ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.07.2023Справа № 910/12919/22
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За первісним позовом Приватного акціонерного товариства "Укроліяжирпром"
вул. Академіка Єфремова,5, м. Київ, 03142
до Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "Т.М.М."
вулиця Провіантська, будинок 3, м. Київ, 04116
про визнання договору недійсним
За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА Т.М.М."
вулиця Провіантська, будинок 3, м. Київ, 04116
до Приватного акціонерного товариства "Укроліяжирпром"
вул. Академіка Єфремова,5, м. Київ, 03142
про визнання договору дійсним
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Приватне акціонерне товариство "Укроліяжирпром" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "Т.М.М." (далі-відповідач) про визнання договору недійсним.
Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/12919/22 від 27.12.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 25.01.2023 року.
18.01.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує.
18.01.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "Т.М.М." до Приватного акціонерного товариства "Укроліяжирпром" про визнання договору дійсним.
Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/12919/22 від 27.02.2023 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "Т.М.М." до Приватного акціонерного товариства "Укроліяжирпром" про визнання договору дійсним до розгляду з первісним позовом у справі №910/12919/22. Підготовче судове засідання у справі призначене на 01.03.2023.
25.01.2023 відповідачем подано клопотання про витребування Висновку експерта №17-3/1174 від 30.06.2020 року у Київському Науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.03.2023 клопотання Приватного акціонерного товариства "Укроліяжирпром" та Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "Т.М.М." про витребування доказів задоволено та зобов'язано Київський Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України надати суду у строк до 20.03.2023 належним чином засвідчену копію Висновку експерта №17-3/1174 від 30.06.2020.
Розгляд справи у судових засіданнях неодноразово відкладався.
У судове засідання 12.07.2023 з'явився представник позивача за первісним позовом, позовні вимоги первісного позову підтримав повністю, просив суд задовольнити. Представник позивача за зустрічним позовом просив вимоги зустрічного позову задовольнити, у задоволенні первісного позову відмовити.
У судовому засіданні 12.07.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає що вимоги первісного та зустрічного позову не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 18 березня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.» в особі генерального директора Толмачова Миколи Григоровича та Відкритим акціонерним товариством «Укроліяжирпром» в особі голови правління Черномора Олександра Олександровича було укладено Інвестиційно-підрядний договір № 1П 18-03-08 на виконання робіт по будівництву офісного комплексу по вул. Командарма Уборевича, 5 у Святошинському районі м. Києва (надалі - Інвестиційний договір).
Інвестиційний договір викладено на 12 сторінках, кожна сторінка підписана зазначеними вище підписантами, на останній сторінці крім підписів містяться також відбитки печаток сторін.
Інвестиційний договір передбачав здійснення будівництва офісного комплексу по вул. Командарма Уборевича, 5 у Святошинському районі м. Києва на земельній ділянці площею 0,4247 га у м. Києві та введення об'єкта в експлуатацію.
За твердженням позивача, а подальшому Інвестиційний договір виконувався сторонами. ТОВ «Фірма «Т.М.М.» проведено оплати в безготівковій формі на рахунок ВАТ «Укроліяжирпром».
Водночас, позивач зазначає, що у зв'язку із дією світової фінансової кризи 2008-2009 років будівництво було призупинене.
Проте, з Єдиного державного реєстру судових рішень ПрАТ «Укроліяжирпром» (правонаступник - ВАТ «Укроліяжирпром») стало відомо про винесення Деснянським районним судом міста Києва у справі № 754/15954/20 Ухвали від 23.12.2020 в якій встановлені обставини відносно підробки зі сторони ТОВ «Фірма «Т.М.М.» інвестиційно- підрядного договору № ІП 18-03-08 на виконання робіт по будівництву офісного комплексу від 18.03.2008 року.
