застосувати суд.
Посилання на неправильну оцінку досліджених судом доказів зводяться до їх переоцінки, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.
Висновки
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що подана заявницею касаційна скарга не містить належного викладу підстав, передбачених процесуальним законом для оскарження судового рішення апеляційної інстанції в касаційному порядку.
Отже, станом на 20 липня 2023 року заявниця вказані в ухвалі Верховного Суду від 12 червня 2023 року недоліки усунула частково, лише в частині сплати судового збору, водночас належні підстави касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, не зазначено, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі за згаданою касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.
Тому касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Галушко С. С., підлягає визнанню неподаною та поверненню заявниці.
Керуючись статтями 185, 389, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Галушко Сергій Станіславович, на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року вважати неподаною та повернути заявниці.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Яремко