Постанова
Іменем України
19 липня 2023 року
м. Київ
справа № 757/62722/19-ц
провадження № 61-13261 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Скрипчук Микита Євгенович,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-Т»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипчука Микити Євгеновича, на рішення Печерського районного суду м. Києва
від 17 серпня 2021 року у складі судді Григоренко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-Т» (далі -
ТОВ «ВЄЛЄС-Т, товариство), в якому просив суд розірвати безстроковий трудовий договір, укладений 25 листопада 2019 року між ним
та товариством.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 31 серпня 2016 року він був прийнятий на посаду директора ТОВ «ВЄЛЄС-Т» шляхом укладення безстрокового трудового договору, оформленого на підставі наказу роботодавця від 31 серпня 2016 року № 04-к. Указаний наказ був прийнятий на підставі рішення загальних зборів учасників товариства, оформленим протоколом від 31 серпня 2016 року № 3.
Позивач указував, що ТОВ «ВЄЛЄС-Т» є юридичною особою, у стані припинення не перебуває, а єдиним учасником вказаного товариства
є ОСОБА_2 .
Він утратив матеріальну (економічну) та будь-яку іншу зацікавленість
у перебуванні на посаді директора товариства, тому направив на адресу вказаного вище учасника товариства заяву від 18 жовтня 2019 року
про звільнення з посади директора за власним бажанням з 25 листопада 2019 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.
Крім того, ним було направлено повідомлення про проведення загальних зборів учасників ТОВ «ВЄЛЄС-Т» із пропозицією провести загальні збори
25 листопада 2019 року о 12 год. 00 хв., на яких вирішити питання
про його звільнення з посади директора ТОВ «ВЄЛЄС-Т», про його виключення зі складу осіб, які мають право вчиняти дії від імені товариства без довіреності, у тому числі підписувати договори, про надання повноважень на проведення державної реєстрації змін до відомостей
про товариство.
Учасником ТОВ «ВЄЛЄС-Т» не розглянуто вказану заяву, не проведено загальні збори учасників щодо розгляду питання про його звільнення,
а в силу положень Закону України «Про товариства з обмеженою
та додатковою відповідальністю» звільнення з посади директора можливе лише на підставі відповідного рішення загальних зборів учасників товариства.
Позивач посилався на те, що він у встановленому законом порядку письмово попередив власника та уповноважений орган товариства про свій намір припинити трудові відносини. Проте, трудовий договір, укладений між ним
та товариством на невизначений строк, не було розірвано. Тобто товариство проявило бездіяльність щодо припинення з ним трудових відносин,
чим порушило його трудові права.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2021 року
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, врахувавши відповідні норми КЗпП України
й Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», надавши оцінку поданим сторонам доказам, виходив
із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів
на підтвердження одержання товариством його вимоги про скликання загальних зборів.
Позивач, займаючи посаду директора товариства, був виконавчим органом товариства і для припинення його повноважень необхідно обрати нового директора, що належить до виключної компетенції загальних зборів товариства, яке має одного учасника. Тому рішення, що належать
до компетенції загальних зборів учасників товариства, приймаються ОСОБА_2 одноособово. Проте, позивачем не доведено, що остання отримала вимогу про скликання загальних зборів учасників товариства
та його заяву про звільнення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипчука М. Є., залишено без задоволення.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2021 року
залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду, так як ОСОБА_1 , займаючи посаду директора, був виконавчим органом товариства й припинення його повноважень можливе виключно за умови обрання нового директора, а обрання одноосібного виконавчого органу товариства належить до виключної компетенції загальних зборів.
У спірних правовідносинах вимога про скликання загальних зборів учасників подається виконавчому органу ТОВ «ВЄЛЄС-Т», який зобов'язаний вчинити всі необхідні дії для скликання загальних зборів учасників не пізніше 20 днів із дня отримання вимоги про скликання загальних зборів. Проте, позивачем не доведено факт одержання ТОВ «ВЄЛЄС-Т» вимоги про скликання загальних зборів учасників, а тому в останнього не виникло обов'язку щодо їх скликання.
При цьому суд першої інстанції вірно виходив із того, що ОСОБА_1
у порядку денному не пропонувалося обрання нового одноосібного виконавчого органу ТОВ «ВЄЛЄС-Т».
Суд апеляційної інстанції зазначив, що стаття 32 Закону України
«Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», якою встановлено порядок скликання загальних зборів учасників товариства,
не застосовується до спірних правовідносин, оскільки ТОВ «ВЄЛЄС-Т»
має одного учасника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скрипчук М. Є., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати
й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник
посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипчука М. Є., подану
до Верховного Суду у вересні 2022 року, залишено без руху, зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року вказану касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипчука М. Є., визнано неподаною та повернуто заявникові (провадження № 61-8774ск22).
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипчука М. Є., на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року залишено без руху
з наданням строку для усунення її недоліків.