Як вбачається з тексту Ухвали суду першої інстанції, судом встановлено, що підозрюваний - « ОСОБА_1 переслідуючи корисливий мотив отримання грошової винагороди за свої дії, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь та бажаючи їх настання, у невстановлений слідством час, але не пізніше 18.03.2008, знаходячись в приміщенні типу «МАФ» на кутку Даринку, за адресою: м. Київ, вул. Біломорська, 1 в магазині «Печатки та штампи» підробив печатку ТОВ «Фірма «Т.М.М. » з метою її використання, за допомогою використання комп'ютерної програми «Штамп», відібрав необхідний шаблон печатки, малюнки та відповідний текст на ній: назву, організаційно правову форму та код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, які в подальшому попросив перенести на кліше працівника магазину «Печатки та штампи», який не розумів значення цих незаконних дій, яке в подальшому самостійно приклеїв на порожню оснастку печатки, та таким чином виготовив готову підроблену печатку ТОВ «Фірма « Т.М.М. ». Після цього, отримавши підроблену печатку, реалізуючи злочинний умисел щодо її використання, підозрюваний проставив відбиток печатки на 12 аркуші Інвестиційно-підрядного договору № ІП 18-03-08 на виконання робіт по будівництву офісного комплексу по вул. Командарма Уборевича, 5 у Святошинському районі м. Києва від 18 березня 2008 року, укладеного між ВАТ «Укроліяжирпром» (код ЄДРПОУ 03081217) та ТОВ Фірма «Т.М.М.» (код ЄДРПОУ 14073675), який він роздрукував у кількох примірниках, із флешкарти, отриманої від невстановленої слідством особи, та підписав його, хоча фактично не маючи жодного відношення до ТОВ Фірма «Т.М.М.»., як засновник чи керівник, та не перебуваючи із нею у трудових відносинах.
Після цього один з примірників він передав невстановленій особі, а другий залишив собі. Факт підробки печатки підтверджується висновком експертизи Київського Науково- дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №17-3/1174 від 30.06.2020, згідно якого встановлено, що відбиток печатки «"Т.М.М. " Ідентифікаційний код 14073675 № 1», розташований у графі «М.Г. Толмачов» на 12 аркуші інвестиційно-підрядного договору №ІП 18-03-08 на виконання робіт по будівництву офісного комплексу по вул. Командарма Уборевича, 5 у Святошинському районі м. Києва, укладеному між ВАТ «Укроліяжирпром» та ТОВ «Фірма Т.М.М.» нанесений кліше печатки «"Т.М.М." Ідентифікаційний код 14073675 № 1», вилученим у ОСОБА_1 . Водночас, експериментальні зразки відбитків печатки, які були виготовлені експертом з кліше печатки «" Т.М.М. " Ідентифікаційний код 14073675 № 1», вилученого у ОСОБА_1 , нанесені не кліше реальної печатки «"Т.М.М." Ідентифікаційний код 14073675 № 1», зразки відбитків яких були надані ТОВ «Фірма Т.М.М.» в якості оригіналу, для порівняння, а інтим кліше».
Позивач обґрунтовуючи недійсність оспорюваного правочину посилається на встановлені ухвалою Деснянського районного суду міста Києва у справі № 754/15954/20 від 23.12.2020 обставини на підставі висновку експерта №17-3/1174 від 30.06.2020, що обвинуваченим ОСОБА_1 підроблено печатку ТОВ «Фірма «Т.М.М.»; використано печатку ТОВ «Фірма «Т.М.М.» на Інвестиційно-підрядному договорі № ІП 18-03-08 від 18.03.2008 року, який укладений між ВАТ «Укроліяжирпром» та ТОВ «Фірма « Т.М.М.»; підроблено підпис у Інвестиційно-підрядному договорі № ІП 18-03-08 від 18.03.2008 року від імені директора ТОВ Фірма «Т.М.М.» - Толмачова Миколи Григоровича .
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з оскарженням позивачем правомірності Інвестиційно-підрядного договору № ІП 18-03-08 від 18.03.2008.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Таким чином, в якості підстав для недійсності Інвестиційно-підрядного договору № ІП 18-03-08 від 18.03.2008 позивач посилається на встановлені ухвалою Деснянського районного суду міста Києва у справі № 754/15954/20 від 23.12.2020 обставини на підставі висновку експерта №17-3/1174 від 30.06.2020, що обвинуваченим ОСОБА_1 підроблено печатку ТОВ «Фірма «Т.М.М.»; використано печатку ТОВ «Фірма «Т.М.М.» на Інвестиційно-підрядному договорі № ІП 18-03-08 від 18.03.2008 року, який укладений між ВАТ «Укроліяжирпром» та ТОВ «Фірма « Т.М.М.»; підроблено підпис у Інвестиційно-підрядному договорі № ІП 18-03-08 від 18.03.2008 року від імені директора ТОВ Фірма «Т.М.М.» - Толмачова Миколи Григоровича .