У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат Скрипчук М. Є., надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипчука М. Є., про поновлення строку
на касаційне оскарження задоволено. Поновлено представнику
ОСОБА_1 - адвокату Скрипчуку М. Є., строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк
для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипчука М. Є., про розгляд справи за участю сторін, про повідомлення дати та часу розгляду справи відмовлено. Справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2023 року з підстав, передбачених пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України, зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 448/362/22 (провадження
№ 14-113цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2023 року касаційне провадження
у справі поновлено.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин пункт 1 частини першої статті 31, частину четверту статті 32, частину другу статті 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у частині порядку скликання загальних зборів товариства, яке має одного учасника. При цьому такий порядок відсутній, тому доцільно застосовувати положення статті 32 вказаного Закону за аналогією закону. Висновок Верховного Суду
з указаного правового питання відсутній.
У спірних правовідносинах директор товариства скликав загальні збори для того, щоб учасник товариства прийняв рішення про його звільнення. Заяву про звільнення директор направив єдиному учаснику товариства 20 жовтня 2019 року. У заяві вказано дату запланованих зборів учасників -
25 листопада 2019 року, запланований порядок денний зборів. Проте, учасник товариства не бажав отримувати поштову кореспонденцію. Факт того, що ОСОБА_2 не отримала зазначене поштове відправлення
не свідчить про порушення порядку скликання загальних зборів і не залежить від волі відправника.
Посилається на різну судову практику Верховного Суду у подібних справах,
де вирішувалося питання скликання загальних зборів товариства.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому остання просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31 серпня 2016 року на підставі протоколу № 3 загальних зборів учасників ТОВ «ВЄЛЄС-Т» від 31 серпня 2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора товариства, про що видано наказ від 31 серпня 2016 року № 04-к (а. с. 11, 12).
ТОВ «ВЄЛЄС-Т» має одного учасника - ОСОБА_2 (а. с .13-16, 77).
18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу учасника
ТОВ «ВЄЛЄС-Т» - ОСОБА_2 , заяву про звільнення з посади директора товариства за власним бажанням із 25 листопада 2019 року та повідомлення про проведення загальних зборів учасників ТОВ «ВЄЛЄС-Т» з порядком денним про його звільнення з посади директора ТОВ «ВЄЛЄС-Т», виключення зі складу осіб, які мають право вчиняти дії від імені товариства
без довіреності, у тому числі підписувати договори тощо, та про надання повноважень на проведення державної реєстрації змін до відомостей
про товариство, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 17, 18, 19).
Супровідний лист, заява про звільнення та повідомлення про проведення загальних зборів учасників товариства були направлені учаснику
ТОВ «ВЄЛЄС-Т» - ОСОБА_2 , 21 жовтня 2019 року, про що свідчить копія опису вкладення у цінний лист, накладної та квитанції (а. с. 20).
ОСОБА_1 не надав доказів отримання ОСОБА_2 вказаних документів.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипчука М. Є., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя
в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється
на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується
за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій
і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду
від 12 квітня 2023 року у справі № 757/60260/19-ц (провадження
№ 61-739св23).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 - директор товариства, звернувся до суду цивільної юрисдикції з позовом, у якому просив розірвати безстроковий трудовий договір, укладений між ним
та товариством.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу
між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).
До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності
і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором
з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).
Законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4
КЗпП України).
Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем-фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату
і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (речення перше частини першої статті 21 КЗпП України).
Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання
з ініціативи працівника (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України), зокрема розірвання з цієї ініціативи трудового договору, укладеного
на невизначений строк (стаття 38 КЗпП України).
Однак правове регулювання припинення повноважень виконавчого органу товариства (директора), чи члена цього органу, якщо останній є колегіальним (дирекцією), з його власної ініціативи відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника, який не є виконавчим органом товариства або членом цього органу.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь
в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень
про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення
або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки
і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов'язані з управлінням товариством (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, (провадження № 14-1цс19), від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19), від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (провадження № 12-100гс19) (пункт 34), від 19 лютого 2020 року у справі
№ 145/166/18 (провадження № 14-524цс19) (пункт 53), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20)).
У касаційній скарзі заявник посилається, у тому числі, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах. Цє є вірним. І саме тому подібна справа розглядалася Великою Палатою Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (провадження № 14-113цс22), до вирішення якої зупинялося провадження у справі, яка переглядається, Велика Палата Верховного Суду не погодилася з доводом позивача у цій справі про те, що спір за вимогою директора про визнання припиненими його трудових відносин
із товариством на підставі статті 38 КЗпП України є трудовим і що такий спір стосується реалізації ним, як працівником, виключно права на працю.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи
у спорах, що виникають із корпоративних відносин, у тому числі пов'язані
з управлінням юридичної особою.
З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним,
й охоплює зокрема спори, пов'язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов'язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов'язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду. Відсутність у позовній заяві обґрунтування позивачем, який є директором товариства, участі у відносинах управління останнім
і їхнього припинення у разі задоволення позову не впливає на існування спору, пов'язаного з управлінням товариством.