Суд зауважує, що ч. 8 ст. 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.
Окрім того, із висновку експерта №17-3/1174 від 30.06.2020 судом встановлено, що на вирішення судової експертизи поставлені запитання:
1. «Чи нанесено відтиск печатки в інвестиційно-підрядному договорі № ІП 18-03-08 на виконання робіт по будівництву офісного комплексу по вул. Командарма Уборевича 5 у Святошинському районі м. Києва укладеному між ВАТ «Укроліяжирпром» та ТОВ «Фірма Т.М.М.» печаткою вилученою у ОСОБА_1 яку надано на експертизу чи іншою печаткою?
2. Чи відповідає печатка ТОВ «Фірма Т.М.М. № 1» вилучена у ОСОБА_1 яку надано на експертизу зразкам відтисків оригінальної печатки ТОВ «Фірма Т.М.М. № 1» наданої начальником служби безпеки ТОВ «Фірма Т.М.М.» Бондаренко В.С.?»
Згідно з частинами першою, другою статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальними правилами статті 86 ГПК України.
Вказаний висновок міститься у Постанові КГС ВС від 12.02.2020 у справі №910/21067/17.
Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Приватним акціонерним товариством "Укроліяжирпром" не доведено наявність визначених законом підстав для визнання договору Інвестиційно-підрядного договору № ІП 18-03-08 недійсним з моменту його укладення, а саме, що спірний договір: суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином тощо.
У зв'язку із чим, судом відмовлено у задоволені первісної позовної заяви Приватного акціонерного товариства "Укроліяжирпром".
Водночас, за вимогами зустрічного позову позивач просить визнати дійсним оспорюваний сторонами Інвестиційно-підрядний договір № ІП 18-03-08 на виконання робіт по будівництву офісного комплексу по вул. Командарма Уборевича, 5 у Святошинському районі м. Києва від 18.03.2008 року.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб'єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі N 338/180/17, від 11.09.2018 у справі N 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі N 569/17272/15-ц.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача, неправильно обраний спосіб захисту є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.
У справі, яка розглядається, позивач за зустрічним позовом обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання судом дійсним оспорюваний сторонами Інвестиційно-підрядний договір № ІП 18-03-08 на виконання робіт по будівництву офісного комплексу по вул. Командарма Уборевича, 5 у Святошинському районі м. Києва від 18.03.2008 року.
Суд зазначає, що позивачем за зустрічним позовом обрано невірний спосіб захисту, з огляду на те, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, який передбачений законодавцем у ст.219 ЦК України, є визнання правочину дійсним. Однак це стосується правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню, про що зазначив Верховний Суд України у своїй постанові Пленуму від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у п.13 вказавши, що у зв'язку із недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, а тому такі позови не підлягають задоволенню.
Таким чином, вимоги позивача про визнання договору Інвестиційно-підрядного договору № ІП 18-03-08 дійсним, не відповідають встановленим законом способам захисту, за своєю правовою природою є вимогами про встановлення юридичного факту, що в сукупності свідчить про відсутність підстав для судового захисту прав позивача у обраний ним спосіб.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Суд зазначає, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що як позивач за первісним позовом, так і позивач за зустрічним позовом, не довели суду належними та допустимими доказами свою правову позицію.
Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за первісним позовом суд покладає на позивача за первісним позовом у зв'язку з відмовою у задоволенні первісного позову; витрати позивача за зустрічним позовом по сплаті судового збору суд залишає за ним у зв'язку з відмовою у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні первісних позовних вимог відмовити повністю.
2. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 24.07.2023
Суддя М.О. Лиськов