До господарських товариств належить, зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю (частина перша статті 84, частина друга статті 113
ЦК України). Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки (частина перша статті 140 ЦК України).
Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (частина перша статті 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь
в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень
про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення
або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових,
а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством
та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
у від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).
Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства (частина перша статті 39 Закону України «Про товариства
з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб (речення перше частини другої статті 99 ЦК України). Виконавчий орган товариства є одноосібним (речення перше частини четвертої статті 39
Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»). Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад
(речення перше частини п'ятої статті 39 Закону України «Про товариства
з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 займав посаду директора ТОВ «ВЄЛЄС-Т»,
на яку був призначений рішенням загальних зборів товариства. Директор товариства є виконавчим органом, а ТОВ «ВЄЛЄС-Т» має одного учасника - ОСОБА_2 .
Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений
на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд
за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною
з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття
на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір
за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство
про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили (частини перша та третя статті 38 КЗпП України).
Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать
до компетенції інших органів товариства (частина перша статті 98
ЦК України).
Звільнення з посади директора товариства (відкликання директора)
є припиненням повноважень одноосібного виконавчого органу,
що відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У разі виявлення директором бажання розірвати трудовий договір із товариством їхнє скликання для розгляду відповідної заяви може залежати від самого директора (пункт 1 частини першої статті 31 Закону України «Про товариства
з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
За змістом частини тринадцятої статті 39 Закону України «Про товариства
з обмеженою та додатковою відповідальністю» повноваження одноосібного виконавчого органу можуть бути припинені лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу або тимчасового виконувача його обов'язків; наслідком такого припинення повноважень одноосібного виконавчого органу є припинення відповідного договору, зокрема розірвання трудового договору.
Загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 частини першої статті 31 Закону України «Про товариства
з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства (частини друга
та третя статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою
та додатковою відповідальністю»).
Однією з особливостей проведення загальних зборів учасників товариства, яке має одного учасника, є те, що у цьому товаристві рішення з питань,
які належать до компетенції загальних зборів учасників товариства, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника (частина перша статті 37 вищевказаного Закону).
Для належної реалізації права на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, за власною ініціативою директор товариства має
не тільки написати відповідну заяву на підставі статті 38 КЗпП України, подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою як виконавчий орган товариства скликати загальні збори учасників,
на вирішення яких поставити питання щодо свого звільнення (постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21 (пункт 5.15)).
У пунктах 50, 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (провадження № 14-113цс22) зазначено,
що на відміну від випадку, коли роботодавець в особі загальних зборів товариства ініціює припинення повноважень одноосібного виконавчого органу згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб), директор у випадку вияву ним ініціативи згідно зі статтею 38 КЗпП України щодо звільнення з посади може сам ініціювати скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про своє звільнення. У випадку відсутності рішення скликаних загальних зборів учасників товариства про звільнення директора товариства, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення цих зборів, директор має право звернутися до суду з вимогою про припинення його повноважень.
У пунктах 54, 55 указаної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов'язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві. Тому доцільно зберігати єдину юрисдикційну належність спорів
про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу для формування стабільної
та послідовної судової практики щодо віднесення таких спорів
до господарської юрисдикції. Корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях
є відносини корпоративні.
При цьому Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи спір у справі
№ 448/362/22, зазначила, що вимогу позивача стосовно виключення
з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців
та громадських формувань запису про директора товариства слід розглянути у господарській юрисдикції разом із вимогою про визнання трудових відносин і відносин представництва припиненими, але не тому, що перша
є похідною від другої. Належність й ефективність обох зазначених вимог має оцінити під час розгляду справи господарський суд.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення, на вищевказане увагу не звернули
та дійшли помилкового висновку про розгляд справи у порядку цивільного судочинства.
При цьому Верховний Суд ураховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі
№ 448/362/22/ (провадження № 14-113цс22), які є обов'язковими
для врахування при вирішення даного спору.
Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки стосується реалізації загальними
зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір пов'язаний
із управлінням юридичною особою та належить до юрисдикції господарського суду (пункт 73 вищевказаної постанови Великої Палати Верховного Суду).
Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції господарського суду.
Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених
статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд повинен повідомити заявникові,
до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України.
Закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі
на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд касаційної інстанції має роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
Оскільки Верховний Суд на підставі пункту 1 частини першої статті 255
ЦПК України дійшов висновку про закриття провадження у справі,
то відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз'яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи
до відповідного суду господарської юрисдикції.
Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу,
є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипчука Микити Євгеновича, задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2021 року
та постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року скасувати.
Провадження у справі № 757/62722/19-ц за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-Т» про розірвання безстрокового трудового договору закрити.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення ОСОБА_1 може звернутися
до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою
про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
С. Ф. Хопта